Буферність ґрунту

Роль мінеральної речовини ґрунту у формуванні його родючості.

Мінеральна частина в середньому становить 55 - 60 % об'єму і 90 - 97 % маси ґрунту. За походженням і складом вона пов'язана насамперед із мінералами магматичних і осадових гірських порід, на яких відбувається ґрунтотворний процес. Польові шпати, силікати, кварци, карбонати, слюди досягають 85 % мінеральної складової ґрунту. Найважливіші хімічні (запас і форми поживних речовин), фізичні (структура, водо- і повітропроникність, набухання) та біологічні властивості ґрунту тісно пов'язані з його мінеральним складом, що великою мірою визначає рівень його природної родючості.

Для класифікації ґрунтів за гранулометричним складом використовують спеціальну шкалу, основними критеріями якої є співвідношення в ґрунті вмісту фізичної глини (мінеральні часточки менші за 0,01 мм) і фізичного піску (мінеральні часточки розміром понад 0,01 мм).

Піщані грунти збідненні на гумус та поживні речовини, добре пропускають воду, але слабко затримують її, добре керовані, навесні швидко прогріваються, легко орються.

Глинисті грунти мають підвищену щільність, слабку аерацію, і вбирають багато вологи, але погано пропускають її в глибші горизонти. В сирому вигляді мають підвищені в'язкість і липкість, у сухому - велику твердість. Глинисті ґрунти важко орати, питомий опір їх під час обробітку значно вищий, ніж супіщаних.

Кращими для сільськогосподарського використання є суглинкові грунти, що займають проміжне положення між глинистими і піщаними.

Гранулометричний склад ґрунту - одна з його агрономічно важливих властивостей, що визначає форму, строки та способи внесення добрив. У глинистих ґрунтах поживні речовини добрив інтенсивно вбираються, повільно пересуваються по профілю. Втрати їх незначні.

Під буферністю ґрунту загалом розуміють його здатність підтримувати сталою реакцію середовища (рН) за дії на нього кислот і лугів. Сьогодні це поняття розглядається значно ширше, а саме як здатність ґрунту протидіяти зовнішнім навантаженням і зберігати свої основні функції.

Кислотна буферність - здатність ґрунту протистояти впливу кислот органічного і мінерального походження. Має прямий і опосередкований вплив на агрономічно значущі показники ґрунту та проведення хімічних меліорацій.

Лужна буферність - здатність ґрунту протистояти впливу лугів будь-якого походження. Має істотне еколого-технологічне значення, в тім числі при проведенні хімічних меліорацій.

Буферність вапняного потенціалу є генетичною ознакою ґрунту, визначає особливості еколого-меліоративних та еколого-технологіч-них вирішень при вапнуванні ґрунтів, визначенні запасу поживних речовин, розробці системи удобрення.

Азотна буферність - здатність ґрунту зберігати азотну рівновагу в процесі іммобілізації та мобілізації мінеральних форм азоту грунту і добрив.

Фосфатна буферність - здатність ґрунту протистояти змінам потенціалу фосфору ґрунтового розчину при внесенні фосфору в грунт або споживанні його з ґрунту рослинами.

Калійна буферність - здатність ґрунту протистояти змінам калійного потенціалу ґрунтового розчину при внесенні калійних добрив у ґрунт або споживанні його з ґрунту рослинами. Враховують під час розробки системи удобрення сівозміни.

Буферність солонцевого потенціалу - здатність ґрунту протистояти зміні ґрунтово-вбирного комплексу (ҐВК) як основи хімічних меліорацій солонцюватих земель.

Окисно-відновна буферність - здатність ґрунту зберігати окисно-відновний потенціал (ОВП) на певному рівні після внесення окисників або відновників та в разі коливання вологості і температури грунту. Істотно впливає на живий моноліт ґрунту і всі процеси, повʼязані з живленням сільськогосподарських рослин.

Гідробуферність - здатність ґрунту акумулювати й раціонально витрачати депоновану ним продуктивну вологу, а також зберігати оптимальні гідроаеральні умови життєдіяльності рослин під впливом перезволоження чи висушування.

Термобуферність - здатність ґрунту протистояти зміні температурного поля насамперед кореневої зони рослин, що істотно впливає на їх ріст і розвиток. Високу термобуферність мають торфові ґрунти.

Флуорна буферність - здатність ґрунту протистояти накопиченню флуору (фтору). Фітофлуорна акумуляція не створює небезпеки для рослини. Флуор міцно закріплюється ґрунтом у недоступній для рослин малорозчинній формі, особливо за високої концентрації в грунтовому розчині іонів Са²⁺. В дерново-підзолистих ґрунтах флуор-буферність значно нижча, ніж у ґрунтах чорноземного типу.

Буферність відносно важких металів - здатність ґрунту протистояти накопиченню важких металів, у тім числі й радіонуклідів, розглядають як один із важливих критеріїв еколого-технологічної оцінки сільськогосподарського поля.

Отже, дефініція буферності, за P.C. Трускавецьким, ґрунтується на міцності зв'язків структурної і функціональної частин ґрунтової системи. Буферність відносно того чи іншого елемента родючості визначається здатністю ґрунту до зміни параметрів наймобільнішої і найдоступнішої частин елемента родючості («фактора інтенсивності») та до опору зовнішнім діям і впливам, спрямованим на цю зміну.

Дата добавления: 2014-01-06