Технологічні уклади світової економіки

Технологічний уклад	Ядро	Ключовий фактор
Перший ТУ (1770—1830)	Текстильна промисловість і машинобудування, виплавка чавуну, водяний двигун.	Текстильні машини.
Другий ТУ (1830—1880)	Паровий двигун, залізничне будівництво, транспорт, машино- і пароплавобудування, вугільна.	Паровий двигун, верстати.
Третій ТУ (1880—1930)	Електротехнічне, важке машинобудування, виробництво й прокат сталі, лінії електропередачі, неорганічна хімія.	Електродвигун, сталь.
Четвертий ТУ (1930—1980)	Автомобілі і тракторобудування, кольорова металургія, виробництво товарів тривалого користування, синтетичні матеріали, органічна хімія, виробництво й переробка нафти.	Двигун внутрішнього згоряння, нафтохімія.
П’ятий ТУ (1980— до 2030—2040(?))	Електронна промисловість, обчислювальна, оптико-волоконна техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, роботобудування, виробництво й переробка газу, інформаційні послуги.	Мікроелектроніка.

Виходячи з кон'юнктури світового і внутрішнього ринку і наявності факторних умов, до пріоритетних галузей промисловості України віднесені:

у машинобудуванні - виробництво авіаційної і ракетно-космічної техніки, суднобудування, енергетичне і сільськогосподарське машинобудування, окремі виробництва електронної техніки і засобів зв'язку;

у металургійній промисловості - виробництво тонкого автомобільного листа, високоміцних труб, водо- і газопровідних труб з покриттям, алюмінієвої фольги і губчастого титану, сталевих канатів і арматури;

у хімічній і нафтохімічній - виробництво мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, синтетичного корду, полімерів і виробів з них, магнітних стрічок і рентгенівської плівки на лавсановій основі, товарів побутової хімії, автомобільних шин і гумотехнічних виробів;

у деревообробній промисловості - виробництво фанери, картону, спеціальних видів паперу, деревностружкових і древесноволокнистых плит, меблів;

у промисловості будівельних матеріалів - виробництво високоякісного скла, крейди, фракційного щебеня, тонких облицювальних плит з граніту і бруківки сучасного дизайну;

у легкій промисловості - поглиблена переробка льону і хмелю, швацьке і трикотажне виробництво.

Безумовно, усі ці пріоритети дуже значимі для національної економіки. Проте слід враховувати дві обставини. По-перше, практично жоден з пріоритетів не підкріплений достатніми інвестиціями для своєї реалізації. По-друге, реалізація більшості з перерахованих пріоритетів розрахована на 10-15 років. Чисті прибутки в сприятливих умовах можливі лише через 5-7 років, а до того часу національна економіка повинна якось вирішувати проблему внутрішнього споживчого ринку. Поки що на нім панує іноземний товаровиробник.

Починаючи ринкові реформи, Україна прагнула здійснити радикальні структурні зрушення в економіці країни на користь випереджаючого розвитку галузей, працюючих на задоволення потреб людини і насичення внутрішнього споживчого ринку, тобто прейти від тоталітарно-орієнтованої до соціально-орієнтованої економічної структури і відповідного облаштування свого суспільства. Проте за минулі роки майже жодного кроку в цьому вирішальному напрямі зробити не вдалося. У фактичних цінах доля виробництва засобів виробництва (група А) не лише не зменшилася, а навпаки зросла до 76,1%, а доля виробництва предметів споживання (група Б) впала до 23,9%. Розрахунки за порівнянними цінами дали незначне збільшення долі випуску предметом споживання, але це не зробило відчутної дії на стан внутрішнього споживчого ринку за рахунок власних товаровиробників. Його насиченість формується переважно за рахунок імпорту, а не виробників вітчизняних товарів. Таким чином, політика переорієнтації промислової структури в соціальному напрямі доки ще не сталася.

Діюча макроструктура трансформується досить повільно і далеко не в кращому напрямі.

У загальнопромисловій структурі питома вага сфери машинобудування і металообробки знизилася майже удвічі. Країна поставлена перед проблемою: або йти в пряму залежність від іноземних технологій, на що немає грошових коштів, або повертатися до примітивних технологій минулого.

Як перший, так і другий шлях для України згубні, оскільки приведуть її економіку до повної деградації і занепаду. Треба йти по єдино правильному шляху - оновлення, нарощування і структуризації національного машинобудівного комплексу, використовуючи новітні науково-технічні досягнення з тим, щоб освоювати і випускати власні технологічні системи. Це - основа прогресивного розвитку держави. Для цього треба мати місткий платоспроможний ринок. Важливим імпульсом до економічного пожвавлення і розвитку машинобудування може стати економічне і законодавче стимулювання кооперації і інтеграції з іноземними фірмами на базі спільного капіталу, а також залучення іноземних кредитних ресурсів. Це ефективніше і дешевше, ніж орієнтація на імпорт машин і устаткування. Цій галузі потрібний державний захист і підтримка для забезпечення ринкової стабілізації і виживанні в конкурентній боротьбі.

В умовах ринку, за відсутності централізованої галузевої системи управління економікою і істотної зміни інституціональних функцій, що виконуються адміністрацією суб'єктів економіки України (АТК, місто Київ, Севастополь, області.) з'являється необхідність в нових формах координації діяльності економічних суб'єктів. Однією з таких форм може бути сукупність підприємств різних галузей, що дістала назву «Кластер».

Математична статистика визначає кластер як сукупність об'єктів з близькими значеннями параметрів, що відбивають якісні характеристики цих об'єктів.

З організаційно-економічних позицій кластер - сукупність основних, споріднених і таких, що підтримують галузей. М.Портер так визначає поняття кластера: «Кластери промислових галузей формуються фірмами і галузями промисловості, пов'язаними через вертикальні (покупець-постачальник) або горизонтальні (загальні клієнти і технології) стосунки з головними гравцями, розташованими в окремому регіоні - державі».

Коли формується кластер, усі виробництва в нім починають надавати один одному взаємну підтримку. Вигода поширюється по усіх каналах постачальників або споживачів.

М. Портер, приходить до висновку, що повсюдне поширення кластерів можна розглядати в якості головної риси усіх високорозвинених національних економік.

Таким чином, розділення національної економіки на взаємозв'язані, взаємозалежні галузеві підрозділи різного рівня дозволяє розглядати національну економічну діяльність як структуровану в галузевому просторі.

Більшості структур національних економік властиві такі стійкі тенденції розвитку:

1. Зростання технічного рівня виробництва, що виявляється у підвищенні фондоозброєності праці, яке веде до збільшення обсягів виробничих фондів стосовно кількості працюючих.

2. Випереджальний розвиток електроенергетики, машинобудування, хімічної, приладобудівної, електронної та інших на-укомістких галузей.

3. Збільшення частки невиробничої сфери порівняно з галузями матеріального виробництва.

4. Прискорений розвиток обробної промисловості порівняно з видобувною.

5. Розширення участі в міжнародному розподілі праці, що виявляється в більш швидкому збільшенні зовнішньоторговельного обороту стосовно зростання виробництва в країні.

При взаємодії й взаємозв'язках структурних елементів національної економіки створюються умови для безперервного продовження, поновлення й повторення економічних процесів, тобто для їхнього відтворення (простого - повторення виробництва в колишніх масштабах, розширеного - у збільшеному розмірі, звуженого - у скороченому обсязі).

Кожну країну цікавить розширене відтворення, яке може відбуватися як екстенсивним, так й інтенсивним шляхом.

На думку вчених, все суспільне виробництво подвоюється протягом 40 років. Це відбувається на базі науково-технічного прогресу. Наука ж розвивається в цей період в чотири рази швидше.

Якщо прийняти кількість усіх учених за всю історію розвитку людства за 100%, то виявляється, що 90% припадає на тих, хто працював в ХХ столітті, а більше 50% усіх наукових розробок, якими сьогодні користуються люди, отримані в 60-х роках цього століття. Ці цифри свідчать про високу інтенсифікацію суспільного виробництва у цей період.

Результат діяльності національної економіки визначається рядом показників, що об'єднуються в систему національних рахунків (СНР). Така система - це спосіб упорядкування інформації про економічну діяльність господарських суб'єктів. СНР - це комплекс балансових таблиць у формі бухгалтерських рахунків.

Засновником такої системи був Ф. Кене (робота "Економічна таблиця"). Подальший розвиток ідеї Ф. Кене одержали в працях К. Маркса, Дж. Кейнса, А. Боуля, Р. Стоуна.

Посилення процесів інтернаціоналізації національних економічних систем розвинених країн, країн Західної Європи обумовило необхідність координації статистичних міжнародних рекомендацій і створення міжнародної системи національного рахівництва.

Перший варіант таких рахунків було опубліковано в 1950 р. Серед національних систем найдосконалішою визнано англійську СНР, розроблену лауреатом Нобелівської премії Р. Стоуном.

У 1993 р. в ООН на основі вдосконалення методів національного рахівництва прийнято сучасну СНР. В Україні у 1995 р. Міністерство статистики закінчило розроблення СНР.

СНР має всеохоплювальний характер, тому що вона:

- враховує діяльність всіх учасників виробництва (від державного управління до діяльності найманих робітників);

- містить показники, які в узагальнюючому вигляді описують всі економічні операції, стадії економічного процесу.

СНР містить рахунки, які стосуються:

- виробництва, де враховуються витрати й результати, які відносяться до процесу виробництва за певний період часу;

- утворення доходу, основою якого є рахунок виробництва (тобто попередній рахунок), що відображає формування національного доходу у процесі виробництва;

- розподілу доходу, який свідчить про величину доходів учасників виробництва;

- перерозподілу доходу, що відображає перерозподіл державою доходу учасників виробництва за допомогою податків і трансферних платежів;

- використання доходу, який містить інформацію про витрату доходу учасниками виробництва на кінцеве споживання й заощадження.

На думку французького економіста Л. Столерю, до функцій СНР можна віднести такі:

- сприяння проведенню економічної політики (короткостроковий прогноз у формі зведеної економічної таблиці);

- допомогу економічному прогнозуванню;

- оцінювання рівня життя різних прошарків і груп населення порівняно з аналогічними показниками в інших країнах як засіб проведення соціальної політики;

- забезпечення зв'язку науки й практики.

Основні показники, що характеризують стан національної економіки, згідно з СНР можна поділити на кілька груп.

До першої групи показників що характеризують загальнонаціональний розвиток виробництва, відносять національне багатство, сукупний суспільний продукт (ССП), кінцевий суспільний продукт (КСП), національний дохід (НД), валовий національний продукт (ВНП), валовий внутрішній продукт (ВВП), чистий національний продукт (ЧНП), особистий дохід (ОД).

Національне багатство - це все, що нагромаджено державою за всю історію її існування. Розрізняють потенційне національне багатство (всі природні ресурси) й реальне національне багатство (розвідані й освоєні ресурси, залучені до процесу виробництва).

Вперше національне багатство (суму нагромаджених матеріальних цінностей) було обчислено англійським економістом У. Петті у 1664 р. Англійський економіст Р. Гіффен розрахував національне багатство на основі відомостей про прибутковий податок, інші економісти визначали його виходячи з багаторічних даних про подароване майно й майно, отримане у спадщину.

ССП - це сума матеріальних благ, вироблених у суспільстві за певний проміжок часу (рік). Вартість ССП складається з матеріальних витрат (МВ), вартості необхідного продукту (НП) і прибуткового продукту (ПП):

ССП = МВ + НП + ПП.

За натурально-речовою формою ССП складається з виробництва засобів виробництва й предметів споживання.

Такий підхід був притаманним марксистській теорії.

Дата добавления: 2014-01-07