Раннє розпізнавання розумової відсталості та реакція сім'ї

ПЛАН

Тема 15. Участь сім'ї у вихованні, лікуванні та абілітації дітей із розумовою відсталістю

1.Раннє розпізнавання розумової відсталості та реакція сім'ї.

2. Типи і тривалість батьківських реакцій на появу в сім'ї важкої розумово відсталої дитини.

3. Підтримка батьків під час стресу від уперше поставленого їх дитині діагнозу важкої розумової відсталості.

Сім'я розумово відсталої дитини повинна свідомо брати участь в її лікуванні. Неможливо досягти значного успіху в лікувальному й корекційному педагогічному процесі, абілітації хворого, допомогти йому реалізувати потенційні можливості й досягти максимуму можливого розвитку без правильного і розуміючого відношення до нього сім'ї.

Вивчені вимоги життя і сам тягар, який несуть батьки розумово відсталих дітей, а не тільки їх невротичні реакції, як це робилося раніше. Виявлені також знання батьків і їх відношення до психічного недорозвинення і те, як ці стосунки можуть порушити ідентифікацію сімейних ролей. Виявилось, що сімейний клімат залежить від багатьох чинників: коли і як батьки дізналися про неповноцінність дитини, типів реакцій на діагноз, від розмірів сім'ї, її соціально-економічного положення, амбіцій, морально-психологічної атмосфери і здоров'я її членів.

Очікування батьками дитини супроводжується боязню самого процесу пологів, його ускладнень і, що особливо важливо, страхом із-за можливих дефектів у новонародженого. Виявлення у немовляти одного з синдромів, що супроводжується недорозвиненням, припадає на період, коли батьки і фізично, і психологічно украй ранимі. Природно, для матері має велике значення, чи підготує лікар або інший представник медичної установи її до такої звістки, чи пояснить, яке майбутнє чекає дитину і чим сім'я їй зможе допомогти. Інша річ, якщо мати сама несподівано зрозуміє або, не будучи підготовленою, отримає інформацію, що народила аномальну дитину. Тоді розміри сімейної катастрофи важко передбачити, оскільки приголомшена мати, безумовно, бачитиме все в найпохмурішому світлі. Батьки іноді негайно відмовляються від малюка або прагнуть влаштувати його в стаціонар, не враховуючи тієї великої користі, яку йому принесе сімейне виховання. У цей час сім'я нерідко звертається до лікаря за порадою, чи слід віддати дитину на виховання до спеціальної установи, і якщо так, то коли краще це зробити. Правильна порада може послідувати лише при хорошому орієнтуванні лікаря в психологічному стані матері та міжперсональних стосунках в сім'ї. Він повинен вказати, що основна відповідальність за виховання лежить на батьках і що для дитини, що особливо відстає в розвитку, найкращим середовищем, безумовно, являється сім'я. У тих же випадках, коли є стійке негативне ставлення до дитини, доводиться рекомендувати дитячу установу.

Якщо психічне недорозвинення не глибоке й не супроводжується аномаліями будови тіла, то воно зазвичай розпізнається не раніше, ніж через декілька років після народження дитини. Це відкриття для сім'ї не буде таким раптовим і травмуючим. Нині багато батьків мають уявлення про основні етапи розвитку дітей або порівнюють їх із однолітками. Коли вони відмічають відхилення в дозріванні своєї дитини, то спочатку підозрюють, а потім через деякий час за допомогою фахівців або самостійно приходять до висновку про можливу його неповноцінність. Проте часто, звертаючись за порадою, вони не стільки прагнуть отримати діагностичний висновок, скільки хочуть почути про несерйозність положення і, сподіваючись на це, ходять від одного фахівця до іншого. Важке завдання лікаря полягає часто не стільки в правильному формулюванні діагнозу, скільки в поясненні батькам їх ролі в стимуляції розвитку дитини, того, як можна допомогти дитині у рамках сім'ї. Природно, це слід робити за участю фахівців і відповідних дитячих установ, щоб досягти максимуму потенційних можливостей дитини.

У найбільшого числа дітей з психічним недорозвиненням діагноз ставиться в 7-8 років. Це пов'язано з тим, що переважна більшість дітей мають неглибокий ступінь розумової відсталості, яка проявляється лише на початку навчання, під час освоєння нової соціальної ролі — учня школи. Розпізнаванню сприяють інтелектуальне навантаження, що поступово збільшується, і можливість порівняння продуктивності у дітей. Виявлення відсталості в цьому віці, а не пізніше має свої позитивні сторони. Дитина своєчасно підключається до програми, що відповідає її можливостям і що містить підготовку до посильної для неї праці. Ні батьки, ні учителі не змушуватимуть її опановувати надмірно складний навчальний матеріал з ризиком декомпенсації і придбання невротичних нашарувань із-за нездатності справлятися з тим, що доступно нормальним дітям. У цей момент є ще час для перебудови ролей членів сім'ї. Батькам доводиться змінити плани на майбутнє дитини, щоб експектації сім'ї відповідали її можливостям. Бажано, щоб вони познайомилися з тими сім'ями, в яких вже є досвід по вихованню відсталих дітей, з тим щоб перейняти необхідні навички правильного ставлення до дитини й техніки її виховання.

Дата добавления: 2014-01-07