Лікувальна педагогіка як засіб здійснення абілітації

Існування психологічних і педагогічних свідчень для абілітації дітей, що відстають у своєму розвитку, привело до створення спеціальної галузі психології і педагогіки, яка вивчає психічні розлади й аномалії розвитку з метою вироблення шляхів їх подолання.

Такою галуззю є лікувальна педагогіка, педагогічна дія на особистість того, хто відстає в розвитку, або на хвору дитину (підлітка) з лікувальною метою. Об'єкт лікувальної педагогіки — усі діти з відхиленнями в розвитку, діти, що мають труднощі, під час навчання в школі, при вихованні в сім'ї і школі, діти, педагогічно і соціально запущені. Ефективність зусиль лікувальної педагогіки пов'язана з використанням успіхів вікової фізіології, дитячої і підліткової психіатрії, медичної і спеціальної психології, патопсихології, психогігієни, індивідуальної і сімейної психотерапії. Так, наприклад, колективна психотерапія завжди є комбінацією психотерапевтичних і лікувально-педагогічних методів. Психотерапія завжди містить елементи виховання, а лікувальна педагогіка супроводжується психотерапевтичною дією.

Завдання лікувальної педагогіки — корекція поведінки, ліквідація пов'язаної з відставанням в розвитку педагогічної і соціальної занедбаності, стимуляція емоційної, інтелектуальної і соціальної активності, спрямованої на появу можливості й бажання вчитися (педагогічна абілітація), або ж придбання професійних навичок. Завданням лікувальної педагогіки дітей, що відстають у розвитку, є стимуляція і корекція розвитку емоційної, пізнавальної сфери, психомоторики, мовлення, особистості дитини.

Основний принцип лікувальної педагогіки — єдність лікувального і педагогічного процесів. Розробляючи корекційну педагогічну програму, слід враховувати етиологію відставання розвитку, міру його вираженості, основні клінічні прояви провідного порушення, форму психічного недорозвинення, які підлягають зберіганню, і компенсаторні можливості дитини, міри соціальної і педагогічної дезадаптації, а також вік дитини. Крім того, потрібний індивідуальний підхід до кожної дитини, що враховує своєрідність розвитку, стан як психічного, так і соматичного здоров'я і особливості характеру. Важливо поєднувати індивідуальну корекційну виховну роботу з оздоровленням мікросоціального довкілля.

Вимоги, що пред'являються дітям, які відстають у розвитку, і підліткам, повинні відповідати їх психічним і фізичним можливостям, що повинне сприяти підйому настрою, підвищенню самооцінки і віри в себе.

Провідна фігура в лікувально-педагогічній роботі — спеціальний педагог (дефектолог), який, взаємодіючи з дитиною (підлітком), створює емоційну позитивну атмосферу і завдяки цьому має великі можливості для корекційної виховної дії. Разом із педагогом у корекційній виховній роботі повинні брати участь лікарі й середній медперсонал. План лікувальних коригуючих і виховних заходів складається спеціальним педагогом, спеціальним психологом і лікарем спільно.

Існує мережа спеціальних дошкільних освітніх установ, дошкільні групи при спеціальних школах, спеціальні групи при дитячих садах загального типу, спеціальні дитячі будинки для дітей із розумовою відсталістю.

Є спеціальні освітні установи для дітей шкільного віку, що потребують психолого-педагогічної і медико-соціальної допомоги, в яких здійснюється корекційна виховна робота. Легко розумово відсталі діти вчаться в спеціальних (корекційних) освітніх установах (класах, групах).

Помірно й важко розумово відсталі діти й підлітки прямують у спеціалізовані інтернати й дитячі будинки. Там для тренованих відсталих індивідів організовуються групи, в яких вони розширюють своє орієнтування в найближчому оточенні та удосконалюють самообслуговування.

З'являються загальноосвітні установи, де здійснюються інтеграційні форми навчання дітей з обмеженими можливостями здоров'я.

Освітні установи (центри, спеціальні ПТУ) професійної початкової підготовки також проводять корекційну виховну роботу.

Серед тих, що навчаються, і вихованців спеціальних освітніх установ збільшується число дітей (підлітків) із відхиленнями в розвитку, постраждалих від соціальних та економічних катастроф, із делинквентною поведінкою, із хронічними соматичними і психосоматичними захворюваннями і т. ін. Це призводить до необхідності створення для них у цих установах спеціальної психологічної допомоги.

3.Зміст діяльності спеціального психолога з абілітації розумово відсталих дітей і підлітків

Основна мета служби спеціальної психологічної допомоги в системі освіти — виявлення, усунення й запобігання дисбалансу між процесами навчання й розвитку дітей з особливими освітніми потребами та їх індивідуальними можливостями, створення умов для соціально-психологічної адаптації, включаючи подальше професійне самовизначення тих, що навчаються і вихованців.

Ця основна мета реалізується в наступних видах діяльності спеціального психолога:

1.Диференціальна психологічна діагностика, спрямована на виявлення психологічної структури порушення, визначення підлягаючих зберіганню зон розвитку для підбору відповідної освітньої установи.

2.Розробка індивідуальної психологічної корекційної програми, погодженої з навчальним процесом, психологічною структурою розвитку дитини.

3.Оцінка навчального й соціального мікросередовища для організації оптимальних умов навчання й розвитку дитини.

4.Формування та реалізація індивідуальної корекційної програми, вбудованої в цілісний процес психолого-медико-педагогічної корекції розвитку дитини з особливими освітніми потребами; спільна з педагогом робота з розвитку когнітивних функцій і емоційно-вольової сфери, корекція поведінкових проблем.

5.Надання допомоги педагогам в організації адекватних умов навчання і виховання для дитини з особливими освітніми потребами, рекомендації відносно навчального навантаження, параметрів і форми оцінки результатів навчання з урахуванням індивідуальних особливостей дитини, пропозиції з підбору і розподілу дітей в класі.

6.Консультування й надання допомоги педагогові в організації і розвитку взаємодії між учнями в навчальному процесі і за його межами.

7.Забезпечення психологічної підтримки батьків і осіб, їх замінюючих. Психологічне консультування сімей, спрямоване на формування адекватного виховного підходу до дитини з проблемами в навчанні, поліпшення емоційного контакту з нею, співвідношення можливостей дитини з вимогами навчального процесу.

8.Забезпечення соціально-психологічних передумов ефективної інтеграції дітей і підлітків в освітнє соціокультурне середовище на різних вікових етапах розвитку дитини.

9.Формування психологічної культури суб'єктів освітнього простору з метою підготовки процесів інтеграції дітей, що мають відхилення в розвитку, в соціокультурне середовище освітньої установи.

10. Формування у педагогів, вихователів освітніх установ батьків, а також дітей і підлітків потреби в психологічних знаннях, бажання використати їх в роботі з дитиною або в інтересах власного розвитку, створюючи умови для повноцінного особистісного розвитку (Шипіцина Л. М., Жданова М. А., 1999).

Дата добавления: 2014-01-07