Основні екологічні терміни, поняття та закони

Екологія – це в першу чергу наука про навколишнє середовище. Під навколишнім середовищем розуміють цілісну систему взаємопов’язаних природних та антропогенних об’єктів і явищ, яка включає соціальні, природні та штучно створені фізичні, хімічні та біологічні фактори.

Основою розкриття цих понять служить вчення про біосферу. Поняття «біосфера» з’явилось у другій половині ХІХ ст. завдяки В.І.Вернадському (1863-1945), який розглядав її як єдину термодинамічну оболонку Землі, у якій зосереджене життя і здійснюється постійна взаємодія всього живого з неорганічними умовами середовища. Основою біологічної рівноваги і стійкості біосфери є кругообіг речовини та перетворення енергії. Елементарною первісною структурою біосфери є біогеоценоз, під поняттям якого розуміють ділянку біосфери, через яку неможливо провести жодної істотної ґрунтово-гео-хімічної межі, тобто це однорідні за топографічними, мікрокліматичними та біотичними умовами ділянки біосфери. До складу біогеоценозу входять: фітоценоз, зооценоз, мікробіоценоз, ґрунти та ґрунтові води, а також едафотоп (ґрунтовий покрив разом із живими організмами).

Сучасну екологію розділяють на факторіальну, популяційну та біогеоценологію.

Факторіальна екологія досліджую сукупність екологічних факторів – елементів середовища, які істотно впливають на живий організм, та реакцію – його відповідь на їх дію.

Популяційна екологія вивчає формування структури і динаміки природних угруповань осіб одного виду – популяцій. Вона досліджує коливання чисельності різних видів і встановлює причини цих коливань.

Біогеоценологія в свою чергу наука про взаємовідносини між живими істотами, представниками різних популяцій одного угрупування, а також між ними та навколишнім середовищем.

Крім того виділяють три основних підрозділи екології: аутекологія (вивчає індивідуальні організми), демекологія (вивчає групи організмів одного виду) та синекологія (вивчає взаємозв’язок між організмами в екосистемі).

Екологічні фактори поділяються на 3 групи:

1. Абіотичні (фізико-хімічні) фактори визначають можливість існування всіх груп організмів у тому чи іншому середовищі. В екосистемах вони виступають як ланка різними організмами і забезпечують цілісність екосистеми. За значенням вони бувають: ресурсами (вода, поживні речовини тощо) та умовами існування (неподільні абіотичні фактори, які не витрачаються в процесі життєдіяльності та однаково впливають на всі живі організми в даній екосистемі). Також до абіотичних факторів відносяться: кліматичні, едафічні (ґрунтові), геоморфологічні (рельєф) та гідрологічні.

2. Біотичні: рослини, тварини та мікроорганізми.

3. Антропічні: прямі (вирубка лісів, полювання, рибальство) та опосередковані (зміна середовища існування господарською діяльністю).

Дія будь-якого екологічного фактору залежить від його інтенсивності. Дія може бути позитивною та негативною. Зона екологічного оптимуму – діапазон найбільш сприятливого впливу фактору на організм. Критичні точки – мінімум та максимум значення фактору, які витримає організм. Відносно стійкості до екологічних факторів живі організми поділяються на еврібіотні (екологічно пластичні) та стенобіотні (екологічно не пластичні). Лімітуючий фактор – відсутній, або максимально відхилений від оптимуму сприятливий фактор, або інтенсивний несприятливий фактор, який діє у певній місцевості і не дозволяє існувати конкретному організму.

Всі організми знаходяться у постійній взаємодії з навколишнім середовищем завдяки кругообігу речовин і повинні при цьому підтримувати певну динамічну рівновагу, або гомеостаз. Сукупність цих взаємодій називають екосистемою, яка є основною функціональною одиницею екології (термін був запропонований екологом Тенслі), а також біосфери Землі. Вона не має певного розміру та об’єму. Біосфера – навколишня оболонка земної кулі, яка заселена живими істотами, що діють як геологічна сила і формують зовнішній вигляд Землі. Ноосфера – новий стан біосфери, при якому розумна діяльність людини стає визначним фактором розвитку біосфери.

Частини біосфери, відокремлені одна від одної кліматичними, ґрунтовими та іншими кордонами, називають біогеоценозами. Розрізняють біогеоценози суші та водоймища. Складовими частинами біогеоценозу є біоценоз (сукупність живих організмів, що населяють ділянку суші чи водоймища) та біотоп (ділянка суші чи водоймища з однотипними умовами, яку займає певний біоценоз). Окремим невід’ємним елементом біогеоценозу є ґрунт, як природно-історичне тіло, що утворюється під впливом клімату та живих організмів із геологічних пород. Засновником вчення про ґрунт як біокосне тіло є В.В.Докучаєв. Для утворення ґрунту необхідно п’ять головних факторів: материнська гірська порода, живі організми, рельєф місцевості, клімат та час. Основним з цих факторів є живі організми.

Усі живі організми екосистеми за характером напрямку кругообігу речовин поділяються на: продуценти (організми, які здатні будувати свої тіла за рахунок неорганічних компонентів та енергії сонця), консументи (організми, що споживають готові органічні речовини продуцентів або інших консументів і трансформують їх у інші органічні речовини) та редуценти (організми, що споживають мертві органічні речовини продуцентів та консументів, і переводять їх у неорганічні сполуки). Усі ці три групи організмів у екосистемі утворюють трофічний ланцюг.

Агроекологія - це комплексна наукова дисципліна, яка вивчає взаємодію людини з навколишнім середовищем у процесі сільського­сподарського виробництва, вплив сільського господарства на при­родні комплекси та їх компоненти, взаємодію між компонентами агроекосистем і специфіку колообігу в них речовин, перенесення енергії, характер функціонування агроекосистем в умовах техно­генних навантажень.

Дата добавления: 2014-01-06