Промінь

Народився у ранковий час,

Посміхнувсь, полинув над землею,

В підвечір’ї попрощався з нею

Та й поволі з усміхом погас,

Все віддавши красоті земній...

Променю, учителю ти мій!

Іван Савич був учителем і порадником для багатьох письменників нашого краю, бо допомагав їх творчому зростанню, редагував книги. А що найголовніше, був взірцем безкорисливого побратимства, батьківської опіки.

Старійшини письменників Луганщини не стало 26 листопада минулого року. Писав Іван Савич до останнього подиху:

«Прощайте!» – скажу я так людям і хатам

І міддю затужить сумне кладовище

І хай на горбочок, хай тільки на атом

Але ж Україна у зрості повищає.

Література

1. Савич Іван. Інтинські тернії. – Джерело, 1998.

2. Савич Іван. Дивосвіт любові. – Луганськ: Світлиця, 2000.

3. Луганщина літературна: В 2-х випусках / Упорядник М.В. Ночовний. – Луганськ, 1992.

ДМИТРО БОЯРЧУК

Здавна відомо, що про письменника найкраще розповідають його твори, адже в написаному виражається не тільки мистецький ідеал, літературний стиль, але й характер, уподобання, життєва позиція їх автора.

Письменник з Луганська Дмитро Боярчук – автор трьох книг прози (оповідання, новели, повісті): «Скарб» (1989р.), «Формула любові» (1994р.), «Мелодія осіннього дощу» (1999р.).

Насамперед в його творчості приваблює своєрідний авторський стиль: вміння не сказати нічого зайвого. Однак художні образи в нього виважені й вистраждані, хоча й не вражають розлогими пейзажними малюнками, портретами і т.д. Тому таку важливу роль виконує художня деталь, емоційна навантаженість якої зростає з кожним рядком. Наприклад, палиця в руках самотнього вчителя Павла Федоровича в оповіданні «Чорна юшка з дикого голуба», яка врешті-решт є немов би головною неодухотвореною дійовою особою в художньому творі. Це на неї завжди спирається вчитель, бо шкутильгає. А ще на урок запізнився, бо непосидючий хлоп’як зумів сховати її. Можливо біль фізичний змушує вчителя поділитися з учнями найсокровеннішим: болем душевним, як у голодний рік змушений був для хворого дядька ловити маленьких голубів у гнізді, щоб зварити юшку.

Не втримався, впав. Відтоді шкутильгає…

Про те, що учні змогли зрозуміти його душевну трагедію, свідчить кінцівка оповідання: «Я хочу, щоб ніхто з вас не дізнався, як пахне чорна юшка з дикого голуба…»

Учні були нездатні бодай поворухнутися, хоч вже й пролунав дзвінок на перерву. Тільки Тимко, зірвавшись зі своєї парти, прожогом вибіг із класу. Кілька днів він не з’являвся у школі, а коли прийшов, приніс Павлу Федоровичу химерно вирізьблену, до блиску відполіровану палицю.

Отож морально-етична проблематика оповідань Дмитра Боярчука надзвичайно вагома: синівський і батьківський обов’язок, добро й зло, благородство й ницість людської душі, жорстокість і милосердя, любов і зневага та зневіра. Після кожного прочитаного оповідання чи повісті з’являється потреба для роздумів, нерідко тяжких і болісних, бо життя людське не складається тільки із свят та радісних днів. Так, в оповіданні «Рушник» зовні непоказний, та, як йому здається, негарний з лиця, юнак Андрій наділений найголовнішим – вмінням співпереживати, любити по-справжньому. Тому не розстається він із своїм пухнастим другом – зайцем. Потенціал доброти допомагає йому знайти своє щастя в коханні.

Роздуми про справжні цінності, протиріччя між рівнем матеріальних та духовних потреб – така проблематика багатьох літературних творів Дмитра Боярчука. Особливо відчутні ці мотиви в оповіданні «Скарб», коли після смерті самотньої бабусі односельці дізналися, що все вирощене на присадибній ділянці вона багато років передавала до дитячого будинку. Значну психологічну напругу морально-етичного спрямування має і оповідання «Півхлібини».

Чимало в творчості письменника власне пережитого, вистражданого самим життям. В автобіографії він писав: «Святець – так називається село на Хмельниччині, у якому я народився 1 листопада 1942 року. Батьки мої Мотря Яківна та Іван Тилімонович, як і діди-прадіди, були потомственими хліборобами. Злиденне дитинство (сім’я дивом пережила голод 1947 року) не залишило в пам’яті світлих спогадів, бо всі тодішні мої мрії і прагнення були спрямовані до одного-єдиного: де взяти шматок хліба?».

У 1950 році його батько був незаконно засуджений.

«…Тим часом мати, мов та голубка, у якої повне гніздо малих і голодних жовторотих голуб’ят, щоденно розривалась у пошуках жменьки зерна чи бодай однієї картоплини. Довіку не забуду її великі добрі, але завжди тривожно-сумні очі, у яких незгасно зоріло одне німе запитання: «Чим же я вас годуватиму, діти?»

Після закінчення середньої школи Дмитро Боярчук приїздить до старшої сестри на Луганщину, в місто Лутугине. Там працює зв’язківцем на залізниці, а через два роки вступає до Луганського державного педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка. Після трьохрічної служби в армії, тільки в 1970 році закінчує вуз. З того часу працює в журналістиці – обласній газеті «Прапор перемоги» (тепер «Наша газета»), нині – відповідальним секретарем. За публіцистичну діяльність вшанований званням Заслуженого журналіста України.

Література

Білогуб І.М. Літературно-краєзнавча Луганщина. – Ч. 1. – Луганськ, 1993.

Білогуб І.М. Літературно-краєзнавча Луганщина. – Ч. 2. – Луганськ, 1994.

Волошко Є.М. Літописці шахтарського краю. – Донецьк: Донбас, 1967.

Галич О.А. Посівальники доби: Література рідного краю. − Луганськ: Знання, 2003.

Єненко Ю.О. Дума про Чехова. – Луганськ: Світлиця, 1996.

Єненко Ю.О. Промінь добра. – Луганськ, 1994.

Єненко Ю.О. Слово про Козака Луганського. – Луганськ, 1994.

Жайвори над над Луганщиною: Літературні портрети членів Луганської обласної організації НСПУ: Антологія: У 2 т. / Упоряд. А.Медведенко, О.Неживий. − Луганськ: Світлиця, 2004.

Загірня Марія. Спогади / Упоряд., приміт., вступ. ст. Л.Неживої. – Луганськ: Шлях, 1999.

Літературна Луганщина: У 2-х кн. / Упоряд. М.Ночовний. – Луганськ, 1992.

Лугарі: Публіцистика, вірші / Упоряд. Г.Гайворонська. − Луганськ: Світлиця, 1998.

Неживий О., Нежива Л. Література рідного краю. Луганщина. 8-11 класи. Навчальний посібник. – Луганськ: Знання, 2005.

Неживий О., Нежива Л. Література рідного краю: навчальний посібник для 5-7 класів. – Луганськ: Знання, 2004.

Неживий О. Борис Грінченко: Вартовий рідного слова. − Луганськ: Знання, 2003.

Неживий О.І. Луганщина літературна. – Луганськ, 1993.

Неживий О.І. Освячені Шевченковим ім’ям. – Луганськ: Світлиця, 1998.

Неживий О.І. Споріднені творчістю. – Луганськ: Книжковий світ, 1998.

Пастух Б.В. Борис Грінченко – безкомпромісний лицар національної ідеї. – Луганськ: Книжковий світ, 1998.

Письменники Луганщини: Біобібліографічний словник / Упоряд., передм. О.І.Неживого. – Луганськ: Шлях, 2000.

Слово і пісня Бориса Грінченка: Вісник Інституту грінченкознавства. – Вип. 1. / Упоряд О.І.Неживий. – Луганськ, 1994.

Слово і пісня Бориса Грінченка: Вісник Інституту грінченкознавства. – Вип. 2. / Упоряд О.І.Неживий. – Луганськ, 1995.

Слово і пісня Бориса Грінченка: Вісник Інституту грінченкознавства. – Вип. 3. / Упоряд О.І.Неживий. – Луганськ, 1996.

“Слово о полку Ігоревім” і Луганщина / За ред В.С.Курила. – Луганськ: Знання, 2000.

Слово пам’ять береже / Упоряд. Л.Л.Нежива, О.І.Неживий. – Луганськ: Шлях. – 2001.

Слобожанщина: Літературний вимір: Зб. наук. праць. – Вип.1. – Луганськ: Знання, 2003.

Слобожанщина: Літературний вимір: Зб. наук. праць. – Вип.2. – Луганськ: Знання, 2004.

Обладнання

Літературно-краєзнавчий кабінет-музей (ауд. 323) − експозиції та матеріали.

Аудіо-візуальні засоби

Інтернет сайт: www.donbaslit.skif.net

Аудіо-хрестоматія „Письменники Луганщини”, „Вірші Івана Світличного. Читає Надія Світлична”.

Відео-лекції „Крила духовності. Борис Грінченко”, „Вічна загадка любові. Григір Тютюнник”, „Письменники Луганщини − лауреати Шевченківської премії”.

Дата добавления: 2014-01-07