Фінансування основних галузей, які забезпечують людський розвиток

9) екологічну ситуацію:

- викиди шкідливих речовин в навколишнє середовище, тощо.

Прожитковий мінімум визначається вартістю так званого “споживчого кошику”. Останній розраховується, виходячи з мінімально припустимих нормативів споживання найважливіших благ та послуг. Такі нормативи споживання встановлюються, як правило, за фактичною структурою витрат 10% найменш забезпечених верств населення.

В світовій практиці застосовують нормативний та статистичний методи розрахунку прожиткового мінімуму. Нормативний метод заснований на науково-обґрунтованих нормативах мінімального споживання товарів і послуг, необхідних лише для відтворення продуктивних сил. Статистичний мето д базується на даних реального мінімального споживання населенням матеріальних благ.

Аналізується також співвідношення рівня заробітної плати та прожиткового мінімуму в динаміці. Мінімальна заробітна плата повинна встановлюватись в розмірі не нижче за офіційно визначений прожитковий мінімум. За методикою ЄЕТ (європейського економічного товариства) до низькооплачуваних відносять тих, чия заробітна плата становить 2/3 і нижче від середнього рівня в країні.

Виникнення бідності пояснюється, як правило, економічними причинами: зростанням безробіття, низьким рівнем оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованістю по виплатах заробітної плати. ООН наголошує на чотирьох основних проявах бідності (Human Development Report. 1997, - New York, UNDP, 1997, p. 5):

- коротка тривалість життя;

- низька професійно-освітня підготовка;

- відсутність необхідної бази для нормального життя – чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування;

- ізольованість від суспільного життя.

Верстви населення які знаходяться нижче межі прожиткового мінімуму, потребують соціального захисту.

За умов високої інфляції необхідно співвідносити фіксовані доходи населення та зростання індексу вартості життя. Для цього існують три способи:

– адаптація (пристосування до умов);

– компенсація;

– індексація (найбільш поширений спосіб).

Розрізняють очікувану і ретроспективну індексацію доходів населення. Очікувана індексація передбачає підвищення доходів з урахуванням прогнозованого зростання цін. Ретроспективна індексація здійснюється відповідно зростанню цін за минулий період. В світовій практиці частіше застосовується ретроспективна індексація або через фіксовані проміжки часу (3 – 6 місяців), або за шкалою заробітної плати автоматично із зміною цін. Але в будь-якому випадку доходи індексуються тільки тоді, коли відбувається лише інфляційне зростання цін. Середній рівень компенсації витрат від інфляції зазвичай складає 40–50%, що розглядається як фактор, стримуючий подальшу інфляцію.

Одним з найважливіших показників добробуту населення є його реальні доходи, на підставі яких прогнозується загальний обсяг, структура і динаміка споживання населенням матеріальних благ та послуг, склад і джерела доходів населення, розмір і рівень диференціації доходів окремих соціальних груп.

Планування та регулювання доходів має враховувати принцип нерівності формування й розподілу доходів у суспільстві. Досвід інших країн свідчить, що цей принцип є відносно стабільним — економічне піднесення в будь-якій країні збільшує її доходи в цілому, але не веде до суттєвих змін тієї частки сукупного доходу, яку одержують конкретні групи населення чи категорії сімей. Причинами нерівності утворення й розподілу доходів є: різниця у фізичних та розумових здібностях людей, в їхній освіті та професійній підготовці, у складі сімей, у наявності власності (житло, земля, виробниче устаткування, акції тощо).

Коли диференціація доходів у суспільстві є завеликою, то виникає бідність, яка створює загрозу для нормального процесу відтворення суспільства. Бідність визначається показником прожиткового мінімуму, який постійно змінюється внаслідок зміни цін на ринку товарів та послуг. Нерівність у доходах членів суспільства та їхніх сімей мусить коригувати держава через податкову політику: високі доходи оподатковуються за високими ставками, а доходи, що не перевищують прожиткового мінімуму, можуть бути взагалі звільнені від оподаткування.

Податкові надходження потім перерозподіляються в порядку компенсації людям, що несуть особливі фінансові витрати (скажімо, на утримання дітей, інших непрацездатних членів сім’ї). Такі заходи встановлюються в законодавчому порядку і систематично переглядаються відповідно до економічної та соціальної ситуації в країні. Крім того, держава має забезпечити надання цільової допомоги громадянам, що мають низькі доходи, не тільки з тим, щоб ці люди мали змогу утриматись на певному життєвому рівні, а й із тим, щоб вони могли робити хоч якісь невеличкі заощадження. Для цього державними структурами розробляються спеціальні програми зі збільшення заощаджень у населення, стимулювання укладання договорів страхування життя, забезпечення участі громадян у формуванні та розподілі доходів підприємств, заохочення участі в будівництві житла та присадибних споруд.

На думку західних учених і фахівців саме нерівність доходів членів суспільства стимулює виробництво, створює передумови для піднесення економіки, збільшення доходів кожної сім’ї, тобто є шляхом до індивідуальної свободи, до гартування підприємницького духу. В ім’я збільшення доходів суспільство розвиває продуктивні сили, оновлює технологію виробництва, штов­хає вперед науку, винаходить нові товари і послуги. Ясна річ, що це справедливо тільки до певної межі. Занадто велика різниця в доходах, як уже було сказано, є причиною соціального напруження і можливого соціального збурення в суспільстві.

В основі реальних доходів переважної більшості населення є реальна заробітна плата робітників і службовців, реальні доходи селян від власного та колективного господарства. Належний рівень заробітної плати стимулює продуктивність праці, спонукає працівників підвищувати свою кваліфікацію, є індикатором узгод­ження інтересів підприємців і найманих працівників.

Реальні доходи населення визначаються за допомогою математичних розрахунків, що ґрунтуються на загальних показниках економічного й соціального розвитку країни, державного бюд­жету, а також виходять із результатів наукових і соціальних досліджень. Реальні доходи можна обчислити за формулою:

, (4.2.),

де Др — реальні доходи;

Дт — грошові витрати на придбання товарів;

Дн — натуральні доходи громадян;

М — матеріальне споживання в сфері послуг;

Вж — продукція індивідуального і житлово-кооперативного будівництва;

— зміна ціни на товари і послуги.

Грошові витрати на придбання товарів встановлюються, виходячи з балансу грошових доходів і витрат населення, за формулою:

, (4.3.),

де Дт — грошові витрати на придбання товарів;

— зарплата, дивіденди, пенсії, допомога, стипендії, надходження з фінансової системи, дохід домашніх господарств, яким розпоряджається власник, дохід від праці в колективних, фермерських господарствах, тощо;

Ддр — оплата послуг, обов’язкові платежі, придбання лотерейних квитків;

— зміна в заощадженнях населення;

— зміна заборгованості за товарами, які придбано в кредит, та сальдо операцій за переказами та акредитивами.

Натуральні доходи прогнозують виходячи з балансу сільськогосподарської продукції та бюджетних обстежень населення. Матеріальне споживання у сфері суспільного обслуговування, яке нині поступово скорочується, установлюється з розрахунків розвитку соціально-культурних закладів та розбудови інфраструктури — як сума матеріальних витрат держави на підтримку соціа­льно-гуманітарної сфери. Зміна цін розраховується в розрізі форм торгівлі товарами та послугами за допомогою спеціальних обчислень, що мають прог­нозний характер.

Реальні доходи обчислюють для різних соціальних груп населення у розрахунку на одного зайнятого в тій чи іншій сфері діяльності або виробництва чи на душу населення (табл. 4.1.)

Таблиця 4.1.

Схема розрахунку реальних доходів населення, млрд. грн.

Показники	Усього	У тому числі:
робітники та службовці	селяни
1. Грошові доходи — усього
2. Грошові доходи, що не реалізуються на придбання товарів
3. Зміна заощаджень населення
4. Сальдо операцій за переказами та акредитивами
5. Грошові доходи, які реалізуються на придбання товарів
6. Натуральні доходи громадян
7. Матеріальне споживання у сфері послуг
8. Продукція індивідуального та житлово-коопера­тивного будівництва
9. Зміна цін на товари та послуги
10. Кінцеві (реально використовувані) доходи у порівнянних цінах
11. Середньорічна кількість, млн. осіб:
— населення
— зайнятих у виробництві
12. Реальні доходи, грн.:
— на душу населення
— на одного працівника

Прогнозний (плановий) рівень реальних доходів співвідноситься з базовим, що дає змогу обчислювати індекс зростання (падіння) реальних доходів (на душу населення, чи на одного зайнятого)

, (4.4.)

де — індекси зростання (падіння) фізичного обсягу реально використаних доходів, чисельності населення, зайнятих.

Можна розрахувати і вартість життя за допомогою індексу:

, (4.5.)

де — це витрати населення на придбання товарів і послуг відповідно в старих і нових цінах.

Цей індекс характеризує зміни купівельної спроможності людей, зміни вартості базового набору споживчих товарів і послуг, фактично придбаних сім’ями за даними бюджетних обстежень.

Для робітників і службовців розраховується реальна заробітна плата, виходячи з передбачуваного рівня середньомісячної заробітної плати, розміру податків і індексу цін на товари та послуги. Її рівень визначається за формулою:

, (4.6.)

де: — середньомісячна готівкова заробітна плата (нарахована й виплачена);

— утримання (податки);

— індекс цін на товари і тарифів на послуги.

Загальна сума реальних доходів робітників і службовців перевищує їхню реальну заробітну плату на суму виплат і пільг, отриманих за рахунок фонду суспільного споживання у вигляді пенсій, допомоги, стипендій, а також безплатних послуг охорони здоров’я, освіти тощо.

Визначення реальних доходів селян передбачає обчислення грошових і натуральних доходів від колективного, фермерського та особистого підсобного господарства. Грошові доходи коригуються на індекс цін на товари й тарифів на послуги: натуральні доходи визначаються за середньотоварними цінами реалізації, тобто з урахуванням продажу продукції на ринку. У розрахунках використовують дані балансу сільськогосподарської продукції та бюджетних обстежень. Загальну суму грошових і натуральних доходів треба збільшити на суму виплат і пільг за рахунок суспільних фондів держави й колективних господарств, а також на обсяг безплатних послуг соціально-культурних закладів.

Показники обсягу споживання матеріальних благ і послуг характеризують середні рівні споживання населенням найважливіших продовольчих товарів (м’ясо, молоко, яйця, риба, хлібопродукти, картопля, овочі, фрукти) та платних послуг. Середні рівні споживання продовольчих товарів можна розрахувати за допомогою балансових розрахунків валових ресурсів м’яса, молока, яєць, картоплі, зерна, овочів, що робляться для обчислення показ­ників розвитку сільського господарства. Обсяг споживання платних послуг прогнозується відповідно до прогнозу доходів та структури витрат населення на основі прогнозних споживчих бюджетів і балансу грошових доходів і витрат населення. Для прогнозування рівня життя населення та його державного регулювання використовують показники соціальних гарантій населенню, такі як: прожитковий мінімум (мінімальний споживчий бюджет); величина вартості прожиткового мінімуму; вартісна величина «споживчого кошика» з продуктів харчування; межа малозабезпеченості; мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія; стипендія; допомога та інше.

Споживчий бюджет — це балансовий розрахунок, який характеризує обсяг і структуру споживання населенням (або його окремими суспільними верствами) матеріальних благ та споживчих послуг.

Споживчий бюджет складається з індивідуального бюджету, що формується індивідуальними доходами, та грошової оцінки послуг, які надаються населенню із суспільних фондів споживання.

Розрахунки споживчого бюджету проводять у цінах відповідних років.

Прогнозування бюджету здійснюється з допомогою побудови моделі динаміки і структури споживання, орієнтованої на досягнення раціонального споживання населенням матеріальних благ і послуг.

Прогноз споживчого бюджету застосовується для:

а) оцінки досягнутого рівня життя населення;

б) пошуку найбільш ефективних шляхів поліпшення добробуту народу;

в) обґрунтування рівня доходів сімей, оплати праці, доходів, соціальних виплат та пільг.

Мінімальний споживчий бюджет — це балансовий розрахунок, що визначає такий обсяг доходів, який уможливлює задоволення потреб в їжі, одежі, предметах господарського вжитку, культурних запитах на рівні мінімальних фізіологічних норм, дос­татніх для життєдіяльності здорової дорослої людини, розвитку дітей, збереження здоров’я людей похилого віку. Розмір споживання за мінімальним бюджетом обумовлюється рівнем матеріального виробництва і умовами життєдіяльності людей.

Соціальний захист — це державна підтримка верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, з метою забезпечення відповід­ного життєвого рівня, тобто заходи, що включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш враз­ливим верствам населення), а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення, комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють де­стабілізуючим життєвим факторам (інфляція, спад виробництва, еконо­мічна криза, безробіття тощо).

Дата добавления: 2014-01-07