Поняття витрат, їх класифікація

ТЕМА 13. ВИТРАТИ НА ВИРОБНИЦТВО ТА РЕАЛІЗАЦІЮ ПРОДУКЦІЇ. ЦІНИ ТА ЦІНОУТВОРЕННЯ

Економічна ефективність підвищення якості продукції

Економічна ефективність поліпшення якості продукції характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції підвищеної якості.

Річний економічний ефект (або річний прибуток від по­ліпшення якості) (Ея) обчислюється за формулою:

Ея = (∆П - Ен х К) x Nя, грн.,

де ∆П приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції підвищеної якості, грн.;

К — питомі капіталовкладення на проведення заходів щодо поліпшенння якості продукції, грн./од;

Nя — обсяг продукції поліпшеної якості в натуральних одиницях.

Якщо покращення якості продукції знаходить відображен­ня у підвищенні її сортності, то додатковий прибуток ство­рюється за рахунок підвищеної ціни на продукцію вищого сорту (∆Пя):

∆Пя = [(Ц ₂ – С ₂) - (Ц ₁ – С ₁)] x N я,

де Ц₁, Ц₂ — відповідно ціна одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.;

С₁, С₂ — собівартість одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.

Шляхи забезпечення виробництва високоякісної продукції.

Поліпшення якості продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу, тому підвищення якос­ті має значний народногосподарський ефект. Цей ефект врахо­вує ефекти і від виробництва, і від експлуатації (споживання) продукції підвищеної якості.

Сумарний річний економічний ефект від підвищення якості продукції (Есум) визначається як сума річних еко­номічних ефектів при її виробництві і споживанні (експлуа­тації):

Есум = Ев + Ес.

Всі витрати підприємства поділяються на операціні та інвестиційні. Операційними називаються поточні витрати підприємства, які пов’язані з виробництвом та реалізацією продукції.

Крім поділу витрат на операційні та інвестиційні, розділяють витрати бухгалтерські та економічні.

Перші з них відображають реальні суми фактично здійснених підприємством витрат у формі платежів за придбані сировинно – матеріальні ресурси, виплати заробітної плати, нарахування амортизації, здійснення орендних платежів тощо. Другі, крім реальних бухгалтерських витрат, включають неявні витрати підприємства, його власника у вигляді використовуваних землі, приміщень, інших власних активів, на які він формально не несе грошових витрат.

В основі групування витрат, що формують собівартість продукції, лежать такі ознаки:

І. Ступінь однорідності витрат.

Всі витрати за цією ознакою поділяються на:

- одноелементні (прості) — сировина і матеріали, заробітна плата тощо; ці витрати мають єдиний економічний зміст;

- комплексні — різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька елементів витрат, їх ще називають непрямими (загальновиробничі та адміністративні витрати, втрати від браку).

II. Спосіб віднесення на окремі види продукції.

Витрати поділяються на:

- прямі (безпосередньо пов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на її одиницю);

- непрямі (пов'язані з виготовленням різних виробів і не мо­жуть прямо відноситись на той чи інший вид продукції; до них належить заробітна плата управлінського і обслугову­ючого персоналу, утримання і експлуатація основних фондів тощо).

ІІІ. Зв’язок з обсягом виробництва.

Витрати поділяються на:

- постійні (їх загальна сума не залежить від кількості виго­товленої продукції в певних межах; до них належать вит­рати на утримання і експлуатацію будівель і споруд, уп­равління). В складі постійних розрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюються при зміні обсягу виробництва:

- змінні - загальна сума витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції; поділяються на:

- пропорційні - змінюються прямопропорційно до зміни обсягу виробництва - сировина, матеріали, комплектуючі, відрядна заробітна плата;

- непропорційні - поділяються на прогресуючі і дегресуючі.

Дата добавления: 2014-01-07