Договір з Московією. “Березневі статті” 1654 р., їх умови, правове та історичне значення.

Ще починаючи з 1648 року Хмельницький неодноразово звертався до Москви з проханням надати допомогу в антипольській боротьбі. Але Москва не хотіла розривати миру з Польщею й займала вичікувальну позицію. Побачивши, що козацтво можна використати як міцний військовий чинник і проти Польщі, й проти Туреччини, російський цар погодився взяти Військо Запорозьке під свою опіку. Як зазначив цар Олексій Михайлович у грамоті своїй до Богдана Хмельницького від 22 червня 1653 року: “І ми, великий государ, увірувавши в Бога благою ревністю і побажавши, аби християнська віра у вас не перевелася... дозволили вас прийняти під нашу царської величності високу руку...”

1 жовтня 1653 року у Москві відбулося засідання Земського собору, в роботі якого взяли участь патріарх Никон, митрополити й інші духівники і представники інших верств населення. Собор постановив розпочати війну проти Польщі. Через кілька днів для підписання договору з Москви виїхало посольство боярина Василя Бутурліна. 8 січня 1654 року в Переяславі відбулася всенародна рада. На ній були присутні Хмельницький, генеральний обозний Федір Коробка, судді, осавул Михайло Лученко, писар Іван Виговський. Прибули й полковники: полтавський, ніжинський, миргородський та інші. У раді брали участь представники київських, переяславських та інших міщан. Бутурлін передав Хмельницькому грамоту про взяття України під “монаршу” руку з обіцянкою захищати її від ворогів. Після обіду козацька старшина попрямувала до Церкви Успення складати присягу. Богдан зажадав від Бутурліна, щоб той від імені царя присягнув не порушувати прав і привілеїв українського населення, але останній заявив, що в Росії присягають не царі, а його піддані, й відмовився присягати. Проте сам таку обіцянку дав. Після короткої наради Хмельницький та старшина (близько 200 осіб) склали присягу на вірність союзу з царем. Переяславські міщани, не діставши гарантій збереження своїх прав, присягли лише під загрозою побиття киями. Але не всюди присяга проходила гладко. Відмовились присягати козаки Уманського й Брацлавського полків, полковники Іван Богун та Іван Сірко, виникли воління в Полтавському й Кропивнянському полках.

Одночасно козацька старшина виробляла умови державного статусу України. В лютому 1654 генеральний суддя Зарудний і переяславський полковник Тетеря повезли до Москви на затвердження так звані “Просительні статті” з 23 пунктів. У них містилося прохання зберегти маєтності, права й привілеї Війська Запорозького та української шляхти, встановити реєстр в 60 тис. осіб, плату старшині й козакам, право обрання гетьмана, збереження місцевої адміністрації й збирання нею податків для царської скарбниці, невтручання царських воєвод у внутрішні справи, права зносин з урядами зарубіжних країн, збереження прав київського митрополита, направлення царського війська проти польської армії під Смоленськ, утримання українських залог на кордонах України з Польщею, оборону України від нападів татар і турок, матеріальне забезпечення козацького гарнізону в Кодаку тощо. В скороченій редакції більшість статей була затверджена царем і боярами. Ці “Просительні статті Богдана Хмельницького”, затверджені 21 березня 1654 року, царські укази до них та деякі інші документи пізніше отримали назву “ Березневих статей ”. Оригінали їх не збереглися, відомі лише чернетки та копії. “Березневі статті” визначили статус України в союзі з Росією і містили такі важливі пункти: військо мало право обирати гетьмана і лише інформувати про це царський уряд; гетьман і військо мають право зноситися з іншими державами, але з Польщею і Туреччиною – під контролем царського уряду; реєстр визначався у 60 тис. осіб; зберігались права станів, світських і духовних; в містах зберігалось виборче управління; збір податків з українського населення здійснювався під контролем російської сторони і т.д.

Історики і досі сперечаються щодо оцінки цього договору, його характеру, й значення для України за його умовами. Російський історик Василь Сергеєвич назвав угоду персональною унією між Москвою та Україною; Венедикт М’якотін та М.Грушевський вважали Переяславський договір формою васальної залежності; історик В.Липинський – тимчасовим військовим союзом проти Польщі, історик В.Сергейчук назвав його рівноправним військовим союзом; інші історики називали його актом “Возз’єднання” (радянські вчені). Але справа не у назві державного акту. Головне – невизначеність державного статусу України в нових умовах. Підписуючи договір, кожна з сторін вкладала в нього свій зміст: російська вважала його узаконеною формою залежності України, українська сподівалася на збереження автономії.

Входження України під протекторат Росії не відповідало інтересам Польщі, вона направила до Москви посольство з вимогою розірвати Переяславську угоду. Отримавши відмову, почала знову воєнні дії. На захист України виступила Росія. Наступні значні битви відбулися у 1654 році під Острогом, Уманню, Ахматовим, Городком і принесли перемогу українсько-російським військам. Внаслідок цього українські землі були звільнені аж до кордонів Галичини й Холмщини, але закріпити ці перемоги не вдалося – напад татар змусив відвести війська до Подніпров’я.

Дата добавления: 2014-01-07