Трудоресурсний потенціал

Поняття «трудові ресурси» вперше запропонував академік С.Г. Струмилін. Вони складаються переважно з працездатного населення у працездатному віці. До трудових ресурсів належать також пенсіонери, зайняті в суспільному виробництві, а також підлітки віком 14-15 років, які з тих чи інших причин працюють у сфері матеріального виробництва або невиробничій. 3 трудових ресурсів потрібно вилучити інвалідів праці чи дитинства працездатного віку, які не зайняті в господарстві, а також незайнятих пенсіонерів працездатного віку. В розвинених країнах ринкової економіки замість терміна «трудові ресурси» вживається поняття «економічно активне населення».

Кількість трудових ресурсів не завжди пропорційна чисельності населення, а залежить насамперед від його вікової структури. Кількість трудових ресурсів можна регулювати й за рахунок зміщення меж працездатного віку. Важливим резервом збільшення трудових ресурсів є поліпшення умов праці, техніки безпеки, охорони здоров’я, що сприяють зниженню смертності та інвалідності осіб у працездатному віці, зменшенню чисельності Збройних сил або скороченню строку служби в армії, ліквідації пільг для передчасного виходу на пенсію тощо. Істотно впливає на кількість трудових ресурсів статевий склад населення.

В умовах зниження природного приросту трудових ресурсів велике значення має поліпшення їх якісного складу. Прогресивною вважається структура трудових ресурсів, у якій більше осіб віком до 40 років. В умовах науково-технічного прогресу це найважливіший чинник трудозабезпечення майже всіх галузей економіки. Аналіз тенденцій природного приросту населення, зрушень у його статево-віковій структурі є основою для прогнозування на перспективу чисельності и структури трудових ресурсів. Мета застосування різних методів прогнозування – отримання найбільш репрезентативних даних про майбутні кількісні та якісні параметри трудового потенціалу.

Під трудовим потенціалом розуміють систему, що має просторову та часову орієнтацію, елементами якої виступають трудові ресурси з урахуванням усієї сукупності їхніх кількісних та якісних характеристик, зайнятості й робочих місць.

Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними чинниками (природним приростом, станом здоров'я, міграційною рухомістю та ін.), потребами суспільного виробництва в робочій силі й відповідно можливостями задоволення потреби працездатного населення в робочих місцях.

Якість трудового потенціалу - поняття відносне. Воно характеризується показниками якості працездатного населення, трудових ресурсів, сукупного робітника або робочої сили. Ці якісні характеристики можуть бути розкриті за допомогою сукупності ознак: демографічних, медико-біологічних, професійно-кваліфікаційних, соціальних, психофізичних, моральних та ін.

Чисельність населення в Україні постійно зменшується через від'ємні показники природного приросту, його механічну рухомість та інтенсивний відтік осіб молодого віку за кордон, що зумовлює деформацію вікової структури працездатних. У перспективі очікується зменшення приросту трудових ресурсів, що позначиться на розширеному їх відтворенні та зумовить потребу в орієнтації на впровадження трудозберігаючих технологій.

Нерівномірне розміщення трудових ресурсів у країні, зниження абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях матеріального виробництва зумовлюють потребу в наукових дослідженнях і практичних заходах щодо раціонального використання ресурсів живої праці не тільки в галузях, але і в окремих районах України. Розв'язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності праці на основі максимального використання досягнень науково-технічного прогресу. У пропорційному розвитку економіки важливу роль відіграє економія не тільки затрат живої праці, а й матеріалів, сировини, енергії, а також раціональне використання виробничих фондів, раціоналізація транспортних вантажопотоків на основі науково обґрунтованого розміщення продуктивних сил. Економія затрат живої праці передбачає впровадження трудозберігаючих технологій, що дасть змогу зменшити виконання робіт вручну.

Нині на ручних роботах зайнята у промисловості, будівництві та в сільському господарстві значна кількість робітників. За умови підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів вони, безперечно, будуть вивільнені з цих галузей господарства.

У сільському господарстві однією з найважливіших є проблема підвищення ефективності використання трудових ресурсів. У багатьох адміністративних районах сільськогосподарські підприємства сезонно потребують додаткової робочої сили, незважаючи на те, що в цій галузі матеріального виробництва зосереджено майже 5 млн. осіб, або майже 22,1% середньорічної чисельності зайнятих у господарстві. Причини такого явища неоднозначні. Насамперед різко погіршилася статево-вікова структура сільського населення. Низький рівень механізації й електрифікації виробничих процесів зумовлює значну трудомісткість продукції. Недосконалі також форми організації виробництва та оплати праці, Все це зумовлює порівняно високий рівень зайнятості населення в сільському господарстві. Зазначені причини зумовлюють відтік із сіл (особливо віддалених) родових ресурсів, насамперед молоді та кваліфікованих працівників, за кордон.

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність роботи, яка їм підходить, зареєстровані в державній службі зайнятості, справді шукають роботу та здатні приступити до неї.

Формування ринкових відносин призвело до зменшення потреби в кадрах у державних адміністраціях та установах і до одночасного збільшення чисельності працівників, вивільнених із суспільного виробництва. Значна частина робітників і службовців перебуває у вимушених відпустках. Для того щоб створити умови для реалізації права громадян на працю й забезпечити соціальний захист тимчасово безробітного населення, на всій території України створено обласні, міські та районні центри зайнятості.

На державну службу зайнятості покладаються:

1) аналіз ринку праці, прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу, підготовка із зацікавленими організаціями республіканської та територіальних програм зайнятості населення, забезпечення їх реалізації;

2) облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надання їм допомоги в пошуках роботи та працевлаштуванні;

3) забезпечення населення достовірною, повною, оперативною інформацією про можливості працевлаштування на основі обліку вільних робочих місць та вакантних посад;

4) професійна орієнтація та консультування населення, в тому числі молоді;

5) організація професійної підготовки й перепідготовки працівників, вивільнених з підприємств, установ та організацій, осіб, які відчувають труднощі в працевлаштуванні, та інших категорій незайнятого населення;

6) надання підприємствам, установам та організаціям, незалежно від форм власності та господарювання, допомоги в доборі кадрів, консультуванні й забезпеченні їх інформацією про ринок праці;

7) підготовка пропозицій та висновків щодо використання праці іноземних громадян в Україні, у виконанні робіт за міжурядовими угодами та ліцензіями;

8) забезпечення у межах компетенції соціального захисту незайнятих громадян;

9) здійснення контролю за виконанням підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності та господарювання, законодавства про зайнятість населення.

ІНФОРМАЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА

1. Доценко А.І. Регіональне розселення: проблеми та перспективи. - К.: Науковадумка, 1994. - 195 с.

2. Дудник І.М., Логвин М.М. Працересурсний потенціал Полтавщини: суспільно-географічний аспект. - Полтава: ПІБ МНТУ, 2004. - 163 с.

3. Заблоцький В.Ф. Розміщення продуктивних сил України. Національна макроекономіка. - К.: Академвидав, 2003. - 353 с.

4. Іщук СІ. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. - К.: Вид. Паливода A.B., 2006. - 284 с.

5. Мельник С.А. Управління регіональною економікою. - К.: КНЕУ, 2000. - 124 с.

6. Миронова Т.Л., Добровольська О.П., Процай А.Ф., Колодій С. Ю. Управління розвитком регіону. - К.: ПУЛ, 2006. - 328 с.

7. Підгрудний Г.П. Особливості, тенденції та перспективні напрямки розвитку промисловості України та її регіонів // Український географічний журнал. - 2000. - №2. - С.20-25.

8. Регіони України: економіко-статистичні порівняння. - Л., ІРД НАН України. - 2002. - №1.

9. Розміщення продуктивних сил України. Курс лекцій. За ред. І.М. Дудника. - Полтава: РВВ ПКІ, 2000. - 170 с.

10. Розміщення продуктивних сил. За ред. Є.П. Качана. - К.: ВД «Юридична книга", 2004. - 532 с. - 375 с.

11. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика. - К.: Вікар, 2006. - 396 с.

12. Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка. - К.: Кондор, 2005. - 344 с.

Дата добавления: 2014-01-07