Договір комерцііїної концесії

Це договір, за яким одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг (ст. 1115 ЦК). Правова характеристика договору: консенсуальний, двосторонній, сплатний'.

У більшості зарубіжних країн цей договір відомий як договір франчайзингу. За цією схемою в Україні працюють, зокрема, „Макдональдс”, „Наша Ряба”, „Картопляна Хата”, „Пицца Челентано”, „Піца-хата”, „Лукойл-Україна”, „ТНК-Україна”, „Кодак”, „Кока-кола” та ін.

На відміну від ліцензійного договору, за яким надається право використання майнових прав інтелектуальної власності, основна мета укладення договору комерційної концесії - ство­рення користувачем виробничої, торгової чи збутової ланки у мережі бізнесу правоволодільця. Тут недостатньо лише дозво­лити користувачеві використовувати об'єкти інтелектуальної власності, необхідно організувати і навчити його здійснювати діяльність аналогічно правоволодільцю і на тому ж рівні.

У зв'язку з цим предметом договору комерційної кон­цесії є право на використання трьох складових: 1) об'єктів пра­ва інтелектуальної власності (комерційних найменувань, тор­говельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, ко­мерційних таємниць тощо); 2) комерційного досвіду; 3) ділової репутації [право на її використання надається опосередковано - шляхом використання засобів індивідуалізації (комерційних найменувань чи торговельних марок) правоволодільця.

Сторонами договору комерційної концесії можуть бути лише фізичні та юридичні особи, які є суб'єктами підпри­ємницької діяльності: правоволоділець - виробник товарів (робіт, послуг), який використовує належні йому права в підприємницькій діяльності, має комерційний досвід і ділову репутацію та зацікавлений у розширенні свого бізнесу; користувач - юридична або фізична особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, яка має намір скористати­ся комплексом прав правоволодільця.

Якщо для сторін договір комерційної концесії є дійс­ним з моменту укладення у письмовій формі, то у відносинах з третіми особами сторони мають право посилатися на договір лише з моменту його державної реєстрації за загальним прави­лом органом, який здійснив державну реєстрацію правоволоді­льця, а якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній дер­жаві, реєстрація договору здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача.

Досить детально ЦК регламентує обов'язки правоволо­дільця і користувача (ст. 1120, 1121). Оскільки договір комер­ційної концесії є взаємним, правам однієї сторони кореспон­дують обов'язки іншої.

Користувач може бути наділений правом укладення договору комерційної субконцесії, тобто договору, який укладає користувач у випадках, передбачених договором комерційної концесії, за яким він надає іншій особі (субкористувачу) право користування наданим йому правово­лодільцем комплексом прав або частиною комплексу прав на умовах, погоджених із правоволодільцем або визначених дого­вором комерційної концесії.

у договорі комерційної концесії можна виділити таке: внутрішні відносини складаються безпосередньо між сторонами договору комерційної концесії - правоволодільцем і користува­чем та зовнішні відносини виникають між користувачем і треті­ми особами в процесі реалізації договору комерційної концесії (при укладенні, наприклад, договорів купівлі-продажу, підряду тощо). Аналогічним чином будується і відповідальність сторін.

Відповідальність перед третіми особами несе не лише користувач, а й правоволоділець. У цьому випадку за загаль­ним правилом відповідальність правоволодільця є субсидіарною і настає за вимогами, що пред'являються до користувача у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), прода­них (виконаних, наданих) користувачем. Виключенням є солі­дарна відповідальність правоволодільця і настає вона за вимо­гами, що пред'являються до користувача як виробника проду­кції (товарів) правоволодільця. У цьому випадку споживач має можливість на власний розсуд вирішувати до кого заявляти вимоги - користувача чи правоволодільця.

Припинення договору комерційної концесії може бути на підставах, передбачених загальними положеннями про зо­бов'язання (гл. 50 ЦК), нормами про договір комерційної кон­цесії (ст. 1126 ЦК) чи самим договором комерційної концесії. Оскільки договір комерційної концесії підлягає реєстрації, то щоб реєстр відображав дійсний стан речей, законодавством уведена вимога державної реєстрації припинення договору.

Слід звернути увагу, що договір комерційної концесії припиняється у разі припинення права правоволодільця на тор­говельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом (ч. З ст. 1126). Якщо правово­лоділець пропонує як заміну іншу торговельну марку чи по­значення, то користувач має два варіанти поведінки: 1) відмо­витися від цього і вимагати розірвання договору з відшкоду­ванням збитків або 2) погодитися на продовження чинності до­говору (при цьому за ст. 1128 ЦК він має право вимагати зменшення плати за договором).

Якщо ж у період дії договору комерційної концесії при­пинилося право на інший об'єкт інтелектуальної власності, ко­ристування яким надано за цим договором, дія договору не припиняється, крім тих його положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач має право вимагати відповідно­го зменшення належної правоволодільцеві плати, якщо інше не встановлено договором.

Дата добавления: 2014-01-07