Суб'єкти інвестиційної діяльності

До суб'єктів інвестиційної діяльності відносяться інвесторів та учасни­ків інвестиційної діяльності, які забезпечують здійснення інвестицій. Такий поділ суб'єктів інвестиційної діяльності залежить від функцій, які вони ви­конують. Саме тому обидві ці ролі можуть поєднуватися в одній особі. Інвес­торами та учасниками можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних країн, а також держави в особі урядів.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи вла­ди, фізичні та юридичні особи України та інших держав. Основним суб'єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який приймає рішення про вкладення власних, позикових або залучених майнових та ін­телектуальних цінностей в об'єкти інвестування з метою отримання вигод від використання відповідного об'єкту. Інвестором називають також учас­ника фондового ринку, що має вільні кошти і намагається вкласти їх з ме­тою отримання доходу (відсотків). У будь-якому разі, інвестор відмовляється від поточного споживання, від задоволення сьогоднішніх нагальних потреб у розрахунку на очікуване задоволення їх у майбутньому, але вже в біль­ших обсягах шляхом вкладення ресурсів у різні об'єкти інвестування. Він має право володіти, користуватися, розпоряджатися об'єктами та результата­ми інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, згідно з законодавством. Інвестор також має право на придбання необхідних йому майна та інших ресурсів у фізичних та юридичних осіб без­посередньо чи через посередників за цінами та на умовах, що визначаються за домовленістю сторін.

З точки зору класифікаційних ознак можна виділити окремі види інвес­торів.

За ознакою спрямованості основної господарської діяльності інвесторів доцільно поділити на індивідуальних та інституційних інвесторів.

- індивідуальний інвестор - фізичні особи: як резиденти, так і нерезиден­ти, що здійснюють інвестиції для розвитку своєї основної операційної госпо­дарської діяльності. Наприклад, у США близько 47 млн. американців є влас­никами акцій. На індивідуальних інвесторів Нью-Йоркської фондової біржі припадає ЗО % загальної кількості операцій.

- інституційний інвестор зазвичай це юридична особа - фінансовий посе­редник, що акумулює засіб індивідуальних інвесторів і здійснює інвестицій­ну діяльність, спеціалізовану, як правило, на операціях з цінними паперами.

Основними інституційними інвесторами є інститути спільного інвестуван­ня. Це корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні па­пери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Поділяючи інвесторів за цілями інвестиційної діяльності слід визначити стратегічних та портфельних інвесторів.

- стратегічний інвестор характеризується як суб'єкт інвестиційної діяль­ності, що ставить своєю метою придбання контрольного пакета акцій (пере­важної частки статутного капіталу) Для забезпечення реального управління підприємством відповідно до власної концепції його стратегічного розвитку;

- портфельний інвестор характеризується як суб'єкт інвестиційної діяль­ності, що вкладає свій капітал у різноманітні об'єкти (інструменти) інвес­тування винятково з метою одержання інвестиційного прибутку. Такий ін­вестор не ставить своєю метою реальну участь в управлінні стратегічним розвитком підприємствами-емітентами.

За орієнтацією на інвестиційний ефект інвесторів доцільно поділяти на:

- інвесторів, орієнтованій на потоковий інвестиційний доход - формують свій інвестиційний портфель переважно за рахунок короткострокових фі­нансових вкладень, а також окремих довгострокових інструментів інвес­тування, що приносять регулярний потоковий прибуток (наприклад, ку­понних облігацій);

- інвесторів, орієнтованих на приріст капіталу в довгостроковому періоді - вкладають свій капітал переважно в реальні операційні активи підпри­ємства, а також у довгострокові фінансові інструменти інвестування (ак­ції, довгострокові безкупонні облігації тощо);

- інвесторів, орієнтованих на позаекономічний інвестиційний ефект -вкладаючи свій капітал в об'єкти інвестування, ставлять перед собою со­ціальні, екологічні та інші позаекономічні цілі, не розраховуючи на одер­жання інвестиційного прибутку.

Залежно від відношення до ризику інвестора та схильності ризикувати у виборі об'єкту інвесторів поділяють так:

- інвестор, не схильний до ризику - характеризують суб'єктів інвестиційної діяльності, що уникають здійснення середньо- і високоризикових інвес­тицій, навіть незважаючи на справедливе відшкодування зростання рівня ризику додатковим рівнем інвестиційного доходу;

- інвестор, нейтральний до ризику - характеризують суб'єктів інвестицій­ної діяльності, що згодні брати на себе інвестиційний ризик тільки в тому випадку, коли він буде справедливо компенсований додатковим рівнем ін­вестиційного доходу;

- інвестор, схильний до ризику. Таким терміном характеризують суб'єктів господарювання, схильних іти на інвестиційний ризик навіть у тих ви­падках, коли він недостатньо справедливо компенсований додатковим рівнем інвестиційного доходу.

За менталітетом інвестиційного поводження, зумовленого вибором інвес­тицій за шкалою співвідношення між рівнями їхньої прибутковості та ризи­ку, виділяють такі групи інвесторів:

- консервативний інвестор - суб'єкт господарювання, що вибирає об'єкти (інструменти) інвестування за критерієм мінімізації рівня інвестиційних ризиків, незважаючи на відповідно низький рівень очікуваного за ними інвестиційного доходу. Такий інвестор піклується насамперед про забез­печення надійності (безпеки) інвестицій;

- помірний інвестор - суб'єкт господарювання, що вибирає такі об'єкти (інструменти) інвестування, рівень прибутковості і ризику яких приблизно відповідають середньоринковим умовам (за відповідним сегментом ринку);

- агресивний інвестор - суб'єкт господарювання, що вибирає об'єкти (інструменти) інвестування за критерієм максимізації потокового інвес­тиційного доходу, незважаючи на "супутній їм високий рівень ризику. Інституційних інвесторів відповідно до виконуваних ними функцій, до­цільно поєднати у такі основні групи:

1. Інституціині інвестори, які здійснюють переважно прямі інвестиції в обмежене коло підприємств.

- Холдингова компанія. Це головна компанія будь-якої фінансової моно­полії, що володіє контрольним пакетом акцій дочірніх підприємств і спе­ціалізується на управлінні.

- Фінансова група. Це об'єднання підприємств, пов'язаних в одне ціле сис­темою взаємної участі. На відміну від холдингу фінансова група не має головної фірми, що спеціалізується на управлінні.

- Фінансова компанія. Це корпорація, що фінансує вибране за певним кри­терієм коло інших корпорацій і не здійснює диверсифікацію вкладень, яка властива, наприклад, інвестиційній компанії, і не володіє контрольни­ми пакетами акцій корпорацій, які фінансує.

2. Інституціині інвестори, які здійснюють великі інвестиції, не дотримую­чись певного, наперед вибраного комплексу об'єктів інвестування.

- Інвестиційна компанія. Формує капітал за рахунок акумуляції коштів дрібних інвесторів. її єдиним видом діяльності є формування портфелів цінних паперів. Інвестиційна фірма, що управляє капіталом вкладників за їх довіреністю, називається трастом. Якщо компанія має лише один портфель інвестицій, вона вважається інвестиційним фондом.

- Страхові та пенсійні фонди.

3. Інституціині інвестори, які здійснюють великі (диференційовані) інвес­тиції, але не мають стабільного портфеля цінних паперів.

- Інвестиційні дилери (торговельні компанії, інвестиційні банки, фондові доми та ін.). Прагнуть отримати прибуток шляхом спекулятивної гри на зміні вартості фондових інструментів. Фактично останню групу можна зарахувати і до фінансових посередників.

- Фінансові посередники - це компанії, що надають професійні послуги, опо­середковуючи діяльність між емітентом та інвестором, з метою отримання прибутку. Вони є професіоналами фондового ринку, що спеціалізуються на роботі з цінними паперами, здійснюють посередницьку діяльність з випус­ку й обігу цінних паперів, діючи на фондовому ринку за дорученням і за рахунок клієнтів (брокерська діяльність), за власний рахунок (дилерська діяльність), за дорученням емітента у процесі первинного розміщення цін­них паперів а також надають інші послуги (наприклад, управління порт­фелем цінних паперів, інвестиційне консультування, реєстраційні функ­ції). Такі установи зобов'язані мати власний капітал, адекватний обсягу їх операцій на ринку цінних паперів (РЦП). Поряд з ними РЦП обслуго­вують банківські установи, які нарівні з іншими фінансовими та кредит­ними функціями можуть здійснювати посередницьку діяльність з випуску й обігу цінних паперів, виконувати операції на фондовому ринку за влас­ний рахунок, за дорученням і за рахунок клієнтів, здійснювати реєстра­ційні функції, а також надавати позики, пов'язані з цінними паперами.

До основних операцій фінансових посередників відносяться:

1) дилерська діяльність — укладення торговцем цінними паперами цивіль­но-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій ра­хунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом;

2 ) брокерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивіль­но-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цін­них паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи;

3 ) довірчі операції в Україні, як правило, полягають у прийнятті коштів або фінансових активів у довірче управління з подальшим їх розміщенням і не дістали великого поширення. Такі операції передбачають створення струк-турованого інвестиційного портфеля, який продається клієнту у формі сер­тифікату трасту. В Україні подібні операції можуть бути оформлені тільки за умови створення банком нової юридичної особи - інвестиційного фонду;

4) андеррайтинг - розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торгов­цем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента;

5) діяльність з управління активами інституційних інвесторів - професій­на діяльність учасника фондового ринку - компанії з управління актива­ми, що провадиться нею за винагороду від свого імені або на підставі від­повідного договору про управління активами інституційних інвесторів. Як передбачено законодавством, інвестори можуть виступати в якості:

- покупців (якщо вони купують страхові поліси, ощадні сертифікати ко­мерційних банків і т.д.);

- продавців;

- замовників (під час укладення договору-підряду на будівництво);

- кредиторів.

Інвесторам в умовах ринку надається широке коло повноважень відповід­но до їх економічної самостійності. Це, перш за все, визначення цілей, спря­мованості, видів та обсягів інвестицій, визначення складу інших учасників інвестиційної діяльності.

Учасники інвестиційної діяльності - фізичні та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. Інвестор визначає мету, спрямованість та обсяги інвестицій і залучає для їх реалізації на договірних засадах будь-яких учасників інвестиційної діяльності, в тому числі й шляхом організації конкур­сів і торгів. Держава і посадові особи не вправі втручатися в договірні відно­сини учасників інвестиційної діяльності понад своєї компетенції. Законодавством України передбачена заборона втручання державних ор­ганів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності.

На інвестиційному ринку серед основних учасників слід також виділяти різноманітних посередників, які виконують безліч посередницьких опера­цій, постійно взаємодіють між собою та складають його інфраструктуру. Сукупність фінансових посередників відображає стан інвестиційного ринку. Світова практика свідчить про надзвичайну роль фінансових посе­редників у системі державного управління інвестиційною діяльністю. Зна­чну роль відіграють інституційні інвестори, серед яких переважна кількість фінансових посередників.

Вітчизняне законодавство не містить конкретного визначення поняття "фінансовий посередник" чи "фінансово-інвестиційний посередник". Разом з тим, фінансовий посередник - це господарський суб'єкт, який надає своїм клієнтам послуги щодо перерозподілу вільних фінансових ресурсів шляхом проведення операцій на інвестиційному ринку. Фінансові посередники наділенні специфічними рисами та особливос­тями, які зумовлені, перш за все, їх місцем та роллю в економічній системі. Фінансове посередництво має різні форми, а фінансові посередники існу­ють кількох видів. В світовій практиці серед основних видів фінансових посе­редників виділяють такі: фінансові брокери, торгівці цінними паперами (ди­лери), інвестиційні фірми, інвестиційні консультанти та довірчі товариства.

На світових фінансових ринках діють фінансові посередники, які мають важливе значення для розвитку економіки держави та виконують декілька функцій. Фінансові посередники у США поділяються на три категорії:

- депозитні установи (комерційні банки, ощадні установи, кредитні спілки);

- ощадні установи контрактного типу (страхові компанії, пенсійні фонди);

- інвестиційні посередники (інвестиційні банки, інвестиційні компанії, іпотечні банки, житлові банки, фінансові компанії, взаємні фонди, вза­ємні фонди грошового ринку.

Структуру посередників на інвестиційному ринку України створюють такі посередники (учасники): інвестиційні банки; страхові, бро­керські, лізингові компанії; фондові біржі; комерційні банки; парабанківські інституції; інжиніринго-консалтингові фірми; інвестиційні фонди; компанії та трасти; фірми-девелопери та прожект-менеджери; тендерні комітети; то­варні біржі; депозитарії; іпотечні банки; дилерські контори; незалежні реє­стратори; проектні та будівельні фірми; вексельні та клірингові центри.

Основна функція фінансових посередників полягає у наданні допомоги в процесі передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки. Фінансові посередники на ринку інвестицій, в широкому розумінні, мож­на визначити як компанії, що надають послуги в галузі інвестування та здій­снюють процес безпосереднього регулювання попиту та пропозиції на фінан­сово-інвестиційні ресурси в економіці. Вони є суб'єктами ринку інвестицій. Реалізуючи свої функції суб'єкти інвестиційної діяльності можуть від­носитися до певного рівня у ході реалізації інвестиційного процесу.

Загалом доцільно виділити такі основні рівні суб'єктів інвестування:

1. Держава як суб'єкт інвестиційної діяльності може реалізовувати свої функції через систему інституцій або здійснювати безпосереднє інвесту­вання економіки. У першому випадку держава виступає як учасник інвес­тиційного процесу, а у другому - як інвестор. Держава виступає суб'єктом інвестиційної діяльності через:

> органи виконавчої влади і місцевого самоврядування,

> Національний банк шляхом регулювання попиту та пропозиції на залуче­ні грошові кошти, регулювання облікової ставки (кредитну експансію чи кредитну рестрикцію), проведення операцій на фондовому ринку щодо емісії, продажу та купівлі державних цінних паперів, регулювання норм обов'язкових резервів,

> банківську фінансово-кредитну систему, а саме Національний банк та банківські установи, в тому числі спеціалізовані банки (інвестиційні, ін­новаційні, іпотечні, ощадно-позичкові тощо).

> небанківську (парабанківська) фінансово-кредитну систему, до якої входять інститути спільного інвестування, довірчі товариства, кредитні спіл­ки, страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, лізингові фірми, інші небанківські фінансові установи тощо.

2. Дієвими суб'єктами інвестиційного процесу на цьому рівні є фінансові установи, до яких відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року № 2664 - III відносять банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійно­го забезпечення, інститути спільного інвестування та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

На інвестиційному ринку ці установи можуть виконувати такі функції як: випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх і обслуговування; довірче управління фінансовими активами; залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; фінан­совий лізинг; надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансово­го кредиту; надання гарантій та поручительств; переказ грошей; послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; торгівля цінними паперами; факторинг; та інші операції.

Зокрема, банки в інвестиційному процесі поряд із традиційними функ­ціями кредитно-розрахункового та касового обслуговування, депозитними операціями значно розширюють свою діяльність через запровадження опе­рацій з цінними паперами, зокрема, виконують функції депозитаріїв та неза­лежних реєстраторів цінних паперів акціонерних товариств; інвестиційного кредитування; проектного фінансування; довірчих операцій; обслуговування іноземної інвестиційної діяльності.

З прийняттям Закону України «Про кредитні спілки» від 20 грудня 2001 ро­ку № 2908 - III активізувалась діяльність і кредитних спілок - неприбуткових організацій, заснованих фізичними особами на кооперативних засадах із ме­тою задоволення потреб їх членів у взаємному кредитуванні та наданні фінан­сових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитні спілки надають своїм членам кредити; залучають на договірних умо­вах внески (вклади) на депозитні рахунки; виступають поручителем виконання членом спілки зобов'язань перед третіми особами та інші фінансові послуги.

Активними суб'єктами інвестиційної діяльності є також інститути спіль­ного інвестування (ІСІ), до яких відносять корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, які провадять діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів із метою отриман­ня прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. Інститути спільного інвестування залежно від порядку здійснення їх діяльності можуть бути:

- відкритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бе­ре на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами);

- інтервального типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних папе­рів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік;

- закритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язань щодо викупу цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) до моменту його реорганіза­ції або ліквідації.

Інститут спільного інвестування може бути також строковим або безстро­ковим. Строковий створюється на певний строк, встановлений у проспекті емі­сії, після закінчення якого зазначений ІСІ ліквідується або реорганізується. Безстроковий ІСІ створюється на невизначений строк. ІСІ закритого типу може бути лише строковим. Інститут спільного інвестування може бути ди-версифікованого й недиверсифікованого виду.

3. Третій рівень суб'єктів інвестиційного процесу формують виробничо-господарські об'єднання, до складу яких входять:

> акціонерні товариства;

> товариства з обмеженою, обмеженою, повною та додатковою відпові­дальністю;

> командитні товариства.

4. На четвертому рівні суб'єктів інвестиційного процесу виділяються угрупування з різними цілями, але найчастіше з метою поєднання капіталів для досягнення спільних інвестиційних рішень, до складу яких входять:

> холдинги;

> промислово-фінансові групи;

> концерни, консорціуми.

5. До п'ятого рівня суб'єктів інвестиційного процесу відносяться фірми, функціями яких є надання спеціалізованих послуг та виконання різного виду робіт, що сприяють інвестуванню:

> фірми-девелопери;

> проджект-менеджери;

> фірми-ріелтери;

> інжинірингові фірми;

> консалтингові фірми;

> еккаунтингові фірми.

Можливість використання різноманітних організаційних форм взаємодії партнерів в інвестиційному процесі надихає інвесторів залучати до спіль­ної інвестиційної діяльності різні фірми, функціями яких є надання спеці­альних послуг і виконання різного роду робіт. Звичайно з такими фірмами укладаються окремі договори (контракти). Разом з тим можливі і інші еко­номічні відносини, як то: залучення до складу акціонерів або компаньйонів, створення інвестиційних консорціумів або промислово-фінансових груп.

Найбільш зручною для інвестора є фірма-девелопер, яка приймає на се­бе відповідальність реалізувати інвестиційний проект. її обов'язки: пошук найбільш вигідного об'єкта вкладання коштів інвестора, розробка проекту, його фінансування і введення в експлуатацію. Девелопер виконує будівель­но-монтажні роботи самостійно або залучає підрядні і субпідрядні фірми. Як правило, в угоді з девелопером передбачаються умови, згідно з якими він може стати компаньйоном інвестора, відмовитись від проекту або умови, за якими інвестор відмовляється від проекту, а фірма-девелопер стає його влас­ником і відшкодовує інвестору витрати і втрачений прибуток.

Окремі функції щодо реалізації проекту загалом або окремого його етапу мо­же брати на себе керуючий проектом (проджект-менеджер) або спеціалізована команда спеціалістів, що пілотує інвестиційний проект, тобто виконує функції, ідентичні тим, що виконує у нас замовник. В ряді випадків при обґрунтуванні інвестиційного проекту для інвестора стає очевидною необхідність замість ви­конання будівельно-монтажних робіт придбання готової споруди, будівлі або незавершеного об'єкта. Ці послуги для інвестора виконує фірма-ріелтер.

Фірми-ріелтери - це посередники на ринку нерухомості. Ріелтери пра­цюють на комісійних засадах за угодами з продавцем нерухомості. Розмір комісії звичайно коливається від 3% до 10% залежно від вартості об'єкта, кон'юнктури ринку нерухомості і строків реалізації об'єкта. В Україні створена Асоціація ріелтерів, яка сертифікує членів Асоціації. В майбутньому ріелтери реалізують угоди купівлі-продажу нерухомості (пе­реважно житла) і потребують створення комп'ютеризованої інформаційної мережі з банком даних не тільки житла, але і промислових, культурно-грома­дянських і комунальних об'єктів, що пропонуються для продажу.

Важливе значення в інвестиційному процесі відіграють інжиніринго-консалтингові та еккаутингові фірми, які на договірних засадах розробляють різного роду документацію для інвестора: інформаційну, науково-технічну, проектно-кошторисну, опрацьовують проекти бізнес-планів тощо. На Заході великі банки та інвестиційні компанії також мають аналогічні відділи. Ці фірми та підрозділи створюють великі банки даних про галузеві, територіальні і міжрегіональні рівні конкуренції; нормативи, технічні умо­ви виробництва будівельно-монтажних робіт; про регіональні рівні цін на інвестиційні товари і ринки збуту цих товарів, періодично публікують цю інформацію в спеціальних довідниках. Інжинірингові фірми залежно від своєї спеціалізації можуть мати великі портфелі типових інноваційних проектів, що відповідають рівням світових стандартів.

Суб'єкти інвестиційної діяльності реалізують власні економічні інтереси, вступаючи у певні взаємовідносини на інвестиційних ринках. Ці ринки регу­люють процес обміну інвестиціями та інвестиційними об'єктами. Для забезпечення інвестиційної діяльності серед основних учасників можна виділити таких, що здійснюють специфічні функції тільки на ринку цінних паперів. Основними учасниками ринку цінних паперів є: емітенти цінних паперів - це держава в особі уповноваженого органу, юридична осо­ба й у випадках, передбачених законодавством, фізична особа. Емітент від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску.

Торговці цінними паперами - це суб'єкти, які вправі здійснювати такі ви­ди діяльності по випуску та обігу цінних паперів:

а) діяльність з випуску цінних паперів - діяльність визнається виконання торговцем цінними паперами за дорученням, від імені і за рахунок емі­тента обов'язків по організації передплати на цінні папери або їх реаліза­ції іншим способом. При цьому торговець цінними паперами за домовле­ністю з емітентом може брати на себе зобов'язання у разі неповного роз­міщення цінних паперів викупити в емітента нереалізовані цінні папери;

б) комісійну діяльність з цінними паперами - це купівля-продаж цінних па­перів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи;

в) комерційну діяльність з цінними паперами — це купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені та за свій рахунок.

Активним учасником ринку цінних паперів в Україні є Національна де­позитарна система, яка є дворівневою:

Верхній рівень - це Національний депозитарій України і депозитарії, що здійснюють розрахунки для зберігачів й здійснюють кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

Нижній рівень - це зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних папе­рів, та реєстратори власників іменних цінних паперів. Таким чином, основними учасниками Національної депозитарної системи є: Депозитарії цінних паперів - це спеціалізована посередницька органі­зація, яка забезпечує збереження й облік цінних паперів, обслуговує угоди, пов'язані з їх обігом, та у разі потреби поставку паперових бланків фондо­вих інструментів із своїх сховищ у місця, зазначені їх власниками; або це юридична особа, яка провадить виключно депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг й розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Фондова біржа чи учасники організаційно оформленого позабіржового ринку можуть бути засновниками депозитарію. Клієнтами депозитарію є зберігачі, які уклали з ним депозитарний дого­вір, емітенти щодо рахунків власних емісій, відкритих на підставі договорів про обслуговування емісії цінних паперів, а також інші депозитарії, із якими укладено договори про кореспондентські відносини.

Зберігачі цінних паперів - це організації, які мають дозвіл на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітенту з цінними паперами на рахунках у цінних паперах як щодо тих цінних паперів, що належать йому, так і тих, які він зберігає згідно з договором про відкриття рахунку в цінних паперах.

Комерційні банки, які мають дозвіл на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, і торгівці цінними паперами за наявності відповідного дозволу мають право бути зберігачами, проводити за дорученням власника операції з депонованими цінними паперами і здійснювати іншу депозитарну діяльність, пов'язану з обігом цінних паперів, за винятком клірингу та роз­рахунків за угодами щодо цінних паперів.

Клірингові депозитарії - це організації, які отримують, звіряють та по­новлюють поточну інформацію, готують бухгалтерські та облікові докумен­ти, необхідні для виконання угод щодо цінних паперів, визначають взаємні зобов'язання, що передбачає взаємозалік, забезпечують та гарантують роз­рахунки за угодами щодо цінних паперів.

Взаєморозрахунки за угодами щодо цінних паперів здійснюються на підста­ві розрахункових документів, наданих сторонами відповідно до договорів, що передбачають перехід права власності на цінні папери, або інформації наданої фондовими біржами та організаційно оформленим позабіржовим ринком. Правила та операційні стандарти клірингу та розрахунків за угодами що­до цінних паперів затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням із Національним банком України та Мініс­терством фінансів України.

Реєстратори власників цінних паперів - це організації, які проводять пе­релік за станом на певну дату власників іменних цінних паперів, належних їм іменних цінних паперів, що є складовою системи реєстру та дає змогу ідентифікувати цих власників, кількість, номінальну вартість та вид належ­них їм іменним цінним паперам. Органи державної влади, центри сертифікатних аукціонів і їх правонас­тупники не можуть вести реєстри і бути засновниками реєстраторів. Частка емітента цінних паперів у статутному фонді реєстратора не може перевищу­вати десяти відсотків. Емітент може вести власний реєстр самостійно, якщо кількість власників цінних паперів не перевищує кількості, визначеної Дер­жавною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Учасники ринку цінних паперів можуть об'єднуються в саморегулівні організації. Це організації професійних учасників ринку цінних паперів, які створюються згідно з Рішенням Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку України «Щодо затвердження Основних засад розвитку саморегулювання на фондовому ринку України» за № 350 від 22 листопада 2001 року, за принципом —одна саморегулівна організація з кожного виду професійної діяльності. Саморегулівна організація повинна об'єднувати не менше ніж 25% кіль­кості професійних учасників ринку цінних паперів, які здійснюють певний вид (види) професійної діяльності, за винятком саморегулівних організацій організаторів торгівлі та установ, що здійснюють розрахунково-клірингову ді­яльність. Найактивнішою саморегулівною організацією в Україні є Асоціація «Позабіржова фондова торгівельна система (ПФТС)», яка представляє собою електронний фондовий ринок, створений для торгівлі цінними паперами, до­пущеними Асоціацією до котування у Торгівельній системі. Членом ПФТС може бути будь-яка юридична особа, яка має право здійснювати підприєм­ницьку діяльність з цінними паперами в Україні і прийнята в Асоціацію згідно її Статуту, положень та правил.

Ще одним з учасників ринку цінну паперів є фондова біржа - утворюєть­ся та діє в організаційно-правовій формі товариства (крім повного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю) або дочірнього підприємства об'єднання торговців цінними паперами та здійснює свою ді­яльність відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок», інших актів законодавства України, статуту і правил фондової біржі.

Фондова біржа - організація, яка створюється без мети отримання при­бутку та займається виключно організацією укладання угод купівлі та прода­жу цінних паперів та їх похідних. Прибуток фондової біржі спрямовується на її розвиток та не підлягає розподілу між її засновниками (учасниками). Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за до­рученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію. Фондова біржа утворюється не менше ніж двадцятьма засновниками - торговцями цінними паперами, які мають ліцензію ка право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, або їх об'єднанням, що налічує не менше ніж двадцять торговців цінними паперами. Частка одного торговця цінними паперами не може бути більшою ніж 5 відсотків статутного капіталу фондової біржі.

Основними учасниками фондових бірж є:

Брокерські компанії - це компанії, що здійснюють цивільно-правові уго­ди щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за ра­хунок своїх клієнтів.

Дилерські компанії - це компанії, що здійснюють цивільно-правові угоди щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх по­ставки новому власнику від свого імені та за свій рахунок з метою перепро­дажу третім особам.

Маклери - це особи, які виступають посередниками при укладання угод на біржі.

Дата добавления: 2014-01-07