Потенціал промислового виробництва

Потенціал транспортних послуг

Потенціал АПК

Потенціал промислового виробництва

ЛЕКЦІЯ 6. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ОСНОВНИХ ГАЛУЗЕЙ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

За показниками розвитку Україна належить до індустріально-аграрних країн світу. Промисловість виступає провідною сферою економіки» країни, визначає рівень її економічного розвитку, можливості участі у світогосподарському житті. Вона включає біля 20 галузей (підгалузей).

Промисловість – це високорозвинена й визначальна галузь матеріального виробництва. Від рівня її розвитку залежить технічне переозброєння й інтенсифікація всіх галузей економіки, підвищення рівня життя населення, зміцнення обороноздатності країни. Цим визначається особлива роль промисловості в розвитку й підвищенні ефективності всієї економіки держави. Промисловість визначає масштаби й темпи розвитку інших галузей матеріального виробництва – транспорту й зв’язку, будівництва, торгівлі й громадського харчування й ін.

За принципом кінцевого споживання продукції промисловість поділяються на підприємства групи А (виробництво засобів виробництва) й підприємства групи Б (виробництво предметів споживання).

Основним завданням промисловості – є найбільш повне задоволення суспільних потреб у високоякісній продукції, забезпечення технічного переоснащення та інтенсифікації виробництва. Для вирішення цього головного завдання необхідно:

- збільшувати виробництво, поновлювати асортимент та підвищувати якість промислової продукції;

- здійснювати структурні перетворення у промисловості на користь галузей «Групи Б», тобто підвищувати темпи зростання виробництва предметів споживання;

- раціонально використовувати основні фонди, виробничі потужності, матеріальні, трудові та фінансові ресурси,

- створювати умови для технічного переоснащення та реконструкції основних фондів;

- підвищувати рівень організації виробництва у галузі та інше.

Державна промислова політика — цілісна система заходів, інвестиційно-структурних перетворень, що підкріплюються відповідни­ми механізмами реалізації (стимулювання, регулювання та контролю через відповідні інститути держави та ринку), спрямованими на розв’я­зання стратегічних і тактичних завдань розвитку реального сектору: зростання виробництва, підвищення конкурентоспроможності національ­ної економіки та окремих галузей.

Об’єктом промислової політики виступає весь індустріальний комплекс країни як єдиний організм.

Цілі промислової політики:

- підтримка галузей індустрії, які забезпечують майбутнє економічне зростання;

- модернізація традиційних галузей;

- досягнення соціальної прийнятності економічних процесів у депресивних, неперспективних галузях.

Світовий досвід переконує, що залежно від ситуації, яка складається у реальному секторі, держава може вдаватися до тактики «пристосуван­ня» або тактики «активного формування», здійснювати галузевий або горизонтальний підходи до реалізації цілей промислової політики.

Тактика «пристосування » — поступове скорочення виробництва у певній галузі з метою попередження занадто великих соціаль­них потрясінь.

Тактика «активного формування» — активне стимулюван­ня державою ринкових процесів, впровадження нових технологій, підпо­рядкування розвитку певних галузей суспільним цілям.

Галузевий підхід — захист та стимулювання розвитку окре­мих галузей, протекціонізм у міжнародній торгівлі.

Горизонтальний підхід — створення загальних сприятливих умов для забезпечення конкурентоспроможності підприємств на світовому ринку.

Варіанти проведення промислової політики для України:

1. Орієнтація на експорт — підтримка галузей, продукція яких користується попитом на світовому ринку, насамперед сировинних галузей.

2. Орієнтація на імпортозаміщення — підтримка галузей, що випускають продукцію, здатну замінити імпортні товари та витіснити іноземних конкурентів. Ставка робиться на прямі іноземні інвестиції.

3. Орієнтація на відновлення відтворювального процесу в промисловості — сприяння галузям, які реально виготовляють про­мислову продукцію, що користується попитом.

Об’єктами державного регулювання є міжгалузеві народногосподарські комплекси. Міжгалузевий народногосподарський комплекс (МГНГК) – сукупність (система) підприємств, що економічно, технологічно та організаційно взаємопов’язані між собою і випускають готовий до кінцевого споживання певний вид продукції

МГНГК в економіці України:

– Паливно-енергетичний.

– Металургійний.

– Військово-промисловий.

– Машинобудівний.

– Транспортний.

– Хіміко-лісовий.

– Аграрно-промисловий.

– Комплекс будівельних матеріалів.

– Соціальний.

В Україні існує потужний потенціал промисловості, розвинута ви­робнича інфраструктура. Але МГНГК, що склався за поділом праці ми­нулої моделі соціально-економічного розвитку, не відповідає потребам розбудови незалежної Української держави.

Суб’єкти державного регулювання промисловості в Україні: Міністерство економіки; Міністерство палива й енергетики; Національна комісія регулювання електроенергетики та ін.

Стратегічна мета промислової політики Української держа­ви — формування перспективних і конкурентоспроможних національних комплексів та виробництв.

Недоліки промислового комплексу України:

- не задовольняє кінцевого споживчого попиту;

- не інтегрований у світо-господарські процеси економічного, технологічного, науково-технічного розвитку;

- низький рівень переробки сировини;

- спрацьованість виробничих фондів;

- несприйнятливий до нововведень;

- низька інноваційна активність Негативні наслідки функціонування існуючого МГНГК:

- висока собівартість продукції;

- низька якість продукції;

- відсутність системи вивчення кон’юнктури ринку;

- незадовільна маркетингова діяльність;

- неконкурентоспроможність продукції української промисловості.

Основні завдання державного регулювання промисловості:

- формування конкурентного національного ринку промислової продукції;

- стабілізація основних показників промислового виробництва;

- структурна перебудова промисловості;

- технічне і технологічне оновлення галузей промисловості;

- підвищення конкурентоздатності вітчизняних товарів промислового виробництва;

- розвиток імпортозамінного та експортного виробництва;

- забезпечення екологічності промислового виробництва;

- зменшення бартеризації промисловості;

- виведення з експлуатації зайвих основних фондів.

Основними формами державного регулювання промисловості є:

- Кредитно-грошове регулювання - Зміна розміру облікової ставки, норм обов’язкових резервів; податкові, кредитні, експортні пільги

- Макроекономічне планування та програмування - Визначає цілі й пріоритети розвитку промисловості в цілому та окремих МГНГК; зосереджує ресурси на стратегічно важливих, перспективних напрямках промислового виробництва; визначає орієнтовані обсяги промислового виробництва; орієнтує підприємницьку діяльність у бажаному для суспільства напрямі

- Розміщення держконтракту і держзамовлення - Стимулює виробництво; сприяє прогресивним структурним зрушенням в економіці; забезпечує поповнення державного матеріального резерву

Важелями державного впливу на розвиток промисловості є:

- інвестиційно-інноваційна політика держави, бюджетне фінансування;

- державне регулювання цін на продукцію промислового виробництва;

- політика прискореної амортизації;

- пряме державне управління галузями, що перебувають у дер­жавній власності;

- розпорядження і використання об’єктів державної власності;

- державний контроль за діяльністю суб’єктів природних монополій;

- державна підтримка міжгалузевої кооперації;

- залучення іноземних інвестицій;

- державна експертиза якості товарів, їх відповідність міжнародним стандартам.

Предметом державного регулювання в промисловості є виробництво промислової продукції.

Залежно від типу галузі й форми власності державне регулювання промислового виробництва ведуть у вигляді прямого державного управління об’єктами (підприємствами) і регулювання їхньої підприємницької діяльності.

За показниками розвитку Україна належить до індустріально-аграрних країн світу. Промисловість виступає провідною сферою економіки» країни, визначає рівень її економічного розвитку, можливості участі у світогосподарському житті. Вона включає біля 20 галузей (підгалузей).

Промисловість – це високорозвинена й визначальна галузь матеріального виробництва. Від рівня її розвитку залежить технічне переозброєння й інтенсифікація всіх галузей економіки, підвищення рівня життя населення, зміцнення обороноздатності країни. Цим визначається особлива роль промисловості в розвитку й підвищенні ефективності всієї економіки держави. Промисловість визначає масштаби й темпи розвитку інших галузей матеріального виробництва – транспорту й зв’язку, будівництва, торгівлі й громадського харчування й ін.

За принципом кінцевого споживання продукції промисловість поділяються на підприємства групи А (виробництво засобів виробництва) й підприємства групи Б (виробництво предметів споживання).

Основним завданням промисловості – є найбільш повне задоволення суспільних потреб у високоякісній продукції, забезпечення технічного переоснащення та інтенсифікації виробництва. Для вирішення цього головного завдання необхідно:

- збільшувати виробництво, поновлювати асортимент та підвищувати якість промислової продукції;

- здійснювати структурні перетворення у промисловості на користь галузей «Групи Б», тобто підвищувати темпи зростання виробництва предметів споживання;

- раціонально використовувати основні фонди, виробничі потужності, матеріальні, трудові та фінансові ресурси,

- створювати умови для технічного переоснащення та реконструкції основних фондів;

- підвищувати рівень організації виробництва у галузі та інше.

Державна промислова політика — цілісна система заходів, інвестиційно-структурних перетворень, що підкріплюються відповідни­ми механізмами реалізації (стимулювання, регулювання та контролю через відповідні інститути держави та ринку), спрямованими на розв’я­зання стратегічних і тактичних завдань розвитку реального сектору: зростання виробництва, підвищення конкурентоспроможності національ­ної економіки та окремих галузей.

Об’єктом промислової політики виступає весь індустріальний комплекс країни як єдиний організм.

Цілі промислової політики:

- підтримка галузей індустрії, які забезпечують майбутнє економічне зростання;

- модернізація традиційних галузей;

- досягнення соціальної прийнятності економічних процесів у депресивних, неперспективних галузях.

Світовий досвід переконує, що залежно від ситуації, яка складається у реальному секторі, держава може вдаватися до тактики «пристосуван­ня» або тактики «активного формування», здійснювати галузевий або горизонтальний підходи до реалізації цілей промислової політики.

Тактика «пристосування » — поступове скорочення виробництва у певній галузі з метою попередження занадто великих соціаль­них потрясінь.

Тактика «активного формування» — активне стимулюван­ня державою ринкових процесів, впровадження нових технологій, підпо­рядкування розвитку певних галузей суспільним цілям.

Галузевий підхід — захист та стимулювання розвитку окре­мих галузей, протекціонізм у міжнародній торгівлі.

Горизонтальний підхід — створення загальних сприятливих умов для забезпечення конкурентоспроможності підприємств на світовому ринку.

Варіанти проведення промислової політики для України:

1. Орієнтація на експорт — підтримка галузей, продукція яких користується попитом на світовому ринку, насамперед сировинних галузей.

2. Орієнтація на імпортозаміщення — підтримка галузей, що випускають продукцію, здатну замінити імпортні товари та витіснити іноземних конкурентів. Ставка робиться на прямі іноземні інвестиції.

3. Орієнтація на відновлення відтворювального процесу в промисловості — сприяння галузям, які реально виготовляють про­мислову продукцію, що користується попитом.

Об’єктами державного регулювання є міжгалузеві народногосподарські комплекси. Міжгалузевий народногосподарський комплекс (МГНГК) – сукупність (система) підприємств, що економічно, технологічно та організаційно взаємопов’язані між собою і випускають готовий до кінцевого споживання певний вид продукції

МГНГК в економіці України:

– Паливно-енергетичний.

– Металургійний.

– Військово-промисловий.

– Машинобудівний.

– Транспортний.

– Хіміко-лісовий.

– Аграрно-промисловий.

– Комплекс будівельних матеріалів.

– Соціальний.

В Україні існує потужний потенціал промисловості, розвинута ви­робнича інфраструктура. Але МГНГК, що склався за поділом праці ми­нулої моделі соціально-економічного розвитку, не відповідає потребам розбудови незалежної Української держави.

Суб’єкти державного регулювання промисловості в Україні: Міністерство економіки; Міністерство палива й енергетики; Національна комісія регулювання електроенергетики та ін.

Стратегічна мета промислової політики Української держа­ви — формування перспективних і конкурентоспроможних національних комплексів та виробництв.

Недоліки промислового комплексу України:

- не задовольняє кінцевого споживчого попиту;

- не інтегрований у світо-господарські процеси економічного, технологічного, науково-технічного розвитку;

- низький рівень переробки сировини;

- спрацьованість виробничих фондів;

- несприйнятливий до нововведень;

- низька інноваційна активність Негативні наслідки функціонування існуючого МГНГК:

- висока собівартість продукції;

- низька якість продукції;

- відсутність системи вивчення кон’юнктури ринку;

- незадовільна маркетингова діяльність;

- неконкурентоспроможність продукції української промисловості.

Основні завдання державного регулювання промисловості:

- формування конкурентного національного ринку промислової продукції;

- стабілізація основних показників промислового виробництва;

- структурна перебудова промисловості;

- технічне і технологічне оновлення галузей промисловості;

- підвищення конкурентоздатності вітчизняних товарів промислового виробництва;

- розвиток імпортозамінного та експортного виробництва;

- забезпечення екологічності промислового виробництва;

- зменшення бартеризації промисловості;

- виведення з експлуатації зайвих основних фондів.

Основними формами державного регулювання промисловості є:

- Кредитно-грошове регулювання - Зміна розміру облікової ставки, норм обов’язкових резервів; податкові, кредитні, експортні пільги

- Макроекономічне планування та програмування - Визначає цілі й пріоритети розвитку промисловості в цілому та окремих МГНГК; зосереджує ресурси на стратегічно важливих, перспективних напрямках промислового виробництва; визначає орієнтовані обсяги промислового виробництва; орієнтує підприємницьку діяльність у бажаному для суспільства напрямі

- Розміщення держконтракту і держзамовлення - Стимулює виробництво; сприяє прогресивним структурним зрушенням в економіці; забезпечує поповнення державного матеріального резерву

Важелями державного впливу на розвиток промисловості є:

- інвестиційно-інноваційна політика держави, бюджетне фінансування;

- державне регулювання цін на продукцію промислового виробництва;

- політика прискореної амортизації;

- пряме державне управління галузями, що перебувають у дер­жавній власності;

- розпорядження і використання об’єктів державної власності;

- державний контроль за діяльністю суб’єктів природних монополій;

- державна підтримка міжгалузевої кооперації;

- залучення іноземних інвестицій;

- державна експертиза якості товарів, їх відповідність міжнародним стандартам.

Предметом державного регулювання в промисловості є виробництво промислової продукції.

Залежно від типу галузі й форми власності державне регулювання промислового виробництва ведуть у вигляді прямого державного управління об’єктами (підприємствами) і регулювання їхньої підприємницької діяльності.

Визначення потреби держави в промисловій продукції здійснюється за єдиною загальноприйнятою методикою, але з урахуванням специфіки виду продукції. Основним методом, що використовується, є балансовий метод. При цьому складаються два види балансів:

- засобів виробництва – якщо визначається потреба у засобах виробництва;

- предметів споживання.

Схема та зміст балансу розглянуто у відповідному розділі (Розд.6).

За балансовим методом, щоб визначити потребу держави у виробництві промислової продукції необхідно:

- розрахувати загальну потребу у продукції (частина «Розподіл»),

- виявити та розрахувати усі окрім виробництва джерела ресурсів даного виду продукції,

- використовуючи метод «балансової ув’язки» визначити необхідний обсяг виробництва.

Фактичний обсяг виробництва промислової продукції залежиться від наявності та ступеня використання всіх виробничих потужностей, наявності та використання трудових ресурсів, забезпеченості матеріальними та фінансовими ресурсами. При цьому максимально можливий випуск продукції визначається розміром виробничої потужності. Це випливає із визначення. Виробнича потужність (М) – максимально-можливий випуск продукції даної структури в одиницю часу.

Розмір виробничої потужності залежиться від наступних трьох факторів:

- кількості обладнання, яким розпоряджається підприємство (Nобл_і),

- продуктивності одиниці обладнання в одиницю часу (Аобл_і),

- часу використання і – групи обладнання (tобл_і).

Ця залежність виражається наступною формулою:

М = ∑ Nобл_і* Аобл_і* tобл_і, (6.1.)

(перша складова – екстенсивний фактор, дві інші – інтенсивні фактори)

З формули випливає, що виробнича потужність – динамічна величина. Це пов’язано зі зміною кількості обладнання, яке може бути виведено із експлуатації або придбано тобто введено в експлуатацію. У зв’язку з цим для визначення розміру виробничої потужності використовується ряд показників ресурсної частини балансу виробничих потужностей, який представлено у таблиці 6.1.

Таблиця 6.1.

Дата добавления: 2014-01-07