P отже, S — P

P

S1—P

Наприклад: «Україна (Si) — країна, розташована на європейському континенті (Р). Білорусь (S2) — країна, розташована на європейському континенл (Р). Отже, обидві ці країни (S) розташовані на європейсь­кому континенгі (Р)».

Структура індукції збігається зі структурою умовиводу, тобто міс-титьу собі засновки й висновки.

Індуктивні засновки — це судження про окремі факти, одиничні предмети певного класу.

Індуктивний висновок — судження проклас предмелв або явищ у цілому.. <

Особливості індуктивних умовиводів:

1) індуктивні умовиводи є умовиводами опосередкованими, тому складаються з двох і більшої кількості засновків;

2) висновки в індуктивному умовиводі мають не достовірний, як у дедукції, а ймовірнісний характер. Це,пов'язано з тим, що в,пере­важній більшості індуктивних умовиводів висновок робиться на підставі аналізу не всіх, а лише певної кількості предметів класу. А подекуди можливі винятки із загального правила або відкриття но­вих предметів, що належать до цього ж класу, але позначені специфіч­ними видовими відрізненнями. Приміром, у багатьох старих підручни­ках логіки фігурувало судження «Лебеді — білі». Але в XX ст. в Авст­ралії вчені відкрили унікальний вид чорних лебедів. Не можна сказа­ти, що це судження в результаті цього відкриття стало повністю помил­ковим, однак тепер у нього довелося внести корективи*. «Більшість лебедів — білі».

Індукція поділяється на повну й неповну.

Повна індукція — умовивід, у якому загальний висновок про клас предметів у цілому робиться на підставі вивчення всіх предметів певного класу (чи принаймні відомих на цей момент).

Особливості повної індукції:

1) серед засновків має бути самостійне судження, в якому твер­диться, що перелічені в інших засновках судження про окремі предмети досліджуваного класу вичерпують собою увесь цей клас. У практиці мислення цей засновок, щоправда, найчастіше не висловлюється, але мається на думці;

2) повна індукція має давати все-таки достовірне, а не ймовірнісне знання;

3) висновки в повній індукції поширюються тільки на конкретний досліджуваний клас чи на його частину й не розповсюджуються на ширші об'єднання предметів або явищ.

Неповна індукція — умовивід, у якому загальний висновок випли­ває із засновків, які не охоплюють усіх предмел'в класу.

Відповідно, висновок, зроблений методом неповної індукції, нале­жить л'льки до тих випадків, що їх розглянуто у засновках. Незважаючи на те що висновки в неповній індукції мають імовірнісний характер, вона застосовується значно ширше, ніж повна індукція. Звідси вип­ливає необхідність класифікації неповної індукції:

• індукція через простий перелік;

• індукція через добір фактів;

• наукова індукція.

Індукція через простий перелік фактів — це такий умовивід, у якому загальний висновок робиться на підставі того, що серед без­посередньо спостережуваних фактів не спостерігається жодного, який би суперечив узагальненню.

Індукція через добір фактів полягає у тому, що загальний висно­вок робиться на підставі виділення повторюваної ознаки серед певної кількості предметів, відібраних за певною системою. За приклад може служити визначення якості, вартості або ґатунку різних товарів у тор­гівлі чи митній справі.

Наукова індукція —це умовивід, у якому загальний висновок про всі предмети певного класу робиться на підставі знання необхідних ознак або причинових зв'язків між частиною предметів цього класу.

2. Наукова індукція — це умовивід, у якому загальний висновок про всі предмети певного класу робиться на підставі знання необхідних ознак або причинових зв'язків між частиною предметів цього класу.

Методи наукової індукції:

1) метод єдиної подібності. Якщо два чи більше випадків до­сліджуваного явища мають тільки одну спільну обставину, а решта обставин відрізняється, то ця єдина спільна обставина і є ймовірною причиною певного явища.

Логічна формула цього методу така:

АВС → а

ADE → а

AFG → а отже, А → а.

Треба мати на увазі, що цей метод дає лиш імовірнісне знання, а єдина осбтавина, оголошена причиною явища, завжди діє не сама собою, а разом з іншими причинами, які ще треба з'ясувати. Застосу­вання цього методу є перспективним, приміром, в аналізі й прогно­зуванні ринків;

2) метод єдиної розбіжності. Якщо певна обставина наявна тоді, коли наявне досліджуване явище, і відсутня тоді, коли це явище відсутнє, то саме ця обставина є ймовірною причиною досліджуваногоявища.

Логічна формула цього методу Така:

АВС → а

ВС → —

отже, А → а.

Прикладом умовиводу за методом єдиної розбіжності є вплив со­нячного світла на забарвлення листя рослин. Порівнюючи рослини, можна переконатися, що листя їхнє зелене тоді, коли цірослини ростуть на добре освітленій місцині.. Нічні ж рослини,.як правило, характеризу­ються відсутністю яскраво-зеленого забарвлення листя.

Метод єдиної розбіжності вважається певнішим, ніж метод єди­ної подібності. Достатньо знати всього два випадки, щоб зробити не­обхідний висновок. Збільшення кількості випадків зазвичай не збільшує ймовірності здобутого методом єдиної розбіжності ін­дуктивного висновку;

3) поєднаний метод подібності й розбіжності. Він поєднує дію обох попередніх методів. Якщо два чи більше випадків виникнення досліджуваного явища мають лише одну спільну обставину, а два чи більше випадків його невиникнення характеризуються відсутністю тієї самої обставини, то саме ця обставина є ймовірною причиною досліджуваного явища.

Цей метод дає висновок більш достеменний, ніж висновки перших двох методів, застосованих окремо. Тому саме цей метод часто вико­ристовується, приміром, у різних судових експертизах;

4) метод супровідних змін. Якщо зміна одного явища повсякчасно викликає певні зміни в іншому явищі,то обидва ці явища перебувають один з одним у причиновому зв'язку.

Логічна формула певного методу така:

А1ВС → а1

А2ВР → а2

АЗВР → аЗ, отже, А → а.

Наочним прикладом методу супровідних змін є висновок про те, що морські припливи зумовлені певним розташуванням Місяця на небі. Цей висновок було зроблено ще в далеку давнину на підставі простих астрономічних спостережень;

5) метод залишків. Якщо дві чи більше складних причин зумовлю­ють таку саму кількість складних явищ і відомо, що частина цих причин породжує відповідну частину явищ, то частина, що залишилася, ймовір­но, породжує решту явищ. Логічна формула певного методу така:

ABC → авс

ВC → вc отже, А → а.

На підставі методу залишків було відкрито планета Нептун. Астро­номи спостерігали за планетою Уран і її відхиленнями від теоретично розрахованої орбіти. Спроби пояснити ці відхилення впливом Сонця чи інших планет успіху не дали. Тоді було зроблено припущення про існування нової планети, чий вплив і міг спричинити відхилення Урана від орбіти.

3.Аналогія — особливий різновид умовиводу, у якому на підставі подібності предметів в одних ознаках робиться висновок про їх подіб­ності в інших ознаках.

Логічна формула цього методу така:

Дата добавления: 2014-01-07