Бідність та прожитковий мінімум

Сукупні доходи суспільства в цілому і кожного з його членів справедливо оцінюються як показники економічного добробуту. Отримувані населенням доходи складають базу певного рівня життя.

Рівень життя визначається на основі оцінки кількості і якості спожитих життєвих благ (матеріальних і духовних). Він оцінюється як забезпеченістю населення життєвими благами, так і ступенем задоволення потреб людей у певних благах.

Склад життєвих благ дуже різноманітний. Поряд з доходами населення рівень життя визначають умови життєдіяльності, під впливом яких складається певний спосіб і стиль життя, оцінюється його якість.

Система показників рівня життя, яка рекомендована ООН, включає широке коло характерних умов життя. Виділяють 12 груп показників:

1. Народжуваність, смертність та інші демографічні характеристики населення.

2. Санітарно-гігієнічні умови життя.

3. Споживання продовольчих товарів.

4. Житлові умови.

5. Освіта і культура.

6. Умови праці і зайнятість.

7. Доходи і витрати населення.

8. Вартість життя і споживчі ціни.

9. Транспортні засоби.

10. Організація відпочинку.

11. Соціальне забезпечення.

12. Свобода людини.

Отже, при оцінці рівня життя використовуються показники річного споживання продуктів харчування, одягу, взуття в розрахунку на людину і сім'ю, забезпеченість житловою площею, меблями, товарами довготривалого користування, предметами культурно-побутового призначення. Окрім цього, використовуються показники, які характеризують забезпеченість населення школами, дитячими садками, рівнем медичного обслуговування, пунктами побутового обслуговування, пральнями, перукарнями, банями, їдальнями тощо.

Відповідна повинна бути і структура харчування, наприклад, хліба і картоплі рекомендується споживати приблизно 80 кг в рік у розрахунку на одну людину, овочів - 150 кг, фруктів -70-80 кг, м'яса - 60-70 кг.

Проте значна частина населення при переході до ринкової економіки не може дотримуватися цих норм і проживає на рівні малозабезпеченості. Іще у 80-х роках ми вперше зіткнулися з наявністю бідності.

Бідність, малозабезпеченість має декілька рівнів і характеризується такими показниками: 1) прожитковим мінімумом, 2) гарантованим прожитковим мінімумом, 3) мінімальним споживчим бюджетом.

Розрізняють прожитковий мінімум фізіологічний і соціальний. Перший розрахований на задоволення тільки головних найелементарніших потреб в товарах і послугах. Другий, окрім мінімальних норм задоволення фізичних потреб, включає витрати на мінімальні духовні і соціальні запити. Соціально-фізіологічний мінімум - нижня межа малозабезпеченості (бідності).

Гарантований прожитковий мінімум - це офіційно затверджений рівень мінімальної заробітної плати, пенсії, допомоги. Він не може бути нижчим за фізіологічний прожитковий мінімум і не може перевищувати вартісну величину мінімального споживчого бюджету.

Мінімальний споживчий бюджет як верхня межа бідності виражає в грошовій і натуральній формах той обсяг споживання життєвих благ, що мінімально достатній для фізіологічного і розумового розвитку людини. Він визначається суспільством як необхідний для збереження більш-менш допустимого рівня життя.

Розрахований прожитковий мінімум забезпечує можливість придбання найнеобхідніших товарів та одержання послуг (200 видів товарів). Розраховується також оптимальний (раціональний) споживчий бюджет. Він відображає ту величину і структуру споживання матеріальних і духовних благ, які забезпечують найповніше й розумне задоволення потреб людини за даного рівня розвитку продуктивних сил.

Бідність – це поняття широке, воно залежить від глибини прояву та типу, який обумовлює статус людини, яка потерпає від цього явища. Бідність розрізняють за типами: бідність економічно пасивного населення, бідність зайнятого населення, бідність безробітних і пенсіонерів. За видами бідність поділяють на «умовну» та «абсолютну». «Умовна» бідність характеризує матеріальний стан людини, коли бідність проявляється сезонно, не постійно, тимчасово. «Абсолютна» бідність свідчить, що людина самотужки неспроможна поліпшити свій матеріальний стан через фізичні чи психічні вади.

Причинами бідності можна вважати на даний момент наступні чинники:

· низький рівень соціальних виплат, що є результатом низьких заробітків, а отже - відрахувань до відповідних бюджетів і фондів;

· соціальні допомоги та інші трансферти становлять досить значну частину витрат бюджету, що свідчить про зростання економічного навантаження на працююче населення;

· нівелювання ролі заробітної плати як джерела доходів;

· активніший ріст інфляції в порівнянні з реальними доходами населення;

· перенасичення ринку праці однорідними професіями, відповідно неможливість реалізувати власну робочу силу;

· скорочення робочих місць;

· в сільському господарстві розорення, розпад більшості підприємств;

· невідповідність ціни і вартості робочої сили працівників.

По Україні за колективними договорами для більш ніж 50 відсотків працюючих встановлено мінімальний оклад або мінімальну заробітну плату, відповідно до законодавчо встановленого прожиткового мінімуму. В умовах економічного зростання в період 2000-2006 рр. встановлений державою рівень мінімальної заробітної плати жодного разу не перевищив межі бідності та дорівнював лише 0,4-0,6 прожиткового мінімуму. А за даними Світового банку відношення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму у Великобританії становить 6,4:1, Литві, Естонії, Польщі – 1,5:1. Гідна середня заробітна плата за європейськими стандартами має становити не менше 5 – 6 прожиткових мінімумів (5-6:1). В Україні на 2006 рік це співвідношення дорівнювало лише 1,5:1.

«Споживчий кошик» для визначення вартісної величини прожиткового мінімуму залишається майже незмінним з часів радянського союзу. Але якщо в радянській системі значна частина послуг забезпечувалась державою безплатно, у тому числі через розгалужену систему соціальної сфери на підприємствах і так звані суспільні фонди споживання, то в нинішній ринковій системі за все треба платити. «Споживчий кошик» необхідно переглянути та доповнити витратами на сплату Прибуткового податку, освіти, утримання дітей у дошкільних закладах тощо.

Соціальні допомоги та інші трансферти становлять досить значну частину, що може свідчити про зростання економічного навантаження на працююче населення, чи нівелювання ролі заробітної плати як джерела доходів. І перше, і друге є негативним явищем для економіки, оскільки за певних умов можуть стримувати економічне зростання країни. А останні роки свідчать про уповільнення темпів зростання реальної заробітної плати, що відповідно свідчить і про уповільнення розвитку виплат соціальної допомоги.

Продуктивність праці в Україні в 4,2 рази перевищує середню заробітну плату, тоді як у розвинених країнах це співвідношення коливається від 1,2 у Німеччині до 2 разів у Франції. На один долар заробітної плати середньостатистичний працівник України виробляє продукції в 3-3,5 рази більше порівняно з працівниками розвинених країн. Поглиблюється диференціація заробітної плати за видами діяльності, що знову свідчить про істотну міжгалузеву диференціацію оплати праці, яка здебільшого є невиправданою, оскільки вартість робочої сили працівників часто не відповідає ціні.

Проведений порівняльний аналіз ста­ну наближення України до стандартів Європейського Союзу визначив три групи показників: грошово-фінансової політики; розвитку реального сектору; соціальної сфери. Якщо за першими двома групами показників є значний прогрес у напрямі руху до європейських стандартів, то в соціальній сфері спостерігається найбільше відставання (таблиця 4.1)

Таблиця 4.1

Показники соціальної захищеності населення

Показник	Граничне значення ЄС	Показник в Україні	Можливі наслідки
Співвідношення доходів 10% найбагатших і 10% найбідніших громадян	10:1	13:1	- антагонізація соціальної структури - суспільна дестабілізація
Співвідношення максимального і мінімального розмірів пенсії у системі пенсійного забезпечення	5:1	31:1	- соціальна нерівність - посилення протестних дій громадян
Частка населення, яке живе за межею бідності	10%	26,7%	- люмпенізація населення
Ставка оплати праці за одну робочу годину	3 амер. дол.	20 амер. центів	- декваліфікація робочої сили
Частка доходу, що спрямовується на прибання продуктів харчування	20%	65%	- розвиток бідності

Бідність – це той рівень життя населення який не може забезпечити нормальні умови для відтворення населення. Кількісно цей рівень виражається показником "прожитковий мінімум", або "поріг бідності".

Прожитковий мінімум на відміну від біологічного мінімуму є більш динамічним. Він змінюється з розвитком соціально-економічного життя суспільства. Але світова практика показує, що поріг бідності значно підвищується у зв'язку із зростанням цін (інфляції), втім це не означає збільшення рівня споживання і підвищення рівня життя людей.

Дата добавления: 2014-01-07