Особливості динаміки розвитку психічних захворювань

За останні роки все частіше доводиться спостерігати негативні установки суспільства по відношенню до людей з різними психічними захворюваннями, які нерідко ускладнюються зміною якості пізнавальних процесів, зниженням інтелектуальної діяльності, розумовою відсталістю хворих, що ставить питання про можливості їх подальшої соціалізації. Проте, при позитивній динаміці розумової відсталості випускники спеціальних шкіл починають розглядати наявний у них діагноз як соціальну дискримінацію (це теж показник позитивної динаміки) і звертаються в інстанції з проханнями про зняття з них цього діагнозу й обумовленої ним інвалідності.

Позитивна динаміка психічних захворювань, які супроводжуються розумовою відсталістю, дає можливість включати в процес реабілітації цих людей не лише фахівців психолого-медико-педагогічного комплексу, але і сім'ю, соціальних педагогів із спеціально розробленими соціальними програмами, а також трудові колективи й громадські організації.

Слід зазначити, що розумова відсталість — це збірне поняття, що має різний етіопатогенез, включає безліч клінічних форм, що має чотири ступеня інтелектуальної недостатності, різні рівні соціальної адаптації і неоднаковий прогноз. Багато форм розумової відсталості (особливо, недиференційовані) можуть з віком дитини нівелюватися, і такі підлітки непогано соціально адаптуються.

Питання про динаміку розумової відсталості є принциповим. Думки, існуючі з цього питання, можуть бути зведені до двох позицій.

1. У зарубіжній літературі нерідко заперечувалася яка-небудь динаміка в дітей з розумовою відсталістю, остання порівнювалася навіть з ампутованою кінцівкою. Вважалося, що у таких дітей відсутнє «навіть мінімальне поліпшення».

Психіатри самого недалекого минулого: Е. Kraepelin (1915), W. Strohmayer (1926), W.Weygandt (1936), М. О. Гуревич (1932), О. Витку (1948), R. Neustadt (1928) розглядали психічне недорозвинення розумово відсталих осіб як стійкий дефект. Е. Doll (1947), діагностуючи розумову відсталість, чималу роль відводить чиннику незмінності цього психічного стану.

Багато подальших авторів дотримуються цієї ж точки зору. Так, S. Porteus (1941) вважає, що коливання інтелектуального рівня несумісне з діагнозом розумової відсталості. W. Bassek (1942) на підставі свого психологічного дослідження дійшов висновку, що позитивні зрушення у випадках психічного недорозвинення неможливі. Такий погляд на розумову відсталість обмежував активність лікарів, позбавляв їх надії на можливість зміни стану хворих. Твердження про незмінний характер психічного дефекту ставили розумову відсталість в особливе, окреме від психічних захворювань положення.

2. На думку інших фахівців, це не відповідає реальному стану справ, оскільки саме за кордоном успішно реалізується ідея інтеграції розумово відсталих дітей в звичайні школи. Виходячи з власного досвіду й даних літератури (М. С. Певзнер, В. І. Лубовський, 1963; Г. Е. Сухарєва, 1965 та ін.), можна стверджувати, що у більшості розумово відсталих підлітків до закінчення спеціальної школи нівелюється багато хворобливих розладів (психомоторна збудливість, церебрастенічні прояви, імпульсивність), вони можуть усвідомлено вибирати для себе професію й непогано пристосовуватися до життя. Це відбувається за рахунок процесів компенсації, віковій еволюції і під впливом лікувально-профілактичних заходів.

За даними вищеназваних дослідників, а також В. В. Ковальова (1995), 80% розумово відсталих підлітків у легкому ступені до закінчення спеціальної школи за своїми психометричними показниками й клінічними проявами трохи відрізняються від нормальних людей.

Л. С. Виготський (1934) не лише визнавав у дітей з розумовою відсталістю можливість змін психіки, але і вважав, що рушійною силою, що визначає розвиток дитини, являються актуальний рівень активності й зона їх найближчого розвитку. Таким чином, на його думку, можна враховувати ті психічні процеси, які знаходяться в стані становлення.

Д. И. Азбукін (1936) також вважав, що при олігофренії можливі динамічні зрушення. У згоді з цим поглядом Н. І. Озерецький (1938) пояснював, що завдяки пластичності дитячого мозку є великі можливості компенсації дефекту й навіть значна розумова відсталість з часом більш менш вирівнюється.

T. Ramer (1946), простеживши долю 626 розумово відсталих суб'єктів, показав порівняно задовільний їх розвиток і непогане соціальне пристосування. N. O'Connor і J. Tizard (1956) на підставі психометричних даних виявили, що у 80% осіб, що визначалися як розумово відсталі, надалі відзначається значне клінічне поліпшення.

ОТЖЕ, ОСОБЛИВОСТІ ДИНАМІКИ.

У розумово відсталих дітей розвиток іде в тій же послідовності, що й у нормальних дітей, але діти з деякими формами психічного недорозвинення проявляють силу і слабкість не в тих сферах психіки, в якій діти, що нормально розвиваються. Розумово відсталі діти при окремих клінічних формах у критичному віці виявляють уповільнений розвиток, а при виконанні певних завдань не справляються з ними. У нормальних же дітей універсальний порядок розвитку психіки.

У деяких же розумово відсталих дітей у ході розвитку виявляються своєрідні інтелектуальні особливості: сила одних когнітивних проявів і слабкість інших.

Наприклад, розумово відсталі діти з синдромами крихкої Х-хромосоми, Прадер-Віллі і Смит-Магнус слабші у виконанні завдань на послідовності порівняно з такими ж на здатність до досягнення.

У дітей з синдромом Дауна спостерігаються слабкість експресивної комунікації, особливі труднощі в освоєнні граматики, але в той же час відносне збереження емоційної сфери.

Діти з синдромом Вільямса відрізняються крайнім дефіцитом в уміннях, пов'язаних із зорово-просторовими здібностями. Проте автори відмічають розвинені на високому рівні музичний слух і музичні здібності.

Діти з синдромом Аспергера проявляють несформованість елементарних побутових умінь і навичок, при цьому можуть показувати високі досягнення в окремих галузях знань — математиці, літературі, мистецтві.

Різна етіологія розумової відсталості, таким чином, викликає різні прояви і динаміку інтелектуальних здібностей. У дітей з недиференційованою розумовою відсталістю уповільнений темп розвитку виявляється вже після перших років життя. Проте при диференційованих формах періоди відносно швидкого або повільнішого темпу розвитку можуть чергуватися. При цьому періоди уповільненого розвитку можуть бути пов'язані з віком або з труднощами життєвих завдань. Наприклад, у хлопчиків з крихкою Х-хромосомою стійкий темп розвитку зберігається до 9-10 років, після чого він помітно сповільнюється. У дітей з синдромом Дауна після 6-11-річного віку знижується темп формування мовлення, інтелектуальних умінь і адаптивної поведінки. Другий тип уповільнення темпу розвитку виявляється у деяких розумово відсталих в труднощах придбання навичок(освоєнні ходьби, мови, самообслуговування). На відміну від уповільнення, пов'язаного з віком, ці затримки темпу зустрічаються в різні роки життя. Так, у дітей раннього віку з синдромом Дауна виявляються утруднення при виконанні певних інтелектуальних завдань і в розвитку експресивної мови. У результаті в них найвища швидкість розвитку інтелектуального функціонування відзначається впродовж першого року життя.

Дата добавления: 2014-01-07