Лекція 5. Язичництво давніх слов'ян

Під язичництвом розуміють різноманітні релігійно-міфологічні уявлення, обряди та культи, що існували у різних народів планети до прийняття ними вищих релігійних форм (як правило, світових релігій).

Основу язичницьких вірувань давніх слов'ян становили різноманіт­ні природні культи.

Культ води. Воду слов'яни вважали першоматерією світу: вона і зрошує, і очищує. Ще у Середні віки зберігався звичай водних ордалій. Водні ордалії — випробування, які полягали утому, що людину, підоз­рювану в чаклунстві, кидали у воду, спостерігаючи, потоне вона чи ні. Якщо вона не потопала, її винуватили в чаклунстві й могли спалити, а якщо потопала — громада визнавала, що людина була невинна, але повернути її до життя, звичайно, було вже годі.

Найпоширеніший прояв культу води — це віра у водяників і ру­салок (русалки були звані ще вілами).

Культ дерев. Предметом культу ставали як окремі породи дерев (в лісостеповій зоні найчастіше дуб — найпомітніше за розмірами і часто найстаріше за віком дерево), так і цілі гаї. Там, у священних гаях, під загрозою суворого покарання заборонялося ловити птахів, полювати на тварин, навіть рубати дерева. У лісах найчастіше й розта­шовувалися культові споруди слов'ян-язичників, проводилися окремі обрядово-ритуальні дії. Давні слов'яни вірили у те, що у лісах живуть лісовики (полісуни), а у полі — польовики.

Культ злих сил. До злих сил, безумовно ворожих людині, — упи­рів і навій — слов'яни відносили іноплемінних мерців, душі ворогів і недоброзичливців, людей, яких за щось покарали сили природи. Слов'яни намагалися всіляко захиститися від злих сил. Боротьба з ними становила частину їхнього життя і залишила яскравий слід у декоративно-ужитковому мистецтві.

Культ предків. Головна ідея культу предків — ідея безперервного зв'язку померлих зі своїм родовим колективом. Найвідоміший ритуал культу предків — радуниці. Двічі на рік, восени й навесні, весь родо­вий колектив відвідував могили своїх померлих, залишаючи їм їжу.

Як один із проявів культу предків, безперечно, можна розглядати віру у домовика.

Давнослов'янський пантеон. Головний бог давньослов'янського пантеону Перун подібний до античного Зевса: це бог грози і блискав­ки. Атрибутом Перуна був дуб.

Стрибог, Дажбог і Хорс — найпопулярніші в народі небесні боги. Наприклад, Дажбог — бог сонячного світла і достатку, тобто тих благ, яке сонячне світло несе із собою людям.

Мокош відома як богиня родючості, врожаю, богиня землі, що дарує життя злакам і рослинам.

Велес (Волос) традиційно вважався богом скотарства, худоби, торгівлі і ремісництва, музики та співу, що споріднює його з давньог­рецьким Аполлоном (адже всім відомо, що пастухи — добрі співаки й музики).»

Язичницькі святилища — капища були обгороджені валом із частоколом, а в середині стояла дерев'яна статуя бога, розміщувався жертовник, де палав жертовний вогонь. Головним обрядом громадсь­ких богослужінь можна вважати жертвоскладання у вигляді заклання жертовної тварини, яке здійснювали старійшини родів, жерці-волхви або князі, що виконували певні жрецькі функції.

За кілька століть до хрещення Русі серед поховальних ритуалів у слов'ян переважали обряди кремації. Вони полягали у тому, що не­біжчика спалювали разом з речами і їжею. Час від часу язичницькі поховання являли собою поєднання кремації та інгумації (закопуван­ня у землю). На місці поховального вогнища насипали курган, куди іноді клали урну з прахом.

Річний цикл язичницьких свят було побудовано за сонячно-гос­подарським принципом. Найзначнішим святом давніх слов'ян було, поза всяким сумнівом, свято Купала, якому передував Зелений, або Русальний тиждень.

На сьогодні в більшості дослідників немає сумнівів, що період з IX до середини XIII ст. на Русі можна вважати періодом двовірства, тобто одночасного існування давніх язичницьких та християнських вірувань і культів на всій території країни й у всіх верствах населення.

Дата добавления: 2014-01-07