Творчі здібності і інтелект

Основні питання

ТЕМА 9. РОЗВИТОК ЗДІБНОСТЕЙ ДО НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Контрольні запитання

1. Що таке суперечка?

2. Структурні елементи суперечки.

3. Що являє собою наукова дискусія?

4. Назвіть організаційні принципи дискусії.

5. Що таке альтернатива?

6. Що породжує наукові дискусії?

7. Хто займається науковою полемікою?

8. Чи допустима в науці риторична полеміка?

9. Хто досягає успіхів у науковій дискусії?

10. Як вибудовується стратегія і тактика полеміки?

11. Як правильно вести наукову дискусію?

12. Еристика як мистецтво ведення суперечок.

13. Якi прийоми використовуються для пошуку істини?

14. Навіщо використовуються різні способи аргументації в науковій дискусії?

15. Різниця між полемікою і дискусією.

16. Безпредметні суперечки.

Мета лекції –ознайомлення з властивостями і особливостями мислення вченого, з’ясування перешкод творчого мислення, визначення поняття „інтелект”, його роль у діяльності вченого, аналіз основних рис вченого в сучасній науці.

Ключові поняття: творчі здібності, інтелект, інтелектуальна продуктивність, креативність, мотивація наукової діяльності

1. Творчі здібності і інтелект.

2. Мотиви, що спонукають до наукової творчості.

3. Причини, що стають на заваді вченому.

4. Основні риси працівника науки на сучасному етапі.

Питання про присутність у людини творчого початку й потреба в самореалізації було і є актуальним із древніх часів і до нашого часу. Здатність творити – що це: даність чи результат величезних зусиль особистості на шляху розвитку й самовдосконалення? Однозначної відповіді на це питання не існує й навряд чи хто-небудь коли-небудь зможе на нього вичерпно відповісти.

Як об'єкт досліджень, творчість становить інтерес для таких наук, як філософія, психологія, соціологія й ін.

У справжній роботі розглядаються принципи інтерпретації творчості – філософські, психологічні, соціологічні, культурологічні аспекти аналізу основ творчості.

Творчість є похідною реалізації індивідом унікальних здібностей у певній області. Також приділяється увага такому явищу, як самореалізація особистості. Тут реалізація здатностей у діяльності людини розглядається як потреба в самореалізації, яку особистість ніколи не може повністю задовольнити.

У психологічному аспекті загадковість процесу творчості розглядається як дещо поза межею раціонального. Це підтверджується і тим, що творчі люди не можуть пояснити процес народження їх творінь, і тому не можуть навчити творити. Лише організація творчого процесу є раціонально осмисленою.

Деякі теоретики вважають, що художня геніальність є формою розумової патології. Творча людина обов’язково мусить мати якісь психічні захворювання. І справді, як стверджує історія, більшість геніальних людей (як вчених, так і митців) мали певні психічні відхилення.

Існує ієрархія ціннісних рангів, що характеризує ступінь схильності людини до наукової творчості: здібності – обдарованість – талановитість – геніальність.

Американський психолог Д. Гілфорд відзначає прояв у процесі творчості шести здібностей вченого:

швидкості мислення,

аналогій і протиставлень,

експресивності,

уміння перемикатися з одного класу об'єктів на інший,

адаптаційній гнучкості або оригінальності,

вміння надавати ідеї необхідні обриси.

У науковій творчості беруть участь свідомість і підсвідомість, розум і інтуїція. При цьому підсвідомі процеси відіграють тут особливу роль.

Системне мислення з перевагою фактора інтуїції може використовувати як методи індуктивного, так і дедуктивного мислення.

Таким чином, у творчому процесі взаємодіють несвідоме й свідоме, інтуїція і розум, природний дар і набуті навички.

І хоча частка творчого процесу, що доводиться на розум, можливо, кількісно не переважає, якісно ж вона визначає багато істотних сторін творчості. Свідомий початок забезпечує самоспостереження й самоконтроль ученого, допомагає йому самокритично проаналізувати й оцінити свій добуток і зробити висновки, що сприяють подальшому процесу творчості.

В іноземній літературі оцінка творчих здібностей людини здійснюється через використання поняття „інтелект”.

У широкому контексті під поняттям „інтелект” розуміють усю пізнавальну здатність людини – відчуття, сприйняття, пам'ять, уявлення, мислення; у вузькому – загальну здатність індивіда пізнавати світ і розв'язувати проблеми, що визначають успішність у певному виді діяльності. До цього також можна додати життєві уявлення про інтелект як здатність розв'язувати проблеми без спроб та помилок, обізнаність з різноманітних питань. Найчастіше інтелект уявляють як загальну характеристику поведінки, що зумовлює успішну адаптацію до нових життєвих умов. При відповіді на запитання, кого ви вважаєте інтелектуальною особистістю, опитувані люди найчастіше називали наступні властивості: „добре і логічно мислить”, „багато читає”, „глибоко сприймає прочитане”.

Інтелект – багатовизначний: крім здатності до запам'ятовування, він містить аналітичні, креативні й практичні здібності. Таким чином, зростання інтелекту нерозривно пов'язане з накопиченням знань і розвитком способів оброблення інформації.

Множинність інтелекту передбачає використання різноманітних способів, якими людина може сприймати й пізнавати навколишній світ. Це: вербально-лінгвістичний, логіко-математичний, внутрішньо особистісний, міжособистісний, візуально-просторовий, тіло-кінетичний, музичноритмічний. Кожна людина має ті чи інші здібності, відмінність полягає лише в значенні їхнього потенціалу. Але за сприятливих умов, якими можуть бути специфічні методи й форми навчання, кожен може розвинути в собі будь-який тип інтелекту до рівня компетентності.

Загальноприйнятим у зарубіжній психології є такий погляд на феномен інтелекту:

інтелект існує як найбільш загальна розумова здібність, до якої належить логічне мислення, планування, розв'язання проблем, абстрактне мислення, сприйняття складних ідей, швидкість навчання;

інтелект можна виміряти тестами (хоча тести IQ не можна вважати культурно зумовленими – вони тісно пов'язані зі сферами освіти, економічним становищем, середовищем);

особистість не народжується з незмінним рівнем розвитку інтелекту, але він частково стабілізується в період дитинства й потім незначним чином змінюється.

Інтелект є системою психічних процесів, які формуються зв'язками кори та підкоркових структур головного мозку, створюючи складні багаторівневі структури. Найяскравіше інтелект проявляється під час розв'язання нестандартних проблем. Отже, вивчати інтелект треба системно, проте найчастіше його вивчають, як було показано, в рамках з'ясування природи здібностей. І хоча дослідники інтелекту вкладають у це поняття свій зміст, його функції є загальновизначеними. До них зараховують: генерування суб'єктивно нової інформації на основі певних даних; адаптацію індивіда до зміни зовнішніх умов; зміну поведінки на основі аналізу ситуації; розв'язання проблем завдяки виробленню стратегії; відображення об'єктивної картини навколишнього.

Інтелектуально обдаровані люди, як правило, відрізняються високою інтелектуальною продуктивністю, обумовленою мірою ефективності процесів надходження й переробки інформації. Інтелектуальна продуктивність представлена трьома базовими властивостями інтелекту:

1) рівневими властивостями, що характеризують досягнутий рівень розвитку окремих пізнавальних психічних функцій, що полягають в основі точності й швидкості пізнавального відображення;

2) комбінаторними властивостями, що характеризують можливість виявлення різного роду співвідношень між різними враженнями, поданнями, поняттями, включаючи здатність виявляти задані зв'язки, самостійно формувати ті або інші нові зв'язки, а також конструювати неможливі зв'язки;

3) процесуальними властивостями, що характеризують операції, прийоми й стратегії інтелектуальної діяльності, аж до елементарних інформаційних процесів.

Для інтелектуально обдарованих людей досить типовим є яскраво виражений індивідуалізований характер інтелектуальної активності. Зокрема, мова йде про своєрідність способів структурування інформації. Крім того, варто сказати й про своєрідність способів кодування інформації, що характеризують індивідуальні особливості взаємоперекладу трьох основних „мов” роботи інтелекту – словесно-мовної, візуально-просторової, чуттєво-сенсорної.

Також інтелектуально обдаровані люди виявляють високий рівень готовності до генерації ідей (креативності, в вузькому значенні цього терміна, або дивергентному мисленню). Креативність традиційно описується наступними основними властивостями:

швидкістю (кількість ідей, що виникають в одиницю часу);

оригінальністю (можливість продукувати ідеї, що відрізняються від загальноприйнятих пізнавальних стандартів);

сприйнятливістю (чутливість до деталей, протиріч, невизначеності);

метафоричністю (можливість створювати фантастичні ідеї при збереженні певного об'єктивного зв'язку з вихідною проблемною ситуацією, уміння в простому бачити складне, а в складному – просте тощо).

І інтелектуальна продуктивність, і індивідуалізовані способи сприйняття дійсності, і креативність – це різні форми прояву інтелектуальних здібностей, оскільки всі ці аспекти роботи інтелекту мають пряме відношення до успішності вирішення тих або інших проблемних ситуацій.

Не викликає суперечок, що інтелектуальний потенціал суспільства зростає. Це зумовлює зміни й у практиці навчання. Пріоритетним виявляється той напрямок, у якому реалізуються всі можливі інтелектуальні задатки людини.

Інтелектуально-творча спрямованість розвитку особистості людини, формування й закріплення стійких інтелектуальних якостей можуть бути досягнуті за рахунок підвищення рівня інтелектуалізації змісту вищої освіти як основи розвитку творчого мислення. Воно пов'язане з насиченням навчальних дисциплін сучасними науковими концепціями й гіпотезами, з формуванням у них сучасних систем знань, що характеризуються такими якісними показниками, як динамічність, узагальненість, високий рівень пізнавальних орієнтирів; визначається виробленням механізмів мислення, що стимулюють інтелектуальний розвиток, закріпленням у них основ методології наукового пізнання: раціональних методів вибору й постановки мети, концепції її досягнення, здатності до оцінних дій.

Розвиток інтелекту людини як здатності творчого мислення, раціонального пізнання припускає самостійне (активне) включення досліджуваних об'єктів у нові зв'язки, співвідношення для виявлення нових властивостей, узагальнення їх у нових поняттях. Використання процесів узагальнення й абстрагування, заснованих на аналізі й об'єднанні подібних ознак, є одним із найважливіших моментів керування власним мисленням поряд зі здатністю людини враховувати нову інформацію, що надійшла, і співвідносити її з тією, що вже є.

Високий рівень інтелектуалізації змісту вищої освіти сприяє формуванню стійких інтелектуальних якостей, таких, як здатність до „бачення” проблеми (інтелектуальна ініціатива), самостійність, гнучкість, критичність мислення, широта переносу засвоєних образів діяльності в нову ситуацію, легкість асоціювання та ін.

Дата добавления: 2014-01-07