Дискусія і полеміка: подібність і відмінність

Суперечка взагалі має багато різновидів і варіантів. Основні з них – це дискусія і полеміка.

Дискусія – це корисна форма колективного мислення. Вона є особливою формою наукової комунікації. Дискусія – обговорення якого-небудь суперечливого питання. Дискусія – це колективне дослідження проблеми, в якому кожна сторона, опановуючи (спростовуючи) думку співрозмовника, аргументує свою позицію і претендує на досягнення мети (істини). Про дискусії не говорять, погана вона чи гарна. Вони бувають результативними або безрезультатними. Їхнє використання як метод дослідження виправданий, коли виникають труднощі в розумінні теоретичних положень, виявляються протиріччя в будь-яких сферах знань.

Користь дискусії ще й у тім, що вона зменшує момент суб'єктивності. Переконанням окремої людини або групи людей вона повідомляє загальну підтримку й тим самим певну обґрунтованість.

Дискусія становить серію тверджень, що висловлюються по черзі кількома особами, які спілкуються між собою. Заяви учасників дискусії повинні належати до того самого предмета або теми. Це надає спілкуванню необхідну узгодженість. Тема дискусії формулюється в певному твердженні. Воно – джерело дискусії, її вихідний пункт.

У науці дискусія асоціюється з логікою творчої діяльності й тому є корисною в роботі будь-якого наукового колективу. Вчені в дискусіях вигострюють своє діалектичне мислення.

Організаційними принципами дискусії є:

1. Сприяння виникненню альтернатив.

Альтернатива – це одне із двох або декількох можливих рішень, необхідність вибору між взаємовиключними можливостями.

Цей принцип сприяє плюралізму думок, визначає готовність людей до протиборства, до сприйняття альтернатив; лояльному ставленню до інакомислячого.

2. Недопущення бездумної єдності. Некритичний підхід веде до наукової апатії, мислення за шаблоном, до формування стереотипів і догм.

3. Конструктивна критика. Критика й самокритика є методом розкриття протиріч. Цей принцип зобов'язує перевіряти на міцність будь-яку альтернативу, нічого не приймати на віру, захищати істину.

Дискусії проводяться з різними цілями – стратегічними і тактичними.

Стратегічні мають на меті обмінятися думками, прийти до згоди, розібратися в ситуації, наблизитися до істини. Тактичні прагнуть систематизувати знання про предмет, сформувати стійкий інтерес до проблеми, захистити конструктивну ідею чи створити перешкоди, завести проблему в безвихідь, вихолостити цінність пропозицій, збільшити розбіжності тощо. Дискусія складається з наступних етапів:

1. Інформування – вступне слово.

2. Аргументування – виступ доповідачів.

3. Зауваження – фаза заперечень, сумнівів і питань із боку опонентів.

4. Спростування – на цьому етапі доповідачі нейтралізують заперечення й сумніви і здійснюють захист своєї альтернативи.

5. Критика – перевірка запропонованої ідеї.

6. Контраргументація – захист альтернативи після критичного аналізу.

7. Продукування рішення – виступають усі бажаючі. Іде взаємна перевірка запропонованих рішень, активне протиборство сторін, що займають різні позиції.

8. Завершення –закінчення дискусії, яке припускає ухвалення рішення й орієнтацію учасників на практичну діяльність.

Таким чином, проведення дискусії потрібно ретельно готувати. Підготовка припускає розробку задуму, орієнтацію доповідачів, знаходження приміщення. Заздалегідь потрібно продумати, як організувати дискусію: як зробити вступ; кому виступати першому; в якому порядку обмінюватися думками; як підтримувати інтерес до суперечки; якими методами нейтралізувати демагогів; як оформити результат.

Полеміка, багато в чому подібна дискусії, але істотно відрізняється від останньої як своєю метою, так і використовуваними засобами.

Полеміка (від грец. рolemikos – войовничий) гостра суперечка, дискусія, зіткнення думок з будь-якого питання.

Мета полеміки – не досягнення згоди, а перемога над іншою стороною, ствердження власної точки зору. Засоби, використані в полеміці, не обов'язково мають бути настільки нейтральними, щоб з ними погоджувалися всі учасники. Кожен з них застосовує ті прийоми, які знаходить потрібними для досягнення перемоги, і не зважає на те, наскільки вони відповідають поглядам інших учасників полеміки про припустимі прийоми суперечки.

Саме це розходження цілей і засобів дискусії й полеміки лежить в основі того, що протилежна сторона в дискусії йменується звичайно „опонентом”, а в полеміці – „супротивником”. Полеміку можна порівняти з військовою грою, коли не передбачається, що „супротивник” буде погоджуватися із застосовуваними проти нього засобами. У дискусії ж припустимо спиратися тільки на засоби, визнані іншою стороною.

У кожного з учасників дискусії є певні уяви щодо обговорюваного предмета. Завдання дискусії – відшукання такого загального уявлення про цей предмет, що спиралося б на подання всіх учасників і визнавалося ними всіма.

З цим пов'язана одна специфічна риса дискусій. Їхній підсумок – не сума всіх наявних уявлень, а щось більш вузьке, лише те, що є загальним для різних уявлень. Але зате це загальне виступає вже не як чиясь окрема думка, а як щось більш об'єктивне, підтримуване всіма учасниками обговорення.

В абстракції не так вже складно відокремити дискусію від полеміки. Складніше це зробити в реальному житті. В наших звичайних суперечках елементи дискусії і полеміки найчастіше переплітаються. Чиста дискусія – така ж рідкість, як і чиста полеміка: то дискусія, що розгорнулася, стає бурхливою, переростає в полеміку, в результаті „опонент” перетворюється в „супротивника”; то полеміка, роблячись спокійнішою, починає походити на дискусію й замість „супротивника” з'являється „шановний опонент”.

Крайнім випадком полеміки є так звана риторична суперечка, в якій важливо лише здобути перемогу над супротивником, а не наблизитися до істини.

Мистецтво ведення суперечки прийнято називати еристикою (від грецького eris – суперечка). Еристика повинна вчити вмінню переконувати інших в істинності висловлюваних поглядів і, відповідно, вмінню схиляти людей до того поводження, що представляється потрібним і доцільним.

„Нова ідея” виникає, коли хто-небудь відкриває нову комбінацію, нову модифікацію або нове застосування вже існуючих ідей. Об'єкти, люди або ідеї з'єднуються так, як ніколи раніше не з'єднувалися.

У момент висування ідеї людина звичайно не може послідовно довести її життєздатність. Обґрунтування приходить потім. Саме тому нові ідеї так тендітні. Їх легко відкинути й відсунути вбік до кращих часів. Нове проб'є собі зрештою дорогу, але час, що буде втрачений, не можна буде нічим відшкодувати.

Дискусії й полеміка, що з особливою гостротою розгортаються навколо нових ідей, повинні вестися з граничною увагою до самих цих ідей, абстрагуючись від усяких привхідних обставин. Істинна висунута ідея чи ні, чи продуктивна внесена пропозиція і якою мірою – от що повинно в першу чергу турбувати тих, що сперечаються, а не те, кому першому спала на думку ідея, наскільки вона узгоджується з нашими переконаннями й становищем тощо.

Дата добавления: 2014-01-07