Розрахунки чеками

Рахунковий чек – це документ, що містить письмове розпорядження власника чека (чекодавця) установі банку (банку - емітенту), що веде його рахунок, сплатити пред'явнику чека зазначену в чеку суму коштів.

Чекодавець – юридична або фізична особа, що здійснює платіж за допомогою чека і підписує його.

Чекоутримувач – юридична або фізична особа, що є одержувачем коштів по чеку.

Банк-емітент – банк, що видав чекову книжку (рахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

Чек подається платником підприємству – одержувачу безпосередньо під час здійснення господарської операції на відміну від платіжного доручення.

Чекові книжки (рахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері і є бланками суворої звітності. Термін дії чекової книжки - один рік.

Рахункові чек, що використовуються фізичними особами при проведенні разових операцій, виготовляються окремими бланками, облік їх ведеться окремо від чекових книжок і строк їхньої дії три місяці.

Грошові чеки використовуються тільки для одержання підприємствами з рахунків готівки для виплати заробітної плати.

Розрахунки чеками можна представити у виді схеми.(рис. 6).

1. постачальник передає товар покупцю;

2. покупець передає чек постачальнику;

3. постачальник пред'являє свій чек у банк;

4. банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця;

5. банк покупця списує кошти з рахунку покупця;

6. банк покупця повідомляє покупцю про списання коштів із рахунку;

7. банк покупця передає в банк постачальника кошти;

8. банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

9. банк постачальника повідомляє постачальнику про зарахування коштів на розрахунковий рахунок.

Незважаючи на зовнішню схожість оплати грошовими коштами і чеками, між цими двома формами розрахунків є істотні відмінності. Якщо оплата готівкою абсолютно гарантована, те передача чека чекоутримувачу чекодавцем ще не означає факту дійсної оплати і перерахування грошей із рахунку боржника в рахунок кредитора, тому що фактичне перерахування грошей залежить від наявності грошового покриття переданого чека, тобто наявності відповідних коштів на банківському рахунку чекодавця при передачі чека чекоутримувачем у банк для погашення. У цьому зв'язку гарантована оплата чека може забезпечуватися:

ü шляхом депонування чекодавцем коштів на окремому рахунку в банку. З цією метою разом із заявою на видачу чекової книжки рекомендується платіжне доручення для депонування коштів на окремому рахунку чекодавця;

ü наявністю коштів на відповідному рахунку чекодавця, але не вище суми, гарантованої банком за згодою з чекодавцем при наданні чекової книжки.

Для постачальника дана форма розрахунків має як переваги:

ü відносна швидкість розрахунків;

ü велика швидкість надходження грошей на рахунок чекоутримувача і відповідно прискорення обороту і скорочення дебіторської заборгованості;

так і недоліки:

ü недостатня гарантія платежів через недостатність коштів у чекодавця;

ü неможливість розрахунків чеками по значних сумах платежів;

ü можливість підробки.

Чекова форма розрахунків має і певні переваги для покупця. Головним є високий ступінь гарантії одержання товару, тому що чек виписується або передається в момент одержання товару, здійснення робіт і надання послуг.

В даний час відносна складність в оформленні чека виступає певним недоліком у використанні чеків покупцями.

Якщо клієнт припиняє розрахунки чеками, а термін дії чекової книжки не закінчився, чекодавець подає її в банк разом із платіжним дорученням для зарахування невикористаного залишку на рахунок, із якого депонувалися кошти.

У випадку повного використання чеків, але не використаному грошовому ліміті, чекодавцю у встановленому порядку дається нова розрахункова чекова книжка. Відповідальність за неправильне використання чеків, за збитки, що утворилися у випадку передачі чекової книжки іншій особі, утрати, а також через зловживання з боку осіб, уповноважених на підписання чеків, несе чекодавець, якому видана чекова книжка (рахунковий чек).

10. Розрахунки акредитивами.

Акредитив – це розрахунковий документ із дорученням одної кредитної установи іншої здійснити за рахунок спеціально ________________

Акредитив – це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта зобов'язаний виконати платіж третій особі (бенефициару - продавцю, виконавцю робіт) і надати повноваження іншому банку (який представляє банк продавця, що за дорученням банка-эмитета виконують акредитив).

Акредитиви бувають:

покритий – це акредитив, що передбачає попередньо бронування коштів платника на окремому рахунку в банке-эмитете або виконуючому банку;

непокритий – це акредитив, оплата по який гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту;

відкличний – це акредитив, що може бути замінений або анульований банком-эмитетом без попередньої згоди продавца-бенифицира;

безвідкличний – акредитив, що може бути змінений або анульований при згоді продавца-бенефициара, для якого він був відкритий.

Акредитиви у виконуючому банку (банк продавця) можуть виконувати з доручення банка-эмитета у вигляді:

депонованих – шляхом списання коштівіз спеціального рахунку «Акредитиви», що відкритий у виконуючому банку;

гарантованих – при який дається право виконуючому банку (банк продавця) списувати кошту рахунку банка-эмитета при встановленні кореспондентських відношень між банками.

Напрямки документів при акредитивній формі розрахунків можна представити наступною схемою.

1. покупець доручає своєму банку відкрити акредитив;

2. банк покупця відкриває акредитив;

3. банк покупця сповіщає про відкриття акредитива;

4. банк покупця сповіщає банк постачальника про відкриття акредитива на конкретну суму;

5. банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива;

6. відвантаження товару;

7. покупець сповіщає банк про виконання умов акредитиву, тобто дає вказівки на відкриття акредитиву;

8. банк покупця переводить банк постачальника суму коштів з акредитиву;

9. банк постачальника зараховує кошти на рахунок поставки;

10. банк постачальника сповіщає про це свого клієнта.

11. Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним продавцем і не може бути переадресований.

З акредитива не можуть видаватися готівка й оплачуватися товар на відповідальному збереженні в покупця. Закриття акредитива можливо або після закінчення терміна його дії в межах 15 днів із дня відкриття або при використанні засобів - достроково.

У випадку закриття акредитива залишок коштів направляється на розрахунковий рахунок покупця.

Акредитивна форма розрахунку дає постачальнику впевненість, що товар буде відвантажений після виставляння суми акредитива. На відміну від передоплати й авансу при акредитивній формі розрахунку продавець може використовувати виставлену суму грошей тільки після відвантаження товару. Це сприяє дотриманню умов договору. При не поставці (недопоставці) товару грошей в обов'язковому порядку будуть повернуті покупцю. Продавець при даній формі розрахунку цілком упевнений, що гроші перераховані, тому що вони знаходяться в обслуговуючого продавця банку. Переваги акредитиву в тому, що ця форма розрахунку надійна, проста і приваблива як гарантія оплати.

Для покупця недоліком акредитива, як при передоплаті або авансі, є те, що на визначений час гроші виводяться з обороту - вони «заморожуються» у банку покупця. Недолік акредитива для продавця в порівнянні з передоплатою або авансом складається в тому, що гроші не можна використовувати до моменту постачання товару.

11.Розрахунки векселями. У Україні застосування векселів у господарському обороті стало можливим у зв'язку з прийняттям постанови Верховною Радою України 17 червня 1992 р. «Про використання векселів у господарському обороті України», а також із прийняттям Національним банком України в 1993 р. «Порядку вчинення банками операцій із векселями» і Положення «Про перекладний і простий вексель».

Вексель являє собою складене по установленій формі письмове боргове зобов'язання, що дає його власнику явне право вимагати сплати зазначеної у векселі суми з особи, що видали вексель, або його поручителя у визначений термін і у визначеному місці. Предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші (національна або іноземна валюта).

Розрізняють два основних види векселів:

ü простий (вексель-соло);

ü перекладний (тратта).

Простий вексель - є письмове боргове зобов'язання, установленої законом форми. При купівлі-продажу товарів покупець (позичальник) оформляє і передає продавцю (кредитору) простий вексель. У такому векселі беруть участь дві особи: векселедавець, що зобов'язується сплатити по виданому їм векселі і векселетримач, якому належить право на одержання платежу за векселем.

Використання простого векселя при розрахунках за товар можна представити в такому вигляді (рис. 8)

1 – векселедавець передає вексель;

2 – власник векселю пред’являє його до акцепту;

3 – векселедавець погашає вексель та передає його ремітенту;

4 – власник векселя вручає погашений вексель векселедавцю.

З схеми видно, що простий вексель можна використовувати необмежену кількість разом. Підприємство «В» у першій ланці є продавцем товару, у другій ланці векселем із продавцем товару «С». Причому сума боргу за товар у другій ланки буде виплачена «А» уже новому векселетримачу (індосату), що оформлюється передатним написом (індосаментом) на зворотній стороні простого векселя.

Відповідно до законодавства усі підприємства, задіяні в ланцюзі вексельних розрахунків, відповідальні за повернення боргу перед векселетримачем. Це правило зменшує ризик при розрахунках, сприяє зниженню простроченої дебіторської заборгованості.

Перекладний вексель (тратта) являє собою доручення кредитора (трасанта) – особи, що видала вексель позичальнику (трасату), відповідно до яких останній зобов'язаний сплатити в зазначений термін позначену у векселі суму третій особі (ремітенту).

Видати (трасувати) перекладний вексель – значить прийняти на себе зобов'язання гарантії акцепту і платежу по ньому. Виходить, трасувати на іншого можливо в тому випадку, якщо векселетримач (трасант) має в платника (трасату) у розпорядженні цінності на суму що трасується векселя.

На відміну від простого векселя в перекладному беруть участь на два, а три особи:

ü векселедавець (трасант) – що видає вексель;

ü векселетримач (або новий одержувач), що одержує разом із векселем право вимагати по ньому платежі;

ü платник (трасат), якому векселетримач пропонує здійснити платіж (у векселі це позначається словами «заплатите» або «сплачуєте»).

Розрахунки перекладним векселем за поставлену продукцію можна представити такою схемою.

1 – підприємство А трасує переводний вексель на користь банку з метою погашення кредиту;

2 – банк надає підприємству суму кредиту;

3 – підприємство А відвантажило продукцію підприємству Б;

4 – банк пред'являє підприємству Б вексель для акцепту;

5 – трасат сплачує гроші банку по векселю.

Дії по даній схемі дозволяють трасату не відволікати оборотні кошти і не брати кредити в банку, а це сприяє прискоренню взаєморозрахунків, поліпшенню його фінансового стану.

Якщо продавцю товару потребуються гроші до строку погашення отриманого векселя під поставлений товар, то він може продати свій вексель іншій особі, але по ціні, звичайно, меншої, чим номінальна, зазначена у векселі. У цьому випадку новий векселетримач одержує право вимоги боргу з покупця товару.

Переваги векселів полягає в наступному:

ü для покупця товару - скорочення потреби в оборотних коштах, залучення до оплати за товар третьої особи, що має кошти, а також можливість використання для оплати товару векселів, отриманих від своїх боржників;

ü для продавця товару підвищення гарантій оплати за рахунок поручителя відповідальності усіх векселедавців перед векселетримачем;

ü можливість продажу векселів до строку їхній погашення боржниками й одержання необхідних оборотних коштів.

Недолік застосування векселів при використанні їх у розрахунках за товари полягає насамперед у тому, що крім договору поставки потрібно оформлення ще одного документа – векселя. Для цього покупець повинний в окремих випадках дістати згоду надійного поручителя – банку.

У такий спосіб економічне значення введення вексельного обігу складається в:

ü прискоренні розрахунків і оборотності фінансових ресурсів, збільшення надійності розрахунків і зменшенні неплатежів;

ü розширенні можливостей кредитування, наданні покупцем відстрочки платежів, зменшенні потреби в банківському кредиті;

ü спрощенні безготівкових розрахунків у народному господарстві. Недостатнє використання векселів у господарському обороті України пояснюється визначеними сумнівами з боку підприємств щодо спроможності цього цінного паперу слугувати надійним розрахунково-платіжним засобом у ситуації загальної кризи платежів.

З одного боку, відпускати продукцію в кредит (за векселем) може тільки підприємство, що не відчуває фінансових труднощів і спроможне чекати оплати. З іншого боку, щоб уникнути ризику продавець буде приймати векселя тільки від платоспроможного підприємства, що може розрахуватися без використання векселя або від стабільно працюючого підприємства, у якого не буде труднощів погасити виданий вексель.

Тим часом, криза платежів відбиває ситуацію, коли фінансово-надійних підприємств – дуже мало. І якщо в ланцюжку обігу векселя виявляється хоча б одне неплатоспроможне підприємство, то можуть припинитися всі розрахунки з використанням векселя.

12. Платіжна вимога – це письмова вимога одержувача платежу на оплату. Платіжна вимога застосовується у випадку явного стягнення і безакцептного списання коштів. Бланк платіжної вимоги із супровідним реєстром представляється особою, що стягує кошти у банк, у якому відкритий розрахунковий рахунок платника. У платіжній вимозі вказується призначення платежу і підстава (стаття законодавчого акта) на право безспірного стягнення і безакцептного списання коштів.

Відповідальність за слушність стягнення і безакцептного списання коштів несе особа, яка стягує кошти.

13. Інкасові доручення (розпорядження) – це форма безготівкового розрахунку, що застосовується у випадку стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій відповідно до наказів Держкомрезерву України, суми недоїмки в бюджет по податках, податковим кредитам, штрафів, нарахованих державними податковими інспекціями України.

Порядок оформлення інкасових доручень повинний відповідати вимогам установлених стандартів інших розрахункових документів, застосовуваних у безготівкових розрахунках в Україні. При неповному (неправильному) заповненні інкасового доручення банк повинний повернути його без виконання.

Відповідно до Указу Президента України від 05.04.96 р. № 243 «Про заходи для стабілізації фінансового становища підприємств» і з метою нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві Національний банк України встановлює з 22.04.96 р. виконання установами банків доручень (розпоряджень) підприємств, організацій і заснувань усіх форм власності в такому порядку:

1. Платежі на потреби підприємства:

а) по вуглевидобувних, гірничорудних підприємствах у розмірі 25% віднадходжень на розрахунковий рахунок підприємства за попередній місяць, включаючи виплати по заробітній платі і прирівняних до неї платежам;

б) усім підприємствам у розмірі 15% від надходжень на розрахунковий рахунок підприємства за попередній місяць, включаючи виплати по заробітній платі і прирівняних до неї платежам.

Зміни внесені «Про заходи для нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» №949/97 від 03.09. Зміни ст.1 встановити, що установи банків виконують доручення підприємств по перерахуваннях у такій черзі:

1. Платежі в розмірі 10% від надходжень на розрахунковий рахунок підприємства за попередній місяць на розсуд керівництва підприємства.

Платежі на потреби підприємства здійснюються на розсуд керівника.

2. Платежі в бюджет сум податків, зборів, других обов'язкових платежів і внесків у державні цільові фонди, а також розпорядження державних податкових інспекцій про безспірне стягування не внесених у строк платежів і сум нарахованих грошових санкцій, платежі по простроченню більш 15 днів заробітної плати (якщо виплати одночасних, то по другій питомій вазі кожного елемента таких платежів)

3. Платежі по безспірному стягненню і безакцептному списанню коштів. Безакцептному списанню підлягає сума кредиторської заборгованості за енергоносії і погашенні кредитів, отриманих на їхню оплату. Право беакцептного списання такої суми поширюється на наявної установи поточні і термінові депозити у валюті України й іноземної валюти. При цьому оплата заборгованості в іноземній валюті проводиться по офіційному курсі української гривні до іноземної валюти на момент сплати.

4. Інші платежі в порядку календарної черговості надходження розрахункових документів.

Черговість списання платежів:

1. Платежі на невідкладні потреби

по вуглевидобувних, гірничорудних підприємствах у розмірі 25% віднадходжень на розрахунковий рахунок підприємства за попередній місяць, включаючи виплати по заробітній платі і прирівняних до неї платежам.

50% – прострочена заробітна плата (понад 15 днів), 50% – плетежі до бюджету, суми податків, зборів та інших обв’язкових платежів, інкасових розпоряджень податкових інспекцій про безспірне стягнення коштів.

2. Платежі по безспірному стягненню та безакцептному списанню коштів (заборгованість по електроенергії, поганення, сплата відсотків)

3. Інші платежі у порядку календарної черговості.

14. Розрахунково-платіжна дисципліна і санкції в системі грошових розрахунків.

Основний зміст розрахункової дисципліни визначається дотриманням у процесі розрахунків зобов'язань сторін. Ці зобов'язання полягають у повній і своєчасній оплаті цінностей покупцем, якщо постачальник виконав умови договору.

Платіжна дисципліна передбачає проводити платежі по фінансових зобов'язаннях у встановлені строки й у повному обсязі.

Отже під розрахунково-платіжною дисципліною розуміється беззаперечне виконання сукупності елементів, що забезпечують учинення платежу, як-от:

ü згода на оплату;

ü застосування й оформлення установлених форм платіжних документів;

ü порядок оплати грошових документів;

ü підстави вчинення платежу (на основі розрахункових документів або договору - при планових платежах);

ü контроль банку.

Установи банку здійснюють контроль за дотриманням правил розрахунків, а також за станом розрахунків у підприємств.

Контроль здійснюють і самі підприємства за своєчасним проведенням розрахунків. Підприємства, що порушують встановлені строки платежів, сплачують пеню в розмірі 0,5 відсотків від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. При цьому самий платник повинний нараховувати пеню з несплаченої суми і надавати банку доручення на її перерахування.

Якщо з вини банку затримані зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта, банк сплачує одержувачу засобів пеню в розмірі 0,5 відсотка за кожний день прострочення.

За необґрунтоване безакцептне списання засобів у явному порядку винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 10 відсотків від списаної суми.

Банк не несе відповідальності за достовірність змісту розрахункового документа, і всі протиріччя, що можуть виникнути по цих питаннях між підприємствами, повинні вирішуватися в позовному порядку.

15. Порядок відкриття, переоформлення та закриття рахунків в установах банка.

Згідно з законом України «Про банки і банківську діяльність» кожне підприємство за власним вибором має право відкрити у банку розрахунковий або поточний рахунок для зберігання грошових коштів і здійснення безготівкових розрахунків.

Порядок відкриття в банку розрахункового рахунку, валютного позичкових рахунків регламентовано новою редакцією інструкції № 3 «Про порядок відкриття розрахункових, поточних та бюджетних рахунків в установах банків», затвердженою постановою Правління Національного банку України від 27.05.1996 р. № 121.

Згідно Інструкції банки відкривають рахунки зареєстрованим в установленому чинним законодавством порядку юридичним особам, іншим організаціям і установам незалежно від форм власності. При цьому НБУ не заперечує проти відкриття розрахункового рахунку в будь-якому банку України за згодою сторін незалежно від місця реєстрації. Кожне підприємство може мати один або декілька розрахункових або поточних рахунків в національній валюті. Якщо банк, в якому відкрито розрахунковий рахунок підприємства в національній валюті, не має ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій, то валютні рахунки можуть відкриватися в іншому банку, який має таку ліцензію.

Основою організації безготівкових розрахунків у господарському обороті України є Інструкція № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», розроблена відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», «Про підприємства в Україні» і іншими законодавчими нормативними актами України.

Інструкція поширюється на підприємства, організації й установи усіх форм власності, установи банків, на суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи і на фізичних осіб, що здійснюють безготівкові розрахунки в національній валюті України.

Організація безготівкових розрахунків базується на таких принципах (зміст принципів може змінюватися в залежності від економічної ситуації):

1. Кошти підприємств підлягають обов'язковому збереженню в банках, за винятком залишків готівки в касах у межах установленого банком ліміту і норм витрат із виручки, що передбачені порядком ведення касових операцій у господарстві України.

2. Безготівкові розрахунки між підприємствами здійснюються через банківської установи шляхом перерахування коштів із рахунку платника на рахунок одержувача засобів.

3. Кошти з рахунку підприємства списуються по розпорядженню власника, а у випадку відсутності коштів на його рахунку в достатній сумі, банк здійснює його платіж відповідно до встановленого законодавством черговістю. У випадках, передбачених законодавством, кошти з рахунків підприємств можуть списуватися в безспірному і безакцептному порядку.

4. Підприємства самостійно вибирають форми розрахунків і обмовляють їх у своїх договорах і угодах без участі банків. Установи банків можуть тільки рекомендувати своїм клієнтам застосовувати ту або іншу форму розрахунків, з огляду наспецифіку їхньої діяльності і виходячи з конкретних ситуацій, що можуть скластися в процесі розрахунків.

5. Підприємства мають право вибору банку для відкриття своїх рахунків. Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їхній розпорядження по перерахуванню коштів із рахунків.

6. Момент здійснення платежу повинний бути максимально наближений за часом до моменту відвантаження товару, виконання робіт, надання послуг.

7. Своєчасне одержання коштів підприємством за відвантажену продукцію. Відстрочка платежу в Україні набула великих розмірів у зв'язку з низькою договірною дисципліною і слабкою платоспроможністю підприємств. Обсяг кредиторської заборгованості між підприємствами й організаціями України в 1995 р. збільшився в три рази в порівнянні з 1994 р. Таке збільшення заборгованості між суб'єктами господарювання не випадкове, тому що в 1993 р. - кожне двадцяте підприємство.

8. Створення умов для взаємного контролю постачальника і покупця, а також банку за дотриманням господарських договорів, платіжної і розрахункової дисципліни.

Порядок відкриття підприємством грошових рахунків у банку

Для збереження коштів і проведення усіх видів розрахунків, кредитних і касових операцій банки відкривають підприємствам розрахункові (поточні), інші рахунки в національній і іноземній валюті для збереження коштів і здійснення усіх видів банківських операцій в. будь-яких банках України й інших держав по своєму вибору.

Банки відкривають розрахункові (поточні) рахунки юридичним, фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності тільки за умови пред'явлення ними документа, що підтверджує узяття їх на податковий облік.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін щодо відкриття банківських рахунків (16 грудня 1997 р. № 725/97 – ВР) суб'єктам підприємницької діяльності дозволено до 1 грудня 199 року відкривати розрахункові (поточні) рахунки не більш ніж у двох установах банків. При цьому суб'єкт підприємницької діяльності протягом трьох робочих днів визначає один із рахунків у національній валюті як основний і повідомляє номер цього рахунку відповідному податковому органу і банкам, у яких відкриті додаткові рахунки. А банки, у яких відкриті додаткові рахунки, у свою чергу, також повідомляють банк, у якому відкритий основний рахунок, про відкриття зазначених рахунків.

Підприємства й установи банків зобов'язані додержуватися вимоги по. питанням відкриття рахунків. За їхнє порушення до банків застосовують фінансові санкції у вигляді стягнення штрафу від 20 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Розрахунковий рахунок – у національній валюті відкривається підприємствам, що здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність із метою одержання прибутку, мають основні або оборотні кошти і самостійний баланс.

Поточний рахунок відкривається організаціям і установам, структурним підрозділам підприємств, розташованих не по основному месцезнаходженню підприємства; установам і організаціям, що знаходяться на державному бюджеті, керівники яких не є самостійними розпорядниками коштів; постійним уповноваженим різних суспільних фондів; підприємствам, що приїхали на гастролі. Цей рахунок призначений для забезпечення власних потреб цих установ (виплата зарплати і платежів по ній; операцій, пов'язаних із соціально-побутовими витратами й ін.).

Субрахунок відкривається підприємствам, що мають філії, представництва, відділення й інші відособлені підрозділи, що перебувають на окремому балансі і є самостійними платниками податку. Цей рахунок може бути відкритий і таким структурним підрозділам, що виділяються в процесі приватизації.

Якщо відособлені підрозділи не мають окремого і не є самостійними платниками податку, для них відкривають субрахунки для зарахування виручки і наступного її перерахування на основний розрахунковий рахунок підприємства.

На таких субрахунках проводяться операції по поточних витратах виділеного підрозділу. Кошти на поточні витрати перераховуються юридичною особою на даний субрахунок у визначений строк.

Бюджетні рахунки відкривають підприємствам, організаціям, установам, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджету для їхнього цільового використання.

Позичкові рахунки відкривають юридичним і фізичним особам у будь-якому банку, що має право видавати позички. Такі рахунки призначені для обліку кредиту, наданого шляхом оплати розрахункових документів або перерахування на розрахунковий рахунок одержувача кредиту відповідно до умов кредитної угоди.

Депозитні рахунки відкривають на основі депозитного договору між власником рахунку й установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з розрахункового, поточного рахунка підприємства і після закінчення строку збереження повертається на цей же розрахунковий (поточний) рахунок. Відсотки по депозитних внесках перераховуються в такому ж порядку.

Для відкриття розрахункових (поточних) рахунків підприємства подає в банк такі документи:

1. Заява на відкриття рахунку встановленого зразка за підписом керівника і головного бухгалтера. Бюджетні рахунки відкривають на підставі розпорядження відповідного фінансового органа або державного казначейства України про відкриття фінансування з бюджету.

2. Копія посвідчення про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади або в органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, завірену нотаріально або завірену органом, що видав посвідчення про державну реєстрацію.

3. Копію рішення про створення або організацію підприємства, завірені нотаріально або тим органом, що прийняв це рішення.

4. Копію статуту (положення) підприємства, завірену нотаріально або органом, що реєструє.

Банк, у якому відкривають субрахунок ставить позначку на примірнику Статуту, де є позначка податкових органів про реєстрацію підприємства.

5. Картку зі зразками підписів осіб, яким надане право розпоряджатися рахунком. У картку включається відтиск печатки, привласненої підприємству.

6. Копія документа, що підтверджує взяття підприємстванаподатковий облік.

7. Копія документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.

8. Копія документа про реєстрацію в органах статистики і присвоєння ідентифікаційного коду.

При відкритті субрасчетных рахунків для філій і самостійних підрозділів підприємств у банк крім перерахованих вище документів, наводять – копія рішення про створення відособленого підрозділу того органа, якому надане таке право і клопотання підприємства в банк про відкриття такого рахунку.

Банківські рахунки в іноземній валюті діляться на: розрахункові (поточні), розподільні, кредитні і депозитні.

Розрахунковий (поточний) рахунок призначений для розрахунків у межах чинного законодавства в безготівковій і готівковій іноземній валюті при проведенні поточних операцій.

З відкриттям розрахункового (поточного) рахунки в іноземній валюті юридичним особам відкривається розподільний рахунок. На цей рахунок зараховуються всі надходження в іноземній валюті. Після обов'язкового продажу коштів, відповідно до чинного законодавства України на міжбанківському валютному ринку України, залишок коштів зараховується на розрахунковий рахунок юридичного особи-резидента.

Кредитні рахунки в іноземній валюті призначені для обліку кредитів, наданих шляхом оплати розрахункових документів або перерахування на розрахунковий рахунок позичальника відповідно до умов кредитного договору. Порядок його відкриття той же, що й у національній валюті.

Для відкриття поточного рахунка в іноземній валюті підприємство-резидент надає в банк ті ж документи, що і для відкриття поточного рахунка в національній валюті.

Якщо поточний рахунок в іноземній валюті відкривається в тому ж банку, де відкритий поточний рахунок у національній валюті, у цьому випадку можливо надання тільки заяви на відкриття рахунку і картки зі зразками підписів і відтиском печатки.

Відкриття поточного рахунка в іноземній валюті окремому підрозділу юридичної особи - резидента здійснюється банком на підставі нотаріально засвідченої копії документів, передбачених для відкриття ідентичних рахунків у національній валюті.

За умови, що поточний рахунок в іноземній валюті відкривається в тому ж банку, у якому відкритий поточний рахунок у національній валюті, обов'язковим є надання таких документів:

ü заяви на відкриття поточного рахунка;

ü клопотання юридичної особи на відкриття поточного рахунка;

ü копії ліцензії;

ü картки зі зразками підписів і відтиском печатки.

Документи по оформленню рахунків залишаються в установі банку.

Операції на рахунках можуть бути припинені рішенням податкової адміністрації, судовими, правоохоронними й іншими органами у випадку, якщо це передбачено законодавчими актами України.

Рахунки в банку закриваються у таких випадках:

1. На підставі заяви власника рахунку.

2. На підставі рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізіції підприємства.

3. на підставі відповідного рішення суду про ліквідацію підприємства чи визнання його банкрутом.

4. На інших підставах, передбачених чинним законодавством України чи договором між банком і власником рахунку.

Сторона, яка вважає за необхідне змінити чи розірвати договір про обслуговування підприємства в банку, надсилає пропозиції про це іншій стороні за договором. Сторона, що одержала пропозицію про розрив договору, повинна відповісти на неї пізніше 20 днів після отримання пропозиції. Якщо сторони не досягли згоди щодо розриву договору, а також у разі неотримання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Платник податку зобов'язаний протягом 3-х днів від дня відкриття рахунку повідомити ДПІ за місцем реєстрації

16. Тема: Грошові доходи підприємств і фінансові результати господарської діяльності.

16.а)Зміст і класифікація витрат на виробництво.

Згідно Закону України “Про підприємства в Україні” підприємство – це самостійний суб’єкт, що здійснює виробничу, науково-дослідницьку, комерційну діяльність з метою отримання прибутку (доходу).

Ця категорія є узагальнюючим показником фінансових результатів та господарської діяльності.

Самим простим та доступним визначенням прибутку є перевищення доходів підприємства над сумою його видатків, яка виражається у його власних накопиченнях. ПДВ та акцизний збір, які надходять у складі виручки від реалізації продукції, являють собою форми централізованих накопичень, які у повній сумі надходять у розпорядження держави, формує значну частину доходної частини державного бюджету. Прибуток, який отримують підприємства, в основному використовується ними на збільшення виробництва технічне переобладнання, соціальний розвиток колективу та інше.

Розглядаючи поняття прибутку з точки зору Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, прибутком вважається сума валових доходів, тобто доходи від усіх видів діяльності, скоригована (зменшена) на суму валових витрат підприємства та суму амортизаційних засобів та нематеріальних активів. Прибуток як об’єкт оподаткування визначається за даними податкового обліку, який не співпадає з бухгалтерським обліком прибутку.

Прибуток у класичному розумінні являє собою різницю між ціною товару та витратами на виробництво цього товару (його собівартістю).

В залежності від методів обчислення розрізняють: балансовий прибуток, оподатковуваний, прибуток від реалізації товарної продукції, прибуток від іншої реалізації, прибуток від позареалізаційних операцій.

Підприємство в процесі своєї діяльності, яка здійснюється основі госпрозрахунку і самофінансування, здійснюють матеріальні і грошові витрати на розширене відтворення основних фондів і оборотних коштів, виробництво і реалізацію продукції, соціальний розвиток своїх колективів і операційні витрати.

Найбільшу питому вагу в усіх витратах підприємств займають витрати на виробництво продукції. Вони складаються із грошового відбиття витрат, пов'язаних із використанням основних (фондів, сировини, матеріалів, палива, труда та інші.

Крім витрат на виробництво продукції підприємства здійснюють витрати на її реалізацію, тобто здійснюють позавиробничі витрати. До них відносять: вартість тари і пакування продукції, комісійний збір тощо.

Сукупність виробничих витрат показує, у що обходиться підприємству виготовлення продукції, яка випускається, тобто виробничу собівартість продукції. Виробнича собівартість та позавиробничі витрати складають повну собівартість продукції – це грошове відбиття поточних витрат підприємства на виробництво і збут продукції.

Як економічна категорія собівартість уявляє собою відокремлювану частину вартості продукції, яка складається із витрат минулого уречевленого труда і зарплати.

По структурі витрат на виробництво продукції підрозділяються на групи:

ü матеріалоємкі (легка, харчова, хімічна, металургійна промисловість, машинобудування);

ü трудоємкі (вугільна, торф’яна, лісна);

ü паливноємкі (підприємства енергетики);

ü з високою часткою амортизації (підприємства нафтодобувної, газової промисловості).

Розмір витрат на продукцію, яка реалізується:

З_р=З₁ +Т – З₂ + С

З₁ – залишки нереалізованої продукції на початок року по виробничій собівартості;

Т – товарна продукція поточного року по виробничій собівартості;

З₂ - залишки нереалізованої продукції, які припускаються, на кінець поточного року по виробничій собівартості;

С – позавиробничі витрати на рік.

Прибуток (збиток) від фінансової діяльності та від інших позареалізаційних операцій визначаються як результат по операціях, які відображаються по рахунках 47 «Реалізація та інше вибуття основних коштів» і 48 «Реалізація інших активів», а також як різниця між загальною сумою одержаних і сплачених:

ü штрафів, пені і неустойки інших економічних санкцій;

ü відсотки, одержаних по сумах коштів, які числяться на рахунках підприємства;

ü курсових різниць по валютних рахунках і по операціях в іноземній валюті;

ü прибутків і збитків минулих років, виявлених у звітному періоді

Оподаткований прибуток визначається спеціальним розрахунком. Він рівняється балансовій вартості зменшеної на:

ü відрахування в резерви або інші аналогічні форми до досягнення розмірів цих фондів не більш 25% статутного фонду;

ü рентних платежів в бюджет;

ü доходів по цінним паперам і від дольової участі в діяльності інших підприємств;

ü доходів від казино, відеосалонів;

ü прибутку від страхової діяльності;

ü прибутку від окремих банківських операцій.

Чистий прибуток підприємства, тобто прибуток, який залишається в його розпорядженні, визначається як різниця між балансовим прибутком і сумою податків на прибуток, рентних платежів, податку на експорт і імпорт.

Чистий прибуток направляється на виробничий розвиток, соціальний розвиток, матеріальне заохочення робітників, створення резервного фонду, благодійні цілі, сплату в бюджет економічних санкцій, пов'язаних з порушенням підприємством діючого законодавства.

Балансовий прибуток - загальна сума прибули підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отриманий як на території України так і за її межами, що зазначається в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції, у тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, а також прибуток від кредитних і позареалізаційних операцій.

16.б) Економічні фактори, які впливають на величину прибутку.

Система цін на продукцію.

Показники прибутку характеризують абсолютну ефективність господарювання підприємства. На зміну прибутку впливають дві групи факторів: зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх факторів відносяться:

ü природні умови;

ü транспортні умови;

ü соціально-економічні умови;

ü рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків та інше.

До внутрішніх факторів зміни прибутку відносяться:

ü основні фактори (обсяг продукції, собівартість продукції, ціна продукції та інше.);

ü неосновні фактори (цінове порушення, порушення умов праці і вимог до якості продукції та інше.).

Наприклад, візьмемо прибуток від реалізації продукції

Р = N -S

N – виручка від реалізації продукції без ПДВ;

S – витрати на виробництво реалізованої продукції по повній собівартості.

Із формули виходить, що всі фактори, які впливають на обсяг продажів і собівартість відбиваються також на прибуток від реалізації і балансовий прибуток.

ЦІНА є важливішим фактором, який визначає фінансові результати діяльності організації. Розглянемо механізм її формування за складом витрат, які включаються.

Собівартість продукції включає:

S = M + A + У

М – матеріали;

А – амортизація;

У – оплата труда.

ОПТОВА ЦІНА - виходить шляхом додавання до собівартості Р – прибутку.

C = S + P

Регульовані ціни.

На їхній розмір держава впливає шляхом:

1) обмеження рівня рентабельності, тобто встановлюється норматив рентабельності.

У цьому випадку оптимальна ціна визначається:

Цо = Сп = - (С_и ´ Р_н /100)

Р_н - рентабельність = норматив;

р = (П_{(прибуток)/} С_{(собівартість)})х 100

С _п - собівартість повна.

2) обмеження розміру торгових націнок при встановленні роздрібних цін.

3) встановлення єдиної фіксованої граничної роздрібної ціни.

В умовах ринкової економіки існують вільні, фіксовані і регульовані ціни.

Роздрібна = відпускна підприємства + торгова націнка + транспортні витрати + кредити якщо є.

Фіксовані ціни встановлюються адміністративно державою насамперед на послуги першої необхідності і на монопольно вироблені державою товари (газ, електроенергія).

Регульовані ціни встановлюються на товари першої необхідності шляхом регулювання рівня рентабельності. Наприклад, на хлібобулочні вироби, продукти дитячого харчування. Прицьому державою встановлюються індикативні ціни - мінімальний рівень цін і максимальний рівень цін.

В всіх інших випадках використовуються вільні ціни, тобто ціна, що складаються на ринку під впливом попиту і пропозиції або за домовленістю сторін постачальника і споживача.

Ціна виробника:

Оптова = Сб + П

Відпускна = С + П + податки

Роздрібна = С + П + податки + Т.Н.

Ще можуть враховуватися транспортні витрати (ТР), кредити банків (Кр).

Приклад:

Собівартість виробу А - 6 грн.; планована рентабельність - 35%;

ціна «А» = 8,10 (6 + 6 ´ 0,35);

ціна з податками (8,1 +8,1 ´ 0,2) = 9,72;

роздрібна при 30% націнка = (9,72 + 9,72 ´ 0,3) = 12,64

Відпускна ціна підприємства виходить шляхом додавання до С – оптової ціни підприємства ПДВ та інших непрямих податків, сумарну величину яких позначимо через Н:

Z = C + H

За межами підприємства-виробника формуються відпускні ціни посередників, оптових і роздрібних торгових організацій, які включають в ціну відповідні постачальницько-збутові надбавки. Розмір торгових надбавок реалізується органами місцевих адміністрацій. В ринковій економіці використовуються дві системи цін: регульовані і вільні.

Інфляція уявляє собою процес зниження покупної здатності грошей в результаті росту цін.

Міру прибутковості функціонування підприємства більш точно визначають показники рентабельності.

Рентабельність – є якісним вартісний показник, який характеризує рівень віддачі витрат або міру використання наявних ресурсів у процесі виробництва та реалізації товарів.

Показники рентабельності широко використовуються при проведенні економічного аналізу, бізнес-плануванні, аудиті та визначають прибутковість підприємства по відношенню до вкладених фінансових ресурсів або поточним витратам на виробництво продукції.

Показник рентабельності використання фінансових ресурсів розраховується за формулою:

П – балансовий прибуток підприємства;

Ф – основні засоби підприємства;

О – оборотні фонди підприємства та фонди обігу.

У знаменнику формули можуть бути як власні, так і позикові кошти підприємства.

На практиці часто використовують показник рентабельності продукції (показник загальної рентабельності):

,

Пр – прибуток від реалізації продукції;

С – повна собівартість продукції.

Рентабельність обчислюється відносно конкретного товару, який випускає підприємство та характеризує міру доцільності виробництва продукції по відношенню до витрат на її виробництво. Тому основними факторами зростання рентабельності є зниження витрат на виробництво, підвищення оптових, відпускних цін на продукцію.

Показник “чистої рентабельності” використання фінансових ресурсів обчислюється аналогічно показнику загальної рентабельності, тільки у чисельнику береться прибуток, зменшений на суму платежів до бюджету.

Основними принципами розподілу прибутку є:

1) першочергове виконання фінансових обов'язків перед державою;

2) пред'явлення фінансових вимог до підприємств і утворення рівних умов використання зароблених коштів шляхом визначення переліку податків, об'єктивів оподаткування, уніфікації ставок, упорядкування пільг.

Прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства використовується їм самостійно і направляється на розвиток його діяльності. Прибуток використовується на фінансування розвитку і удосконалення виробництва, задоволення споживчих і соціальних потреб підприємств, матеріального стимулювання робочих і засновників. Може бути надана допомога іншим підприємствам і організаціям. Формується фонд накопичення та фонду споживання.

Згідно Типового положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості (від 26.04.96 p. № 473 Баланс № 41 від 10.10.96 p.)

Собівартість промислової продукції – це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут. Витрати на виробництво створюють виробничу (заводську) собівартість, а витрати на виробництво і збут - повну собівартість промислової продукції. Перелік витрат, які включені в собівартість, визначений Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Планування собівартості продукції для підприємства є складовою частиною планування діяльності промислового підприємства і уявляє собою систему техніко-економічних розрахунків, які відображають величину поточних витрат, які включаються у склад собівартості товарної продукції.

Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних в періоді, який планується, для виробництва і збуту кожного виду і всієї промислової продукції підприємства, яка відповідає вимогам до її якості.

Розрахунки планової собівартості окремих виробів, товарної і валової. продукції використовуються для визначення потреб в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів і виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін.

Собівартість реалізованої продукції визначається згідно “Положенню (стандарту) бухгалтерського обліку №9 “Запаси”.

Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, яка була реалізована на протязі звітного періоду, нерозподілених постійних загально виробничих витрат та наднормативних виробничих видатків.

До виробничої собівартості продукції включаються:

ü прямі матеріальні витрати;

ü прямі витрати на оплату труда;

ü інші прямі витрати;

ü загально виробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості підприємство встановлює самостійно.

До складу прямих матеріальних витрат включаються вартість сировини, основних матеріалів, які є основою продукції, що виробляється, покупні напівфабрикати, комплектуючих, допоміжних матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці входять заробітна плата та інші виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту видатків.

До складу інших прямих видатків включаються усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту видатків, зокрема, відрахування на соціальні заходи, оплата за оренду землі тощо.

До складу загально виробничих видатків включаються:

ü видатки на управління виробництвом (оплата праці апарату управління, відрахування на соціальні заходи);

ü амортизація основних засобів загально виробничого призначення;

ü амортизація нематеріальних активів загально виробничого призначення;

ü видатки на удосконалення технологій, опалення, освітлення, охорону праці;

Загально виробничі витрати поділяються на постійні та змінні.

Постійні – витрати на обслуговування та управління виробництвом, які залишаються незмінними при зміні обсягів діяльності.

Змінні – змінюються прямо пропорційно до зміни обсягів діяльності.

Видатки операційної діяльності групуються за наступними економічними елементами:

ü матеріальні витрати;

ü витрати на оплату праці;

ü відрахування на соціальні заходи;

ü амортизація;

ü інші операційні витрати.

До складу елемента “матеріальні витрати” включається вартість використаних у виробництві:

ü сировини та основних матеріалів;

ü покупних напівфабрикатів;

ü палива та енергії;

ü будівельних матеріалів;

ü запасних частин;

ü тари;

ü допоміжних матеріалів.

До складу елемента “витрати на оплату праці” включають заробітну плату за окладами, тарифами, премії, оплата відпусток.

До складу елемента “відрахування на соціальні заходи” включають відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, індивідуальне страхування персоналу.

До складу елемента “амортизація” включається сума нарахованої амортизації основних засобів та нематеріальних активів.

До складу елемента “інші операційні витрати” включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до попередніх пунктів (витрати на відрядження, матеріальна допомога, оплата за розрахунково-касове обслуговування).

Метою обліку собівартості продукції є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних із виробництвом і збутом продукції, а також контроль за використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів.

Товарна продукція - уся випущена продукція за визначений період, незалежно від того, де вона знаходиться.

Валова продукція - товарна продукція + незавершене виробництво.

Планова калькуляція уявляє собою розрахунок планової собівартості одиниці продукції, виробленої по статтям витрат. Це важлива частина техніко-економічного обґрунтування плану собівартості. Основою складання планової калькуляції на підприємстві є технічно обґрунтовані норми витрат. матеріалів і трудових витрат, стандарти і технічні умови, встановлені для цієї продукції.

Нормативний метод – це основний метод виробничого обліку, який сприяє впровадженню прогресивних норм витрат діючого контролю за рівнем витрат виробництва, що дає можливість використовувати дані обліку для виявлення резервів зниження собівартості продукції і оперативного керівництва виробництвом.

Також застосовують – метод прямого рахунку – аналітичний.

Балансовий прибуток - це прибуток від усіх видів діяльності підприємства.

Пб = Проп + Прм + Проф + Пвно

Проп - прибуток від реалізації продукції основного виробництва;

Прм - реалізація матеріальних цінностей;

Проф - основних фондів;

Пвно - від позареалізаційних операцій.

Прогнозування прибутку дуже важливо.

Застосовуються наступні методи:

ü метод прямого рахунку;

ü аналітичний;

ü нормативний;

ü розрахунок прибутку на основі показника витрат на 1 грн. продукції.

Валовий доход – загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) на протязі звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її мажами.

Скоригований валовий доход - це валовий доход, зменшений на розмір визначених податків і сум прибутків відповідно до законодавства України.

Валовий доход включає:

ü загальні прибутки від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних і обслуговуючих виробництв, прибутки від реалізації цінних паперів;

ü доход від здійснення банківських, страхових і інших операцій по наданню фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями і вимогами;

ü доходи від спільної діяльності у вигляді дивідендів, відсотків, роялті, володіння борговими вимогами, а також прибутків від здійснення операцій лізингу (оренди);

ü доходи, не враховані в обчисленні валового прибутку періодів, що передують звітному, і виявлені в звітному періоді;

ü доходи з інших джерел і від позареалізаційних операцій, у тому числі у вигляді: а) сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податків у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податків у звітному періоді; б) сум невикористаної частини коштів, що повертаються зі страхових резервів; в) сум коштів страхового резерву, використаних не по призначенню; г) вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податків відповідно до договорів збереження і використання їм у власному виробничому або господарськомуобороті; д) сум штрафів і (або) неустойки, пені, отриманих за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, арбітражного або третейського суду; е) сум державного збору, попередньо сплаченої позивачем, що повертається в його користь за рішенням суду (арбітражного суду).

Не включають до складу валового доходу:

ü суми акцизного збору, податку з додаткової вартості, отриманих (нарахованих) підприємством у складі ціни реалізації продукції (робіт, послуг), за винятком випадків, коли таке підприємство-одержувач не є платником податку з додаткової вартості;

ü суми коштів або вартість майна, отримані платником податків у якості компенсації (відшкодування) за примусову відчуженість державою іншого майна платника податків;

ü суми коштів або вартість майна, отримані платником податків за рішенням суду (арбітражного суду) або в результаті задоволення претензій у порядку, установленому законодавством у якості компенсації прямих витрат або збитків, понесених таким платником податків у результаті порушення його прав і інтересів;

ü суми коштів у частині зайво сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), що повертаються або повинні бути повернуті платнику податків із бюджетів, якщо такі суми не були включені до складу валових;

ü суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податків у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права;

ü суми прибутків органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування від надання державних послуг (видача дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, реєстрації, інших послуг, обов'язковість придбання яких передбачена законодавством), у випадку зарахування таких прибутків у відповідні бюджети;

ü суми прибутків, що накопичуються на пенсійних рахунках у межах механізму додаткового пенсійного забезпечення, а також суми надходжень в інші неприбуткові установи й організації;

ü суми отриманого платником податків емісійного прибутку;

ü кошти, надані платнику податківіз Державного інноваційного фонду на поворотній основі;

ü прибутки від спільної діяльності на території України без утворення юридичної особи, дивіденди, отримані платником податків від інших платників податку, що були обкладені податком відповідно до чинного законодавства;

ü кошти і майно, що повертаються власнику корпоративних прав після ліквідації юридичної особи емітенту, але не вище номінальної вартості акцій (частки, паю);

ü кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної помочі від іноземних держав відповідно до міжнародних угод;

ü вартість основних фондів, безплатно отриманих платником податку з метою здійснення їхньої експлуатації у випадках, передбачених законодавством.

16. в)Валові витрати підприємства.

Валові витрати виробництва й обігу - сума яких-небудь витрат платника податків у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних у якості компенсації вартості товарів (робіт, послуг), що придбаються (виготовляються) таким платником податків для їхнього наступного використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включають:

ü суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду в зв'язку з підготуванням, організацією, веденням виробництва, продажі продукції (робіт, послуг) і охороною праці;

ü суми коштів або вартість майна, добровільно перерахованих (переданих) у Державний бюджет України або бюджети територіальних громад, у неприбуткові організації, але не більш 4% оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду;

ü суми коштів, перерахованих підприємствами Всеукраїнських об'єднань осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких працює по основному місцю роботи не менше 75% таких осіб, цим об'єднанням для здійснення їхньої добродійної діяльності, але не більш 10% оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду;

ü суми коштів, внесених у страхові резерви;

ü суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України «Про систему оподатковування»;

ü суми витрат, не врахованих у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок і виявлених у звітному періоді в розрахунку податкового зобов'язання;

ü суми безнадійної заборгованості в частині, не віднесеної на валові витрати, у випадку, що коли відповідають заходи для стягнення таких боргів не призвели до позитивного результату;

ü суми витрат, пов'язаних із поліпшенням основних фондів у сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року, і суми перевищення балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів над вартістю їхньої реалізації.

Не включаються до складу валових витрат витрати на:

потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, як-от:

а) організація і проведення прийомів, претензій, свят, розваг і відпочинку, придбання і поширення подарунків (крім добродійних внесків і пожертвувань не прибутковими організаціями і витрат, пов'язаних із проведенням рекламної діяльності);

б) фінансування особистих потреб фізичних осіб;

ü придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт і інші поліпшення основних фондів і витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також із придбанням нематеріальних активів, підметів амортизації;

ü сплату штрафів і (або) неустойки, пені за рішенням сторін договору абоза рішенням відповідних державних органів, суду, арбітражного або третейського суду;

ü утримання органів керування об'єднань платників податку, включаючи утримання холдингових компаній, що є окремими юридичними особами;

ü сплату вартості торгових патентів;

ü виплату емісійного прибутку на користь емітенту корпоративних прав;

ü виплату дивідендів.

Слід зазначити особливості умикання витрат подвійного призначення до складу валових витрат платника податків. У такі валові витрати включаються:

ü витрата платника податків на забезпечення найманих робітників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні для виконання фахових обов'язків;

ü витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних і конструкторських робіт, виготовлення і дослідження моделей і зразків;

ü будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податків, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів;

ü витрати платника податків на проведення предпродажных і рекламних заходу щодо товарів (робіт, послуг), такими платниками податків;

ü які-небудь витрати платника податків, пов'язані з утриманням і експлуатацією фондів природоохоронного призначення (крім тих, що підлягають амортизації);

ü які-небудь витрати по страхуванню ризиків (крім страхування життя);

ü будь-які витрати на придбання ліцензій і інших спеціальних дозволів, виданих державними органами на ведення господарської діяльності;

ü витрати на відрядження фізичних осіб, що складаються в трудових відношеннях із таким платником податків або є членами керівних органів платника податків.

До складу валових витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням відсотків по боргових зобов'язаннях (у тому числі по будь-яких кредитах, депозитам або у вигляді орендної плати) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються в зв'язку з веденням господарської діяльності платника податків.

До складу валових витрат платника податків включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що складаються в трудових відношеннях із таким платником податків, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати й інших виглядів заохочень і виплат, виходячи з вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату. Авторських винагород і виплати за виконання робіт (послуг), відповідно до договорів цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, установлені за домовленістю сторін.

До складу валових витрат платника податків включаються суми зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування й інші вигляди загальнообов'язкового (у тому числі державного) соціального страхування фізичних осіб, що складаються в трудових відношеннях із платником податків.

До складу валових витрат платника податків включаються суми валових внесків робітника по додаткових пенсійних планах, що вносяться від його імені таким платником податків, але не більш 15% сукупного прибутку, отриманого таким робітником від такого платника податків протягом податкового періоду, коли був здійснений такий внесок.

Для товарообмінних (бартерних) операцій - дата здійснення заключної (балансової) операції, що здійснюється після першої операції.

Датою збільшення валового прибутку вважається дата, що припадає на податковий період, у плині якого відбувається яке з подій, що трапилися раніше:

ü або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податків для оплати товарів (робіт, послуг), підлягаючих продажу, у випадку продажі товарів (робіт, послуг) за готівкові кошти – дата їх оприбуткування в касу платника податків, а при відсутності такого дата інкасації наявних коштів у обслуговуючого платника податків;

ü або дата відвантаження

Дата добавления: 2014-01-07