Аналіз використання трудових ресурсів

Задачі і джерела аналізу використання трудових ресурсів

Економічний аналіз використання робочої сили на підприємстві (в об'єднанні) виконує багатоцільову функцію в системі керування виробництвом. Основною метою аналізу є виявлення резервів підвищення ефективності живої праці і підвищення обґрунтованості плану по праці. Відповідно до мети визначені і задачі аналізу, основними з який є:

1) дослідження забезпеченості підприємства (об'єднання) промислово-виробничим персоналом;

2) вивчення чисельності, складу, структури, рівня кваліфікації, внутрішньозаводських переміщень і плинності робочої сили;

3) вивчення балансу використання робочого часу і визначення заходів для ліквідації простоїв, раціональному використанню робочого часу;

4) виявлення і розрахунок впливу факторів на зростання вироблення робітників;

5) визначення резервів росту продуктивності праці на підприємстві (в об'єднанні).

Розв'язувані в ході аналізу використання робочої сили задачі мають економічне і юридичне обґрунтування, що виходить зі статусу підприємств різних форм власності.

Джерелами інформації для здійснення аналізу є: класифікатор по кадрам; галузеві тарифні довідники; діюче штатний розклад ІТП і підприємства, що служить; перелік робочих професій, на яких можуть використовуватися дипломовані фахівці; типова номенклатура посад, що підлягають заміщенню фахівцями з вищою і середньою фаховою освітою; особисті картки трудящих; статистична звітність (звіти по праці, по науковій організації праці, по підготовці і підвищенню кваліфікації робітників, інженерно-технічних працівників і службовців, про розвиток і впровадження нової техніки); дані оперативного і поточного бухгалтерського обліку; матеріали одноразових обстежень (хронометражів, фотографій і самофотографій робочого часу).

Демографічна характеристика працюючих на підприємстві

Відому роль у розвитку трудових колективів підприємств (об'єднань) у цілому в економічному розвитку окремого виробничого осередку грає демографічна структура промислово-виробничого персоналу. Тому економічний аналіз використання трудових ресурсів на підприємствах (в об'єднаннях) варто випереджати аналізом складу працюючих по підлозі і віку.

З метою установлення виконання вимог трудового законодавства про використання на промислових підприємствах праці жінок і неповнолітніх досліджується режим праці і виду робіт, що виконуються, цією категорією персоналу.

Аналіз забезпеченості підприємства (об'єднання) необхідною кількістю робочої сили

Визначається абсолютне відхилення фактичної чисельності промислово-виробничого персоналу від планової в розрізі категорій працюючих за формою, представленою таблицею 2.10.

Таблиця 2.10 - Розрахунок абсолютного відхилення від плану фактичної чисельності працюючих на підприємстві (осіб)

Категорія працюючих	Базисний період	Плановий період	Звітний період	Абсолютний надлишок (+) чи недолік (-) працівників
Робітники				+54
Учні
ІТП
Службовці				+3
МОП
Охорона
Разом промислово-виробничий персонал				+57

З таблиці 2.10 видно, що на підприємстві планом було передбачене збільшення чисельності всього промислово-виробничого персоналу в порівнянні з попереднім періодом на 21 чоловік, фактично його чисельність зросла на 78 чоловік, тобто абсолютний надлишок персоналу в порівнянні з планом склав 57 чоловік. Детальний аналіз динаміки чисельності працівника по кожній категорії працюючих показує, по який з них допущений абсолютний чи надлишок недолік працівників. Так, у приведеному вище прикладі майже весь абсолютний надлишок (близько 95%) представлений категорією робітників.

Абсолютний чи надлишок недолік працюючих по кожній категорії встановлюється також в окремих структурних підрозділах підприємства (цехах, відділах, бюро і т.д.), що дозволяє розкрити чи недоліки ж виявити раціональні шляхи використання робочої сили в підрозділах.

Отримані в результаті аналізу дані про абсолютний чи надлишок недоліку промислово-виробничого персоналу правильно відбивають положення з виконанням плану по їх чисельності тільки в тому випадку, якщо незмінним залишився обсяг виробництва. У випадку невиконання (перевиконання) плану по обсязі виробництва необхідно визначити відносний недолік (надлишок) працюючих.

Відносний чи надлишок недолік промислово-виробничого персоналу визначається шляхом вирахування з фактичної величини чисельності працюючих запланованого показника чисельності, скоректованого на відсоток виконання плану по обсязі виробництва. Розрахунок робиться по наступній формулі

(2.18)

де і - відповідно фактична і планова чисельність працюючих;

K_v - коефіцієнт виконання плану по обсязі виробництва.

Аналогічні розрахунки необхідно проводити для окремих структурних одиниць підприємства (об'єднання).

Інтенсифікація виробничих процесів припускає раціональне співвідношення між основними і допоміжними робітниками. В даний час велика питома вага допоміжних робітників у чисельності робітників на підприємствах обумовлений низьким рівнем механізації праці цієї групи робітників. Тому співвідношення між основними і допоміжними робітниками в непрямій формі характеризує рівень механізації живої праці на підприємстві в цілому й окремо в його структурних підрозділах.

Дані таблиці 2.11 показують, що на підприємстві міститься надпланова чисельність промислово-виробничого персоналу як у базисному періоді, так і в звітному при загальній тенденції збільшення планованого показника чисельності працюючих. Дані свідчать про незадовільне положення справ з категорією допоміжних робітників, що визначає необхідність аналізу реалізації заходів щодо механізації праці допоміжних робітників і скороченню їхньої чисельності.

Таблиця 2.11 – Розрахунок рівня забезпеченості підприємства (цеху)

основними і допоміжними робітниками (осіб)

Категорії працюючих	Базисний період	Звітний період
план	факт	% виконання плану	план	факт	% виконання плану
Промислово-виробничий персонал - усього У тому числі: а) робітники з них: основні допоміжні б) працівники інших категорій			100,3 100,3   100,0 100,6 100,0			100,4 100,4   99,9 100,9 100,1

Аналіз рівня забезпеченості підприємства основними і допоміжними робітниками припускає коректування фактичної чисельності робітників усього і диференційовано по зазначених групах на коефіцієнт виконання плану (по вищенаведеній формулі).

Ефективність використання трудових ресурсів на підприємстві певною мірою характеризується коефіцієнтом фактичного використання облікового складу робочих кадрів (табл. 2.12).

Таблиця 2.12 - Розрахунок коефіцієнта фактичного використання облікового
складу робочих кадрів

Показник	Базисний період	Звітний період	У % до базисного періоду
1. Середньооблікова чисельність робітників за планом (чіл.) 2. Число відпрацьованих усіма робітниками людино-днів за період 3. Число днів роботи підприємства за період 4. Середня чисельність робітників, що фактично працюють за період (стор. 2:стор. 3) 5. Коефіцієнт фактичного використання облікового складу, (стор. 4:стор. 1)

З метою його визначення спочатку робиться розрахунок середньооблікової чисельності працівників за місяць шляхом підсумовування облікового складу працівників за всі дні місяця (включаючи вихідні і святкові дні) і розподілу на число календарних днів у місяці; облікова чисельність працівників у вихідні і святкові дні береться по попередньому робочому дні. При цьому враховується, що щоденну облікову чисельність складають що з'явилися і не з’явилися (але наявні в списках) працівники. Потім визначається середньооблікова чисельність працівників на квартал (чи рік) шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників на всі місяці кварталу (чи року) і розподілу на відповідне число місяців (3 чи 12). А тепер можна розрахувати коефіцієнт фактичного використання облікового складу робітників розподілом загального числа відпрацьованих робітником людино-днів на число днів роботи підприємства (об'єднання) за досліджуваний період (місяць, квартал, рік).

Аналіз якісного складу робочих кадрів на підприємстві

Забезпеченість підприємства (об'єднання) робітниками диференційовано по професіях (спеціальностям) визначається відношенням фактичного числа робітників по кожній професії (спеціальності) до планового значення цього показника, розрахованому відповідно до галузевого тарифно-кваліфікаційного довідника.

Аналіз забезпеченості робітниками по кваліфікаційній ознаці здійснюється по кожній професії. Спочатку визначається фактичний середній розряд робітників по даній професії

(2.19)

де - розряд робітника даної професії (номер);

- фактичне число робітників i-го розряду даної професії;

n - кількість розрядів даної професії.

Потім середній розряд робітників по кожній професії співвідносять із середнім розрядом виконаних ними робіт. Таке порівняння дозволяє виявити праценадлишок чи праценестача на тих чи інших робочих місцях конкретної професії щодо обсягу і рівня зроблених робіт.

При раціональному розподілі конкретних робіт можна значно поліпшити використання робітників і завантажувати їх такими роботами, розряд яких відповідає розряду чи робітників нижче (вище) не більше ніж на один розряд.

Розглянута тут методика аналізу використання основних і допоміжних робітників відповідно до їхньої кваліфікації припускає використання, вивчення щодо узагальнених даних. У зв'язку з цим вона не дає можливості встановлення рівня доцільного застосування індивідуальної робочої сили на конкретному робочому місці. Достовірне і повне представлення про правильність використання робітників відповідно до їхньої кваліфікації можна одержати при детальному вивченні убрань на роботу, виконану кожним робітником. Такий диференційований підхід дозволяє приймати конкретні і дійові заходи по поліпшенню використання кожного робітника відповідно до його кваліфікації (закріплення робітників, а також однакових по складності робіт за визначеним устаткуванням, підвищення кваліфікації і розрядів окремих робітників і т.д.).

Найбільш повне представлення про трудовий потенціал підприємства дає аналіз кваліфікаційного складу промислово-виробничого персоналу. З цією метою розглядають весь склад працюючих з погляду наявності загального утворення, середньої фахової освіти (пту, ТУ), вищого утворення (вузу).

Стан справ на підприємстві (в об'єднанні) по підвищенню професійного рівня трудящих виявляється шляхом аналізу планованих і фактично здійснених заходів щодо навчання працюючих.

Аналіз забезпеченості підприємства фахівцями

Визначається абсолютне відхилення фактичної чисельності інженерно-технічних працівників і службовців від планової величини диференційовано по кожній із зазначених категорій працівників і усередині категорії - по однорідних групах фахівців.

Економічна обґрунтованість виявлених відхилень досліджується з погляду зміни обсягу виробництва продукції. Потрібно враховувати, що інтенсивні методи господарювання припускають максимальне збільшення випуску продукції без залучення додаткового числа працівників (фахівців) чи ж при незначному збільшенні їхнього числа. Запровадження в дію нових структурних підрозділів підприємства (об'єднання), нових потужностей певною мірою орієнтований на залучення додаткового числа працюючих (фахівців). Аналіз відхилень у чисельності фахівців варто проводити з урахуванням зазначених явищ.

Зміни в складі фахівців, що відбуваються в зв'язку з уведенням цехів, ділянок, введенням основних фондів в експлуатацію, упровадженням нової технології й інших організаційно-технічних заходів, обумовлюють необхідність коректування штатного розкладу. Для цього здійснюється аналіз відхилення фактичної чисельності фахівців від планових показників по кожнім структурному підрозділі підприємства (об'єднання).

Аналіз рівня використання дипломованих фахівців на підприємстві

Практика діяльності промислових підприємств показує, що дипломовані фахівці, чисельність і необхідність яких розраховувалася і визначалася в період планування, у дійсності нерідко використовуються не тільки відповідно до їхньої спеціальності.

Вони використовуються:

1) на посадах, що відповідають придбаної спеціальності;

2) на посадах, що відповідають придбаної родинної спеціальності;

3) на робочих місцях, призначених для висококваліфікованих робітників.

Тому аналіз рівня використання дипломованих фахівців на підприємстві в його структурних підрозділах проводиться по наступним напрямках.

Визначається рівень відповідності функціонуючих дипломованих фахівців займаним штатним посадам.

Виявляються посади, на яких можна робити заміщення відсутніх дипломованих фахівців фахівцями родинних спеціальностей.

Досліджується економічна необхідність використання окремих дипломованих фахівців на робочих місцях. Наприклад, відсутність висококваліфікованих працівників для роботи на верстатах з числовим програмним керуванням і ін.

Економічний аналіз повинний торкнутися ще одне питання даного розділу. Відомо, що на деяких посадах інженерно-технічних працівників і службовців використовуються працівники, що не мають якого-небудь спеціального (середнього, вищого) утворення, тобто так називані практики. Необхідно досліджувати цю категорію працівників з погляду відповідності їхніх ділових якостей займаним посадам.

Визначення питомої ваги дипломованих фахівців у складі інженерно-технічних працівників здійснюється шляхом розподілу числа дипломованих фахівців на число інженерно-технічних працівників.

Аналогічним шляхом розраховується показник питомої ваги дипломованих фахівців у загальній чисельності службовців.

Аналіз руху промислово-виробничого персоналу

Рух промислово-виробничого персоналу розглядається шляхом дослідження не тільки просторового переміщення робочої сили на робочих місцях, але враховуються і її якісні зміни, соціально-демографічний аспект, сполучення професій, зростання кваліфікації і т.д. Рух робочої сили аналізується по найбільш важливих його аспектах.

Аналіз динаміки чисельності і статевої структури

Шляхом порівняння даних за аналізований період про чисельність кожної категорії працівників і статевої структурі промислово-виробничого персоналу досліджуються наступні показники:

1) чисельність і склад прийнятих і звільнених працівників;

2) абсолютна і відносна зміна чисельності в цілому по промислово-виробничому персоналі і диференційовано по категоріях персоналу;

3) зміна питомої ваги робітників у структурі промислово-виробничого персоналу;

4) зміна питомої ваги інженерно-технічних працівників і службовців у структурі промислово-виробничого персоналу;

5) зміна частки допоміжних робітників у загальній чисельності робітників;

6) зміна питомої ваги дипломованих фахівців у структурі промислово-виробничого персоналу;

7) динаміка чисельності жінок і неповнолітніх по технологічних групах робочих місць.

Аналіз рівня кваліфікації

Забезпеченість того чи іншого підприємства кадрами відповідного профілю і рівня кваліфікації являє собою необхідна умова успішного функціонування виробничого колективу, забезпечення загальної організованості в роботі.

Вивчення динаміки кваліфікації робітників з урахуванням форм оплати праці дає можливість установити тенденції в зміні рівня кваліфікації робітників-відрядників і робітників-погодинників. Для вивчення динаміки використовується показник середнього тарифного розряду.

Сполучення професій і розширення зон обслуговування виступає, з одного боку, показником підвищення професійно-кваліфікаційного рівня робітників, з іншого боку, обумовлює підвищення ефективності використання трудових ресурсів підприємства (об'єднання) і, як наслідок, - скорочення чисельності промислово-виробни­чого персоналу (за інших рівних умов). Тому варто проаналізувати роздільно по основних і допоміжних робітниках наступні аспекти:

1) число робітників, що сполучають професії (у динаміку);

2) число робітників, що розширюють зону обслуговування (у динаміку).

Аналіз внутрішньозаводських переміщень робочих кадрів

За даними внутрішньозаводської статистичної звітності визначаються напрямки внутрішньозаводських переміщень основних і допоміжних робітників. Цей аналіз дозволяє виявити закономірність внутрішньозаводських трудопотоков і визначити ряд заходів, що сприяють більш раціональної їхньої спрямованості.

Основними питаннями, що виявляються в ході даного напрямку аналізу, є:

1) причини внутрішньозаводських переміщень;

2) склад робочих кадрів, що переміщаються;

3) напрямку переміщень;

4) зустрічні трудопотоки;

5) вплив внутрішньозаводських переміщень робочих кадрів на структуру промислово-виробничого персоналу.

Аналіз плинності промислово-виробничого персоналу

Дослідження руху робочої сили на підприємстві (об'єднанні) припускає аналіз такого процесу, як вибуття промислово-виробничого персоналу. Склад працівників, що вибувають, неоднорідний, якщо його розглядати з погляду причин вибуття. При аналізі руху робочої сили необхідно обчислювати коефіцієнт плинності як у цілому, так і диференційовано з причин плинності (за власним бажанням, звільнення за порушення трудової дисципліни, унаслідок недостатнього рівня кваліфікації і т.д.)

(2.20)

де - число вибулих за визначений період;

- середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу за цей же період.

Для більш глибокого аналізу плинності кадрів варто розглядати контингент плинності, що вибували по кожній із причин.

Аналіз продуктивності живої праці

Під факторами росту продуктивності праці розуміють усі причини, що визначають зміну її рівня. Основні фактори продуктивності праці:

1. Структурні зрушення у виробництві.

Зміни питомої ваги окремих видів чи продукції виробництв у загальному обсязі продукції.

2. Підвищення технічного рівня виробництва.

Упровадження нових технологічних процесів більш продуктивних машин і устаткування.

3. Удосконалювання керування організації виробництва і праці.

Удосконалювання керування виробництвом.

Упровадження наукової організації праці.

Зміна реального фонду робочого часу.

4. Зміна обсягу виробництва.

5. Галузеві фактори.

Економічний аналіз продуктивності праці на підприємстві (об'єднанні) проводиться по факторах динаміки продуктивності праці.

Крім того, у процесі економічного аналізу варто враховувати специфічні особливості діяльності конкретного окремого підприємства.

Аналіз продуктивності праці з погляду ефективності витрат тільки живої праці проводиться шляхом розрахунку двох показників. По-перше, визначається вироблення продукції в одиницю робочого часу по формулі

(2.21)

де - вироблення продукції;

V - обсяг зробленої продукції;

T₂ - витрати живої праці, година.

По-друге, розраховується трудомісткість одиниці продукції

(2.22)

де - трудомісткість одиниці продукції.

Таким чином, продуктивність живої праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт), зробленої працівником в одиницю часу (година, робочу зміну, місяць, квартал, рік), або кількістю часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (на виконання конкретного виду праці).

Методи визначення вироблення залежать від того, у яких одиницях виміряється обсяг продукції. Відповідно застосовуються натуральні, вартісні, трудові методи.

Показники вироблення в натуральному вираженні найбільше наочно відбивають динаміку продуктивності праці. При цьому обсяг зробленої продукції, отже і вироблення, характеризуються тоннами, літрами і т.д. Тому натуральний метод визначення вироблення застосовується за умови виробництва на підприємстві однорідної продукції. Якщо ж підприємство, його структурні підрозділи випускають різні види, сорти однорідної продукції, у такому випадку вироблення в натуральному вираження визначається в умовних одиницях.

Натуральний метод визначення вироблення переважає у видобувних галузях промисловості. При його використанні виключається вплив ціни в матеріалоємності продукції, однак він не враховує якість продукції, структурні перебудови виробництва продукції на підприємствах.

Основним вартісним показником вироблення є обсяг чистої (нормативної) продукції в розрахунку на одного середньооблікового працівника промислово-виробничого персоналу. На тих підприємствах, де не застосовується показник нормативної чистої продукції, вироблення розраховується шляхом співвідношення обсягу товарної (валовий) продукції до середньооблікового складу промислово-виробничого персоналу.

Необхідно мати у виді, що вироблення товарної (валовий) продукції у вартісному вираженні формуються не тільки під впливом виробничої діяльності даного підприємства, але і відбиває вартість сировини і матеріалів, з яких виготовляється продукція, і ряді інших факторів.

Якщо за аналізований період відбулася зміна асортименту продукції, що випускається, вартості сировини і матеріалів, обсягу кооперованих постачань, отриманих від інших підприємств, вироблення, розраховане по товарній (валовий) продукції, не буде правильно відбивати динаміку продуктивності живої праці на даному підприємстві.

З метою нівелювання впливу зазначених факторів на показник вироблення і визначення рівня виконання плану по продуктивності праці визначають середньозважений по числу працюючих індекс динаміки вироблення по усіх виробах і структурних підрозділах підприємства (об'єднання). Розрахунок виробляється шляхом множення показника динаміки вироблення по кожнім виробі (структурному підрозділу підприємства) на відповідне число працюючих (відпрацьований час) і розподілом на загальне число працюючих (відпрацьований час).

За умови визначення вироблення в цехах того самого підприємства різними методами загальний показник вироблення розраховується приведеним способом.

При аналізі вироблення на окремих робочих місцях, на чи ділянках у бригадах, що створюють різноманітну і технологічно незавершену продукцію, використовується трудовий метод визначення вироблення, тобто в годинник (табл. 2.13). Вироблення в годинник з великим ступенем точності відбиває динаміку продуктивності праці в умовах незмінних норм.

Таблиця 2.13 - Розрахунок виробітку зміни, год

Категорії працюючих	Базисний період	Звітний період	У % до базисного періоду
план	факт	у % до плану	план	факт	у % до плану
Обсяг робіт на робочому місці Обсяг робіт ділянки Обсяг робіт бригади Обсяг робіт цеху

Варто мати на увазі, що аналіз вироблення на основі використання трудового методу можливий тільки у відношенні основних робітників-відрядників, оскільки на багатьох підприємствах норми виробітку не відбивають витрат інших працівників.

Для аналізу вироблення робітників досліджується показник середньорічного вироблення, і особливо середньогодинної виробітки, оскільки він більше інших показників (денне, місячне, квартальне вироблення) характеризує інтенсивність праці.

Зворотним показником вироблення є трудомісткість, що визначається на одиницю продукції в натуральному вираженні.

Трудомісткість продукції визначається кількістю праці, необхідного для виготовлення наміченої планом чи продукції фактично витраченого на її виготовлення.

Трудомісткість може бути нормативної, фактичної і плановий. Нормативна трудомісткість - це витрати робочого часу на одиницю продукції, установлені по діючим нормах часу, нормам обслуговування, штатним розкладам; фактична трудомісткість - дійсні витрати часу; планова трудомісткість - планові витрати.

При проведенні економічного аналізу обчислюється фактична трудомісткість шляхом підсумовування витрат праці по всіх операціях, виконуваним при виготовленні кожного виробу, а потім і по усіх виробах у фактичної годинник (а не в годинник) роботи, витрачених на виготовлення продукції.

Рівень виконання норм визначається співвідношенням фактично відпрацьованих людино-годин до нормативної трудомісткості.

Повна трудомісткість визначається підсумовуванням витрат праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу.

Виробнича трудомісткість являє собою витрати праці всіх груп робітників - основних і допоміжних.

Технологічна трудомісткість відбиває усі витрати праці відрядник^-робітників-відрядників і робітників-погодинників.

При сполученні професій фактична трудомісткість розраховується по наступній формулі:

(2.5.6)

де - фактична технологічна трудомісткість;

T - тривалість робочої зміни, година.;

W_W - кількість робітників, що одночасно обслуговують устаткування;

P_E - продуктивність одиниці устаткування;

Q_e - кількість одиниці устаткування, що обслуговується одним чи декількома робітниками.

Аналіз резервів економії живої праці на підприємстві

Основними факторами, що визначають підвищення продуктивності живої праці на підприємстві в цілому й у кожнім його структурному підрозділі, є:

1) зниження виробничої трудомісткості продукції і підвищення норм виробітку;

2) раціональне використання робочого часу;

3) зниження плинності промислово-виробничого персоналу;

4) удосконалювання структури промислово-виробничого персоналу.

Зниження виробничої трудомісткості продукції і підвищення норм виробітку

Основними шляхами підвищення середньогодинного виробітку і зниження виробничої трудомісткості є:

1) раціоналізація поділу праці на підприємстві (в об'єднанні), спеціалізація структурних підрозділів;

2) підвищення кваліфікації, удосконалювання трудових навичок робітників;

3) раціональне сполучення праці (професій, трудових операцій);

4) поліпшення організації робочих місць;

5) удосконалювання нормування, організації заробітної плати і матеріального стимулювання.

У ході аналізу факторів, що впливають на середньогодинну вироблення, використовуються наступні показники, що визначаються шляхом одноразових обстежень:

1) Коефіцієнт поділу праці - - розраховується по формулі

, (2.23)

де - загальні витрати часу за період спостережень по групі недосліджуваних робітників, осіб.-година;

- витрати робочого часу на виконання невластивих даній групі робочих робіт, осіб.-година.

2) Коефіцієнт організації робочих місць -

(2.24)

де - кількість робітників, зайнятих на робочих місцях, що відповідають типовим проектам, осіб.;

- среднесписочное число робітників в аналізованому підрозділі, осіб.

3) Коефіцієнт оснащеності робочих місць -

(2.25)

де - відповідно фактично і відповідно до технологічної документації кількість найменувань оснащення, пристосувань і інструмента на i-м робітнику місці;

n - кількість досліджуваних робочих місць.

4) Коефіцієнт охоплення технічними нормами -

(2.26)

де і- відповідно кількість технічно обґрунтованих норм і загальна кількість норм, застосовуваних у даному підрозділі.

Аналізу повинні піддаватися також середні коефіцієнти виконання норм виробітку для відрядників і часу для погодинників по досліджуваному підрозділі. Значне перевиконання норм указує на низьку якість останніх.

Аналіз вироблення робітників ведеться шляхом порівняння фактичних значень приведених показників із плановими чи нормативними, а також у порівнянні з показниками, досягнутими передовими підприємствами галузі.

У результаті проведеного аналізу виявляється можливість підвищення рівня норм виробітку за рахунок збільшення відсотка виконання норм відстаючих робітників, що приведе до прямо пропорційного росту продуктивності праці. При цьому економію живої праці можна розрахувати по наступній формулі

(2.27)

де - економія живої праці в %;

- вироблення робітників базисного періоду;

- плановане вироблення робітників.

Визначення економії робочої сили в зв'язку зі зниженням питомої трудомісткості (тобто середньої трудомісткості на 1 тис.грн. продукції) здійснюється по формулі

(2.28)

де L^pl і L^l – відповідно планова трудомісткість і базисна.

Приведені вище показники можна визначити в абсолютному вираженні шляхом віднесення отриманих значень економії живої праці у відсотках до загальної чисельності робітників. При цьому варто враховувати коефіцієнт зміни обсягу виробництва.

Раціональне використання робочого часу

Скорочення втрат робочого часу обумовлюється зменшенням числа невиходів (з дозволу адміністрації, у зв'язку з прогулом) і простоїв (з вини чи адміністрації робітників).

Економія робочої сили в результаті скорочення невиходів розраховується по наступній формулі

(2.29)

де - економія робочої сили в %;

- кількість днів, відпрацьованих у середньому одним робітником у базисному періоді;

- кількість робочих днів, планованих на один среднесписочного робітника в плановому періоді;

K₁ - питома вага робітників у базисній чисельності промислово-виробничого персоналу в %.

З метою визначення економії робочої сили в абсолютному вираженні отриманий показник економії робочої сили (у відсотках) співвідноситься з базовою чисельністю промислово-виробничого персоналу, скоректованої на динаміку структури й обсягу виробництва.

Для визначення величини втрат робочого часу за аналізований період по підприємству в цілому і по його структурних підрозділах визначаються показники: середнє число днів, відпрацьованих одним робітником , і середня тривалість робочого дня одного робітника . Показники варто визначати по формулах

(2.30)

де - загальна кількість відпрацьованих робітниками людино-днів;

- середньооблікова чисельність робітників;

(2.31)

де - загальна кількість відпрацьованих робітником людино-годин.

Порівняння фактичних значень приведених показників із плановими дозволяє визначати величину втрат робочого часу (цілодобові і внутрішньозмінні). Причини втрат визначаються на підставі даних первинного обліку і матеріалів одноразових обстежень (хронометражу, фотографій, самофотографій робочого дня). Перелік причин втрат робочого часу і приклад розрахунку фактичного реального і планового реального часу міститься в таблиці 2.13. Відхилення фактичного фонду робочого часу від плану, ділене на величину фактичного фонду, являє собою коефіцієнт резерву росту продуктивності праці робітників за рахунок поліпшення використання робочого часу.

Таблиця 2.13 - Фонд робочого часу одного середньооблікового робітника

Показник	План	Факт
1. Номінальний фонд робочих днів у році
2. Невикористаний час - усього днів У тому числі: - чергові, додаткові і декретні відпустки; - виконання державних і суспільних обов'язків	1,5	1,5
3. Цілоденні втрати робочого часу - усього днів У тому числі: - через хворобу - відпустки з дозволу адміністрації - прогули - цілоденні простої	7,5   0,5 - -	12,8   1,7 0,1 -
4. Внутрішньозмінні простої, днів У тому числі: - відсутність матеріалів, заготівель - відсутність і ремонт інструмента - несправність устаткування - простої, що залежать від робітників - інші простої по організаційно-технічних причинах	-   - - - - -	11,4   5,9 3,1 1,9 0,3 0,2
5. Втрати робочого часу через брак остаточного і поправного	-	1,7
6. Реальний фонд робочого часу (1-(2+3+4+5)) днів У тому числі: - підготовчо-заключний час - час обслуговування робочого місця - відпочинок і особисті потреби - оперативний час	4,7 4,7 7,3 219,3	215,4   5,4 5,58 10,9 193,52
7. Середня тривалість робочого дня в годинник	7,8	7,9
8. Реальний фонд робочого часу за рік у людино-годинах
9. Відхилення реального фонду від плану		-140

Зниження плинності промислово-виробничого персоналу

Підвищена плинність кадрів на підприємстві (в окремому його структурному підрозділі) викликає зниження продуктивності праці його промислово-виробничого персоналу, погіршує морально-психологічний клімат у трудовому колективі, що в підсумку негативно позначається на всіх показниках господарської діяльності даного підприємства.

У загальній сукупності факторів, що впливають на зниження плинності промислово-виробничого персоналу, усе більше значення приділяється змістовності праці і з погляду рівня прогресивності використовуваних знарядь праці, і з погляду удосконалювання умов трудової діяльності. До другої групи відносяться фактори соціально-економічного характеру (рівень відповідності міри праці і міри оплати праці, умови побуту і відпочинку промислово-виробничого персоналу й ін.).

Досягнення необхідної стабільності трудового колективу зв'язано з рішенням ряду послідовних, взаємопов'язаних задач:

1) удосконалювання змісту видів робіт шляхом їхньої механізації й автоматизації, упровадження прогресивних технологічних прийомів;

2) обґрунтоване застосування і регулювання різних форм матеріального (і морального) стимулювання праці;

3) широке впровадження наукової організації праці і виробництва, обґрунтованих режимом праці і відпочинку;

4) скорочення важких видів праці й усунення несприятливих умов здійснення трудових процесів;

5) розвиток культурно-побутового обслуговування, поліпшення забезпечення житловою площею і дитячими установами;

6) розвиток творчої атмосфери в трудовому колективі, взаєморозуміння як усередині окремого трудового осередку, так і з представниками адміністрації.

Удосконалювання структури промислово-виробничого персоналу

Як уже відзначалося, при аналізі хазяйновитої-господарчої-виробничо-господарської діяльності підприємств важливе місце приділяється дослідженню структури кадрів. Особлива увага цьому питанню додається в зв'язку з необхідністю використання внутрівиробничих резервів підвищення продуктивності праці, серед яких виділяється такий резерв, як удосконалювання структури промислово-виробничого персоналу.

Показники росту продуктивності праці в розрахунку на одного працюючого знаходяться в прямій залежності від росту продуктивності праці основних робітників. Зміна питомої ваги основних робітників у структурі промислово-виробничого персоналу, будучи в даному випадку причиною, обумовлює відповідне зміна наслідку (продуктивності праці, обсягу виробництва й ін.). Установлення цього причинно-наслідкового зв'язку допомагає проведенню економічного аналізу з метою виявлення факторів підвищення продуктивності праці.

Дата добавления: 2014-01-07