Аналіз технічної побудови виробництва

Первинними об'єктами аналізу технічної побудовивиробництва є окремі виробництва (переділи) чи в цілому підприємства з високим рівнем спеціалізації.

При міжзаводських порівняннях показників технічного рівня виробництва варто враховувати об'єктивні розходження, обумовлені рівнем спеціалізації, структурою виробництва, кліматичними умовами.

Аналіз технічної побудовивиробництва проводиться на передплановій стадії за період від одного року до декількох років.

Технічна побудова виробництва характеризується такими показниками: фондоозброєність праці (Fw), технічна озброєність праці (Fwa), потенційна енергооснащеність праці (Nw), матеріалоозброєності праці (Mw).

1) Фондоозброєність праці виражає відношення середньорічної вартості промислово-виробничих основних фондів (Сfg) до середньооблікова чисельності промислово-виробничого персоналу

(2.32)

2) Технічна озброєність праці робітників виражає відношення середньорічної вартості активної частини основних промислово-виробничих фондів до числа робітників у найбільшій зміні

(2.33)

3) Потенційна енергооснащеність праці характеризується енергетичною потужністю двигунів і електроапаратів (у кіловатах), що обслуговують виробничий процес (N_g), що приходиться на один робітника і найбільшу зміну

(2.34)

4) Матеріалоозброєність праці характеризує здатність робочої сили, що використовує знаряддя праці, переробити визначену масу предметів праці і виражається відношенням суми матеріальних витрат за рік (C_мg) до середньооблікова чисельності промислово-виробничого персоналу

(2.35)

Аналіз технічної побудовивиробництва проводиться методом порівнянь з показниками, розрахованими на підставі плановими даних, показниками передових підприємств, середньогалузевими чи нормативними показниками. При розробці нормативних значень показників технічного рівня виробництва необхідно застосувати метод угруповань, прийнявши за групувальну ознаку розходження, перераховану вище.

Для дослідження динаміки зміни технічної побудовивиробництва застосовується метод динамічних рядів і розраховуються по кожнім показнику коефіцієнти випередження (відставання) по формулі

(2.36)

де K_Sij - коефіцієнт випередження (відставання) i-го підприємства (виробництва) по j-му показнику;

,- відповідно темп росту j-го показника на i-м підприємстві і темп росту цього показника в середньому по галузі (за планом, нормативу) за аналізований період.

Аналіз технічного рівня виробництва

Первинним об'єктом аналізу технічного рівня виробництва є технологічні процеси, що розглядаються як сукупність методів, прийомів і відповідних їм знарядь праці для перетворення визначених предметів праці в конкретний продукт (його частина) чи послуги. Якщо виробничий процес можна представити як єдиний технологічний процес, що охоплює всі стадії від початкових до завершальних (наприклад, у багатопродуктових виробництвах), то первинним об'єктом може виступати весь цей виробничий процес. Випливає при цьому враховувати, що чим нижче рівень деталізації об'єктів, тобто чим більше складених елементів виробничого процесу буде виділено для аналізу, тим більше буде можливостей визначити "вузькі місця" у технічному рівні виробництв. Виходячи з цього доцільно як первинні об'єкти виміру виділяти технологічні процеси виробництва виробів і їхніх складових частин (вузлів, деталей) чи технологічні процеси, що представляють собою відносно самостійні сукупності послідовних операцій.

Аналіз технічного рівня виробництва повинний проводитися на передпланової стадії, при розробці програм технічного розвитку підприємств, об'єднань і галузей промисловості. Це положення визначає періодичність його проведення в межах одного року, п'яти і більш років. При необхідності контролю за виконанням заходів плану технічного й організаційного розвитку виробництва деякі найбільш важливі показники технічного рівня виробництва по об'єктах, де намічено їхнє впровадження, можуть аналізуватися за періоди менш року: півріччя, квартал, місяць.

Аналіз технічного рівня виробництва по всіх технологічних процесах сполучений з необхідністю збору і попередньої обробки значних масивів інформації. Це робить його трудомістким і тривалої в часі. Доцільно в зв'язку з цим розчленовувати аналіз технічного рівня виробництва на два етапи: попередній вимір і оцінка технічного рівня по всіх технологічних процесах аналізованого виробництва; детальний аналіз по відсталим у технічному відношенні процесам.

Вимір технічного рівня виробництва являє собою вибір параметрів об'єкта як вимірники і їхнє кількісне визначення за фіксований відрізок часу. Оцінка - вибір серед однорідної сукупності об'єктів еталона і порівняння значень вимірників досліджуваного об'єкта з еталонними значеннями, у даному випадку аналіз здійснюється як деталізація оцінених вимірників за допомогою дослідження приватних показників, визначення причин їхнього недостатнього рівня і шляхів поліпшення.

Як вимірники технічного рівня виробництва повинні використовуватися узагальнюючі показники, що характеризують основну мету технічного розвитку – інтенсифікацію виробничих процесів, підвищення ефективності використання трудових ресурсів, сировини, матеріалів, виробничого устаткування. У той же час ці показники не повинні бути усередненими, сформованими протягом року величинами, а повинні характеризувати потенційні можливості об'єктів аналізу. Значення цих показників повинні розраховуватися за період, коли отримані їхні вищі досягнення на аналізованих технологічних процесах. Дотримання цієї вимоги дозволяє усунути вплив на результати виміру організаційних в інших факторів, не зв'язаних з підвищенням технічного рівня виробництва (наприклад, втрати робочого часу, порушення режимів, передбачених технологій, брак з вини працівників, зміна цін на сировину).

Вимір технічного рівня виробництва по технологічних процесах виробляється по наступним узагальнюючим показникам.

1) Продуктивність технологічного процесу (добова) P_rj

(2.37)

де V_Tj - обсяг зробленої продукції (робіт) на j-м технологічному процесіза прийнятий для виміру період у натуральному чи вартісному вираженні;

Т - тривалість прийнятого для виміру періоду, доба.

У випадках коли технологічні методи, застосовувані в аналізованому процесі, приводять до зміни споживчих властивостей виробу, необхідно скорегувати обсяг виробництва на величину цих змін. У ряді галузей (наприклад, що добувають галузі, металургія, хімічна і харчова промисловість) зміна споживчих властивостей продуктів праці враховується в обсягах виробництва шляхом його розрахунку в умовних одиницях продукції. При відсутності в галузі практики приведення обсягу виробництва до умовних одиниць обсяг виробництва можна коректувати з урахуванням впливу зміни споживчих властивостей на ефективність функціонування продукту праці в сфері споживання. Для споживчих властивостей, що виражають головні функції виробу, таких як продуктивність, зміст основного корисного компонента в продукті, довговічність і т.п., коректування обсягу виробляється пропорційно величині зміни цих властивостей. При поліпшенні допоміжних споживчих властивостей, що сприяють реалізації головної функції виробу, їхній зростання не рівнозначний росту ефективності використання продукту праці в сфері застосування. Тому коректування обсягів виробництва може бути зроблена тільки з урахуванням значимості що змінюються потребительних властивостей, визначеної методами експертних оцінок.

2) Продуктивність праці на технологічному процесі P_ij

(2.38)

де L_gj - трудомісткість всього обсягу виробництві на j-м технологічному процесі за прийнятий період, осіб.-година.

3) Материалоотдача технологічного процесу V_mj

(2.39)

де M_gj - матеріальні витрати по j-му технологічному процесі на весь обсяг виробництва за прийнятий період у натуральному (по основному матеріалі) чи вартісному вираженні.

4) Машиноотдача технологічного процесу V_Ei

(2.40)

де K_T - коефіцієнт приведення обсягу виробництва за прийнятий період до річного періоду , ед.;

C_Fej - вартість основних засобів, включених до складу j-го технологічного процесу.

Приватні оцінки технічного рівня технологічних процесів за окремими показниками (Y_xtj) визначаються шляхом порівняння їхніх фактичних значень зі значеннями показників передових (еталонних) технологічних процесів

(2.41)

де X_tj - фактичне значення вимірників технічного рівня виробництва (Р_Tj, Р_Lj, V_Мj і V_Ej) по аналізованому технологічному процесі;

X_Tp - еталонні значення вимірників технічного рівня виробництва.

У результаті оцінок по окремих вимірниках виходять індекси, що будуть чи менше рівні (у кращих випадках) одиниці.

Зведена оцінка по усіх вимірниках (Y_STj) визначається шляхом агрегирования часток оцінок з урахуванням значимості вимірників

(2.42)

де K_тi - коефіцієнт значимості i-го вимірника ();

i - позначення вимірника (i = 1, 2, 3, 4).

Коефіцієнти значимості враховують міру впливу вимірників на ефективність аналізованого виробництва. Вони можуть бути визначені на основі експертних оцінок шляхом опитування чи фахівців розраховані за допомогою багатофакторного кореляційно-регресійного аналізу. Для цього будується функція, що відбиває залежність обраної результуючий перемінної (y) від узагальнюючих показників (факторів)

y=f(X_T1, X_T2, X_T3, X_T4). (2.43)

У якості результуючої перемінної (функції) може бути обране відношення річного обсягу прибутку до суми приведених витрат

(2.44)

де С_и - ціна одиниці продукції, робіт;

Q_vg - річний обсяг виробництва в натуральному вираженні;

Z_u - собівартість одиниці продукції, робіт;

E_n - нормативний коефіцієнт ефективності.

З метою полегшення розрахунків коефіцієнтів значимості вони можуть вироблятися не по всіх технологічних процесах, а в цілому по виробництву (переділу) чи підприємству. У цьому випадку значення показників функції і факторів беруться як величини, що склалися за репрезентативний період часу (п'ятиліття і більш). У випадках коли підприємство планово збиткове, при розрахунку показника (2.44) у чисельнику береться обсяг виробництва в натуральному чи вираженні прийнятий для планування обсягу виробництва вартісний показник (чиста, умовно чиста, товарна, валова продукція). При необхідності корінного поліпшення яких-небудь окремих показників ефективності роботи підприємства (продуктивності праці, собівартості продукції, рентабельності виробництва) ці показники можуть використовуватися як функцію замість запропонованого. У фондоемких виробництвах у цих цілях може бути застосований показник рентабельності активної частини основних виробничих фондів.

Коефіцієнти значимості показників, що узагальнюються, (факторів) розраховуються як співвідношення їхніх коефіцієнтів еластичності t()

(2.45)

На підставі оцінки технічного рівня виробництва вибираються відсталі в технічному відношенні технологічні процеси, що піддаються більш детальному аналізу.

При проведенні детального аналізу застосовується система показників, що відбивають якісні характеристики трьох елементів: технологічних методів, знарядь і предметів праці.

Рівень застосовуваних технологічних методів відбивається в характеристиках: прогресивність структури технологічного процесу; ступінь безперервності технологічного процесу; ступінь одночасності здійснення операції в технологічному процесі; ступінь автоматизації і механізації технологічного процесу; ступінь механізації праці в технологічному процесі; рівень використання живої праці; рівень використання предметів праці; рівень споживчих властивостей продукту праці (у тих процесах, де ці властивості залежать від рівня технологічних методів і знарядь праці). Ці характеристики відбиваються у відповідних показниках.

1) Прогресивність структури технологічного процесу (К_тт1) характеризується показником питомої ваги прогресивних операцій у загальній тривалості технологічного процесу (ДО ¢ _TT1) чи показником питомої ваги в загальній вартості (трудомісткості) виробу; вартості (трудомісткості) його складових частин, зроблених прогресивними технологічними методами, чи при параметрах технологічного процесу, прийнятих за прогресивні (ДО ¢¢ _TT1)

(2.46)

(2.47)

де t_ip - тривалість виконання j-й прогресивної технологічної операції (процесу), година, хв.;

t_j - тривалість виконання j-й технологічної операції (процесу), година., хв.;

l - кількість операцій (процесів), віднесених до прогресивного;

т - загальна кількість операцій (процесів);

c_ip - чи вартість трудомісткість i-й складової частини виробу, зробленої прогресивними методами, чи при параметрах технологічного процесу, прийнятих за прогресивні, грн. (чіл.-година);

c_q - повна чи вартість трудомісткість виробу, грн. (чіл.-година);

п - кількість складових частин виробу.

2) Ступінь безперервності технологічного процесу відбивається в показнику питомої ваги часу безпосереднього впливу на предмет праці в загальній тривалості технологічного процесу (K_TT2)

(2.48)

де t_oi і t_i - тривалість відповідно оперативного часу й одного часу виробництва (виробничого циклу) i-й складової частини виробу, година, хв.

3) Ступінь одночасності здійснення операцій у технологічному процесі характеризується питомою вагою тривалості основної технологічної операції в загальній тривалості технологічного процесу (K_TT3)

(2.49)

де t_b - тривалість основної технологічної операції при виробництві одиниці виробу, година, хв.

4) Ступінь автоматизація в механізації технологічного процесу (K_TT4 ) розраховується по формулі

(2.50)

де t_Ei - тривалість машинного часу при виготовленні i-й складової частини виробу, година, хв.

5) Ступінь механізації праці в технологічному процесі (K_TT5) розраховується як питома вага трудомісткості машинно-ручних робіт у загальній трудомісткості процесу (виробу)

(2.51)

де L_EH - трудомісткість машинно-ручних робіт у технологічному процесі, осіб.-година;

L_tg - загальна трудомісткість процесу (виробу), осіб.-година.

6) Рівень використання живої праці (К_тт6) визначається шляхом порівняння фактичної трудомісткості технологічного процесу (чи виробу) із прогресивнимичи нормативними значеннями

(2.52)

де L_Tj і L_Tjn - технологічна трудомісткість, відповідно фактична і нормативна (прогресивна), j-й операції (чи складової частини виробу), осіб.-година.

7) Рівень використання предметів праці (K_TT7) може бути охарактеризований показником питомої витрати основного виду сировини і матеріалів (ДО ´ _тт7) чи коефіцієнтом використання витраченої сировини і матеріалів (K '' _TT7), що розраховуються по формулах

(2.53)

(2.54)

де Q_mzgk – загальна витрата К-го виду сировини на виробництво виробу за визначений період у натуральному вираженні;

Q_VT - обсяг виробництва виробу за цей же період у натуральному вираженні;

q_MCOuk - зміст К-го виду сировини і матеріалів (чи корисної речовини) у виробі в натуральному вираженні;

Q_WZuk - витрата К-го виду сировини і матеріалів (чи зміст у витраченій сировині корисної речовини) на виготовлення одиниці виробу в натуральному вираженні.

8) Рівень споживчих властивостей виробу, що залежать від рівня застосовуваних технологічних методів і знаряддя праці (K_тт2), може характеризуватися шляхом порівняння з прогресивними значеннями фактичних значень споживчих характеристик виробу (K ´ _ТТ8) чи параметрів технологічного процесу, що робили вплив на них (ДО"_TT8)

(2.55)

(2.56)

де g і g_ip - відповідно фактичне і прогресивне значення i-й споживчої характеристики виробу, що залежить від рівня технологічних чи методів знарядь праці;

d - кількість споживчих характеристик виробу, прийнятих у розрахунок;

Q_ATji і Q_ATjip - відповідно фактичне і прогресивне значення j-го параметра технологічного процесу (знаряддя праці), що впливає на i-ю споживчу характеристику виробу;

l - кількість параметрів технологічного процесу, прийнятих у розрахунок.

Рівень застосовуваних знарядь праці відбивається в наступних характеристиках.

1) Рівень технічного стану технологічного устаткування характеризується коефіцієнтом придатності устаткування (К_те1), що розраховується у формулі

(2.57)

де c_fe - балансова вартість устаткування, убудованого в аналізований технологічний процес, тис. грн.;

J_e - сума зносу устаткування за період його експлуатації, тис. грн.

2) Ступінь прогресивності структури парку технологічного устаткування (K_TE2) характеризується двома показниками: питома вага прогресивного устаткування (високопродуктивні, спеціальні, автоматичного, верстати з ЧПУ, маніпулятори і т.д.) у загальному парку устаткування (K'_TE2) і питома вага модернізованого устаткування в групі устаткування, що не відноситься до прогресивного (K''_TE2)

(2.58)

(2.59)

де С_Fep - балансова вартість прогресивного устаткування, тис. грн.;

С_Feм - балансова вартість модернізованого устаткування, тис. грн.

3) Ступінь прогресивності окремих груп устаткування (K_TE3) характеризується коефіцієнтом середньої продуктивності по групі устаткування стосовно продуктивності прогресивного устаткування (K'_TE3) і питомою вартістю основного параметра устаткування (K''_TE3). Вони розраховуються по формулах

(2.60)

(2.61)

де РЕ і P_ep - продуктивність відповідно аналізованого устаткування (середня по групі) і прогресивного устаткування, що відноситься до цієї ж групи, у натуральному вираженні;

Q_AEj - кількісне значення основного параметра j-гo устаткування (встановлена енергетична потужність, швидкість руху робочих органів, корисний обсяг апарата і т.д.) у натуральному вираженні;

C_FEj - балансова вартість j-го устаткування.

4) Ступінь спряженості устаткування, убудованого в технологічний процес (K_TE4), характеризується співвідношенням потужності сполученого устаткування (K´_TE4) і коефіцієнтів використання потужності сполученого устаткування (K"_TE4)

(2.62)

чи (2.63)

де N_E1 і N_E2 - потужності порівнюваного устаткування в натуральному вираженні одиниць продукції;

U_V - питома витрата продукції, обробленої на першому устаткуванні, на одиницю продукції, оброблюваної на другому устаткуванні;

V_E1 і V_E2 - фактичні обсяги виробництва на порівнюваному устаткуванні в одиницях, що виражають їхня потужність;

K_NE1 і K_NE2 - коефіцієнти використання потужності порівнюваного устаткування.

5) Ступінь оснащеності технологічного процесу (K_TE5) характеризується відношенням кількості оснащення і пристосувань до кількості оригінальних складових частин виробу (чи операцій технологічного процесу) (K'_TE5) і відношенням фактичної кількості оснащення і пристосувань доїхньої кількості, установленої по нормативі (K"_TE5)

чи (2.64)

(2.65)

де Q_s - фактична кількість найменувань оснащення, пристосувань, штампів, що ріже і вимірювального інструмента і т.д.;

n - кількість складових частин виробу (крім кріпильного);

m - кількість операцій у технологічному процесі;

Q_sn - кількість найменувань оснащення і пристосувань по нормативі.

Рівень предметів праці визначається двома характеристиками: ступінь прогресивності структури застосовуваних предметів праці і рівень споживчих характеристик предметів праці.

1) Ступінь прогресивності структури застосовуваних предметів праці (K_TM1) відбивається показниками питомої ваги прогресивних видів сировини і матеріалів у загальному їхньому обсязі (K'_TM1) і питомої ваги сировини і матеріалів, що по своїх параметрах не відповідають технологічним вимогам, знижують економічні показники виробництва (K"_TM1)

(2.66)

(2.67)

де Q_mp і Q_Mg - відповідно кількість (чи вартість) прогресивної сировини і матеріалів і всього обсягу;

Q_Md - кількість (чи вартість) сировини і матеріалів, що не відповідають технологічним вимогам.

2) Рівень споживчих характеристик предметів праці (K_TM2) визначається як середнє значення основної споживчої характеристики в обсязі сировини, що переробляється, і матеріалів (середній зміст корисної речовини в сировину, середні розміри і вагу предметів праці)

(2.68)

де - кількісне вираження i-й споживчої характеристики одиниці k-го виду предметів праці (чи середнє значення по сукупності);

U_Mk - одиниця k-го виду предметів праці (чи розмір вибіркової сукупності, підданої аналізу);

n - кількість одиниць k-го виду предметів праці (чи кількість вибіркових обстежень).

Аналіз проводиться шляхом порівняння показників аналізованого об'єкта з показниками прогресивних підприємств і нормативних значень. У результаті встановлюються "вузькі місця" у технічному рівні технологічних процесів, на які повинне звертатися увагу при виборі шляхів підвищення технічного рівня й аналізі його впливу на рівень показників ефективності виробництва.

Аналіз впливу підвищення рівня технічного розвитку виробництва на основні показники використання виробничого потенціалу

Залежність між показниками технічного рівня виробництва й основних показників використання виробничого потенціалу може бути встановлена на підставі застосування апарата кореляційно-регресійного аналізу. Однак ці розрахунки будуть достовірними лише за умови, коли впроваджувані заходи щодо технологічного розвитку виробництва спрямовані в основному на розширення технічної бази підприємств, об'єднань без істотного підвищення їхнього технічного рівня. У той же час при визначенні впливу підвищення технічного рівня виробництва на показники використання виробничого потенціалу побічно враховується вплив на ці показники росту озброєності праці засобами виробництва.

Визначення можливої зміни вихідного технічного рівня виробництва, а також спрямованості і розмірів впливу цих змін на показники ефективності виробництва є рекомендаційним етапом аналізу. На цьому етапі варто визначити можливі варіанти по усуненню «вузьких місць» у технічному рівні технологічних процесів. Можливі варіанти групуються нижче.

1) Упровадження прогресивної технології. Варто розрізняти принципово нові технологічні процеси і нові чи удосконалені технологічні процеси, засновані на традиційному принципі. В обох випадках заходу цієї групи охоплюють зміну основних елементів технологічного процесу - технологічних методів і знарядь праці, можливо, і предметів праці. Істотні чи часткові зміни може перетерпіти і продукт праці, його споживчі характеристики. При впровадженні принципово нових технологічних процесів ці зміни значні і можуть охоплювати суміжні технологічні процеси і виробництва.

2) Удосконалювання застосовуваних технологічних методів. Зміни в цьому випадку стосуються удосконалення методів перетворення предметів праці, що дозволяють поліпшити споживчі характеристики продуктів праці, інтенсифікувати технологічний процес, знизити трудомісткість, поліпшити використання предметів праці, зменшити їхньої втрати, комплексно використовувати всі корисні компоненти сировини і відходів, регенеровані використані матеріали. До цієї групи відносяться також заходи щодо упровадженню передового досвіду на окремих операціях технологічного процесу. При удосконалюванні технологічних методів визначені зміни можуть перетерпіти знаряддя і предмети праці.

3) Заміна морально застарілого, зношеного устаткування автоматичним, високопродуктивним, спеціальним прогресивної. Упровадження засобів, що автоматизують і механізують технологічний процес і працю робітників. Впровадження автоматизованої системи керування технологічним процесом. Модернізація традиційного устаткування, у тому числі за рахунок капітального ремонту. Підвищення оснащеності технологічного процесу оснащенням і пристосуваннями.

4) Застосування нових більш економічних видів предметів праці. Зміна структури традиційних предметів праці на користь сировини і матеріалів, що містять споживчі характеристики, що більш повно відповідають вимогам технологічного процесу.

В основу угруповання заходів покладений їхній вплив на зміну елементів технічного рівня виробництва: технологічних методів, знарядь і предметів праці. При цьому приведене угруповання у визначеній мері умовна, особливий зміст пунктів 2-4, оскільки заходи можуть бути комплексними, охоплювати кілька груп.

Аналіз варіантів підвищення технічного рівня здійснюється шляхом поетапного вивчення можливостей упровадження заходів визначеної групи з обліком конкретних фінансових, організаційних і виробничих умов. Доцільно послідовні кроки аналізу робити зверху вниз, тобто від першої групи заходів до наступним. Варто також враховувати область ефективного застосування того чи іншого заходу, що виражається в мінімальному значенні обсягу виробництва продукції, обсягу предмета праці, що переробляється, чи коефіцієнта використання потужності устаткування. Ці мінімальні значення визначають границі, нижче яких нововведення виявиться неефективним.

При виборі конкретних варіантів можливого підвищення технічного рівня виробництва варто використовувати галузеві огляди стану технології і техніки, науково-технічну інформацію інших галузей.

Підвищення технічного рівня виробництва орієнтовано на поліпшення використання виробничого потенціалу, що виявляється в наступних результатах:

1) зростання обсягу зробленої продукції при скороченні (збереженні незмінними при росту більш низькими темпами) обсягів використаних виробничих ресурсів;

2) доцільне поліпшення споживчих характеристик продукції;

3) зниження трудомісткості виготовлення одиниці продукції;

4) зниження матеріалоємності одиниці продукції;

5) зниження фондоємності одиниці продукції.

Ці результати знаходять висвітлення в показниках ефективності функціонування виробничого потенціалу.

Для аналізу впливу підвищення технічного рівня виробництва на економічні результати виробничо-господарської діяльності як результуючі показники прийнятий обсяг виробництва, собівартість продукції, продуктивність праці, прибуток. Розрахунки очікуваного впливу підвищення технічного рівня на ці показники виробляються виходячи з планованого на рік обсягу виробництва (чи середньорічних обсягів на п'ятиліття).

Приросту обсягу виробництва - D V_g - при незмінних споживчих характеристиках варто розраховувати на підставі даних про можливу зміну добової продуктивності технологічного процесу (чи основного технологічного устаткування) і плановому фонді часу роботи устаткування

D V_g =(P_Tp - P_Tj) T_E ^{p l}, (2.69)

де P_Tp і P_Tj - добова продуктивність відповідно діючого технологічного процесу і нового технологічного процесу (удосконаленого) у натуральному (чи вартісному) вираженні;

T_E ^{p l} - плановий фонд часу роботи устаткування, діб.

Зниження собівартості продукції - D Z. Вплив на собівартість підвищення технічного рівня виробництва визначається комплексно по всіх елементах витрат. При цьому окремо варто розраховувати зміна перемінних витрат, амортизаційних відрахувань і умовно-постійних витрат.

1) Розрахунок величини зміни перемінної частини витрат виробляється по формулі

D Z_V =(Z_Vg - Z_Vp) V_g ^{p l}, (2.70)

де Z_Vg і Z_Vp - перемінні витрати на одиницю продукції (чи їхня питома вага у вартості продукції), виробленої відповідно на діючому технологічному процесі і новому (удосконаленому) технологічному процесі;

V_g ^{p l} - плановий річний обсяг виробництва продукції в натуральному (чи вартісному) вираженні.

2) Величина зміни амортизаційних відрахувань розраховується по формулі

(2.71)

де C_FEj і C_FEp - вартість основних засобів відповідно діючого і нового (удосконаленого) технологічного процесу;

n_aj і n_ap - відповідно норми амортизації для груп основних засобів, до яких відноситься устаткування діючого і нового (удосконаленого) технологічного процесу;

V_g ^{p l} - обсяг виробництва продукції на діючому процесі в минулому періоді в натуральному (вартісному) вираженні.

3) Умовно-постійні витрати безпосередньо не залежать від кількості продукції, що випускається, і не піддаються значним змінам при збільшенні обсягу виробництва. Однак якщо захід щодо технічного розвитку виробництва приводить до росту обсягів виробництва, то в розрахунку на одиницю продукції ці витрати скоротяться. Вплив підвищення технологічного рівня на зміну умовно-постійних витрат визначається виходячи зі сформованої величини зміни цих витрат, віднесених на продукцію діючого технологічного процесу в минулому періоді. Зі складу умовно-постійних витрат виділяють витрати, що залишаються стабільними, і витрати, що змінюються з ростом обсягу виробництва, але не пропорційно йому. Останні приводяться до умовно-постійних виходячи з величини зміни цих витрат, що приходиться на один відсоток росту обсягу виробництва

(2.72)

де Z_prp - величина приведених умовно-постійних витрат минулого періоду;

Z_d і D Z_d - відповідно величина витрат, що змінюються непропорційно росту обсягу виробництва, у минулому періоді і приросту цих витрат у цьому ж періоді;

D V ^l - темп росту обсягу виробництва в минулому періоді, %.

Загальна сума умовно-постійних витрат складається з витрат, що незмінюються з ростом виробництва, і приведених до них витрат, що змінювалися непропорційно зростання виробництва. Зниження умовно-постійних витрат у собівартості продукції визначається по формулі

(2.73)

де Z_pr - умовно-постійні витрати в собівартості одиниці (чи одиниці вартості) продукції базового технологічного процесу в минулому періоді;

S_v - темп росту обсягу виробництва продукції нового технологічного процесу в порівнянні з базовим, %.

4) Сума всіх змін собівартості по перемінній частині, амортизаційним відрахуванням і умовно-постійним витратам утворить загальна зміна собівартості продукції (у розрахунку на рік)

D Z = D Z_V + D Z_d + DZ _{p r} . (2.74)

Приросту продуктивності праці - D P_L , - викликаний підвищенням технічного рівня виробництва, повинний розраховуватися на основі визначення відносної зміни чисельності працівників, зайнятих на аналізованому технологічному процесі

(2.75)

де D P_L - приросту продуктивності праці, викликаний підвищенням технічного рівня виробництва, %;

D W_wj - чисельність працівників, вивільнених у зв'язку з підвищенням технічного рівня виробництва, осіб.;

- чисельність працівників, зайнятих на базовому технологічному процесі в минулому періоді, осіб.

Можливе зменшення чисельності працівників у результаті нововведення D W_wj розраховується порівнянням трудозатрат на одиницю продукції

(2.76)

де L_Tp і L_Tj - відповідно трудомісткість одиниці продукції при виробництві на ймовірному і базовому технологічних процесах, осіб.-година.;

- річний бюджет робочого часу одного працівника (номінальний фонд), година.

Відносне вивільнення чисельності може бути розраховане також на підставі даних про підвищення продуктивності технологічного процесу в результаті удосконалювання технологічних методів, заміни устаткування і т.д. чи перевищенні продуктивності нового технологічного процесу над продуктивністю базового (D P_t)

(2.77)

Приросту прибутку (D B) складається за рахунок зниження собівартості продукції, викликаного підвищенням технічного рівня виробництва (D Z), і зміни ціни в результаті підвищення якості продукції, зв'язаного з удосконалюванням технологічного процесу (D Bq) і ростом обсягу виробництва (D B_V). Вплив останнього фактора розраховується по формулі

D B_V= D V_g (C_u-Z_u), (2.78)

де C_u і Z_u - відповідно ціна і собівартість одиниці продукції.

Можливий приросту прибутку в результаті підвищення якості продукції розраховується по формулі

(2.79)

де - приросту ціни одиниці продукції в результаті підвищення її якості;

- річний обсяг виробництва продукції нового технологічного процесу в натуральному вираженні.

Задачами аналізу використання виробничого устаткування є:

1) визначення ступеня використання наявного парку устаткування і його комплектності;

2) визначення ступеня використання машинного часу (екстенсивне використання устаткування) і технічних можливостей устаткування (інтенсивне використання);

3) визначення ступеня зношеності парку устаткування і вікового складу;

4) визначення ступеня відновлення парку устаткування;

5) визначення резервів поліпшення використання парку устаткування;

6) визначення впливу ефективності використання виробничого устаткування на кінцеві результати виробництва.

У ході аналізу використання виробничого устаткування варто виявити вплив основних факторів на підвищення його ефективності, збільшення кінцевих результатів виробництва і мобілізацію внутрішньогосподарських резервів виробництва.

Облік і аналіз використання парку устаткування (основних виробничих фондів) на підприємстві ведеться різними відділами. Як показує практика, навіть для економічних служб немає однаковості у визначенні функцій і компетенції при проведенні аналізу. В основному такий аналіз координують планово-економічний чи відділ бухгалтерія, окремі сторони його аналізують виробничий відділ, відділ головного механіка, відділ праці і заробітної плати, відділ головного енергетика й інші.

На деяких підприємствах існують спеціальні чи лабораторії відділи по техніко-економічному аналізі, що проводять свою аналітичну роботу на підприємстві.

Як джерела аналізу використовуються дані бухгалтерської, статистичний і оперативної звітності (річний, квартальний і місячної). Для аналізу використання устаткування в цілому і по окремих його видах залучаються також наступні дані паспорти підприємства: для підприємства з дискретним виробництвом - про коефіцієнт змінності устаткування; для підприємств із безупинним виробництвом - про коефіцієнт завантаження устаткування; для підприємств обох типів - про наявні виробничі потужності й освоєння нових.

У річному звіті джерелами необхідної інформації для аналізу використання устаткування служать баланс виробничої потужності, додаток до балансу, звіт про наявність і рух основних засобів і амортизаційного фонду, зведена таблиця основних показників..., а також форми технічної звітності відділу головного механіка, статистичної звітності по новій техніці і звіт про використання виробничого устаткування з додатком до нього, результати одноразового обліку використання устаткування.

У зіставленні з планом більш детально запровадження в дію нових фондів відбивається в звітності по капітальному будівництву. Залучаються також дані звітності про обсяг продукції.

Класифікація основних факторів, що впливають на рівень використання виробничого устаткування

У першу групу факторів включені показники, що характеризують наявність, склад, технологічну і вікову структуру виробничого устаткування, а також його виробничі можливості.

Друга група факторів характеризує ступінь використання виробничого устаткування в реальному виробничому процесі і відбиває відхилення фактичних показників експлуатації від планових чи нормативних на розглянутий період.

Фактори чи використання експлуатаційні підрозділяються на екстенсивні й інтенсивні.

Інтенсивні фактори характеризують підвищення продуктивності устаткування в одиницю часу. Вони в більшому ступені, чим екстенсивні, забезпечують вплив на рівень і ефективність використання устаткування. До інтенсивних факторів відносяться: упровадження нової, більш продуктивної техніки, прогресивної технології; модернізація виробничого устаткування; упровадження сучасних методів організації виробництва і праці, підвищення якості продукції, що випускається.

Екстенсивні фактори відбивають можливість збільшення часу використання техніки для збільшення випуску продукції. До них відносяться: підвищення змінності роботи устаткування; скорочення всякого роду простоїв устаткування по організаційних, технічних і технологічних причинах; скорочення часу перебування устаткування в ремонті; скорочення терміну освоєння нової техніки; запровадження в дію невстановленого устаткування,

Третя група факторів характеризує процес відновлення парку виробничого устаткування. Під впливом науково-технічного прогресу удосконалюється технічний рівень основних фондів, що обумовлює зростання обсягів виробництва продукції і підвищення її якості.

Процес відновлення діючого виробництва характеризує введення нового, більш продуктивного устаткування і висновок з експлуатації морально застарілого і фізично зношеного устаткування. Зниження темпів заміни старого устаткування новим свідчить про зростання зношеності парку виробничого устаткування.

Слід зазначити, що на рівень і ефективність використання впливають також соціальні, регіональні й інші групи факторів. Однак вони не розглядаються в даній роботі.

Класифікація факторів, що впливають на рівень і ефективність використання виробничого устаткування, дає можливість виявити сукупність технічних, технологічних і організаційних причин його недовикористання, розкриття резервів для ефективного застосування у виробництві.

Аналіз використання діючого і встановленого устаткування.
Аналіз невстановленого устаткування

При аналізі використання устаткування необхідно, насамперед, провірить забезпеченість підприємства устаткуванням, повноту його використання.

Усе наявне устаткування підрозділяється на встановлене і невстановлене, а встановлене - на діюче (працююче) і бездіяльне. До наявного устаткування відносяться все наявне на підприємстві устаткування незалежне від того, де воно знаходиться (у цехах, на складі) і в якому стані. Встановлене устаткування - це змонтоване і підготовлене до роботи устаткування, що знаходиться в цехах. На практиці не усе встановлене устаткування може бути призначене до роботи. У його складі розрізняють устаткування що працювало, що знаходиться в плановому чи ремонті в модернізації (включаючи тимчасово зняте з робочого місця), резервне і простійне. До останнього відносяться верстати і машини, що за планом повинні працювати в даній зміні, але фактично не діють по різних причинах (наприклад, відсутність робітника, заготівлі, інструмента і т.д.). Діюче устаткування - це усі фактично працююче в звітному періоді устаткування, що не залежить від часу його роботи.

Коефіцієнт використання наявного устаткування (KE1) визначається по формулах

чи (2.80)

де Q_Eset - кількість встановленого устаткування;

Q_Eg - кількість наявного устаткування;

N_Eset - потужність встановленого устаткування;

N_Eg - потужність наявного устаткування.

Коефіцієнт використання встановленого устаткування (K_E2) визначається в такий спосіб:

чи (2.81)

де Q_efun - кількість діючого устаткування;

N_efun - потужність діючого устаткування.

Зіставлення наявного і встановленого устаткування проводиться в цілому по заводу, а діючого з установленим - по цехах.

Основними причинами бездіяльності встановленого устаткування є:

1) перебування його в планово-попереджувальному ремонті (капітальному, малому чи середньому ремонті);

2) перебування на іспиті;

3) невідповідність спеціалізації цеху;

4) відсутність навантаження за планом.

Кожна з причин, що викликає бездіяльність устаткування, аналізується.

Особлива увага звертається на аналіз фактичного часу простою устаткування в ремонті, виявлення причин відхилень від галузевої норми, оскільки скорочення цього часу означає зростання часу для експлуатації, відповідно і зростання обсягу продукції, що випускається.

Поряд з поліпшенням використання встановленого устаткування важливим фактором підвищення ефективності основних фондів є прискорення введення в експлуатацію невстановленого устаткування. Надплановий запас невстановленого устаткування банком не кредитується. Середню вартість надпланових непрокредитованих банком запасів невстановленого устаткування варто враховувати при розрахунку рентабельності до виробничих фондів (відбивається в додатку до балансу). Оскільки плату за наднормативні непрокредитовані запаси такого устаткування підприємства повинні вносити за рахунок прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні, те такий порядок стимулює поліпшення використання невстановленого устаткування і зниження його залишків. Однак залишки такого устаткування складають на підприємствах значну величину. У ході аналізу необхідно з'ясувати причини, по яких устаткування не встановлене, і розробити заходу для його запровадження в дію на даному чи підприємстві ж передати іншому підприємству.

Основними причинами наявності невстановленого устаткування є перебування устаткування в монтажі, у капітальному ремонті і на складі. Необхідно проаналізувати, чи не занадто велика кількість резервного устаткування і чи не треба частина його ввести в чи експлуатацію же передати іншому підприємству. Дані для аналізу складу невстановленого устаткування і шляхів прискорення його уведення визначаються на підставі щорічного перепису устаткування (див. табл. 2.14).

Таблиця 2.14 - Загальна характеристика невстановленого устаткування на момент
перепису

Показник	Кількість (одиниць, штук, комплектів)	Вартість, тис. грн	У відсотках до всього наявного устаткування, %
Всього устаткування в наявності Усього невстановленого устаткування у тому числі: Підлягає установці в звітному році: - нове обладнання - колишнє в експлуатації Знаходиться в капітальному ремонті Знаходиться в монтажі Змонтовано, але не здано в експлуатацію Законсервовано на тривале збереження Негідне, підмет списанню Зайве для підприємства устаткування: - нове - колишнє в експлуатації

Запровадження в дію невстановленого устаткування збільшує випуск продукції. Розмір можливого при цьому резерву за день (R_v) варто визначати по формулі

(2.82)

де R_V - розмір резерву збільшення випуску продукції;

- плановий випуск продукції за один машино-час, грн.;

Q_Ed - кількість невстановленого устаткування, ед.;

K_E9 - коефіцієнт змінності;

- тривалість робочого дня.

Аналіз технічного стану, технологічної і вікової структури парку устаткування

Від технічного стану, технологічної і вікової структури парку устаткування в значній мірі залежить ефективність виробництва. У більшості випадків використання застарілого устаткування веде в росту витрат на поточне обслуговування, капітальний ремонт, що у свою чергу волоче розширення ремонтної бази підприємств, знижується якість продукції, продуктивність і т.д.

Технічний стан виробництва іншого устаткування (фондів) характеризується ступенем їхньої зношеності, показниками відновлення, вибуття, віковим складом устаткування.

Ступінь зношеності виробничого устаткування визначає коефіцієнт їхнього зносу, він розраховується як відношення суми зносу до їх первісної вартості

(2.83)

де - сума зносу устаткування;

- первісна вартість устаткування.

Коефіцієнт відновлення дає загальне представлення про введення засобів праці. Він являє собою питому вагу знову уведеного виробничого устаткування до їхньої загальної вартості на кінець планового періоду

(2.84)

де F_{E sup} - сума знову введеного устаткування;

F_Ei - вартість устаткування на кінець року.

Коефіцієнт вибуття виробничого устаткування (фондів) характеризує питома вага вибулого устаткування за плановий період унаслідок передачі на баланс іншим підприємствам, а також заміни морально застарілого і фізично зношеного устаткування і машин новими. Він визначається як відношення вартості вибулого виробничого устаткування внаслідок зносу до вартості виробничого устаткування на початок планового періоду. Величина вибуття залежить від термінів служби устаткування, а також темпів технічного прогресу.

Вікова структура парку устаткування дозволяє судити про його працездатність і необхідність своєчасної заміни його новим, більш продуктивним. Віковий склад устаткування визначається по групах устаткування (до 5 років, 5-10 років, 10-15 років і понад 20 років) як питома вага вартості кожної групи в балансовій вартості на кінець аналізованого періоду.

Технологічна структура парку устаткування визначається як відношення різних груп устаткування в їхній загальній кількості (вартості) у цілому по підприємству. Так, наприклад, питома вага токарської, фрезерний груп у загальній кількості (вартості) металорізальних верстатів.

Важливим є аналіз визначення рівня прогресивних груп устаткування, питомої ваги спеціального, автоматичного, устаткування з ЧПУ, унікального устаткування в загальній кількості (стійкості) устаткування по підприємству в цілому.

Аналіз продуктивності застосовуваного устаткування

Під продуктивністю одиниці устаткування розуміється кількість продукції (виробів), що виготовляється за допомогою даного виду устаткування в одиницю часу.

Розрізняють паспортну і фактичну продуктивність устаткування. Основний є фактична продуктивність. Продуктивність устаткування розраховується по формулі

(2.85)

де Q_v - кількість зробленої продукції;

ТІ - число годин роботи устаткування.

При аналізі продуктивності устаткування порівнюються фактична продуктивність з паспортною даного виду устаткування і виявляється ступінь наближення досягнутого рівня до технічно можливого.

Факторами, що впливають на продуктивність устаткування, є технологічна схема устаткування, використання його режимних параметрів - потужності електропривода, швидкості руху робочих органів, виду застосовуваного інструмента, - його форма, розмір і необхідна точність обробки виробів.

Коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування (K_e5) визначається по формулі

чи (2.86)

де - кількість фактично виробленої продукції в одиницю часу;

- планове вироблення продукції в одиницю часу;

- максимально можливе вироблення продукції в одиницю часу.

Для устаткування, що має електропривод, коефіцієнт інтенсивного завантаження може бути розрахований виходячи з витрати електроенергії на даному устаткуванні

(2.87)

де N_Ei - витрата електроенергії на даному устаткуванні за аналізованим період, квт×год;

T_Ei - машинний час за цей же період, годину.;

N_yi - потужність встановленого електропривода на даному устаткуванні, квт.

Для виявлення резервів поліпшення використання устаткування зіставляється фактична його продуктивність за один машино-час (по спеціалізованому устаткуванню) чи фактичні режими роботи (по універсальному устаткуванню) з аналогічними показниками, зазначеними в паспортах устаткування. Для універсальних металорізальних верстатів, наприклад, досліджується використання наступних режимних параметрів: потужність електропривода, діапазон регулювання швидкості, величина подачі й ін. У процесі аналізу повинне бути виявлено, наскільки повно використовуються максимальні значення параметрів. Ступінь використання граничного (максимально технічного) параметра може бути визначена в такий спосіб:

(2.88)

де - ступінь використання граничного (максимально технічного) параметра;

t_i - час роботи устаткування з параметром;

t_j - загальний час роботи верстата.

Резерви поліпшення використання устаткування виявляються також шляхом порівняльного аналізу продуктивності устаткування, що досягається в різні зміни різними робітниками.

Розмір резерву випуску продукції в результаті росту продуктивності устаткування () визначається в такий спосіб:

(2.89)

де - зміна середнього вироблення устаткування, грн./година;

- фактичний час роботи одного виду устаткування, година;

Q_eset - кількість встановленого устаткування.

Резерви збільшення випуску продукції за рахунок поліпшення використання виробничих потужностей (чи основного технологічного устаткування) () визначаються шляхом наступного розрахунку:

(2.90)

де P_Eun - проектна годинна продуктивність устаткування;

- фактично досягнута годинна продуктивність устаткування;

T_eg - режимний час використання устаткування, година.;

- фактичний час використання устаткування.

Аналіз фонду часу роботи устаткування (використання календарного, режимного і планового фондів часу)

Для кожного цеху установлюється фонд часу роботи устаткування – повний календарний (режимний і плановий).

Повний календарний фонд часу дорівнює загальному числу машино-годин за умови безупинної цілодобової роботи всього устаткування.

Режимний фонд - це число машино-годин, протягом яких устаткування повинне працювати відповідно до встановленого графіка роботи окремих виробничих ділянок, плановому коефіцієнту змінності і числу робочих днів.

I) Для виробництв із безупинним процесом виробництва режимний фонд робочого часу (T_Eg) визначається по формулі

T_eg =8760 – T_eint - T_Erep, (2.91)

де T_Eint - час технологічних перерв, передбачений системою планово-попереджувального ремонту (ППР);

Т_Erep - час на ремонт, передбачене системою ППР.

2) Для дискретних виробництв річний режимний фонд робочого часу (у годинник) визначається шляхом наступного розрахунку

T_eg= (365-Q_d1 - Q_d2 - T_Ezep)× Q_shT_sh, (2.92)

де Q_d1 і Q_d2 - число відповідно виходів і святкових днів у році;

Q_sh - кількість робочих змін у добі;

T_sh - тривалість робочої зміни, година.

Плановий фонд машино-годин менше режимного на число машино-годин планованих втрат машинного часу.

Використаний фонд, тобто фактично відпрацьоване число машино-годин, включаючи час непродуктивної роботи (зняття зайвих припусків, виготовлення бракованої продукції). Цей фонд відрізняється від планового на величину надпланових цілодобових, цілозмінних і внутрішньозмінних простоїв за винятком часу понаднормових робіт.

Показники календарного, режимного і фактично використаного часу (табл. 2.15) дають можливість проаналізувати використання фонду часу роботи устаткування.

Узагальнення результатів одноразового обліку роботи устаткування, періодично проведеного Центральним статистичним керуванням, дозволяє визначити використання календарного, режимного і планового фонду часу устаткування і вплив екстенсивних факторів на фондовіддачу й обсяг продукції. У результаті виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, що таяться в поліпшенні використання фонду роботи устаткування. З цією метою варто використовувати дані не по усіх видах устаткування, а по ведучим, фонд часу яких враховується в розрахунку виробничих потужностей підприємства, об'єднання. Під останньою розуміється максимально можливий за визначений період обсяг виробництва продукції (переробки сировини) у заданих номенклатурі й асортименті за умови повного використання виробничого устаткування і виробничих площ, застосування відповідної технології виробництва і наукової організації праці.

Таблиця 2.15 - Використання фондів часу роботи устаткування на підприємстві
(за аналізований період)

((__lxGc__=window.__lxGc__||{'s':{},'b':0})['s']['_228271']=__lxGc__['s']['_228271']||{'b':{}})['b']['_698166']={'i':__lxGc__.b++};

Показник	По аналізованому цеху	По аналогічному цеху іншого заводу
	Кількість встановленого устаткування, шт.
	Кількість фактично працювала устаткування: - у штуках; - у відсотках до встановленого устаткування
	Кількість устаткування, що працює на швидкісних режимах: - у штуках; - у відсотках до устаткування, що працювало
	Коефіцієнт змінності
	Календарний фонд часу, машино-годин
	Режимний фонд часу: - у машино-часах; - у відсотках до календарного фонду часу
	Планові простої устаткування (плановий ремонт, резерв, зайве устаткування): - у машино-часах; - у відсотках до режимного фонду
	Плановий фонд часу (режимний фонд мінус планові простої): - у машино-часах; - у відсотках до режимного фонду часу
	Фактично відпрацьовано часу: - у машино-часах; - у відсотках до календарного фонду часу; - у відсотках до режимного фонду часу; - у відсотках до планового фонду часу
	Надпланові простої - усього: - у машино-часах; - у відсотках до режимного фонду часу
	Цілозмінні простої: - у станко-змінах; - у відсотках до режимного фонду часу

Дата добавления: 2014-01-07