Реферати

ПЛАН

ПЛАН

1. Міжнародні відносини: поняття, об’єкт, суб’єкти, види та рівні.

2. Світова політика: поняття та ознаки.

3. Співвідношення понять “міжнародні відносини”, ”зовнішня політика ”, “міжнародна політика” та “світова політика”.

4. Середовище сучасних міжнародних взаємодій.

5. Поля міжнародних взаємодій.

ЛІТЕРАТУРА

1. Горбач О. Історія і теорія зовнішньої політики: навчальний посібник / Олександр Горбач. – Львів: Львівський державний інститут новітніх технологій та управління ім. В. Чорновола, 2010. – 142 с.

2. Гриньох Н. В., Гулай В. В., Данилиха Н. Р. Міжнародні відносини (від початку XVII ст. до завершення Другої світової війни). Навчальний посібник / Гриньох Н. В., Гулай В. В., Данилиха Н. Р. – Львів: Ельґраф, 2011. – 232 с.

3. Камінський А. Вступ до міжнародних відносин / А. Камінський. – Львів: Світ, 1995. – 144 с.

4. Камінський А. Основи міжнародних відносин / А. Камінський. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2001. – 206 с.

5. Коппель О. А., Пархомчук О. С. Міжнародні системи та глобальний розвиток: Навчальний посібник / Коппель О. А., Пархомчук О. С. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2004. –320 с.

6. Лебедева М. М. Мировая политика: Учебник / М. М. Лебедева. – М.: Аспект Пресс, 2007. – 365 с.

7. Мальський М. З., Мацях М. М. Теорія міжнародних відносин: Підручник / Маркіян Мальський, Михайло Мацях. – К.: Кобза, 2003. – 528 с.

8. Международные отношения: введение в специальность: монография / О. В. Бойченко, Л. А. Ожегова, В. А. Хлевной, И. М. Яковенко и др. Институт стран Востока и Африки ЧВУЗ «Международный Славянский университет. Харьков». – Симферополь, - Саки: ЧП «Предприятие Феникс», 2011. – 230 с.

9. Мировая политика и международные отношения: Учебное пособие / Под ред. С. А. Ланцова, В. А. Ачкасова. – Санкт-Петербург: Питер, 2005. - 448 с.

10. Хонин В. Н. Теория международных отношений.
Общая часть / В. Н. Хонин. – К.: Академ-Пресс, 2005. – 456 с.

11. Цыганков П.А. Теория международных отношений: Учебное пособие / П. А. Цыганков – М.: Гардарики, 2006. – 590 с.

12. Цимбалістий В. Ф. Теорія міжнародних відно­син:
Навчальний посібник / В. Ф. Цимбалістий. – Львів, 2005. – 324 с.

13. Шепєлєв М. А. Теорія міжнародних відносин: Підручник / М. А. Шепєлєв. – К., 2004. – 622 с.

1. Аналіз ролі та значення міжнародних відносин у житті суспільства дозволяє зробити такий попередній висновок:

Міжнародні відносини є специфічною галуззю суспільних відносин, що реалізуються як у формі економічних, політичних, культурних, правових і дипломатичних взаємодій, так і у взаємовідносинах між великими соціальними групами, об’єднаними у держави, союзи держав, суспільні, економічні, політичні рухи та громадські організації.

Якщо ж висловлюватися лаконічніше, то міжнародні відносини – це сукупність економічних, політичних, ідеологічних, правових, дипломатичних та інших зв’язків і взаємовідносин між народами у найширшому значенні цього слова.

Метою міжнародних відносин є створення і забезпечення найвигідніших умов для функціонування та розвитку суб’єктів цих відносин.

Об’єктом міжнародних відносин вважають середовище, у якому панує анархічне, невпорядковане поле, що характеризується відсутністю центральної влади і, відповідно, монополії на легітимне регулювання сфери міжнародних відносин різноманітними способами і методами.

Суб’єктами міжнародних відносин є держави, міжнародні урядові та неурядові організації й об’єднання, які відповідно до своїх інтересів беруть участь в міжнародному житті, впливають на інших суб’єктів, викликають своїми діями зміни в системі міжнародних відносин.

Види міжнародних відносин:

· економічні;

· політичні;

· ідеологічні;

· військові;

· інформаційні;

· культурні.

Рівні (масштаби) міжнародних відносин:

· глобальні;

· регіональні;

· двосторонні.

2. Світова політика – процес вироблення, прийняття та реалізації рішень, які торкаються життя світового співтовариства.

Структура світової політики:

· зовнішньополітична діяльність національних держав;

· діяльність міждержавних урядових організацій на глобальному рівні;

· діяльність недержавних урядових організацій, угруповань, об’єднань, корпорацій.

Головні проблеми світової політики:

· війни і миру;

· охорони довкілля;

· подолання відставання.

З точки зору американського дослідника С. Хантігтона, впродовж останнього десятиліття світова політика зазнала фундаментальних змін:

· зосередилася впродовж кордонів культур та цивілізацій;

· міжнародні відносини традиційно вимірюються силою сторін, що виборюють сфери впливу;

· у період “холодної війни” глобальна структура сили була насамперед біполярною, тепер вона зовсім інша: існує єдина наддержава, однак світ не став однополюсним; сучасна міжнародна система не відповідає жодній з відомих моделей – це гібрид однополюсної системи з однією наддержавою та кількома великими державами.

Отже, нова система міжнародних відносин, яка перебуває на стадії формування, відрізняється не лише від системи, яка існувала після Другої світової війни, а й від традиційної Вестфальської системи міжнародних відносин. У ній переплітаються та взаємодіють як традиційні сили, так і нові чинники та тенденції. Розширюється коло суб’єктів міжнародних відносин, змінюється мотивація їхньої поведінки. Якщо в період існування Вестфальської системи міжнародних відносин держави були домінуючими учасниками міжнародних відносин, а світова політика – переважно політикою міждержавною, то в останні роки з’являються нові суб’єкти міжнародних відносин. Новий зміст світової політики вимагає нових організаційних форм.

3. Соціально-гуманітарні науки, що вивчають світові політичні процеси, в якості об’єкта дослідження розглядають суспільні явища, які в останні десятиліття прийнято називати “ міжнародні відносини ”.

Аналізуючи дану категорію, слід мати на увазі, що сам феномен міжнародних відносин постійно змінюється, еволюціонує. Суттєвий вплив на динаміку міжнародних відносин має зовнішнє середовище – позасоціальне та соціальне. Під позасоціальним середовищем системи міжнародних відносин прийнято розуміти те, що існувало до появи людини та людського суспільства. Це природа в її першопочатковому вигляді, яка не зазнала зовнішніх змін. Там, де вплив позасоціального середовища на міжнародні відносини є особливо помітним, на стикові гуманітарних та природничих дисциплін виникають особливі, прикордонні науки, наприклад, геополітика. В порівнянні з темпами розвитку суспільства зміни природного середовища відбуваються вкрай повільно. Проте сьогодні позасоціальне середовище відчуває вплив технічного та технологіч-ного прогресу і, в свою чергу, змінюючись, впливає на міжнародні відносини. Очевидно, що зміни клімату чи вичерпання того чи іншого природного ресурсу не можуть не позначатися на економіці та повсякденному житті людей, а тим самим – і на стосунках між країнами та народами.

Вплив соціального середовища на міжнародні відносини є все глибшим та динамічнішим. Соціальним середовищем називають все, що з’явилося разом з людиною, і те, що визначає життя суспільства.

Розвиток соціального середовища, прогрес транспортних та комунікаційних технологій впливають на економіку та політику. Число взаємозв’язків в найрозвинутіших країнах стрімко зростало, причому держава не могла і не прагнула їх повністю контролювати. Це дає підстави говорити про формування нового типу міжнародних відносин.

Сучасні міжнародні відносини мають складну структуру. Центральне системоутворююче місце в цій структурі належить міжнародним політичним відносинам. Вони зародилися разом з появою самої політики як суспільного явища і основного політичного інституту – держави. Ці відносини формуються в результаті реалізації кожною із держав власної зовнішньополітичної лінії, яка ґрунтується на власних (національних) інтересах.

Міжнародні політичні відносини можна розглядати і як міжнародну політику – одну із основних сфер світу політичних процесів та явищ. Суб’єктами міжнародної політики початково були держави, коаліції держав, а в останні сто років також і міжнародні міжурядові організації. В центрі міжнародної політики знаходиться боротьба держав за владу, тобто здатність максимальною мірою впливати на поведінку інших суб’єктів у відповідності зі своїми інтересами. З цього випливає основна дилема міжнародних відносин – конфлікт чи співробітництво. В минулому головною міжнародною проблемою часто була проблема війни чи миру.

Загалом,у політологічній науці зовнішня політика розуміється як діяльність окремої держави поза державними кордонами, а міжнародна політика – як сукупність засад, методів та інструментів, за допомогою яких держава здійснює регулювання зовнішнього політичного впливу на функціонування національної політики на зовнішній арені..

Міжнародна політика сформувалася та функціонувала в локальних та регіональних межах; аж до другої половини ХІХ ст. її глобального рівня не існувало. В Стародавньому Світі паралельно розгорталися конфлікти в Європі, Азії, Африці, але вони не були взаємопов’язаними через величезні відстані між державами та регіонами. Поява глобального рівня міжнародної політики, що охоплює всю Земну кулю, пов’язана із завершенням перетворення світу в єдине ціле. Початок цьому процесу було покладено епохою великих географічних відкриттів, а завершився він в результаті революційних технологічних та економічних зрушень у середині ХІХ ст.

Після винайдення парового двигуна та електричних засобів зв’язку (телеграф, телефон) з’явилася можливість подолання гігантських віддалей і переміщення величезних обсягів вантажів, моментальної передачі інформації. Розвиток транспортних та інформаційних комунікацій зумовив економічні, соціальні, а далі й політичні зміни. Першим і найголовнішим наслідком технологічної революції у галузі виробництва, транспорту та зв’язку стало формування єдиного світового господарства, в якому коливання економічної кон’юнктури в одній частині світу відразу ж відчуваються в інших, навіть найбільш віддалених частинах.

На основі світової економіки розпочалося формування й новітньої світової політики. Про це свідчить й те, що слідом за світовими економічними кризами прийшли світові війни – збройні конфлікти небачених раніше масштабів. Терміни “світова політика” та “міжнародна політика” багато авторів вживають як синоніми. Однак видається, що це неправильно, оскільки світова політика – це не просто міжнародна політика глобального масштабу. Поява світової політики стала якісно новим етапом розвитку всієї політичної сфери. Світова політика відрізняється від міжнародної політики попередніх століть і за змістом проблем, які стоять в її центрі, і за характером суб’єктів, які діють в її межах.

Сутність міжнародної політики розкривається низкою особливостей, які характеризують специфіку світового політичного процесу:

· зміст міжнародних відносин полягає у сукупності всіх політичних взаємовідносин на різних рівнях: державному, на рівні міжнародних організацій, партій, громадсько-політичних організацій та інших;

· міжнародні політичні взаємовідносини носять нецентралізований характер, на міжнародній арені всі суб’єкти політичного процесу є рівними, самостійними та незалежними;

· усі засоби зовнішньої політики об’єднують засоби вирішення та розв’язання конфліктів – консенсусом;

· у міжнародних відносинах найвагомішу роль відіграє суб’єктивний чинник, тобто рівень зовнішньополітичних відносин залежить від зовнішньополітичної діляьності глави держави.

4. Об’єкти, суб’єкти і, звичайно, середовище їх існування можна розглядати як певну систему. Поява ознак змін принаймі однієї із структурних властивостей подібної системи, одного із показників її параметрів чи зміна відносин між даною системою та явищами в її оточенні впродовж певного періоду часу вже є подією.

Якщо подія, котра відбувається з даною системою чи індивідом, пов’язана із функцією будь-якого суб’єкта, його цілеспрямованим продукуванням дій, то очевидним є конкретний вплив.

Причинно зумовлена цілеспрямована дія суб’єктів, що практично виявляється у встановленні між ними певних зв’язків, здатна перетворити ці сукупності відносин у певну багатовимірну цілісність, комплекс взаємодій – інтеракцію.

Очевидним є те, що поведінка конкретного суб’єкта міжнародних відносин знаходиться у тій чи іншій залежності від поведінки інших суб’єктів.

Дій ж, засоби і способи дій, що ними обираються, їх організація також залежать не тільки можливостей цих суб’єктів, але й від стану суспільних відносин всередині соціальних організмів, від стану їх міжнародного оточення.

Міжнародне оточення суб’єктів складається як із інших суб’єктів, що належать різним соціальним системам, так із процесів міжнародних інтеракцій, що в цілому набувать характеру міжнародних систем. Взаємодія суб’єктів у межах міжнародних систем, чи за їх межами, залежить від сукупності умов їх життя та життя соціальних організмів, до яких вони належать.

Сенс і призначення системи міжнародних відносин у її традиційному розумінні завжди полягає у тому, аби знаходити шляхи і способи розв’язання протиріч і конфліктів між державами та їх союзами, які виникали передусім в результаті зіткнення їх реальних, а часом хибно зрозумілих національних інтересів. Під такими виступають насамперед потреби оптимального порівняно зі стандартами свого історичного часу розвитку державно організованого соціуму, які екстраполюються на зовнішнє середовище і вирішуються у сфері міждержавних, міжнародних відносин. Як правило, національні інтереси віддзеркалюють об’єктивні потреби безпечного існування і розвитку держав. Проте нерідко, як зазначав М. Вебер, під ”національними інтересами” малися не тільки захист самостійності, незалежності держави, її територіальної цілісності, але й нарощування сили для забезпечення ”власної” безпеки, вирішення на свою користь теритоіральних та інших суперечностей, отримання доступу до природних ресурсів за межами національних кордонів та ін.

За ”національні інтереси” видають й ідеологічні цілі, націоналістичні установки (апелюючи до природних почуттів національної самоідентифікації), інтереси істеблішменту”.

На кожному проміжку часу складався певний характер взаємовідносин основних учасників міжнародних відносин. Ці відносини набувають особливу для кожного періоду структуру, які визначають той чи інший тип системи міжнародних відносин, чи міжнародної системи.

Інакше говорячи, структуру системи міжнародних відносин можна охарактеризувати як особливий, закономірно виникаючий в процесі її функціонування і розвитку спосіб зв’язку між державами та іншими акторами, які входять до неї. Структура міжнародної системи виражає ті зв’язки, які забезпечують її стабільність.

Основним законом функціонування системи міжнародних відносин, як і будь-якої іншої сторони виступає закон підтримання динамічної рівноваги. Існування певної політичної рівноваги між державами як основними акторами будь-якої міжнародної системи є основною передумовою її нормального функціонування. Система знаходиться в динамічній рівновазі, оскільки рівновага між державами постійно порушується, потім відновлюється на новій основі, щоб знову порушитися. І так до нескінченності.

В кожному конкретно-історичному стані міжнародної системи закон динамічної рівноваги може виявлятися в різних формах. Історично найбільш поширеною завжди була форма балансу сил. Слід зазначити, що баланс сил – одна із важливих універсальних закономірностей розвитку міжнародному відносин в цілому.

Під силою, виходячи із поглядів Г. Моргентау та інших спеціалістів в галузі міжнародних відносин, слід розуміти здатність кожної держави захищати свої інтереси і реалізовувати свої цілі на міжнародній арені за допомогою відповідних засобів. Матеріальним виразом такої здатності виступають геополітичні, економічні, військовий та науково-технічний потенціал держави. Проте в повній мірі судити про силу держави можемо, лише порівнюючи її з відповідним силовим потенціалом інших держав.

В своїй елементарній формі принцип балансу сил призначений не для того, щоб зберегти мир чи сприяти міжнародному взаєморозумінню. Він слугує збереженню незалежності кожного елементу в системі держав, не допускаючи збільшення могутності будь-якого із його елементів до тих меж, які починають загрожувати всім.

Існує декілька варіантів моделювання систем міжнародних відносин. Один варіантів запропонував американський політолог М. Каплан. Під міжнародною системою він розуміє варіанти розташування сил на основі певного набору організацій, держав, груп держав, що приймають у ній участь.

Всього ним виділено шість типів міжнародних систем:

· система балансу сил;

· вільна біполярна система;

· жорстка біполярна система;

· універсальна система;

· ієрархічна система;

· система ”вето”.

В системі балансу сил основними факторами є тільки національні держави з великими військовими і економічними можливостями. Це система, в якій не існує диференціація ролей; якщо в ній нараховується менше п’яти держав-акторів. То така система виявляється нестійкою. Кожний із акторів прагне максимально забезпечити свою безпеку шляхом отримання більших, ніж рівні, можливостей в системі. Тому вони утворюють союзи і ведуть між собою війни. Але ці війни мають локальний характер, а союзи швидко змінюються.

В вільній біполярній системі ролі диференційовані. Вона складається із акторів різних типів: окремих держав, блоків держав, лідерів блоків, членів блоків, держав, що не приєдналися та універсальних організацій. Стійкість такої системи зростає в тому випадку, якщо лідери блоків володіють монополією на ядерну зброю. Союзи формуються на базі постійних спільних інтересів. Війни мають тенденцію до розширення і перетворення із локальних в тотальні, якщо б не стримуючий вплив величезної руйнівної сили ядерної зброї, а також посередницька діяльність держав, що не приєдналися та універсальних акторів. Така система є менш стійкою, ніж система балансу сил.

Жорстка біполярна система, в принципі, має багато спільного із вільною біполярною системою. Відмінність полягає в тому, що в жорсткій системі зникає роль держав, що не приєдналися та в значній мірі зменшується роль універсальних організацій. У випадку виникнення такої система вона характеризувалася б значною напругою.

Універсальна система, на думку М. Каплана, виникає в тому випадку, якщо б ряд політичних повноважень було передано універсальній організації. Така система вимагала б від частини своїх членів переорієнтацї, оскільки перевага була б надана колективним і міжнародним цінностям.

Ієрархічна система виглядала б певною модифікацією універсальної. Передбачається, що вона могла б виникнути внаслідок зміни масштабів міжнародної організації чи встановлення одноосібної влади якого-небудь актора.

Система ”вето ” – це система держав-акторів, в якій кожний актор володіє значним запасом ядерної зброї. Складові такої системи не є схильними до утворення союзів. Вони прагнуть до того, щоб ймовірність війни не збільшувалася, але при цьому збереглась би напругу, що породжувала б відносну нестійкість. Ця система є менш стійкою, ніж вільна біполярна система.

5. Параметризація міжнародного середовища, тобто виділення певної сукупності властивостей явищ, величину змін яких можна виміряти за певними показниками, дозволяє визначити сукупність умов міжнародного життя, що диференційовано виділяються для кожного із суб’єктів.

Диференція міжнародного середовища залежить від:

· відмінностей у характері спонукальних сил, що примушують суб’єктів вступати в міжнародні відносини;

· відмінностей у сукупності умов їх життя та життя соціальних організмів, до яких вони належать;

· особливостей граничних умов середовища в конкретних просторово-часових континіумах їх міжнародних інтеракцій.

Положення суб’єкта в міжнародному середовищі є фактичним станом пов’язаності із тими суб’єктами, що складають його міжнародне оточення.

Будучи формалізованим, цей орієнтований на середовище стан суб’єкта можна визначити як його фіксоване статусне міжнародне положення, що визначає обсяг його можливостей і зобов’язань по відношенню до суб’єктів із його оточення.

Ситуативне положення суб’єкта в просторово-часовому континіумі конкретного сегменту міжнародного середовища зазнає відповідних змін.

Адаптація акторами інтересів суб’єктів до об’єктів, що знаходяться в межах певного сегмента міжнародного середовища, орієнтує їх соціальну активність у напрямку тих суб’єктів міжнародних відносин, чиї актори вже мають чи прагнуть отримати можливість скористатись властивостями цих об’єктів для задоволення власних потреб, тобто на тих, хто так чи інакше вже адаптував інтереси своїх суб’єктів до цих об’єктів.

У результаті, навколо об’єктів із відповідного просторово-часового континіуму конкретного сегменту міжнародного середовища утворюється особливе поле сполучення цих міжнародних інтересів. І у випадку, коли в акторів виникає необхідність міжнародних взаємодій з приводу отримання можливості використати властивості цих об’єктів на користь відповідних суб’єктів, у межах цього поля формується певна об’єктивна сфера взаємодії міжнародних інтересів.

Міжнародні інтереси суб’єктів, що орієнтуються на ці об’єкти, можна розподілити за класами об’єктів та видами. При цьому властивості одного й того ж об’єкту можуть бути, з точки зору їх акторів, по-різному необхідними для задоволення потреб даних суб’єктів. Відповідно у межах об’єктивної сфери взаємодії міжнародних інтересів можна виділити певні особливі видові спектри сполучення міжнародних інтересів, адаптовані до відповідних властивостей об’єкта.

При цьому, визначаючи конкретні можливості задоволення своїх міжнародних інтересів засобами даних об’єктів, актори цих суб’єктів трансформують граничні умові конкретного сегменту міжнародного середовища, що, природньо, змінює ситуацію у конкретно-просторовому полі міжнародних взаємодій.

Міжнародне середовище істотно впливає на суб’єктів, сприяючи зміні їх внутрішнього стану і, відповідно, появі потреб.

Зовнішня політика взаємодіючих держав багато в чому прив’язана до вмотивованої необхідності задоволення потреб суб’єктів, пов’язаних з ними в межах єдиного для них соціуму. Усвідомлення суб’єктами цих потреб, орієнтація міжнародних інтересів, що виникають у результаті цього на об’єкти із міжнародного середовища безсумніву впливають на зміцнення ліній зростання потенціалу зовнішньополітичної активності держав і, відповідно, на формування зовнішньополітичних стратегій. Зовнішньополітична діяльність держав повинна орієнтуватись на побудову оптимальної, але, звичайно, вмотивовано відмінної для кожного із них конфігурації ситуативних умов міжнародного середовища.

Таким чином, виникають обумовлені станом суб’єктів та ситуативними умовами міжнародного середовища мотиваційні поля зовнішньополітичних взаємодій. В основі цих полів лежать взаємопов’язані між собою відповідними мотиваційними прагненнями суб’єктів, ряди центрів взаємодії міжнародних інтересів.

Квантифікація, тобто переведення якісного значення обраного параметру, явища, що вивчається, в кількісне, котре відображає місце параметрів в обраній системі ранжування, взаємодіючих міжнародних інтересів призводить до розшарування мотиваційних полів зовнішньополітичних взаємодій.

Конфіграція мотиваційних полів зовнішньополітичних взаємодій виступає особливим поєднанням ліній зростання потенціалу зовнішньополітичної активності держав, котрі приймають участь у міжнародних взаємодіях І чим вище для держави квантифіковане значення взаємодіючих міжнародних інтересів, тим нижчим є рівень відповідності ситуативних умов у межах конкретного сегменту міжнародного середовища оптимальному міжнародному положенню держав, що взаємодіють, тим вищими є можливості зростання потенціалу їх зовнішньополітичної активності

Зміна стану системи міжнародних відносин, міжнародної обстановки в цілому, стану і властивостей суб’єктів міжнародних відносин, що впливають на ситуативні умови в межах конкретного сегменту міжнародного середовища чи на міжнародну обстановку в цілому, можуть кваліфікуватися як міжнародні події.

Взаємодія низки міжнародних подій, котрі відображають послідовний перехід будь-якої системи в міжнародному середовищі із одного стану в інший, є лише елементами міжнародних процесів.

Розвиток міжнародних процесів передбачає низку взаємопов’язаних одна із одною зовнішньополітичних акцій різних держав чи інших суб’єктів міжнародних відносин, кожна з яких фіксується як міжнародна подія.

На рівні міждержавних взаємодій кожна фіксована міжнародна подія має характер політичної інформації, оскільки пов’язана із специфікою формування зовнішньої політики і сприймається як повідомлення про зміну ситуативних умов міжнародного середовища.

Заняття 1. Загальнотеоретична характеристика міжнародних відносин та світової політики

1. Міжнародні відносини: поняття, об’єкт, суб’єкти, види та рівні.

2. Світова політика: поняття та ознаки.

3. Співвідношення понять “міжнародні відносини”, ”зовнішня політика ”, “міжнародна політика” та “світова політика”.

4. Середовище сучасних міжнародних взаємодій.

5. Поля міжнародних взаємодій.

1. Проблема визначення основного суб’єкта сучасних міжнародних відносин у дослідженнях вітчизняних та зарубіжних вчених.

2. Рівні та види міжнародних відносин: порівняльна характеристика основних наукових підходів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Горбач О. Історія і теорія зовнішньої політики: навчальний посібник / Олександр Горбач. – Львів: Львівський державний інститут новітніх технологій та управління ім. В. Чорновола, 2010. – 142 с.

2. Гриньох Н. В., Гулай В. В., Данилиха Н. Р. Міжнародні відносини (від початку XVII ст. до завершення Другої світової війни). Навчальний посібник / Гриньох Н. В., Гулай В. В., Данилиха Н. Р. – Львів: Ельґраф, 2011. – 232 с.

3. Камінський А. Вступ до міжнародних відносин / А. Камінський. – Львів: Світ, 1995. – 144 с.

4. Камінський А. Основи міжнародних відносин / А. Камінський. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2001. – 206 с.

5. Коппель О. А., Пархомчук О. С. Міжнародні системи та глобальний розвиток: Навчальний посібник / Коппель О. А., Пархомчук О. С. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2004. –320 с.

6. Лебедева М. М. Мировая политика: Учебник / М. М. Лебедева. – М.: Аспект Пресс, 2007. – 365 с.

7. Мальський М. З., Мацях М. М. Теорія міжнародних відносин: Підручник / Маркіян Мальський, Михайло Мацях. – К.: Кобза, 2003. – 528 с.

8. Международные отношения: введение в специальность: монография / О. В. Бойченко, Л. А. Ожегова, В. А. Хлевной, И. М. Яковенко и др. Институт стран Востока и Африки ЧВУЗ «Международный Славянский университет. Харьков». – Симферополь, - Саки: ЧП «Предприятие Феникс», 2011. – 230 с.

9. Мировая политика и международные отношения: Учебное пособие / Под ред. С. А. Ланцова, В. А. Ачкасова. – Санкт-Петербург: Питер, 2005. - 448 с.

10. Хонин В. Н. Теория международных отношений.
Общая часть / В. Н. Хонин. – К.: Академ-Пресс, 2005. – 456 с.

11. Цыганков П.А. Теория международных отношений: Учебное пособие / П. А. Цыганков – М.: Гардарики, 2006. – 590 с.

12. Цимбалістий В. Ф. Теорія міжнародних відно­син:
Навчальний посібник / В. Ф. Цимбалістий. – Львів, 2005. – 324 с.

13. Шепєлєв М. А. Теорія міжнародних відносин: Підручник / М. А. Шепєлєв. – К., 2004. – 622 с.

Дата добавления: 2014-01-07