Закони політичного поля

Інституалізація політичного поля

Політичне поле та політичний процес й прогнозування.

1. Інституалізація політичного поля	3. Сутність та структура політичного процесу
2. Закони політичного поля	4. Характеристика політичного прогнозування та його інструментарій

Сучасний дискурс української політики багатий на використання поняття «поле» - згадують конституційне, правове, політичне поле і т. ін.. У цій повсякденній і теоретично не раціоналізованій мові виявляє себе тенденція до виділення того чи іншого виду соціальної практики в окремий простір діяльності й гри зі своїми межами, специфічною компетенцією і, природно, правом на вхід до цієї сфери діяльності, зі своєю специфічною логікою гри законами й інституціями.

Під політичним полем слід розуміти простір політичних позицій у даному суспільстві і об’єктивного зв’язку між цими позиціями, специфічних, що обертаються в даному полі, капіталів і ресурсів, а також простір політичних агентів, що займають ті чи інші позиції в політиці.

Агенти (партії, групи інтересів, групи тиску й ін..) і позиції (права, ліва, центристська і т. ін.) структурують політичне поле. Займаючи, вибираючи й використовуючи позиції, агенти ведуть боротьбу в політичному полі за рідкісні блага – статус, визнання, легітимність, владу, за позиції домінантних і впливових груп.

Поле є автономним полем сил, а також боротьби за позицію всередині нього. Поле визначається системою об’єктивних силових відносин – між соціальними позиціями, що відповідають об’єктивним відносинам з приводу визнання, легітимізації позицій і агентів у даному полі. Структура поля і його межі визначаються у кожний даний момент балансом між цими видами відносин і розподілом капіталів у полі.

Становлення й автономізація поля політики супроводжується виділенням і диференціацією внутріполітичних полів і субполів. Перш за все, відбувається поділ на поле професіонального спеціалізованого витворення політики і на поле масового витворення політики, в якому беруть участь усі громадяни, що мають політичні права.

Уся історія політичного поля постійно представлена двома формами: матеріалізованою – в інституціях (партії, профспілки, звільнені працівники партійного і профспілкового апаратів) і інкорпоративного – диспозиції й уявлення, практичне відчуття політичних діячів, зусиллями яких функціонують ці інститути.

Основний структурний закон поля. Усяке поле прагне організуватися навколо опозиції між двома полюсами і політичному полі – правий полюс, лівий полюс, політичний центр.

Закон опозиціонування, логіка дистантності. Політичному полю притаманна конкурсна боротьба з тими, хто займає найвіддаленіші позиції, і те ж саме характерне для агентів, які займають найближчі позиції, що надто по-різному загрожують реальним учасникам.

Закон конкуренції означає, що для розуміння й вибору якої-небудь позиції у полі програм, заяв, передвиборчих виступів важливо знати як сукупність конкурентних політичних позицій, пропонованих у полі, так і вимоги громадян, за вибір позицій яких відповідають їхні довірені особи, обрані професіональні політики.

Закон подвійної гри, котру ведуть професіонали у політичному полі. Як уже зазначалося, політичне поле коливається між двома оцінками і принципами легітимності й має подвійну залежність між полем професіоналів і полем не професіональної масової політики.

Дата добавления: 2014-01-07