Патогенез. Хемотаксичний фактор,

Синдром Лефлера

Деякими пухлинами.

Хемотаксичний фактор,

який виділяється

Діагностика

Діагностувати гельмінтози можна за допомогою багаторазових

досліджень калу, харкотиння, жовчі, зіскобів із перианальних скла-

док, біопсії поперечно-смугастих м’язів.

Для хворих гельмінтозами, крім еозино-філії, також характерні підвищений вміст Ig E, високі титри антигельмінтних АТ.

Висока еозинофілія характерна не тільки для пізніх стадій пухлин, але й для ранніх. Час-то вона передує клінічним проявам. Особливо про це слід пам’ятати при нормальн. рівні Ig Е.

Належить до легеневих еозинофілій, які мають дві загальні ознаки: легеневі інфільтрати та високу еозинофілію крові.

Етіологію синдрома Лефлера вважають різною (гельмінти, пилок рослин, ліки, інфекція).

Пацієнти переважно скарг не мають. Рідше скаржаться на загальну слабкість, покашлювання, субфебрилітет, задишку. У крові – еозинофілія (17-80%), рівень лейкоцитів у N або помірно підвищений. Rtg – поодинокі чи множинні інфільтративні затемнення, без чітких контурів, без доріжки до кореня, будь-яка локалізація, можуть безслідно зникати в одному місці та з’являтися в іншому. У харкотинні – теж еозинофілія.

Тривалість від кількох днів до 2-4 тижнів. Лікування у легких випадках не проводиться, у важчих випадках – ГКС, гіпосенсибілізуючі.

Кропив’янка

Це алергічне захворювання, яке характеризується появою на шкірі досить чітко обмежених, інтенсивно сверблячих папул або пухирів, що мають схильність як до швидкого виникнення, так і до швидкої регресії.

Елементи кропив’янки утворюються за рахунок набряку сосочкового шару шкіри.

Епідеміологія

У структурі алергічних захворювань кропив’янка займає друге місце після БА. Приблизно кожен третій житель планети переніс хоча би раз у житті кропив’янку.

Може виникати у будь-якому віці, частіше від 21 до 60 років. Частіше хворіють жінки

Основну роль у патогенезі кропив’янки відіграють ме-діатори, які виділяються під час дегрануляції опасистих клітин і базофілів. Під їх впливом розширюються судини, підвищу-ється судинна проникність і розвивається свербіж.

Причиною дегрануляції можуть бути алергічні реакції усіх чотирьох типів, а також неалергічні фактори, які прямо діють на базофіли (лібератори гістаміну) або попередньо активують комплемент чи калікреїн-кінінову с-му

Класифікація кропив’янки

Форми за патогенезом:

1) алергічна (має імунологічний механізм утворення медіаторів);

2) неалергічна (із дією тих самих медіаторів, але без участі імуно-логічного механізму).

Форми за етіологією:

• імунологічна;

• холодова;

• теплова;

• холінергічна;

Клінічна картина гострої кропив’янки

Кропив’янка, яка перебігає не більше 6 тижнів, вважається гострою, а понад 6 тижнів – хронічною.

Гостра кропив’янка характеризується мономорфною висип-кою. Захворювання розпочинається раптово з інтенсивного свер-біння шкіри різних ділянок тіла. Швидко на місці свербіжу з’явля-ються ділянки висипки, що виступають над поверхнею. Вони є чер-воного або блідо-рожевого кольору з наявністю по краях еритеми, що зникає у разі натискання. Розміри – від кількох міліметрів до десятків сантиметрів. Гостра кропив’янка переважно триває від кількох годин до кількох діб. Атака може супроводжуватися голов-ним болем, підняттям температури тіла до 38-39оС.

Клінічна картина хронічної кропив’янки

Хронічна рецидивуюча кропив’янка характеризується хвиле-подібним перебігом, іноді дуже тривалий час (до 20-30 років), з різ-ними періодами ремісії. Часто супроводжується набряками Квінке. Для хронічної кропив’янки характерно особливо виражене свербін-ня. Хворі розчісують шкіру до крові, заносять інфекцію, тому вини-кають гнійнички. Мономорфність висипки тоді зникає.

Хронічна кропив’янка може бути одним із симптомів систем-ного захворювання (аутоімунного, лімфопроліферативного, на фоні інфекції).

Діагностика кропив’янки

Переважно не представляє труднощів. Характерний вигляд мономорфної висипки, швидкий її розвиток та зворотність дозволяють легко поставити діагноз у типових випадках.

Важливі етапи діагностики:

§ збирання анамнезу;

§ фізикальне обстеження;

§ шкірні тести.

§

Набряк Квінке

Набряк Квінке (ангіоневротичний набряк) є однією з форм кропив’янки. При цьому набряк поширюється на дерму або підшкір-ну клітковину.

Кропив’янка та набряк Квінке розвиваються внаслідок одних і тих самих причин і грунтуються на однакових патофізіологічних механізмах.

За патогенезом набряк Квінке може бути алергічним і псевдоалергічним. До псевдоалергічної форми включають спад-ковий ангіоневротичний набряк (дефіцит інгібітора компонента комплементу С1).

Клініка набряку Квінке

Основний клінічний прояв – набряк, що часто локалізується в ділянці голови (губи, повіки, язик, м’яке піднебіння), шиї або зовнішніх статевих органів. Шкіра у ділянці набряку – в нормі, скарги більше на дискомфорт, ніж на свербіння. Набряк блідий, щільний, при натисканні не залишає ямки.

Особливо небезпечний набряк в ділянці гортані (25%). Спочатку виникає охриплість голосу, “лаючий” кашель, далі – задишка інспіраторного з переходом на змішаний характер. Дихання шумне, стридорозне. Обличчя стає ціанотичним, далі різко блідне. Хворі збуджені, метушаться. При відсутності допомоги можуть загинути від асфіксії.

Клініка набряку Квінке

Набряк може локалізуватися на слизовій оболонці ШКТ – виникає абдомінальний синдром (нудота, блювання, гострий біль, метеоризм, пронос).

При локалізації набряку на обличчі в процес можуть втягуватися серозні мозкові оболонки з появою менінгеаль-них симптомів (ригідність поти-личних м’язів, різкий головний біль, блювання, головокружін-ня, іноді судоми).

Лікування набряку Квінке

Терапія набряку Квінке прово-диться так само, як і відповідних форм кропив’янки. Набряк Квінке в ділянці гортані вимагає негайної ін-тенсивної терапії аж до трахеотомії.

При лікуванні спадкового ангіоневротичного набряку антигіс-тамінні та ГКС неефективні. Для усунення гострого набряку необхід-но поповнити дефіцит інгібітора С1. Для цього хворому вводиться свіжа або свіжозаморожена нативна плазма в/в крапельно 250-300 мл. Також можна вводити ліофілізований С1-інгібітор (3-6 тис. ОД).

Поліноз

Поліноз (від англ. рollen – пилок) – це алергічне захворюван-ня з групи атопічних, спричинене пилком рослин. Інша назва захво-рювання – “сінна гарячка”. Є одним із найбільш поширених алер-гічних захворювань.

Найчастіше поліноз проявляється рино-кон’юнктивальною формою і пилковою БА. Хвороба має чітко повторювану сезон-ність, яка співпадає з періодом цвітіння деяких рослин.

Патогенез полінозу грунтується на алергічній реакції негайного типу. Важливу роль у розвитку полінозу відіграє гістамін.

В Україні одним із основних видів пилку, що спричинюють поліноз, є пилок злакових трав.

Найбільша кількість пилку у повітря викидається рослиною в ранкові і денні години, у сухий сонячний день – саме тоді найбільш виражені симптоми у пацієнтів з полінозом. А навпаки у дощові та безвітряні дні стан хворих покращується.

Треба враховувати так званий “антигенний перехрест” між деякими рослинами, харчовими продуктами і фітопрепаратами.

Особливості полінозу

q починається, як правило, у віці 8-20 років;

q до полінозу схильні люди з алергічною налаштованістю організму. Як правило, у дитячому віці у них – ексудативно-катаральний діатез, в юності – непереносимість деяких продуктів, що проявляється у вигляді висипки, нежитю;

q початок хвороби збігається з періодом цвітіння рослин, до пилку яких у хворого алергія, і симптоми захворювання повторюються щороку в один і той самий час;

q у разі припинення контакту з пилком, що спричинив алергічні прояви, симптоми зникають;

q значну роль у розвитку полінозу відіграє спадковість.

Клінічна картина

Найтиповіший прояв полінозу – рино-кон’юнктивальний синдром. Розпочинається з відчуття стороннього тіла в оці, далі виникають сльозотеча й світлобоязнь, що супроводжуються почервонінням очей, набряком повік. Виділення з кон’юнктиви спочатку прозорі, а потім внаслідок інфікування можуть бути гнійними. Гострота зору не змінюється.

Одночасно є сильний свербіж у носі і глотці, напади чхання з виділенням рідкого секрету, які чергуються із закладеністю носа. З’являється біль у вухах, голос хрипне. Багато хворих саме вночі не можуть нормально дихати, що заважає їм спати. Інтенсивність риніту вночі вища, ніж вдень.

Одним із найтяжчих проявів полінозу є БА (кашель, хрипи, задишка).

Часто у пацієнтів є скарги загального характеру (заг. сла-бість, головний біль, запаморочення, сонливість, підвищення температури тіла, зниження пам’яті).

Запалення слизової дихальних шляхів та кон’юнктиви може поєднуватися з уражен-ням органів травлення, шкіри, серцево-судинної й нервової систем.

Діагностика

Дата добавления: 2014-01-07