Гігієна кістково-м’язової та серцево-судинної систем

ТЕМА: ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ ТА СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ У ДІТЕЙ.

ВІКОВА ФІЗІОЛОГІЯ Лекція № 6

1. Загальні відомості про опорно-руховий апарат. Частини скелету і їх розвиток.Вікові особливості опорно-рухового апарату.

2. Будова хребта та формування вигинів хребта.

3. Поняття про правильну поставу.

4. Порушення постави та їхня профілактика.

5. Рахіт: прояви та профілактика.

6. Будова і робота серця. Його вікові особливості.

7. Вікові особливості реакції серцево-судинної системи на фізичне навантаження. Гігієна серцево-судинної системи дитини.

8. Захворювання серця та судин у дітей: природжені вади серця, міокардити, ревматизм.

1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ОПОРНО-РУХОВИЙ АПАРАТ. ЧАСТИНИ СКЕЛЕТУ І ЇХ РОЗВИТОК.ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ.

До опорно-рухового апарату відносять скелет і м’язи, об’єднані в одну систему. Ця система забезпечує рух — необхідний фактор фізичного, психічного розвитку організму, розвитку мови, мислення, праці. Немає ні однієї форми людської діяльності, яка не відбувалася б без рухів. Обмеження рухливості або перевантаження м’язів порушують розвиток дітей, сприяють розвитку багатьох захворювань.

Скелет і м’язи є опорними структурами організму. Вони також обмежують порожнини, в яких розміщені головний і спинний мозок, усі внутрішні органи. Деякі кістки і м’язи беруть участь у виконанні дихальних рухів.

Знання вікових особливостей органів руху і умов, що сприяють їх нормальному розвитку, необхідні для розробки ефективних засобів і методів фізичного виховання, трудового навчання, організації режиму дня учнів.

Кістки людини, маючи міцність сталі, а масу алюмінію, є достатньо міцними, щоб підтримувати масу тіла, і досить легкі для виконання рухів. Вони також забезпечують захист внутрішніх органів і є місцем зберігання важливих для організму мінеральних речовин: кальцію, магнію, фосфору тощо. В кістках відбувається активний обмін речовин. Кісткова тканина перебуває у стані постійної перебудови, змінюючи свою форму і пропорції у процесі росту або після ушкодження. У кістковому мозку продукуються еритроцити і деякі види лейкоцитів.

Більшість кісток утворюються з хрящових зачатків (моделей). Окостеніння — процес поступового перетворення хрящового зачатка на кістку внаслідок відкладання мінеральних солей, переважно кальцію.

В міру росту змінюються розміри, форма, анатомічний склад та механічні властивості кісток. Кістки і зв’язки дітей гнучкіші та еластичніші ніж у дорослих, тому в дітей значно рідше трапляються переломи і вивихи кісток. Однак такі кістки швидко деформуються і легко викривляються, можуть набувати неправильної форми під впливом тісного одягу, вузького взуття, внаслідок систематичного неправильного положення тіла. Форма, об’єм і міцність кісток прямо залежать від здоров’я людини в молодому віці.

Кількість кісток у скелеті дорослої людини може бути різною, але в середньому налічується 206 кісток, які мають різну форму і розміри.

Скелет складається з двох головних частин. Хребет, ребра, грудина і кістки черепа утворюють осьовий скелет. Кістки верхніх і нижніх кінцівок разом з ключицями, лопатками і тазом формують додатковий скелет. Скелет виконує три основних функції: опори, руху і захисту

Череп людини утворюють два окремих набори кісток. Вісім кісток, що захищають головний мозок, формують мозковий череп, інші кістки утворюють лицевий череп. Хвилясті лінії на поверхні черепа — це шви, один з видів сполучення кісток.

Вікові особливості черепа

Череп новонародженого значно відрізняється від черепа дорослої людини за формою, пропорціями, характером сполученням кісток і їх будовою. У немовлят лицевий череп відстає в розвитку від мозкового: об’єм лицевого черепа становить 13% від об’єму мозкового (у дорослих — 40%). Це зв’язано з недостатнім розвитком порожнини носа, щелеп, відсутністю зубів.

Простір між кістками черепної коробки заповнений сполучною тканиною товщиною 1 мм. Кістки містять велику кількість органічних речовин тому при травмах голови виникають не переломи, а вдавлення. Завдяки такій властивості кісток голова під час родів може змінити форму.

Особливістю черепа новонародженого є тім’ячка. Всього є шість постійних тім’ячок, прикритих сполучнотканинною перетинкою, яка за механічними властивостями дорівнює брезенту. Найбільше значення мають переднє і заднє тім’ячка. Переднє (велике) тім’ячко розміщене між тім’яними та лобною кістками, має форму ромба розміром 2 х 2,7 см і закривається до 12-16 місяців життя. Заднє (мале) тім’ячко розміщене між тім’яними і потиличною кістками, має форму трикутника. На момент народження часто вже закрите (відкрите у недоношених дітей).

Завдяки тім’ячкам під час родів кістки черепа сходяться, що полегшує проходження плоду через родові шляхи. Через свою податливість вони вирівнюють внутрішньочерепний тиск, котрий збільшується внаслідок швидкого збільшення головного мозку.

До 1,5 року тім’ячка заростають, а шви майже повністю облітеруються. Голова найбільш інтенсивно росте в період статевого дозрівання.

2. БУДОВА ХРЕБТА ТА ФОРМУВАННЯ ВИГИНІВ ХРЕБТА.

Хребет — є міцною і гнучкою структурою, що утримує голову і тіло вертикально і дає змогу верхній частині тіла згинатися та обертатися. Він є стержнем скелету людини, який займає 40% довжини тіла. В ньому виділяють шийний, грудний, поперековий і тазовий відділи. Хребет складається із хребців — тридцяти трьох кільцеподібних кісток, послідовно сполучених між собою рухомими з’єднаннями. Між хребцями розміщені пружні і міцні міжхребцеві хрящові диски, які стискаються під навантаженням, щоб зменшити силу поштовхів. Під час напружених рухів на ці диски діють величезні сили (сотні кілограмів на 1 кв. см. Міцні зв’язки і м’язи стабілізують хребці, допомагають контролювати рухи.

Найважливішою характеристикою хребта є його вигини, які формуються до 12-14 років. В новонароджених хребет випрямлений і не має фізіологічних вигинів. Міжхребцеві диски товсті і займають майже половину довжини хребта. У 2-місячному віці появляється шийний лордоз (дитина може тримати голову); 6 міс. —формується грудний кифоз (дитина може сидіти); поперековий лордоз виникає після того, як дитина навчиться ходити (~1 р.). В 3-4 р. — вигини хребта майже як в дорослої людини, однак шийний вигин закінчує формуватися до 7 р., поперековий — до 12 р.

Формування вигинів хребта. Ріст хребта найбільш інтенсивно відбувається в перші два роки життя, в 7-9 років та в період статевого дозрівання. Процеси скостеніння хребта тривають до 23 років. Порушення кривизни хребта часто є результатом неправильної пози під час сидіння і можуть призвести до послаблення здоров’я людини.

Грудна клітка виконує опорну і захисну функції. До кісток грудної клітки відносять 12 пар ребер і грудину. Ребра і м’язи, що прикріплені до них, утворюють стінку, яка захищає життєво важливі органи — серце, легені, печінку. Всього ребер є 12 пар, проте 5% людей народжуються з 1-2 додатковими ребрами. Люди, хворі на хворобу Дауна, мають на одну пару ребер менше, ніж звичайно. Усі 12 пар ребер прикріплені до хребта. Сім верхніх пар ребер — справжні ребра — вони сполучені своїми реберними хрящами безпосередньо з грудиною. Наступні 2-3 пари — несправжні ребра — приєднані до хрящів ребер, що розміщені вище. Решта — коливні ребра — не мають зв’язку з грудиною. Грудна клітка також служить місцем прикріплення дихальних м’язів та м’язів поясу верхніх кінцівок.

Грудна клітка новонародженого значно розширена знизу і звужена зверху. Найчастіше вона має форму піраміди, оскільки реберні хрящі приєднуються до передніх кінців ребер під кутом. Грудна клітка перебуває ніби в стані вдиху — цим пояснюють переважання у немовлят діафрагмального дихання над грудним.

На третьому році життя кути між ребрами і хрящами згладжуються і грудна клітка стає конусоподібною. З віком положення ребер і грудини змінюється — передні кінці ребер і грудина опускаються нижче. Збільшується об’єм грудної клітки, що дозволяє ефективніше дихати.

На форму грудної клітки впливають фізичні вправи (у спортсменів грудна клітка ширша, об’ємніша) та поза при сидінні. Деформація грудної клітки (наприклад, внаслідок спирання грудьми до краю стола, тривалого сильного нахилу голови і тулуба вперед) може призвести до порушень розвитку серця, великих судин, легень.

Додатковий скелет

Скелет верхніх кінцівок складається із поясу верхніх кінцівок (лопатки і ключиці) та скелету вільної верхньої кінцівки. Плечова кістка рухомо з’єднана із лопаткою та передпліччям. Передпліччя складається із променевої та ліктьової кісток та кісток кисті. Кисть складається із кісточок зап’ястя, п’ястя та пальців.

У новонароджених кістки зап’ястка складаються повністю з хрящової тканини. До 7 років вони перетворюються у кістки. Кістки п’ястка і фаланги пальців містять зародкові кісткові тіла. Скостеніння фаланг пальців триває до 11 років а зап’ястя — до 12 років. Ці особливості слід враховувати в навчальному процесі: недостатньо сформована кисть швидко втомлюється, тому діти молодших класів не можуть швидко писати. Якщо діти з раннього дитинства займаються грою на музичних інструментах — процеси скостеніння фаланг пальців затримуються, пальці стають довшими.

Скелет нижніх кінцівок складається із тазового пояса та кісток вільної нижньої кінцівки. Кістки, що утворюють таз (дві тазові та крижова кістки), розміщені у вигляді кільця. Вони забезпечують міцну опору для верхньої частини тіла і захист для травної, сечової та статевої систем. Таз збудований подібно в обох статей. Проте у жінок він мілкіший і ширший, завдяки чому можливе виконання функції дітонародження.

Таз новонародженого складається майже повністю із хрящів з первинними ядрами для скостеніння. Таз має невеликі розміри, його висота більша ніж ширина, статеві відмінності не виражені. Тазова кістка закладається у вигляді трьох кісток: клубової, сідничної та лобкової. Скостеніння і зрощення цих кісток починається у 5-6 років і завершується у 17-18 років. У дівчат при носінні взуття на високих каблуках незрослі кістки тазу можуть зміститися і зростися неправильно (з часом це може утруднити проходження плоду під час родів).

Скелет вільної нижньої кінцівки складається зі стегнової кістки, двох кісток гомілки та кісток стопи. Стопа людини утворює склепіння, яке спирається на п’яткову кістку і на передні кінці кісток плесна. Дах працює як пружина, зм’якшуючи поштовхи тіла під час ходіння.

У новонароджених усі кістки заплесна — хрящові. Стопа новонародженого здається плоскою, однак анатомічно склепіння вже сформоване. Однак така стопа ще не пристосована до виконання своїх основних функцій — опори і руху: зв’язки слабкі а тонус м’язів недостатній для утримання склепіння під час навантаження. Дитина спочатку вчиться стояти, а потім ходити на напівзігнутих ногах, поступово пристосовуючись до прямоходіння.

Терміни скостеніння кісток повинні враховуватися під час виконання гімнастичних вправ, навчання дітей правильних рухів у трудовому процесі.

3. ПОНЯТТЯ ПРО ПРАВИЛЬНУ ПОСТАВУ.

Правильна постава – звичне положення тіла під час стояння, сидіння, ходьби та іншої діяльності. Правильна постава створює сприятливі умови для роботи рухового апарата: м'язи, що утримують тіло в стані рівноваги перебувають у найменшому напруженні, їхній тонус рівномірний, що забезпечує готовність до рухової діяльності. Постава визначається положенням голови, формою хребта і грудної клітки, положенням кісток плечового пояса, нахилом таза, формою черевної стінки, положенням кісток нижніх кінцівок і формою ступнів. Вона формується з перших місяців життя до 19-20 років.

Ознаки правильної постави. Лоб і підборіддя знаходяться в одній площині, перпендикулярній до підлоги, мочки вух — на одному рівні; плечі опущені, трохи відхилені назад і на одній лінії, паралельній підлозі; живіт злегка підтягнутий, груди трохи виступають уперед; тулуб має бути прямим, фізіологічні вигини (лордози – вигини вперед у шийному і поперековому відділах і кіфоз – вигин у грудному відділі хребта) помірно окреслені; кут нахилу таза – у середньому 30-40°; ноги в положенні стоячи помірно розігнуті в тазостегнових і колінних суглобах, перпендикулярні до підлоги, носки трохи розведені або ступні паралельні, склепіння ступнів добре виражені. При правильній поставі глибина шийного і поперекового вигинів хребта майже однакові й коливаються у дітей дошкільного віку в межах 3-4 см. У фронтальній площині (з боку обличчя і спини) при правильній поставі всі частини фігури встановлюються так, щоб симетричні точки правої та лівої сторін тіла розташовувалися на горизонтальних лініях. Вертикальна вісь проходить через середину голови, зовнішній слуховий прохід, 6-7 шийні та 11-12 грудні хребці, головку стегнової кістки, передню поверхню колінного суглоба і човноподібної кістки ступні.

Природна робоча поза дитини – вільна, з легким нахилом тулуба вперед, симетричним положенням голови і плечового поясу, а також опорою для тулуба, рук і ніг. Така поза має забезпечуватися конструкцією стільця і стола. Необхідно, щоб довжина сидіння стільця відповідала довжині стегон, щоб воно вміщувало весь таз і сідниці, а висота ніжок відповідала довжині гомілок дитини. У спинки стільця має бути невеликий нахил назад, щоб була можливість відкинутися на неї, аби дати хребту відпочити і розвантажитися. Ступні мають стояти на підлозі. Гомілковостопний, колінний суглоби при сидінні створюють прямий кут. Відстань від краю стола (парти) до грудної клітки дитини – 1-2 см. Освітлення – зліва і зверху.

Під час писання дитина має сидіти з однаковим навантаженням на обидві сідниці. Хребет спирається на спинку стільця. Передпліччя тримаються симетрично і вільно, впираючись у стіл трохи нижче ліктьових суглобів на його поверхні (бажано, щоб стіл був нахилений до дитини на 2-3°). Плечі дитини мають перебувати на одному рівні, а голова – злегка нахиленою вперед. Відстань від очей до стола (до зошита) – 35 см. Зошит при писанні має лежати під кутом 30° (кут, відкритий вправо, створюється краєм стола і нижнім краєм зошита), нижній його кут перебуває проти середини грудей дитини. Ліва рука підтримує і рухає зошит знизу вверх. Праву руку не зміщують. Зошит пересувають, коли заповнена половина сторінки.

Під час читання передпліччя симетрично розташовують на поверхні стола (парти), кисті підтримують книжку з нахилом відносно очей. Для зручності книжку кладуть на стіл під кутом 15° (під неї кладуть іншу книжку). Тоді дитина зможе обпертися ліктями об стіл, а кистями підтримувати підборіддя. Це найбільш полегшена поза.

Стояти дитина має вільно, без напруження, розставивши ноги на ширину плечей для рівномірного розподілу на них маси тіла. Перенесення маси тіла на одну ногу і повороти тулуба при фіксованих ногах порушують поставу. Тому перед поворотом тулуба переставляють ноги. Під час ходіння плечі втримують на одному рівні, грудну клітку розправляють, лопатки трохи (без напруження) зводять, живіт злегка підтягують, голову тримають прямо, йдуть, не горблячись, стрімкою, енергійною ходою, з легкими змахами руками. Повільне ж ходіння має бути спокійним, невимушеним, красивим.

Часто опорно-руховий апарат дитини деформується під впливом власної маси. А з вантажем деформація прискорюється. Ось чому дітям не можна дозволяти переносити вантаж. Якщо ж це конче необхідно, то його несуть на спині (зокрема, в рюкзаку).

У формуванні правильної постави великого значення набуває пасивний відпочинок для розвантаження опорно-рухового апарата. З дією метою корисно всередині дня годину-півтори побути в горизонтальному положенні. Формування правильної постави дитини залежить насамперед від раціонального режиму; вмілого чергування праці та відпочинку, сну, розумного розпорядку дня, повноцінного харчування, виконання фізичних вправ і загартовування організму. В регламентованому режимі передбачають також заняття коригуючими вправами.

4. ПОРУШЕННЯ ПОСТАВИ ТА ЇХНЯ ПРОФІЛАКТИКА

Деформація різних відділів скелета, недостатній або нерівномірний розвиток мускулатури, знижений тонус м'язів можуть призвести до порушення постави.

Види неправильної постави: сутулість, збільшення глибини натуральних вигинів хребта в грудній ділянці (кіфотична постава), в поперековій ділянці (лордотична постава) і бічне викривлення хребта – сколіоз.

Сутулість виникає при слабкому розвитку м'язової системи, в першу чергу м'язів спини. При цьому голова і шия нахилені вперед, грудна клітка сплющена, плечі зведені вперед, живіт випуклий. При кіфотичній поставі всі вказані вище ознаки виражені сильніше і помітніші. Крім слабкого розвитку м'язів, спостерігаються зміни в зв'язковому апараті хребта: зв'язки розтягнуті, менш еластичні, що і сприяє збільшенню вигину хребта в грудній ділянці. Для лордотичної постави характерно: сильно виражений вигин в поперековому відділі хребта, шийний вигин хребта зменшений, живіт випуклий. Цей тип порушення постави частіше зустрічається у дітей дошкільного віку, оскільки у них ще слабко розвинені м'язи живота.

У старшому дошкільному та молодшому шкільному віці з більшості випадків зустрічаються бічні викривлення хребта в поєднанні зі зсувом хребців навколо своєї осі – сколіоз, викривлення в передньозадньому напрямі – лордоз, плоска і кругла спина.

Ступені порушення постави. І ступінь – змінюється лише тонус м'язів. Всі дефекти постави зникають, коли людина випрямляється. Це порушення легко усувається при систематичних заняттях коригуючою гімнастикою. ІІ ступінь – крім порушення постави з'являються зміни в зв'язковому апараті хребта. Ці зміни можуть бути виправлені при тривалих заняттях коригуючою гімнастикою під керівництвом кваліфікованих медичних працівників у кабінетах лікувальної фізкультури. ІІІ ступінь – стійкі зміни в міжхребцевих хрящах і кістках хребта, які з допомогою коригуючої гімнастики не відновлюються.

Сколіоз – загальне захворювання організму, яке вражає всі органи, а найбільш серйозно – кісткову і м'язові системи. Внаслідок цього неправильно функціонують органи, розташовані в грудній клітці і частково у черевній порожнині, порушується діяльність серця, органів дихання і травлення. Діти хворіють на сколіоз у віці від 6-7 до 13-15 років. Дівчатка – у 4-5 разів частіше. У період статевого дозрівання сколіоз утворюється у 4-6 разів частіше. Розрізняють чотири ступені сколіозу. І ступінь – хребет випрямляється під впливом маси тіла у висі без опори ногами. ІІ ступінь – стійка деформація хребта і грудної клітки, поворот хребців і асиметрія грудної клітки. При ІІІ і ІV ступенях ці дефекти значно посилені.

Профілактика порушень постави насамперед полягає в дотримуванні основних правил стояння, сидіння, лежання і ходіння. Спати потрібно на рівному і жорсткому матраці, висота подушки не повинна перевищувати 15-20 см. Дітей у віці до 6 місяців, особливо хворих на рахіт, не можна садити, до 9-10 місяців надовго ставити на ніжки. При навчанні ходьбі не потрібно водити дитину за ручку, оскільки при цьому положення її тіла стає асиметричним.

Маленькі діти не повинні стояти і сидіти тривалий час на одному місці навпочіпки, ходити на великі відстані (під час прогулянок і екскурсій). Одяг має бути тісним, не сковувати рухи, заважати прямому положенню тіла.

Вправи для формування пози правильної постави необхідно робити всім, незалежно від стану постави: вони привчають триматися рівно, невимушено, красиво ходити і легко бігати, сприятимуть гармонійному розвиткові.

Плоскостопість буває поздовжньою, поперечною, або одночасно поздовжньою й поперечною. Відомо, що нормальні, здорові стопи мають два викривлення, два вигини. Тому плоскостопістю називають стан стоп, в яких зменшені або зовсім відсутні ці вигини.

Основна ознака поздовжньої плоскостопості – зменшення або повне зникнення поздовжнього заглиблення стопи. Внаслідок чого вони швидко втомлюються під час ходьби і при тривалому стоянні. Згодом – больовий синдром у литкових м'язах і в склепіннях стоп, можливе часте їх підвертання. Опора на внутрішній край стоп призводить до клишоногості, від чого деформується взуття, зношується його внутрішній край – не лише по довжині всієї підошви, а й на каблуці. Поздовжня плоскостопість може стати причиною травматичних ушкоджень, бо відвернення стоп може призвести до травм зв'язкового апарату й ахіллового сухожилля, а також не виключені випадки переломів щиколотки чи ноги. Поперечна плоскостопість виражається розпластаністю переднього відділу стопи і є однією з причин деформації пальців.

Плоскостопість буває природженою і набутою. Природжена плоскостопість вимагає особливої уваги батьків і корекції стоп уже через два тижні після народження дитини. При кожному сповиванні, тобто 10-12 разів на день, доцільно обережно прогинати склепіння стоп, тримаючи однією рукою п'ятку і гомілку, а іншою — склепіння стопи і пальців. Глибокий масаж роблять по 10-12 разів.

Коли малюк навчиться сидіти, під склепіння стоп підкладають круглу палицю діаметром 1,5-2 см і вчать дитину прокочувати її по підлозі. Коли дитина починає вставати і робити перші кроки, починають вчити її стояти на палиці і ходити по ній боком так, щоб палиця перебувала під склепінням стоп. А коли дитина навчиться ходити, їй заказують індивідуальні супінатори. Для цього купують взуття на номер більше, аби супінатори вільно вкладалися, виймалися і черевики не стискували ступні.

Для попередження плоскостопості важливо, щоб дитяче взуття не було тісним, щільно облягало ногу, мало еластичну підошву і каблук не більше 8 мм. Не рекомендується носити взуття з вузькими носками або жорсткою підошвою. Вдома дітям не дозволяти ходити в теплому взутті, бо перегрівання ніг ослаблює зв'язковий апарат стопи і при цьому сприяє розвитку плоскостопості. Потрібно кожен день мити ноги в теплій воді, а не гарячій. Для тих, хто має надлишкову масу тіла, потрібно знизити її і стежити за нормальною масою тіла.

4. РАХІТ, ЙОГО ПРОЯВИ І ПРОФІЛАКТИКА

Рахіт – захворювання, яке виникає внаслідок порушення мінерального обміну, насамперед фосфорно-кальцієвого, що призводить до розладу правильного формування скелета та функцій внутрішніх органів і систем. На рахіт хворіють діти переважно у віці від 3 міс до 1 року, часто на 2-му і значно рідше на 3-4-му році життя.

Явища рахіту можуть спостерігатися при недостатньому надходженні кальцію з їжею, недоношеності, ранньому змішаному і штучному вигодовуванні, нераціональному харчуванні, поганих побутових умовах, частих захворюваннях органів дихання і травного каналу, народженні дитини в осінньо-зимовий період.

Початковий період рахіту у дітей діагностується найчастіше у віці 2-3 міс. і проявляється змінами з боку вегетативної нервової системи (дитина неспокійна, погано спить, спостерігається пітливість (особливо голови), підвищена вазомоторна збудливість і чутливість шкіри, лякливість). На шкірі з'являється пітниця: піт, подразнюючи шкіру, спричинює свербіння. Дитина крутиться на подушці, витирає волосся на потилиці, з'являється облисіння. Через 2-3 тижні після появи змін з боку нервової системи виявляють кісткові зміни. Краї переднього тім'ячка стають м'якими, піддатливими, виникає розм'якшення в ділянці заднього тім'ячка. Рахіт уражає увесь скелет, але спочатку ті кістки, які в цей період ростуть найбільш інтенсивно. За кістковими деформаціями можна робити висновок про час появи рахіту. Деформація кісток голови виникає в перші 3 міс життя, кісток тулуба і грудної клітки – 3-6 міс, кінцівок – у другому півріччі.

При гострому перебігу переважають ознаки розм'якшення (остеомаляції) і деформації, при підгострому – розростання кісткової тканини (остеоїдна гіперплазія).

М'якість кісток черепа сприяє появі деформацій: плоска потилиця, асиметрії. Одночасно з розм'якшенням кісток черепа збільшуються лобні і тім'яні горби, які надають голові квадратної форми, рідше – сідницеподібної. Зуби з'являються пізно, спостерігається схильність до карієсу, що зумовлюється дефектами емалі.

На грудній клітці в місцях з'єднання кісткової та хрящової частин ребер утворюються потовщення – чотки. М'якість ребер сприяє появі бічних здавлювань, посилюється кривизна ключиць. Передня частина грудної клітки разом з грудиною може виступати вперед у вигляді "курячих грудей" або "корабельного кіля". При стисканні мечоподібного відростка грудини утворюються "груди шевця". Може бути дугоподібне викривлення хребта назад – кіфоз (рахітичний горб) або сколіоз – бічні викривлення.

Після 6-8 міс. з'являються деформації кінцівок: а) "рахітичні браслетки", "нитки перлів", зумовлені потовщенням епіфізів кісток; б) викривлення довгих трубчастих кісток (найчастіше нижніх кінцівок) – О-подібні та Х-подібні ноги; в) деформація кісток таза (при тяжких формах) — плоский рахітичний таз.

З'являється розхитаність суглобів, збільшується кількість рухів у них (у зв'язку з гіпотонією м'язів) – діти можуть закидати ногу до обличчя, за голову. Збільшується живіт – „жаб'ячий” (гіпотонія м'язів черевного преса та гладких м'язів кишок). Діти, хворі на рахіт, пізніше починають сидіти, стояти, ходити.

Розрізняють три ступені тяжкості рахіту: І ступінь (легкий) – слабко виражені ознаки з боку нервової та кісткової систем: пітливість, неспокій, розм'якшення кісток черепа незначні, чотки нечітко виражені. ІІ ступінь (середньої важкості) – розвивається через 1,5-2 міс від початку захворювання. Порушується загальний стан дитини, спостерігаються помірно виражені зміни з боку нервової, м'язової та кісткової систем, можуть збільшуватися печінка та селезінка. ІІІ ступінь (важкий) – ураження нервової та кісткової систем значні, знижується тонус м'язів, суглоби розхитані, виражені кісткові деформації, збільшені печінка та селезінка. Спостерігаються порушення з боку серцево-судинної та дихальної систем, травного каналу.

Профілактика рахіту повинна проводитися ще до народження дитини (антенатальна) та в перші два роки життя (постнатальна).

Антенатальна неспецифічна профілактика: 1) руховий режим; 2) перебування на свіжому повітрі; 3) збалансоване харчування; 4) вживання овочів, фруктів, молока, молочних продуктів, м'яса, моркви, риби, печінки. Антенатальна специфічна профілактика: 1) УФО в останні 2 міс. вагітності; 2) призначення вітамінних препаратів.

Неспецифічна постнатальна профілактика рахіту: 1) руховий режим; 2) прогулянки; 3) повітряні ванни; 4) масаж; 5) ЛФК; 6) збалансоване харчування: а) грудне вигодовування; б) адаптовані суміші при змішаному та штучному вигодовуванні; в) соки, овочевий прикорм, печінка, м'ясо. Специфічна постнатальна профілактика у недоношених дітей починається з двотижневого віку. Призначають ергокальциферол. У разі потреби (осінньо-зимовий період, обтяжений антенатальний період) курс УФО повторюють через 1-2 міс.

Лікування. До неспецифічних належать: 1) дієтотерапія (корекція харчування, соки, овочеві страви на 1 міс. раніше, печінка, м'ясо, жовток); 2) руховий режим, повітряні ванти, прогулянки; 3) масаж і ЛФК; 4) лікувальні ванни (солоні і хвойні); 5) теплові процедури (парафін, пісок). Специфічні заходи: призначення ергокальциферолу або відехолу (доза в залежності від ступеня тяжкості процесу). Препарати кальцію призначають при гострому перебігу рахіту. При м'язовій гіпотонії вводять вітаміни (тіамін, рибофлавін, піридоксин, нікотинову та аскорбінову кислоти, АТФ, дибазол) при анемії – антианемічні препарати. Після закінчення курсу ергокальциферолу або відехолу призначають цитратну суміш на 1 міс, після неї 2 курси УФО з перервою 1-2 міс.

5. БУДОВА І РОБОТА СЕРЦЯ. ЙОГО ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ.

Кров постійно рухається завдяки безперервній роботі серця. Серце — порожнистий м'язовий орган масою 180-300 г і завбільшки з кулак людини. Воно розташоване ліворуч від центра грудної клітки, в серцевій сумці — перикарді. Перикард складається із двох листків — парієтального і вісцерального. Парієтальний — зовнішній, складається із щільної волокнистої тканини. Вісцеральний (епікард) —внутрішній, який є серозною оболонкою, що захищає серце. Між цими листками є порожнина, заповнена серозною рідиною. Під перикардом розміщені міокард та ендокард. Міокард — серцевий м’яз, який складається з клітин, що забезпечують автоматичне скорочення серця. Ендокард — це гладенька оболонка, що вистеляє з середини серце і його клапани.

Ліва і права половини серця розділені суцільною перегородкою. У лівій знаходиться артеріальна кров, у правій — венозна. Горизонтальною перегородкою серце розділене на верхню і нижню частини, тому воно має чотири камери: дві верхні — передсердя, дві нижні, товстостінні — шлуночки.

У горизонтальних перегородках містяться стулкові клапани: зліва — 2-стулковий (митральний), справа — 3-стулковий. Подібні клапани містяться між лівим шлуночком і аортою та між правим шлуночком і легеневою артерією. Стулки відкриваються, якщо кров виштовхується нормально, і герметично закриваються, щоб попередити зворотну течію крові. Відкривання і закривання клапанів відбувається внаслідок скорочення або розслаблення серця. У великих судинах знаходяться півмісяцеві клапани, які перешкоджають зворотному току крові.

Ріст серця перебуває у тісному зв’язку із загальним ростом тіла дитини. У новонародженої дитини серце має кулясту форму, розмішене значно вище, ніж у дорослої людини, займаючи поперечне положення. Перегородка між двома передсердями має отвір, який заростає на другий тиждень після народження. Через відносно великі розміри воно займає значний об’єм грудної порожнини. Шлуночки і клапани недорозвинуті. Правий шлуночок має більший об’єм ніж лівий, товщина їх стінок однакова. До кінця першого тижня після народження функціонально починає переважати лівий шлуночок.

Найбільш енергійно серце росте в перші два роки життя та в кінці підліткового періоду. Протягом першого року життя ріст передсердь випереджає ріст шлуночків, потім вони ростуть з однаковою інтенсивністю, а після 10 років ріст шлуночків випереджає ріст передсердь. За перші 8 місяців маса серця збільшується в два рази, у 3 роки вона потроюється. Найактивніше збільшуються маса і об’єм порожнини лівого шлуночка. Зростання ваги серця у дівчат відбувається швидше і менш рівномірно, ніж у хлопчиків.

6. ПОНЯТТЯ ПРО ПУЛЬС ТА КРОВ'ЯНИЙ ТИСК. ЇХ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ.

Із серця кров порціями поступає у судини, що викликає їх розтягнення і коливання. Внаслідок цього виникає пульсова хвиля, яка поширюється від серця до периферичних судин. Пульс — це ритмічні коливання кровоносних судин, які виникають внаслідок скорочення і розслаблення серця.

Частота серцевих скорочень залежить від віку людини: у новонароджених вона становить 140 уд./хв., у дорослої людини — 75 уд./хв. У юнаків статеве дозрівання закінчується пізніше ніж у дівчат, тому у юнаків максимум роботи серця припадає на 17-18 років, а у дівчат — у 15-16 років.

У судинах кров перебуває під перемінним тиском, який визначається в основному двома факторами — інтенсивністю серцевих скорочень і опором периферичних судин. Під час скорочення шлуночків виникає максимальний (систолічний) тиск; у фазі розслаблення тиск крові зменшується і стає мінімальним (діастолічним). Різниця між максимальним і мінімальним тиском називають пульсовим тиском. У плечовій артерії людини максимальний тиск становить 110-125 мм. рт. ст., мінімальним — 60-80 мм. рт. ст., пульсовий — 40 мм. рт. ст. Найбільша швидкість течії крові у аорті — 5 м/сек.

В період статевого дозрівання підсилення функцій статевих залоз викликає перебудову дитячого організму. В деяких підлітків може проявитися т.зв. “юнацьке серце”, викликане нерівномірністю росту серця і кровоносних судин. Нагнітальній силі серця протидіє опір відносно вузьких кровоносних судин, тоді як маса тіла в цей період різко збільшується. Пульс і тиск крові в таких дітей стають нестійкими (часто значно підвищеним або пониженим), спостерігається тахікардія. Підлітки жаліються на серцебиття, задишку, схильність до запаморочень і втрату свідомості. “Юнацьке серце” є тимчасовим явищем і вимагає обережності при дозуванні фізичних навантажень. (Не рекомендуються заняття важкою атлетикою, боксом, боротьбою; рекомендуються плавання, лижі, теніс)

З віком ЧСС знижується, тиск крові зростає, однак в дітей ці показники є дуже лабільними і часто залежать від фізичних навантажень, положення тіла, настрою тощо. Після 50 років максимальне значення кров'яного тиску збільшується до 130-145 мм. рт. ст. Причиною цього його зниження еластичності кровоносних судин. Щоб проштовхнути в менш еластичні судини необхідну кількість крові, серцю необхідно підвищувати систолічний тиск.

6. ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ РЕАКЦІЇ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ НА ФІЗИЧНЕ НАВАНТАЖЕННЯ. ГІГІЄНА СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ ДИТИНИ

Реакція дитячого організму на фізичне навантаження змінюється в міру росту і розвитку організму. На динамічне фізичне навантаження діти і підлітки реагують підвищенням частоти серцевих скорочень, максимального артеріального тиску. Чим менший вік дітей, тим більшою мірою вони реагують навіть на невелике фізичне навантаження.

Діти і підлітки, які займаються фізичною культурою і працею за строго нормованими навантаженнями, тренують серцево-судинну систему, підвищують її функціональні і резервні можливості. В них зростає працездатність, витривалість організму порівняно з нетренованими однолітками. У відповідь на фізичне навантаження збільшується об’єм крові, який прокачується серцем за хвилину (хвилинний об’єм крові). У тренованих дітей це відбувається за рахунок скоріше збільшення систолічного об’єму ніж частоти серцевих скорочень. Під час максимальних фізичних навантажень у тренованих підлітків, на відміну від нетренованих, хвилинного об’єму крові достатньо для забезпечення усіх органів киснем.

У школярів-спортсменів після дозованого фізичного навантаження (20 присідань за 30 сек.) частота серцевих скорочень збільшується на 60-70% (у нетренованих на 100%), максимальний артеріальний тиск підвищується на 25-30%, мінімальний знижується на 20-25% (у нетренованих відповідно на 40% і 5-10%). У підлітків із прихованою недостатністю серцево-судинної системи ці показники ще гірші: максимальний артеріальний тиск знижується, мінімальний — підвищується, час на відновлення сил триває більше 3 хв., з’являється задишка, головокружіння. Якщо такі ж ознаки з’являються у спортсменів, це є свідченням перетренування організму внаслідок неправильно нормованих фізичних навантажень.

Під час статичного фізичного навантаження (тривале сидіння, стояння тощо) зростає і максимальний і мінімальний артеріальний тиск у тренованих і нетренованих дітей і підлітків. Така реакція відбувається навіть на легке статичне навантаження (30% від сили стискання ручного динамометра) і реєструється протягом 5 хв. після припинення навантаження. На початку навчального року ці показники менші ніж наприкінці. Тривале статичне навантаження може викликати у школярів спазми артеріол (загальний кров’яний тиск при цьому підвищується), може сприяти виникненню органічних змін серцевих м’язів, клапанів.

Однією з мір профілактики серцево-судинних захворювань є збільшення рухової активності школярів під час навчального процесу в межах вікових меж допустимих фізичних навантажень.

Стан серця і судин багато в чому залежить від загального стану дитини, його фізичного й емоційного тонусу. Раціональний режим життя, фізичне виховання і загартовування сприяють зміцненню серцевого м'яза, нормалізують тонус судин. Попередження інфекційних захворювань, які нерідко призводять до ускладнень з боку серця, є профілактикою серцево-судинних захворювань. Для гігієни серця велике значення має нормальний сон, під час якого серце працює спокійніше, ніж удень.

Для гігієни органів кровообігу дітей має значення і їх одяг та взуття. Дитячий одяг не повинен бути тісним, щоб не стискував грудну клітку і не утруднював дихання, бо тоді зменшується постачання тканин киснем. Тісні комірці стискують кровоносні судини шиї, погіршуючи кровопостачання мозку. Тугий пояс стискає кровоносні судини черевної порожнини, утруднюючи кровообіг в органах травлення. Тісне взуття і підв'язки для панчіх порушують нормальний кровообіг у нижніх кінцівках.

7. ЗАХВОРЮВАННЯ СЕРЦЯ ТА СУДИН У ДІТЕЙ: ПРИРОДЖЕНІ ВАДИ СЕРЦЯ, МІОКАРДИТИ, РЕВМАТИЗМ

Вада (порок) серця – природжена або набута аномалія будови клапанного апарату серця, перегородок між камерами серця або великих судин, які відходять від серця з порушенням їхніх функцій. Вони виникають за несприятливих умов розвитку ембріона.

Характерним симптомом природженої вади серця є шум у серці в перші роки життя дитини. Якщо дефект незначний, то дитина розвивається задовільно. У разі тяжких дефектів у дитини спостерігається ціаноз (синюшне забарвлення) губ, слизової оболонки ротової порожнини, пальців. З'являються задишка, відчуття тиску в ділянці серця, запаморочення, головний біль, миготіння в очах, шум у вухах. Часто спостерігається носова кровотеча. Діти погано ростуть, відстають у фізичному розвитку, нерідко у них кінцеві фаланги пальців набувають вигляду барабанних паличок (через хронічну гіпоксію). У дітей грудного віку з природженою вадою серця можуть бути утруднення під час годування (часті перерви під час ссання, відмова від грудей).

Профілактика вад серця полягає у своєчасному лікуванні ангіни, скарлатини, ендокардиту, ревматизму, інфекційного артриту тощо.

Дитині з вадою серця шкідливі як немотивоване обмеження рухомості, так і надмірна фізична активність. В усіх випадках дитина повинна займатися лікувальною фізкультурою. Хворому протипоказані вправи, коли доводиться затримувати дихання, наприклад, плавання під водою, стрибки у воду. Дитина повинна багато часу проводити на свіжому повітрі незалежно від пори року. Категорично забороняють носити одяг з тугими поясами, резинками, особливо панчохи, бо вони порушують кровообіг.

Призначають дієту, багату на вітаміни та калій. Треба обмежити кількість солі й рідини. Новонароджені з тяжкими пороками серця не можуть ссати груди, тому їх годують з пляшечки або ложкою. Особливу увагу слід приділяти профілактиці бактеріальних та вірусних захворювань, постійно санувати вогнища хронічної інфекції.

Міокардит – запалення серцевого м'яза. У дітей міокардит часто спостерігається при ревматизмі. Нерідко виникає як ускладнення гострих інфекційних хвороб – дифтерії, скарлатини, грипу, ангіни, сепсису тощо.

Перші ознаки його можуть виникнути на тлі ГРВІ. Симптоми інтоксикації: різка слабкість, швидка втомлюваність, підвищена пітливість, головний біль, запаморочення, зниження апетиту, нудота, іноді блювання, біль в м'язах. Одночасно з'являються кардіальні симптоми: ціаноз губ та носогубного трикутника, біль у ділянці серця гострого або ниючого характеру різної інтенсивності без іррадіації, задишка, яка пов'язана з фізичним навантаженням, перебої в роботі серця, серцебиття.

У разі тяжкого перебігу міокардиту у дитини виникає задуха у стані спокою, збільшується печінка, з'являються набряки на кінцівках. Нерідко міокардит набуває затяжного, хронічного перебігу. Відновлюються функції серцевого м'яза повільно. За появи перших симптомів міокардиту дитині треба забезпечити повний спокій. Призначають постільний режим на 3-6 тижнів – залежно від тяжкості перебігу захворювання.

Годувати дитину треба тільки свіжою їжею, невеликими порціями. Не можна давати жирні м'ясо та рибу, м'ясні і рибні бульйони, соління, спеції та продукти, що спричинюють бродіння у кишках та здуття живота (боби, горох, капусту). Кількість солі в раціоні обмежити. До меню треба вводити молочні продукти, варене нежирне м'ясо, гречану, вівсяну каші, пророслу пшеницю, терті овочі, фрукти, соки, вітамінні чаї. Корисні продукти, що містять калій. Це абрикоси, курага, інжир, печена картопля, ізюм, яблука, шипшина, ягоди чорної смородини. Сприятливо діє на серцевий м'яз мед.

У разі тяжкого перебігу хвороби треба особливо пильно стежити за станом дитини, контролювати пульс, артеріальний тиск, визначати кількість дихань за 1 хв. Важливо, щоб дитина своєчасно спорожнювала кишечник та сечовий міхур.

Хворі на міокардит змушені тривалий час перебувають у ліжку, що призводить до детренованості серця. Тому повернення до попереднього режиму повинно бути поступовим, під контролем загального стану, частоти пульсу та дихання.

Велике значення має настрій дитини. Читання книжок, дружні розмови відвертають увагу від хвороби, створюють добре емоційне тло.

У розпорядку дня дитини, яка одужує, обов'язково мають бути прогулянки. Що більше дитина буває на свіжому повітрі, то кращий сон. Під час прогулянки дитину треба оберігати від контакту з хворими, уникати поїздок у громадському транспорті.

Заняття фізкультурою поновлювати поступово. Заборонити вправи, що вимагають емоційного та фізичного напруження (змагання, біг на дистанції тощо). Через 3-4 тижні після одужання відновлюють гартувальні процедури, їх проводять обережно.

Профілактичні заходи спрямовані на підвищення захисних сил організму, запобігання простудним захворюванням. Важливо своєчасно проводити санацію вогнищ хронічної інфекції. Усіх дітей, що хворіли на міокардит, беруть на диспансерний облік.

Ревматизм – системне інфекційно-алергічне захворювання сполучної тканини, що виникає у схильних до нього осіб. Уражає в основному дітей та осіб молодого віку. Найчастіше на ревматизм хворіють діти у віці 6-15 років.

Нині збудником ревматизму вважають бета-гемолітичний стрептокок групи А. Розвивається автоалергія і пошкодження тканин серця автоантигенами. Велике значення має генетична схильність організму до успадкування особливостей імунних реакцій.

Згідно з класифікацією ревматизм поділяють на дві фази – активну і неактивну. Тривалість активної фази становить 10-12 місяців від початку клінічних проявів. Активна фаза має три ступені: перший – мінімальний; другий – помірний; третій – максимальний. Перебіг активної фази: до 2 міс. – гострий, до 3-4 міс. – підгострий, до 5-6 міс. – затяжний, рік і більше – безперервно-рецидивуючий.

Неактивна фаза характеризується залишковими змінами (порок серця, міокардіосклероз ревматичний при відсутності ознак активності). Латентний перебіг буває прихованим, без приступів, його розпізнають ретроспективно у зв'язку з формуванням пороку серця.

При ревматизмі в основному ушкоджується серцево-судинна система. Його прояви бувають серцеві і позасерцеві, тобто ураження інших органів і систем (артрит, мала хорея, ураження шкіри, гломерулонефрит, пневмонія).

У типових випадках перша атака ревматизму починається гостро або підгостро через 2-3 тижні після перенесеної ангіни або іншої носоглоткової інфекції. З перших днів виникає загальна слабкість, нерідко буває висока температура тіла, з'являється припухлість і болючість великих і середніх суглобів. Суглоби стають гостроболючими, шкіра над ними – червоною і болючою на дотик. Через 2-3 дні зменшується або зникає ураження одного суглоба і уражується інший. У результаті лікування артрит швидко і безслідно зникає. Підвищена температура тримається 2-5 днів і нормалізується, коли затихає артрит. Іноді на початку захворювання на шкірі з'являються нестійкі висипання, які швидко зникають. Вони мають вигляд кілець і півкілець рожевого кольору. Це анулярна (кільцеподібна) еритема. Вже на першому тижні захворювання спостерігаються зміни з боку серця (глухі серцеві тони, аритмія, далі систолічний шум, найчастіше над верхівкою).

Ураження серця – кардит – відносять до основних проявів ревматизму. Це міокардит, ендокардит, перикардит. Кардит, що виник уперше, називають первинним, повторно – зворотним ревмокардитом.

Ураження міокарда ( міокардит ) при ревматизмі у дітей зустрічається дуже часто – у 80-100% випадків. Ревматичний міокардит характеризується болем в серці, підвищеною втомлюваністю. Об'єктивно спостерігаються блідість шкіри, задишка, тахікардія, розширення меж серця, глухі або приглушені тони серця, систолічний шум (найчастіше ніжний) на верхівці, непостійні порушення ритму серця, зниження артеріального тиску, субфебрильна температура. Закінчується міокардит утворенням кардіосклерозу або видужанням.

Ревматичний ендокардит спостерігається у 50-55% хворих і практично завжди поєднується з міокардитом. Характерні скарги на підвищену втомлюваність, знижену працездатність, головний біль, серцебиття у дітей старшого віку. На початку захворювання часто буває висока (до 39-40°С) температура тіла, яка пізніше стає субфебрильною. Іноді температура тіла нормальна. Об'єктивно спостерігають бліду шкіру, ціаноз губ, помірну або слабку задишку.

Ревматичний поліартрит уражає найчастіше середні суглоби (колінні, гомілковостопні, ліктьові), рідше – великі (плечові, кульшові) і рідко – дрібні (суглоби кистей, стопи, хребта).

При ревматичному артриті уражуються кілька суглобів (поліартрит), інколи спостерігається ураження одного суглоба (моноартрит). Характерним є послідовне ураження суглобів, симетричність їхніх уражень і летючість артриту, швидка зворотність уражень. Клінічні прояви артриту у разі лікування утримуються кілька днів. Деформації суглобів немає. Швидкий і добрий ефект дає лікування саліцилатами, піразолоновими похідними і гормонами кори надниркових залоз. Останнім часом ураження суглобів проявляється тільки болем без об'єктивних змін у них (артралгії).

Особливістю ревматизму в дитячому віці є ураження нервової системи у вигляді малої хореї, що розвивається у 11-13% дітей, хворих на ревматизм. Це підкірковий і частково кірковий енцефаліт. Починається він поступово. Виникають швидка втомлюваність, дратівливість, поганий сон, плаксивість. Змінюється характер письма, ходи. Через 2-3 тижні розвиваються гіперкінези, м'язова гіпотонія, порушується координація рухів. Гіперкінез характеризується появою гримас, мимовільними рухами тіла і кінцівок. При різко вираженому гіперкінезі хворі не можуть стояти, ходити, приймати їжу. Може порушитися мовлення. Емоційне і фізичне напруження різко посилює гіперкінез. Під час сну гіперкінез повністю зникає або зменшується. Крім типових, у дітей нині часто зустрічаються стерті форми хореї. Гіперкінез і гіпотонія виражені нечітко. Спостерігається посіпування окремих м'язів обличчя (моргання або жувальні рухи язиком) чи окремих м'язів кінцівок або тулуба. У типових випадках хорея триває 2-3 міс., часто бувають рецидиви.

Лікування ревматизму триває в три етапи:

I етап – лікування активної фази в стаціонарі при кардиті не менше 45 днів, при малій хореї – 2-3 міс.

II етап – після виписування зі стаціонару хворий продовжує лікування у місцевому ревматологічному санаторії (1-3 міс).

III етап — після виписування з місцевого санаторію багаторічне диспансерне спостереження і профілактичне лікування в поліклініці.

Профілактика ревматизму поділяється на первинну і вторинну.

Первинна профілактика – це профілактика виникнення ревматизму у ще здорової дитини. До неї входять заходи, спрямовані на підвищення імунітету, запобігання стрептококовому інфікуванню і лікування ангіни, хронічного тонзиліту, фарингіту.

Вторинна профілактика ревматизму – це профілактика рецидивів і прогресування ревматизму, який уже виник: 1) диспансерне спостереження за хворим на ревматизм; 2) біцилінопрофілактика; 3) своєчасне лікування вогнищ хронічної інфекції та інтеркурентних захворювань.

Дата добавления: 2014-01-07