Психіатричне обстеження й патопсихологічна діагностика

Завдання психіатричного обстеження дитини з передбачуваною розумовою відсталістю частково полегшене тим, що поєднується з оцінкою її загального розвитку і соматоневрологічного статусу. У той же час психіатричне обстеження, особливо дитини раннього віку, вимагає не лише знань, але й умілого підходу. Діагноз психічного недорозвинення не достатній, якщо тільки оцінювати його глибину. Для лікувально-корекційних і абілітаційно-педагогічних заходів, які мають бути індивідуальними, разом з рівнем інтелектуального функціонування встановлюються характерні клінічні особливості, етіологія й соціальні аспекти пристосування. Для такого дослідження можна скористатися однією зі схем клініко-психопатологічного обстеження дитини, подібною до тієї, яка запропонована і використовується Ісаєвим Д. Н., і Воронків Б. В.

Сучасна патопсихологічна й клінічна діагностика психічного недорозвинення ґрунтована значною мірою на визначенні інтелектуального коефіцієнта. Поняття інтелектуального коефіцієнта відбиває відношення числа (помноженого на 100) успішно виконаних завдань до усіх пред'явлених завдань із психологічної методики.

Зокрема, МКХ-10 в якості діагностичних критеріїв розумової відсталості визначають інтелект, рівний 70 і нижче. Його розраховують, оцінюючи успішність виконання завдань, наявних у стандартизованих, надійних і валидних (обґрунтованих) психометричних тестах.

Існує велика кількість діагностичних методик для оцінки розвитку суб'єктів із розумовою відсталістю. Діагностика не може бути ґрунтована тільки на результатах одного психологічного інструменту. У той же час дані, отримані впродовж декількох досліджень, у різний час і за допомогою різних методик, можуть мати істотне значення для остаточного діагнозу. При виборі методики слід керуватися тим, наскільки широкі різні сфери пізнання й діяльності. За кордоном перевагу роблять шкалам Векслера, в нашій країні, окрім цих шкал, використовують шкалу Стэнфорд-Бине, методики Амтхауера, прогресивні матриці Равена та ін.

Використання методик, що досліджують інтелект, для діагностики розумової відсталості вимагає відповідної обстановки і вибору найбільш ефективного для даного випадку тесту, у зв'язку з тим, що у багатьох розумово відсталих можливе приєднання коморбідних захворювань або поведінкових порушень, щоб виключити їх вплив на результат. Навіть у осіб без поведінкових порушень деякі особистісні особливості, переважаючий настрій або емоційні реакції можуть виявитися перешкодою тестуванню. Багато розумово відсталих вимагають від інших розв’язання важких завдань, неохоче погоджуються на тестування або легко засмучуються через невдачі. Ці труднощі можна зменшити, наприклад, за допомогою запевнень, що той, хто обстежує, запропонує спочатку легке, а потім важке завдання, або знайшовши спонукальний мотив, що полегшує зусилля. Скрутно тестувати також тих, хто не користується мовленням. При деяких генетичних синдромах (наприклад, Вільямса, Дауна) одні завдання виконуються добре, а інші так погано, що їх нелегко описати в рамках загальної оцінки інтелекту. Суб'єкти з сенсорними або моторними порушеннями також вимагають спеціальної адаптації до тестових завдань. Крім того, можуть виникнути труднощі при дослідженні етнічних меншин, що мешкають поза своїм середовищем. Слід приділяти велику увагу мові і культурним особливостям досліджуваних, особливо, коли у них є легка розумова відсталість.

Дата добавления: 2014-01-07