Психосоматичний напрямок

Глибинна психологія й психотерапія.

Представники її відмахуються від Фрейда, а насправді глибинна психологія підготовлена вченням Фрейда й тісно з ним зв'язана.

Глибинна психологія має кілька напрямків:

- екзистенціалізм;

- психобіологія;

- «соціальний» неофрейдизм;

- старий ортодоксальний психоаналіз;

- різні методи аналітичної й неаналітичної психотерапії.

Екзистенціалізм – філософія, яка повідомляє первинним «існування», що розуміється як внутрішня самосвідомість, духовне життя, протиставляючи її «буттю», миру матеріальному.

У цей час у США панує прагматизм (Джеймс, Девью).

Прагматизм – ототожнює об'єктивну реальність із сукупністю суб'єктивного досвіду, відчуттів, дійсне із практично корисним, вигідним.

Психосоматичний напрямок у медицині виникло до другої світової війни в США й країнах Західної Європи. Сам термін став уживатися в 1934 – 36 рр. після робіт Дунбар, Александера, Волфа, Халидея.

Психосоматика – психосоматичне захворювання – це те, природа якого може бути зрозуміла тільки із установлення безсумнівного впливу емоційного фактора на фізичний стан.

«Соматичний метод» (описала Дунбар) – стереоскопічний. Він містить у собі й фізіологічну, і психологічну техніку. Він може бути застосований до всіх близьких.

До всіх психосоматичних захворювання застосовна 6-членна психосоматична формула:

1. особливості этіології та протікання

2. тип особистості;

3. особливості статі;

4. взаємодії з іншими захворюваннями;

5. сімейні особливості;

6. фазність протікання.

Психосоматики вважають, що хвороби беруть свій початок у ранньому дитинстві, коли в процесі «соціалізації відбувається придушення вроджених ідей».

5. Теорія конституції (неогіппократична медицина).

Відродилася в 20-30 рр. 20 ст. як оновлене навчання Гіппократа. Підкреслюють значення конституційного фактора, спираючись на уявлення Гіппократа про цілісність організму, типах статури й темпераментах. Вони враховують значення середовища (соціальної), однак виходять із положення про психобіологічну зумовленость захворювань.

Єдність психічного й фізичного проявляється в психосоматиці й розкривається психоаналізом.

6. Катартичний метод. Виник раніше, чим психоаналіз Фрейда.

Фактично психоаналіз веде своє існування від Катарсису. Засновником методу, у тому виді, у якім він існує на Заході, є J.Breuer. Метод катарсису тісно зв'язаний з поглядами французької школи Шарко й психологією істерії. Уперше застосований P.Janet.

Термін «катарсис – очищення» уперше зустрічається в Аристотеля в античній поетиці він означав очищення й полегшення від почуття страху й жалю, викликаного в глядачів подіями, що відбуваються в античній трагедії.

Засобом лікування шляхом катарсису служить гіпнотична гіпермнезія, тобто підвищена здатність пригадування, якої можна досягти в гіпнозі. Прихильники цього методу лікування вважають, що критика у хворого повинна зберігатися. Він повинен знати, що під час гіпнотичного стану може пригадати те, що вже їм давно забуте. Це забуте (ситуація, що травмує), по Breuery, потім повинне воскреснути, як би усвідомитися, а потім відреагуватися хворими, знову прижитися. При цьому він позбувається від хвороби (неврози, фобії, статеві збочення і т.д.).

6. Теорія комплексів К.Юнга – швейцарський психіатр (розбіжності із Фрейдом про питання лібідо й несвідомого):

- заперечує пансексуализм;

- несвідоме колективне.

Психіка складається зі стратегій:

- особисте свідоме: особистість і «эго» (глибокий шар);

- особисте несвідоме (усе забуте й подавлене);

- душу: складається з колективного несвідомого (біологічний досвід і філогенетичний досвід (архетипи – мотиви поведінки)) і душі.

Дата добавления: 2014-01-07