Порядок розробки і ведення бойових документів

В сучасних умовах організувати бій підрозділу та управляти ним в ході бою без розроблених бойових документів не можливо.

Бойовиминазиваються документи, що розробляються для підготовки та ведення (управління підрозділами) бою.

Бойові документи можуть бути текстовими, графічними або табличними. Вони виготовляються ручним способом або за допомогою технічних засобів і оформляються на папері, кальці, топографічних (спеціальних) картах (планах, схемах), мікродіапозитивах, мікрофільмах, фотознімках, фотограмах, а також фіксуються на проміжних носіях (перфокартах, перфострічках, магнітних дисках, магнітних стрічках та інших).

Бойові документи підрозділу (рота, взвод, відділення) розробляються, як правило, графічно на топографічних картах, папері або кальці. Отримані і віддані бойові накази та розпорядження записуються, як правило, в робочих зошитах або на звороті топографічної карти.

До бойових документів на топографічних картах слід віднести:

Ø - рішення загальновійськового командира на оборону (наступ);

Ø - робоча карта командира аеромобільного (парашутно-десантного) підрозділу в обороні (наступі);

Ø - план бойового застосування підрозділу в обороні (наступі);

Ø - план рекогносцировки;

Ø - план маршу;

Ø - система вогню батальйону в обороні;

Ø - схема батальйонного району оборони.

На папері (кальці) складають:

Ø - схеми місцевості (вони замінюють топокарти);

Ø - бойові графічні документи:

а) картка вогню механізованого відділення (картка вогню танка);

б) схема опорного пункту аеромобільного (парашутно-десантного) взводу;

в) схема вогню взводу;

г) схема опорного пункту роти;

д) схема маршу;

е) схема орієнтирів;

ж) схема полів невидимості.

При розробці і веденні бойових документів необхідно дотримуватися наступних правил:

· кожний бойовий документ повинен мати службовий заголовок та підпис із зазначенням посади, військового звання та прізвища особи, що підписала документ; у заголовку письмового бойового документа крім найменування документа вказується порядковий номер документа, місце пункту управління, час і дата його складення (підпису), масштаб і рік видання карти, за якою документ розроблений;

· населені пункти і місцеві предмети, рубежі, райони зосеред­ження (розташування) або дії своїх підрозділів указуються, по­чинаючи з правого флангу, а противника — з його лівого флангу; рубежі указуються двома, райони (опорні пункти) — трьома пунктами; назви населених пунктів, рік та інших місцевих предметів указуються в називному відмінку;

· розмежувальні лінії вказуються не менше ніж трьома пункта­ми, один з яких повинен бути на передньому краю: в обороні і в наступі — із тилу в сторону противника, при відході —від против­ника в напрямку відходу. Лінії указуються спочатку справа, потім зліва: в обороні — на граничну досяжність своїх вогневих засобів, в наступі — на глибину бойового завдання; розмежувальні лінії з тил указуються на глибину бойового порядку;

· напрямок наступу вказується декількома пунктами на всю гли­бину бойового завдання;

· маршрут руху вказується назвами місцевих предметів або населених пунктів: перший — на вихідному рубежі (пункті), потім найбільш важливі, через які проходить маршрут, і останній — в районі зосередження або на рубежі переходу в атаку;

· дані обстановки наносяться на карту встановленими умовними знаками, тонкими лініями, не забиваючи топографічну основу карти і написи на ній; завдання і положення підрозділів, а також оз­броєння і техніка наносяться, як правило, знаками загального позначення; при відсутності необхідних знаків допускається засто­совувати додаткові знаки з поясненням на карті (схемі);

· положення своїх військ, їх завдання і дії позначаються черво­ним кольором, а ракетних військ, артилерії, військ ППО і спеціальних військ — чорним кольором;

· положення і дії противника позначаються синім кольором; нумерація, найменування частини (підрозділів) і пояснювальні написи своїх військ наносяться чорним кольором, противника — синім;

· для скорочення організаційно-штатних формувань підрозділів і частин використовуються тільки рядкові букви;

· при одноколірному виконанні графічних документів всі умовні знаки і написи наносяться чорним кольором, знаки умовних по­значень противника — подвійною лінією;

· умовні знаки військ, озброєння і техніки наносяться на карту (схему) відповідно до дійсного положення їх на місцевості і роз­ташовуються по напрямку дій або ведення вогню; всередині або поряд з умовними знаками при необхідності вказуються кількість і тип озброєння і техніки;

· для позначення військ противника застосовуються ті ж умовні знаки, що і для своїх військ, з необхідними написами;

· джерела одержання відомостей про противника позначаються чорним кольором, при цьому найменування джерел пишуться по­чатковими буквами, наприклад: спостереження — С; показання полонених — П, документи противника — ДП, військова розвідка — ВР, повітряна розвідка — ПвР, артилерійська розвідка — АР, ін­женерна розвідка — ІР, радіаційна, хімічна, біологічна розвідка — РХБР, час і дата одержання відомостей про противника підпису­ються під позначенням джерела або в рядок; відомості, що потре­бують перевірки, відмічаються знаком питання;

· другорядні дані, а також дані, що неможливо відобразити умовними знаками, записуються на полях карти, в пояснювальній записці (легенді) або в робочому зошиті;

· розташування і дії військ наносяться умовними знаками су­цільною лінією, а дії, що передбачаються або намічаються, дороги, аеродроми та інші спорудження, які будуються, — переривчастою лінією (пунктиром); запасні райони розташування військ і запасні позиції позначаються переривчастою лінією (пунктиром) з буквою З всередині знака або поряд з ним; фальшиві райони, рубежі, фальшиві спорудження і об'єкти позначаються зеленим кольором і доповнюються буквою Ф всередині знака або поряд з ним;

· під час нанесення на карту (схему) положення підрозділів до різного часу умовні знаки доповнюються штрихами, пунктирними лініями, крапками, іншими значками або підтушовуються різними кольорами; час, до якого відноситься те або інше положення військ указується під найменуванням підрозділу (частини) або в рядок;

· всі написи розташовуються паралельно нижньому (верхньому) обрізу карти (схеми): букви і цифри пишуться без зв'язок, при­стосовуючи їх розміри з масштабом карти і військовою інстанцією; написи можуть бути зроблені на вільному місці карти (схеми) із стрілкою до умовного знака;

· графічний документ, виконаний на прозорій основі з карти, повинен мати не менше трьох пунктів (для наступного сполучення), розташованих, як правило, по кутах верхньої рамки листка карти або в пересіченні координатної сітки, масштаб, номенклатуру і рік видання карти, за якою він виготовлений, а виконаний у довіль­ному масштабі і, якщо немає координатної сітки, — стрілку для позначення напрямку північ—південь.

Картка вогню відділення складається командиром аеромобільного (парашутно-десантного) відділення під час організації оборони. Вона полегшує вивчення і запам'ятання місцевості, підготовку даних для ведення вогню, цілеуказання та управління вогнем відділення (танка).

Основою картки вогню служить схема місцевості, складена окомірним зніманням з однієї точки стояння способом кругового візування або за допомогою баштового кутоміра. При цьому тактичні об'єкти наносять одночасно з топографічними.

На картку вогню відділення наносять: орієнтири, їх номери, найменування та відстані до них, положення противника (виявлені об'єкти, можливий напрямок наступу); позицію відділення, а командири гранатометного та протитанкового відділень і положення аеромобільного (парашутно-десантного) підрозділу, якому вони придані; смугу огню та додатковій сектор обстрілу; основні та запасні вогневі позиції бойової машини десанту (бронетранспортера), гранатометів і протитанкових керованих комплексів; основні та додаткові сектори обстрілу з кожної позиції (крім сектора обстрілу ручного протитанкового гранатомета); позиції сусідів та межі їхніх смуг вогню на флангах відділення; ділянки зосередженого, а для гранатометного відділення – і рубежі загороджувального вогню взводу та місця в них, по яких відділення, та ті, що прикриваються його вогнем. На картку вогню танка, крім того, наносять вихідні установки для стрільби вночі та в інших умовах обмеженої видимості, а також ділянки зосередженого вогню роти і взводу.

Схема опорного пункту взводу складається командирами аеромобільного (парашутно-десантного) взводу під час організації оборони і графічно відображає його рішення на оборону. Вона складається на місцевості прийомами окомірного знімання з однієї або двох точок стояння (спостережних пунктів).

На схему, як правило, наносять: орієнтири, їх номери, найменування та відстані до них; положення противника; смугу вогню взводу та додаткові сектори обстрілу; позиції відділень, їх смугу вогню і додаткові сектори обстрілу; основні та запасні (тимчасові) вогневі позиції бойових машин десанту (бронетранспортерів), а також вогневих засобів, які забезпечують проміжки з сусідами, їх основні та додаткові сектори обстрілу з кожної позиції; ділянки зосередженого вогню взводу та місця в них, по яких повинні вести вогонь відділення; ділянку зосередженого вогню роти та місце в ньому, по якому веде вогонь взвод; рубежі відкриття вогню з танків, бойових машин дусанту, протитанкових та інших вогневих засобів; позиції вогневих засобів командира роти (батальйону), розташованих в опорному пункті взводу і на його флангах, та їх сектори обстрілу; загородження і фортифікаційні спорудження; позиції сусідніх підрозділів та межі їхніх смуг вогню на флангах взводу; місце командно-спостережного пункту взводу, а також місцеві предмети і деталі рельєфу, які можуть мати важливе значення для оборони (можливі місця скупчення противника перед атакою, підступи з його сторони до опорного пункту взводу).

Схема опорного пункту взводу надається командиру роти для складання схеми опорного пункту роти.

Дата добавления: 2014-01-07