Соціально-економічний розвиток українських земель

У XIV столітті на підвладних Польщі українських землях почала складатися фільваркова система господарювання, яка базувалась на експлуатації залежної робочої сили. Зрушення в економіці були тісно пов’язані з соціальними процесами. В соціальній сфері на українських землях формувалася станова організація суспільства (поділ на стани) на підставі юридично визнаних прав, привілеїв та обов’язків кожного зі станів [ cтани – соціально-правові групи людей, що розрізняються обсягом прав і обов’язків по відношенню щодо держави]

Соціальна структура:

1. Шляхта (військово-службовий стан) перебувала на вершині соціальної ієрархії. Її складали представники різних соціальних груп, що несли військову службу у князя і могли утримувати себе під час походів. Юридично оформилася (відокремилася від селянства) у першій половині 16 ст. Основу шляхти складали князівські роди (близько 30 родів з литовської і давньоруської династій) -Острозькі, Вишневецькі, Збарські та ін.

Наступною ланкою шляхти були пани (до їх числа належали члени великокнязівської ради і найбільш заможні феодали). Нижчий шабель займала дрібна шляхта (земляне) - тисячі вихідців із селян і міщан, що за свою службу одержали статус шляхти і земельні володіння

2. Духівництво (не підлягало світському судові, а судові єпископа, часто духовні посади переходили в спадщину): чорне (ченці і високі ієрархи) i біле (священики).

3. Міщани (складався цей шар з купців і промисловців, бюргерів - середніх міщан, і плебсу - ремісників, дрібних торговців, селян).

4. Селяни:

- Чиншеві, або данники (сплачували феодалові натуральну і грошову ренту (чинш). Особисто вільні й економічно незалежні);

- Тяглі (господарювали на землях феодала, відпрацьовували панщину, платили державні податки, відбували державну повинність (будівництво мостів, доріг і т.д.);

- Службові - ремісники, рибалки, конюхи, бортники, що обслуговували двір феодала. Платили данину й відбували панщину, керувалися сотниками і об’днувалися в сотні.

Поступово селян прикріплюють до землі й обмежують у правах і волях. У зв’язку з розвитком фільваркової системи виникає необхідність в величезній кількості робочої сили, що привело до розвитку панщини. З Галичини вона поширюється на інші українські землі. Селян прикріплюють до землі, вони стають не тільки економічно, а й особисто залежними. У 1435 році галицька шляхта прийняла ухвалу, за якою селянин міг піти від пана тільки на Різдво, заплативши копу грошей, велику міру пшениці, дві колоди вівса. Привілей 1447 року прив’язував селянина вже не до земельного наділу, а до феодального володіння. Продовжили обмежувати особисту свободу селян Литовські статути (1529, 1566), "Статут на волоки" (1557) (2-денна панщина), а "артикули" польського короля Генріха Валуа (1573) і 3-й Литовський статут (1588) - узаконили кріпосництво остаточно.

Литовський статут 1588 року остаточно закріпачив селян і закріпив за шляхтою її володіння: “Хочемо і постановляємо, щоб усі піддані наші, як духовні, так і світські, князі й бояри і вся шляхта, які маєтки свої батьківські, куплені і яким-небудь звичаєм нажиті за прародителів наших... держали і володіли, щоб їм такі маєтки вічно і від нинішнього часу і в прийдешні часи держати і володіти, і їм самим, і потомкам...” Шляхтичи отримали також право фізично карати й карати на смерть кріпаків, а селян-утікачів розшукувати до 20 років.

5. Козацтво - нова соціальна група, що оформилася в XVI ст., починає формуватися вже у XV столітті (у XVII ст. 3 категорії козацтва: реєстрове (городовое); запорізьке (низове); нереєстрове прикордонне.

Дата добавления: 2014-01-07