Кадрова політика підприємства і управління персоналом

Персонал підприємства є специфічним ресурсом виробництва і ця специфіка накладає певний відбиток на управління ним. Найбільш характерними відмінностями даного ресурсу від матеріальних, природних тощо є:

1) найманий працівник може звільнитись з підприємства за власним бажанням;

2) працівник може відмовитись від умов, передбачених на конкретному робочому місці або підприємстві в цілому, і страйкувати;

3) працівник повинен розглядатись як виробничий ресурс, в житті якого постійно відбуваються якісь зміни і вони викликають зміну його потреб;

4) працівник може навчатись і набувати інших знань, освоювати нові професії і спеціальності;

5) рівень оплати праці є об’єктом тривалих переговорів і має задовольнити обидві їх сторони.

Персонал підприємства потребує створення системи управління ним, тобто системи планування, організації, керівництва і контролю. Ці завдання повинна вирішувати кадрова політика підприємства, основна мета якої полягає у забезпеченні кожного робочого місця і посади персоналом відповідної професії, спеціальності і кваліфікації.

Управління персоналом – це частина кадрової політики підприємства і є цілеспрямованою діяльністю його керівництва або керівництва окремих підрозділів щодо комплексного розв’язання проблем забезпечення кадрами, оплати праці, дисципліни праці. гігієни і безпеки праці та ін.

Система управління персоналом включає ряд функцій:

· планування потреби в певних категоріях персоналу;

· набір та відбір персоналу;

· визначення заробітної плати і пільг;

· професійна орієнтація і адаптація працівників до конкретних умов роботи;

· забезпечення процесу навчання персоналу;

· оцінка результатів трудової діяльності;

· підвищення або пониження в посаді, переміщення або звільнення.

Методи управління персоналом є нічим іншим, як методами управління підприємством і поділяються на економічні, адміністративно – правові і соціально – психологічні. З їх допомогою виробляються способи впливу на колективи і окремих працівників для здійснення їх діяльності. Всі види методів органічно пов’язані між собою.

Підготовка кадрів в Україні здійснюється через систему державних і недержавних навчальних закладів. Формами підготовки кваліфікованих робітників є такі:

* навчальні заклади з підготовки молодших спеціалістів;

* індивідуальне і бригадне навчання безпосередньо на вироб­ництві;

* курси оволодіння другою і суміжними спеціальностями.

Підготовку службовців і спеціалістів здійснюють навчальні заклади різних рівнів (коледжі, інститути, університети, ака­демії). Підготовка кадрів для підприємств нових (недержав­них) форм господарювання здійснюється державними і не­державними навчальними закладами на основі укладених договорів між підприємствами і навчальними закладами. Продуктивність праці, показники та методи її вимірювання Підприємства відшкодовують витрати на ці цілі за рахунок власних коштів.

5. Показники руху робочої сили на підприємстві

Рух кадрів на підприємстві характеризується за допомо­гою коефіцієнтів:

а) обороту робочої сили по прийому (Клп):

Коп =

де Чп — чисельність прийнятих на роботу за відповідний період, чол;

Чсс — середньоспискова чисельність працівників у цьому ж періоді, чол;

б) обороту робочої сили по звільненню (Коз):

Коз =

де Чзв.заг — загальна чисельність звільнених за відповідний період з будь-яких причин, чол;

в) коефіцієнту плинності (Кпл):

Кпл =

де Чзв — чисельність звільнених за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни або з інших причин, не пов'язаних з виробництвом, чол.

6. Продуктивність праці, показники та методи її вимірювання

Продуктивність праці – це показник, що характеризує її ефективність і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу.

Розрізняють продуктивність індивідуальної праці, яка відо­бражає затрати лише живої праці працівників, і продук­тивність суспільної праці, що відображає затрати праці живої та уречевленої.

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість продукції, що вироблена за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості.

Методи визначення виробітку:

- натуральний (ділення обсягу виробленої продукції у фізичниї одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах); різновидом натуральних вимірників обчислення виробітку є умовно-натуральні;

- вартісний (ділення обсягу виробленої продукції в гривнях до затрат часу, вираженого в середньосписковій чисельності ро­бітників, або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин);

- трудовий (ділення обсягу продукції, представленої в затратах робочого часу в нормо-годинах, на кількість робітників).

Дата добавления: 2014-01-07