Особа рецидивістів та їх класифікація

Відомий німецький кримінолог Г. Ашаффенбург зазначав: "... написати портрет особи злочинця ми не в змозі. Риси найцинічнішої жорстокості врівноважуються сентиментальними проявами, вражаюча брехливість одного перебуває у гострому протиріччі з відвертою наївністю іншого, і що найдивніше, часто в одній і тій же особі ми зустрічаємо поєднання протилежних якостей".

Спроба однозначно назвати таку характерну рису, що відрізняла б особу рецидивіста від інших людей, приречена на невдачу. Як і всюди, особи, засудженні неодноразово, дуже різні. Але їх об'єднує недостатня внутрішня спроможність до саморегуляції поведінки, схильність до імпульсивних реакцій без спроби обміркувати наслідки власних вчинків, прагнення задовольнити свої бажання негайно будь-яким засобом. Ось приклад із судової практики. 32-річний Є., з двома судимостями, після відбуття покарання за умисне вбивство твердо вирішив почати нове життя. Деякий час це йому вдавалося: не пиячив, працював. Але випадково зустрівся з Г., з яким познайомився у місцях позбавлення волі. Запросив додому, пили горілку, а коли їм здалося, що мало - пограбували сусідку. Суд призначив йому 8 років позбавлення волі та визнав особливо небезпечним рецидивістом.

Злочинна діяльність кожного рецидивіста по-своєму унікальна, як унікальна і будь-яка особа. Разом з тим, існують загальні ознаки однорідних злочинів, наприклад, крадіжок, убивств, хабарництва, що впливають на формування типових рис особи злодія, убивці, хабарника тощо. З урахуванням сказаного, можна стверджувати, що особа рецидивіста - це сукупність психологічних і моральних якостей, типово властивих винним у злочинній діяльності певного спрямування, які неодноразово притягуються за це до кримінальної відповідальності.

Рецидив злочинів не лише впливає на формування в особі внутрішньої готовності порушити закон, але й створює криміногенні чинники, що спричинюють подальшу соціальну деградацію особи. Перебування в місцях позбавлення волі, що давно вже називаються "університетами злочинності", сприяє встановленню зв'язків між асоціальне налаштованими засудженими, взаємній криміналізації, формуванню злочинних груп і тюремної субкультури. Разом з тим, стосовно зовнішнього світу у засуджених виникає відчуження, що провокує процес стагнації. "Людині властиво знаходити виправдання власним вчинкам. Як тільки суспільство висловило свій протест, поведінка індивідів стає більш асоціальною".

Безпорадне життя під час недовгих інтервалів між судимостями, зловживання алкоголем та наркотиками, суворі умови перенаселених слідчих ізоляторів швидко порушують здоров'я. Неврози, психопатичні відхилення, туберкульоз, венеричні хвороби - звичні наслідки численних "ходок" до місць позбавлення волі. Серед обстежених лікарями особливо небезпечних рецидивістів виявилося 42 % інвалідів.

Більшість рецидивістів страждає різного роду психопатіями, алкоголізмом, наркоманією та іншими формами психічних захворювань, що не виключають осудність і в спеціальній літературі іменуються пограничними. Найпоширенішою серед засуджених за тяжкі насильницькі злочини є епілептоїдна (збуджена) психопатія (близько 50 %). Епілептоїди гнівливі, запальні, імпульсивні, схильні до алкогольних запоїв. Помітне місце серед психопатів займають істеричні особи (близько 20 %), для яких властиві егоцентризм, прагнення звернути на себе увагу оточуючих, жадоба свого визнання, брехливість і підкреслено театральна поведінка. Вони найбільше повторюють корисливі злочини - крадіжки, шахрайство тощо.

Досить поширеною є також психопатія нестійкого типу (циклотімічна) - 16 %. Для таких осіб характерні емоційна неврівноваженість, несподівана зміна настрою - від ейфорії до глибокої депресії. Типова структура рецидиву для них - хуліганство, вандалізм, грабежі, розбої, зґвалтування тощо. Для рецидивістів, які вчиняють переважно корисливі злочини, властиві також параноя і шизоїдна психопатія (15 %). Параноїки надто егоїстичні, вірять у свою винятковість, а все, що навколо них, має значення лише тому, що торкається їх особисто. Вони не толерантні, вкрай підозрілі, схильні до агресії. Шизоїди - інтровертні, не охочі до спілкування, не знають співчуття і жалю. Холодність у них доходить до емоційної тупості. Більшість рецидивних проявів пов'язана з агресивними злочинами, які вони вчинюють з винятковою жорстокістю.

Класифікація рецидивістів має велике значення для раціональної організації виправного процесу в установах з виконання покарань і прогнозування рецидиву. Найпоширенішим є угруповання неодноразово засуджених осіб за характером злочинної діяльності, а також за глибиною і стійкістю антисоціальних установок особи. За першим критерієм рецидивісти поділяються на:

а) загально кримінальних корисливих (злодіїв, шахраїв, грабіжників тощо);

б) економічних (хабарників, розкрадачів, контрабандистів, валютників та ін.);

в) насильницьких (убивць, хуліганів, ґвалтівників);

г) інших (дезертирів, які ухиляються від сплати аліментів, засуджених за необережні злочини тощо).

Асоціальність особи визначається не лише тривалістю і характером злочинної діяльності, кількістю судимостей, але й поведінкою у місцях виконання покарань. Вирізняються:

а) кримінально-активні, постійно спрямовані на вчинення злочинів та інших правопорушень;

б) схильні до вчинення злочинів за сприятливих обставин;

в) особи, які випадково були втягнуті в злочин.

Безумовно, названі класифікації мають велике практичне значення, але вони не використовують досягнення кримінальної психології. У рецидивній злочинній діяльності вага суб'єктивного чинника значно зростає: адже йдеться про людей, які вперто, незважаючи на суворі покарання, знову і знову творять зло. Тому доцільно мати на увазі також і психологічну класифікацію. Відомий російський психолог А.Ф. Лазурський, розглядаючи психологічні типи людей, відокремив спотворений тип особи. Біографії затятих злочинців свідчать про спотворений бік їхніх характерів та інших складових особи.

Поклавши в основу два критерії: 1) рівень психічної активності (силу, стійкість і динамічність психічних процесів людини) та 2) домінуючі якості рецидивіста, що визначають його злочинну діяльність, отримаємо наступну класифікацію: Вищий рівень кримінальної активності - це лиходії масштабу деспотів Римської імперії, царя Івана Грозного, Гітлера, Сталіна - явище виняткове і тут воно не розглядається.

Рівень психічної активності	Домінуючі якості особи
Розсудливі	Слабовільні	Імпульсивні	Емоційні
Середній	Лицеміри	Непристосовані	Афективні	Енергійні, озлоблені
Нижчий	Відверті егоїсти	Апатичні	Безпорадно імпульсивні	Спотворено жорстокі

Психологічна характеристика кожної з восьми груп рецидивістів містить типові акцентуації особи та особливості кримінальної мотивації. Акцентуація особи - це ті чи інші психічні відхилення, що не визнаються патологічними і наче б то перебувають між нормою і патологією.

"Розсудливі" - вчиняють переважно корисливі злочини. Різниця між середнім і нижчим рівнями визначається вибором засобів і тривалістю злочинної діяльності. Типові акцентуації характеру: гіпертимна, педантична, демонстративна (істерична). Так звані "відверті егоїсти" - люди переважно педантичної акцентуації, їх розсудливість поширюється лише на задоволення індивідуальної потреби "тут і зараз" і не охоплює віддалені наслідки. Відзначаються акуратністю і прискіпливим виконанням запланованих дій. Разом з тим, не досить рішучі, часом страждають іпохондрією. Діють найчастіше без співучасників. Засоби вчинення крадіжок, інших злочинів стандартні та майже завжди повторюються.

Середній рівень, названий "лицемірами", відзначається розвинутішими інтелектуальними і вольовими якостями, що спонукають їх до лідерства. Типові акцентуації - гіпертимна і демонстративна. Гіпертими діяльні, аморальні, владолюбиві. Вони екстраверти, легко спілкуються з людьми, викликають у них симпатії, чим нерідко зловживають. Особи з гіпертимною акцентуацією найчастіше стають лідерами злочинних груп і авторитетами в "зонах". Демонстративна акцентуація проявляється в балакучості, нестримному фантазерстві, підкресленій театральності поведінки. Прагнуть бути завжди на ви­ду, приписують собі фантастичні пригоди і доблесті. Схильні до авантюризму. Найпоширеніші злочини - шахрайство, хабарництво, розкрадання з використанням посадового становища та інші економічні злочини. Легко пристосовуються до тюремних умов, приєднуючись до активу, який підтримує адміністрацію, або до злісних порушників режиму.

"Слабовільні" рецидивісти становлять досить численну категорію звичних правопорушників, їх поведінка вкрай нераціональна, вони діють під впливом конкретної ситуації, спокуси, підбурювання з боку співучасників тощо. Нижній рівень цих рецидивістів умовно називають "апатичним". Цим підкреслюються такі якості, як меланхолічний темперамент, пасивність, навіювання, схильність до депресій, млявість. Характерна акцентуація - дистимічна (нестала). Дистими мовчазні, замкнуті, стримані, підозрілі. Серед "непристосованих" часто трапляється також циклоїдна акцентуація. Для таких осіб властиві несталість настроїв, занижена здібність протистояти зовнішнім впливам та життєвим труднощам.

Рецидивісти, названі "імпульсивними", відзначаються холерич­ним темпераментом, емоційною неврівноваженістю, нестабільними і безрозсудними реакціями на зовнішні подразники. Необачні рішення виникають за першим спонуканням: бажання, що виникло, негайно переходить у відповідну дію, без обміркування вчинку, його наслідків. Звідси - їх рішучість і схильність до енергійних дій, що однак, поєднується зі значною легковажністю. Характерна акцентуація - епілептоїдна. Епілептоїди відзначаються жорстокістю і злобою, схильні до алкоголізму та наркоманії.

Середній рівень імпульсивних - "афективні" - відрізняються від "безпорядних імпульсивних" більшою соціалізацією: злочини вчиняють під впливом афектних зривів. Вони мають розвиненіший інтелект, самокритичніші, менше залежать від алкогольної чи наркотичної токсикації. "Безпорядні імпульсивні" - це невротики, алкоголіки, наркомани, токсикомани, які в основному вчиняють злочини у стані наркотичного збудження.

"Емоційний" тип рецидивіста, на відміну від "імпульсивного", вчиняє низку злочинів обмірковано, під впливом сталого емоційного настрою, політичного чи релігійного фанатизму, помсти, жадоби влади, образи тощо. Часом почуття ворожості, що підштовхує до тяжких насильницьких злочинів, виникає з нікчемного приводу. Існує два рівні активності: середній - "енергійні озлоблені" та нижчий - "спотворено жорстокі". Останнім властива аморальність, егоцентризм, садизм, примітивне мислення, озлобленість. Мотивація злочинів має садистський характер: суб'єкт відчуває задоволення від того, що завдає страждання потерпілим. Це маніяки-вбивці та сексуальні маніяки. "Енергійні озлоблені" відзначаються більшою цілеспрямованістю злочинної діяльності. Мотивація не завжди садистська, буває й садистсько-мазохістичною, тобто суб'єкт прагне не лише чужих страждань, але й власних. Злочинці цього підтипу здатні на терористичні акти ціною власного життя чи здоров'я. Для особи таких злочинців притаманні акцентуації епілептоїдного, шизоїдного і параноїдального типів. Найнебезпечніші - особи з епілептоїдно-параноїдальною акцентуацією. Жорстокість і непередбачливість епілептоїда у них поєднується з честолюбством, підозрілістю і образливістю параноїка. Літературний приклад - Рогожин у романі Ф.М. Достоєвського "Ідіот". Шизоїди внутрішньо суперечливі, з роздвоєною особистістю, не здатні до співчуття. Такі індивіди можуть вчиняти убивства та інші насильницькі злочини з користі, та на замовлення.

Зазвичай ця, як і будь-яка інша класифікація рецидивістів, не може претендувати на повноту і завершеність. Нескінченне розмаїття людських характерів неможливо вмістити в якусь одну схему. Однак кожна класифікація по-своєму корисна, бо дає орієнтири у пізнанні механізму рецидивної злочинної поведінки, часом вкрай суперечливої та ірраціональної.

Дата добавления: 2014-01-07