Тема 6. Шлюб і сім'я як об'єкт соціологічного дослідження

СТС

Соціальна система - це спільність взаємопов'язаних елементів.

Спеціальні соціологічні теорії. Соціально-територіальні спільноти.

В межах соціально-територіальних спільнот (СТС) відбулася різноманітна діяльність людей.

СТС можуть співпадати або не співпадати з адміністративно-теріторіальним поділом.

Це залежить від густоти населення (кількості жителів на 1 кв. км). В Голландії, Україні - висока густота населення - тому тут співпадає. В Росії - не співпадає.

В межах СТС відбуваються процеси соціального відтворення населення (це не лише кількість населення, а і якість).

Види соціального відтворення:

• просте (кількісні і якісні показники не змінюється).

• розширене (збільшення кількості і якості населення) сьогодні - Китай, Індія.

• звужене (зменшується кількість населення, знижується якісні показники).
СТС утворюють розселення населення, форми:

• країна

• регіон

• область

• район

• місто

• село

Найважливіші форми розселення - місто і село.

План лекції.

1.Предмет і завдання соціології міста

2.Актуальні проблеми соціології села

1.Міста з'являються в стародавні часи (Єгипет, Дворіччя). Масовий процес розвитку міст починається в період розвитку капіталізму. Швидне зростання міст перетворило їх на вирішальний фактор в системі розселень.

Ця роль міст зростає сьогодні і буде зростати надалі. Особливе значення мають великі міста. 1800р. - Лондон (1 млн) - 1 місто. 1940р - 40 міст-мільйонерів. Сьогодні в Україні - 5 міст: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк.

1900р - в містах проживало 13% населення світу.

1965р-30%

початок ХХІст - більше половини

В Україні - 65,9% - міське населення.

Місто - внутрішньо диференціальна підсистема суспільства, складалася історично в процесі розподілу праці.

Ця підсистема забезпечує соціальне відтворення населення.

Вона характеризується:

· полі функціональністю;

· соціальною інтеграцією;

· динамізмом соціального розвитку.

Суперечності, протиріччя, проблеми в містах: житлова криза, погіршення екологічного середовища

• адаптація сільських мігрантів до умов міста.

Це зумовило інтерес науки, так поступово виникла соціологія міста.

Історики соціології виділяють етапи розвитку соціології міста:

1. Кінець XIX - 20р ХХст. (М.Вебер „Місто", А.Вебер,Зіммель, Брюхер та інші) - цих

соціологів назвали городянами

2. 20-30р ХХст. - центром розробки соціології міста стали США

3. 40-50рр ХХст - (Хамлі, Абрамс)

4. ІІ половина ХХст - (Хатт, Андерсен, Барджес т інші) Росія, Україна (Анциферов,

Кабо, Струмилін, Староверов,~Тітов)

Шкаратан - в Україні, Победа - проф. в Одесі

Соціологія міста розвивалась і в інших країнах. З початку ХХст. міста стали

об'єктами соціології колишнього СРСР, в т.ч. Україна.

Проблеми міста розглядалися на світовому рівні.

У вітчизняній соціології міста визначається комплексний і системний підходи - це перспективний підхід. Але сьогодні в соціології міста в Україні лише поставлені головні і центральні проблеми: (що є предметом соціології міста):

1. Предмет - визначення міста, розкриття його ролі в суспільстві, особливо процеси урбанізації.

2. Соціальні причини виникнення міста та чинники, що впливають на їх розвиток (економічні, соціологічні, культурні, політичні).

З. Соціальна структура міста (ускладнена в зв'язку з капіталізацією).

4. Міський спосіб життя.

5. Соціальне управління містом (це розвиток соціальної інфраструктури: житло, комунікації, транспорт, зв'язок).

6. Функції міста (основні напрямки життєдіяльності міста).

7. Закономірності розвитку міста (зростання населення міст з розвитком промисловості, транспорту, екології)

Окреме питання - функції міста:

1. Промислова і транспортна: міста - центри промисловості (Донецьк, Кривий Ріг)

міста - центри транспортних вузлів - зв'язок з іншими населеними пунктами.

2. Торгово-обслуговуюча.

Обслуговування в містах – с.адна проблема, що потребує наукового підходу

3. Культурно-освітня.

Культура переходить з села в місто, бандитизм з міста в село.

4. Політично –адміністративна.

Звідси здійснюється управління, розробка перспектив розвитку суспільства.

Соціологія міста - це спеціальна прикладна соціологічна теорія, що вивчає (досліджує) генезу (походження), сутність, функції, загальні закономірності розвитку і функціонування міста як цілісної системи і розробляє основні методологічні та методичні принципи його дослідження та управління ним через взаємодію і взаємовідносини індивідів.

Соціологія міста вимагає ефективного використання комплексних методів збирання соціологічної інформації.

Сучасні українські соціологи-городяни активно досліджують кризове становище наших міст:

1. Різке падіння виробництва.

2. Загострення проблем використання трудових ресурсів.

3. Загострення соціології проблем в наслідок „економії" на соціокультурній сфері.

4. Кричущі проблеми екології.

5. Девіантна (девіація - відхилення) поведінка і розгул злочинності (кримінальна) 6.проблеми сім'ї, шлюбу, виховання.

Соціологія села виникла на початку ХХст у СІЛА. Мета: пошук шляхів пристосування сільського господарства до потреб індустріальності суспільства - Гелпін, 1915, „Соціальна анатомія сільського суспільства".

Російський вчений Енгельгард опублікував 12 листів села - після ліквідації кріпосництва.

Соціологія села пройшла великий і суперечливий шлях розвитку, подібний шляху соціології міста.

Соціологія сіла - спеціальна прикладна соціологічна теорія, яка досліджує сутність і закономірності виникнення, функціонування і розвитку села як особливого соціуму, розробляє методологічні принципи та методи дослідження села, (соціум - від латинського „спільне"). Це просторова територіальна система людей з їх проблемами, здібностями, діяльністю, відносинами та інститутами. Це елемент суспільства.

Об'єктом дослідження соціології села є сільське населення, власне село.

Предмет соціології села передбачає визначення ролі селян і села в суспільстві і в системах розселень, охоплює:

• основні чинники, що впливають на розвиток села

• спеціальні аспекти міграції сільського населення

• соціальну і професійну структуру сільського населення

• спосіб життя села

• сільську сім'ю

• особливості сільської культури - основи національної культури

• організацію вільного часу і дозвілля на селі

• зв'язки з довкіллям

• типологію сіл та ін.

Згідно з правилами соціологічних досліджень визначаємо інтерпретацію понять:

Село - з точки зору соціології - це стійка внутрішньо диференційована підсистема суспільства, що склалася історично в процесі суспільно-територіального розділу праці і має забезпечувати в основних рисах відтворення цілісну структуру суспільства.

В Україні - 29000 сіл, проживає 15,53 млн. на 01.2004р, 15,9 - на 01.2002р.

Сільський соціум - тип. соціальності, що існує як стійка спільність людей, зумовлена природними умовами організації її життя, спільним способом поселення і діяльності.

Селяни - соціальний клас, для якого характерним є заняття сільсько­господарським виробництвом, економічна самодостатність. Клас, який поділяється на страти відповідно до кількості землі, яку вони обробляють і різниці прав на неї.

На відміну від поняття сельчани - жителі села на загал.

Сучасна західна соціологія села вивчає окремі процеси, які відбуваються в сільських спільнотах соціальні наслідки впровадження нових технологій в сільському господарстві.

Українська соціологія села приділяє увагу вивченню соціальної природи урбанізації села, специфіки розвитку села в умовах фермеризації, приватизації землі, переходу до ринкових відносин, вивчення діагностики соціальних агрореформ, демократизації сільського життя, вивчення змін психології села під впливом міських стандартів, особливостей поселень малих розмірів та ін.

Йдеться про відродження і подальший розвиток модернізації соціології українського села.

В центрі уваги українська соціологія села має бути сучасний соціальний стан села, його проблеми і перспективи. Це передбачає соціальний аналіз глибокої кризи українського села в 90-х роках ХХст., її причини, прояви і процеси історичних перетворень в українському селі.

Маємо розглянути соціологічну трактовку проблем конфліктів і криз.

Будь-яке суспільство складається з різних страт, класів, груп, кожна з яких має свої інтереси і потреби, які породжують соціальну діяльність. Але потреба, інтереси і соціальна діяльність можуть не співпадати зі стратами, класами, групами. Це приводить до фази конфліктів і криз. Підходи до конфліктів і криз:

1. Повної гармонії в суспільстві не має і бути не може.

Думка про безповед. суспільство, повну гармонію - утопія. Представники цього напрямку розглядають зіткнення і суперечності (Мертон) - критикують стабільність.

2. Не погоджуються думати над категоріями, розглядають суспільство в стані стабільності, солідарності.

Парсонс.

3. 3 філософії: „основа розвитку - протиріччя".

Намагаються помирити критиків і порядковців: „Нема абсолютно мирних суспільств, нема і абсолютно антагоністичних суспільств", суспільству характерне те і інше.

Мир і протиріччя треба реально розуміти, попереджувати і обов'язково розв'язувати.

Отже: в соціології конфлікт має виступати, як процес його вирішення і розв'язання, процес прийняття та здійснення рішень відносно виходу з конфлікту.

Виходячи з цього - основні поняття:

Соціальна паталогія - ґрунтується на відмінності між органічною хворобою і соціальним відхиленням, між нормальними і ненормальними соціальними умовами.

Соціальна патологія існує об'єктивно.

Аномія - зв'язана з соцільною паталогією (з грецького „невнормоване, неврегульоване") - це відсутність чіткої системи соціальних норм, руйнація поваги до закону (за принципом „Закон -де..."). Це і відсутність необхідного закону.

Соціальна напруженність - це формування в суспільстві дестабілізаційного потенціалу, який штовхає людей до різних форм соціального протесту: збір підписів під політичними, соціальними і економічними вимогами, мітинги і демонстрації, страйки, пікетування, бойкот, голодування, є і протизаконні форми протесту - створення недозволенних формувань (УНАУНСО). (11% в університеті підтримують).

Соціальний конфлікт - (лат. „зітхнення") - це наслідок загострення соціальних протиріч у суспільстві, наслідок зіткнення різних сторін, індивідів, соціальних груп, соціальних сил, соціальних інститутів та ін. Це наслідок їх свідомого протистояння в процесі реалізації суперечливих інтересів.

Соціальний конфлікти за формою прояву бувають: відкритими, явними, закритими латентними (від лат „прихований").

Приклад: закритий конфлікт - конфлікт між президентом і Парламентом Литви,

між державним бюджетом і місцевим бюджетом, між президентом України і Верховною Радою.

За роллю конфлікти поділяються:

1. Позитивні, які ведуть до прогресивних змін.

2. Негативні (між децентралізованим управлінням в Україні і інтересами чиновників).

Конфлікти вивчає конфлікторогія і соціологія конфліктів.

Вища виява соціології конфлікту - соціальна криза (поворотний пункт) - це такий соціальний, політичний, економічний і культурний стан суспільства, держави, соціуму, галузей, за умов якого на основі найвищого загострюється соціологічні протиріч, порушується їх стабільність, нормальне функціонування, розвиток.

Соціальний конфлікт - глибока дестабільність соціальна системи, яка загрожує існуванню соц.системи. Але сама по собі ще не означає заміну даної системи іншою.

Соціальні кризи можуть бути широкими (криза сільського господарства), загальними, всезагальними (охоплює все суспільство, сфери життя), частковими (обмеженими), тобто такими, яка і поширюється на ту або іншу сферу життя (глобальна криза освіти поч.. з 90-х рр. ХХст., криза парламентська).

У своєму розвиткові соціальні кризи проходять 3 етапи:

1. Передкризовий (накопления кризових чинників).

2. Власне криза.

3. Вихід з соціальної кризи (часткові зміни системи або заміна системи (розпад СРСР)).

Соціальна криза може вести як до негативних, так і до позитивних наслідків.

Саме таку кризу пережила Україна в 90р ХХст., в т.ч. і українське село. Село, сільське господарство і весь АПК як і вся країна опинились 90р ХХст в стані глибокої соціально-економічної кризи, наслідки і прояви якої ще не подолані. Криза села обумовлена катастрофічним падінням аграрної економіки. Скорочення виробництва різних галузях сягала від 30 до 50%, в зв'язку з цим занепала і харчова промисловість (скорочення в 3-4р), виробництво борошна, хлібобулочних виробів і тд.

Промисловість - це оточуюче середовище для сільського господарства. В промисловості вище зарплата, в с/г - ріст виробництва продуктів.

1990р-100%, 1998р-42%.

В умовах падіння сільського господарства село потерпало від масового безробіття, хронічної невиплати зарплати, повного зубожіння селян, неможливості придбати найнеобхідніше: одяг, взуття, ліки, паливо, постійного виключення електроенергії, збою у роботі транспорту, занепаду культурного життя...

Без роботи залишилося 1,2 млн працездатних селян. Посилилася міграція в місто, де те ж безробіття, що привело до міграції за кордон. Приблизно 1 млн переїхало на мізерні заробітки в Росію, Польщу. Зросла смертність, зменшилась народжуваність. Село катастрофічно старіло, зростала демографічна навантаженість на селі - на 1,3% працездатних - припадає 1,6% непрацездатних. Виникла і поглибилась демографічна криза. З 29000 сіл - 8000 сіл офіційно віднесено до занепадаючих та вимираючих.

Швидких темпів набувала соціальна поляризація (поділення на багатих і бідних), співвідношення 1:10 за світовим станом. На Україні - 1:33.

Це посилило соціальну напругу.

Дехто з політиків зазначив: „В Україні не має бідних та багатих, а є трудоголіки і ледарі".

Економіст Гейне: „Село - це витягнута стрічка, на одному кінці якої дуже бідні, на другому - дуже багаті, посередині - ті, що ледве животіють".

За даними президентської адміністрації у нас 25% бідних. ООН віднесла нас до країн, що мають зростаючу питому вагу бідності. (За світовими нормами - 12%).

Мізерна оплата праці:

1 година - 8-50 центів в с/г, в Польщі - більше 2 $, в США - 26$.

Кількісні і якісні показники споживання різко пішли вниз.

Споживання продуктів знизилося споживання жирів знизилося у 3 рази, виявилась прихована форма голоду - недоїдання.

Соціальна інфраструктура села: клуби, лікарні, школи, зв'язок відкотилися до 30% нормативів.

Колгоспи вже не могли утримувати інфраструктуру, колгоспи почали розвалюватися, держава відмовилась утримувати сільську інфраструктуру, вихід -передати сільську інфраструктуру на баланс місцевих рад (по принципу: спасіння утопаючих - справа самих утопаючих).

У 1999р ще цілком подобалось жити в селі 25,9% опитуваних, 1991р - 68,5%.

40% сімейних жителів села в 1999р заявили, що вони не бажають, щоб їх діти успадкувати соціальний статус і майновий стан батьків.

Отже: стан села був загрозливим. Йшлося про існування села, АПК, країни нашої на загал.

Причини криз 90р ХХст.:

1. Історія нашого села, починаючи від кріпацтва, реформи 1861р, яка звільнила селян без землі, столипінської агрореформи, яка не завершилася успіхом, примусової колективізації, в 60-70р - розширення колгоспів, до продовольчої програми Брежнєва і сучасних реформ - на всьому цьому етапі село було об'єктом безперервних експериментів, але ці експерименти завершилися провалом, все більшим зануренням села у безперспективність.

2. Здійснювалась неадекватна часу та умовам аграрна політика, яка йшла по принципу: крок вперед, 2 назад, низький рівень керівництва (5р - 13 міністрів змінилося).

3. Критичне фінансове становище - держава скоротила інвестування, а те що інвестується не доходить до села.

4. Відчудження селянина від землі і наслідків своєї праці.

5. Негативну роль відіграв інформаційний скорочений доступ преси до села. Це привело до культурної деградації, хоча сільська культура завжди була основою національної культури. Відбулася релігізація свідомості селян.

Сьогодні на селі 2 культурних цінності:

1. Клуб.

2. Церква (за останні роки побудовано церкви у більшості сіл).

Вихід: провести реформу:

1. Треба зорієнтувати державу на формування хазяїна-власника.

2. Розробити загальні правила гри на аграрному ринку (за Саблуком).

Потрібно запобігти насаджуванню однієї форми власності. Потрібна активна соціальна політика.

В 1999р за дослідженням відбувся перелом у свідомості селянина, 54,4% опитуваних підтримали приватизацію на землю, що привело до президентського наказу „Про приватизацію землі", 1999р.

Реформи пішли активніше, було створено 14000 агро формувань на приватній основі, зникли колгоспи і радгоспи, з'явилися фермери (мало), орендарі, члени господарств на приватній основі, індивідуальні власники. Тобто стверджувалася багатоукладність, соціальна диференціація.

У 2000-2002рр - становище змінилось на краще. Збір зернових збільшив до 40 млн. тон. Зросла врожайність в певній мері, поголів’я (особливо корів, частково свиней).

Під час кризи було дуже знижене поголів’я свиней, овець, не створювався державний резерв, що привело до продовольчої кризи 2003р.,яка ще не закінчується.

Адміністративними методами Уряд намагався вийти з кризи - це привело до росту ціна 54% господарств збиткові, інвестиції - 23 грн. на 1, 1991р - 290грн.

60% державного бюджету в СРСР виділялося на інвестицію сільського господарства. Сьогодні - 4%.

1.Сім'я як соціальний інститут і мала соціальна група.

2. Система категорій соціологічних досліджень сім'ї.

3.Тенденції розвитку сучасної сім'ї.

Соціологія сім'ї - прикладна спеціальна соціологічна дисципліна, яка досліджує формування, розвиток і функціонування сім'ї та шлюбу в конкретних культурних і соціально - економічних умовах. Соціологія сім'ї - наука про суспільство та місце і роль в ньому сім'Ї. Основна категорія теми - сім'я. Сучасна сім'я - це інституйована спільнота, що утворюється на основі любові та оформляється шлюбом. Сім'я складається з батьків і дітей та народженої шлюбом правової та моральної відповідальності батьків за здоров'я дітей, їх соціалізацію та виховання. Сім'я передбачає відповідальність за дітей, за батьків. Наукова дисципліна, що досліджує сім'ю: історія, демографія, право, психологія, педагогіка. Кожна має свій кут зору. Кут зору має соціологія на сім'ю визначається ти, що вона розглядає сім'ю, як малу соціальну групу. Дослідження сім'ї як малої соціальної групи (референтної) націлене на внутрішні зв'язки сім'ї: це динаміка родинних відносин, мотиви і причини розлучення, характер стосунків в середині сім'Ї.

Дослідження сім'ї націлено на зовнішні аспекти сім'ї:

а) взірці сімейної поведінки, усталені;

б) роль членів сім'ї, формальні і неформальні санкції щодо шлюбно- сімейних відносин (маються на увазі норми, які встановлюються щодо сім'ї в державі - новий сімейний кодекс: володіння майном, зобов'язання батьків щодо дітей, вік вступу до шлюбу (з 15 років, як виняток - з 14 років), підстави до розривання шлюбу. Одні норми регулюються законом, другі - мораллю, звичаю, традицією (залицяння, шлюбний вибір, розподіл влади і обов'язки в сім'ї та ін. Отже, як висновок: увага соціологів зосереджена на аналізі сім'ї як малої соціальної групи.

Основні категорії соціологічного дослідження сім'ї.

1. Умови життя сім'ї.

2. Структура сім'ї (залежить від соціального розвитку країни).

3. Функції сім`ї.

Умови: макросередовище, мезосередовище, мікросередовище.

Умови життя сім'ї - сукупність факторів макро, мікро і мезосередовищ.

Макросередовище - загальні соціальні умови (соціально - економічні, соціально-політичні, соціально-культурні, демографічні, екологічні, соціально-психологічні та інші). Це загальні умови, що впливають на життєдіяльність сім'ї опосередковано через:

а) мезосередовище - це середовище розселення (тип населеного пункту: село місто), кількість жителів в цьому населеному пункті, демографічна і етнічна структура, стан сфери обслуговування (доступність, довкілля), заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я.

б) мікросередовище - це найближче соціальне оточення (друзі, сусіди, характеристика рідних, їх норми і цінності, установка на кількість дітей в сім'ї та ін.).

Дата добавления: 2014-01-07