Співробітництва. Основні форми міжнародної інвестиційної діяльності та виробничого

Основні форми міжнародної інвестиційної діяльності та виробничого

Інвестори – суб’єкти міжнародної інвестиційної діяльності

Індивідуальні Інституціональні

Ø Великі підприємства (ТНК та інші).

Ø Кредитні інститути, що приймають вклади і задовольняють потреби в інвестиційних кредитах.

Ø Кредитні інститути, що ведуть справи клієнтів на біржах.

Ø Інвестиційні банки.

Ø Інвестиційні фонди і компанії.

Ø Страхові компанії.

Ø Громадські емітенти.

Основна частина прямих зарубіжних інвестицій припадає на транснаціональні корпорації (ТНК), котрі, як правило, є величезними фірмами промислово розвинутих країн. Прямі зарубіжні інвестиції з країни базуван­ня, в котрій розташовується головне підприємство ТНК, в приймаючу країну, в якій корпорація має свої філії або дочірні підприємства, є головною ознакою транснаціональності їх діяльності. Відтак головною причиною ПЗІ є різна прибутковість вкладання капіталу у виробництво різних країн. Спо­нукальні мотиви ПЗІ лежать як в економічній, так і в політичній сферах.

Вони полягають в наступному:

· прагнення розмістити капітал в тій країні, де він приносить максимальний прибуток;

· скоротити рівень оподаткування;

· диверсифікувати ризик;

· подолати імпортні бар'єри міжнародної торгівлі;

· забезпечити доступ до природних ресурсів і дешевої робочої сили;

· скоротити транспортні витрати на доставку товару споживачеві;

· прагнення подолати вузькість внутрішнього ринку.

Чинники інвестиційної привабливості:

– економічна динаміка;

– потужність промисловості;

– фінансове сприяння уряду;

– експортні можливості;

– динаміка ринку;

– людський потенціал;

– інноваційний потенціал;

– суспільно-політична стабільність.

Характерні ознаки сучасного розвитку міжнародної інвестиційної діяльності:

1. Збільшення кількості країн-членів іноземного інвестування.

2. Розширення потоку іноземних інвестицій.

3. Зміна характеру, форм та напрямків міжнародної міграції капіталу останнім часом.

4. Зміна розміщення інвестицій по регіонах світового господарства.

5. Активне використання кредитних відносин новими незалежними та слаборозвинутими державами.

Транснаціональні корпорації (ТНК) – це компанії, головні підприємства і власники яких знаходяться в одних країнах, а філії чи дочірні підприємства функціонують як у цих же країнах, так обов'язково – в інших.

Ознаки ТНК (за ООН):

1. Відділення не менш, ніж у 6 країнах, незалежно від їх юридичної форми та виду діяльності.

2. Наявність головної компанії (один чи більше керівних центрів), яка впроваджує єдину корпоративну стратегію в усіх відділеннях чи філіалах.

3. Загальний обсяг діяльності понад 1 млрд. дол.

4. Частка закордонних активів у загальній вартості активів – 25-30%.

5. Реалізація 20% - 1/3 загального обсягу виробництва за межами країни базування.

Багатонаціональні корпорації (БНК) – це компанії які включають кооперативні об’єднання невеликої кількості (двох чи трьох) головних підприємств з такої ж кількості країн плюс широку мережу філій (чи дочірніх компаній), які функціонують у різних країнах світу.

Фактори, які сприяють інтернаціоналізації діяльності фірм:

· насичення товарами та послугами внутрішнього ринку країни;

· посилення конкуренції на національному рівні;

· заохочення з боку держави до вивезення капіталу та ін.;

· поява нових ресурсних можливостей, пов’язаних з нижчою вартістю факторів виробництва в інших країнах;

· сприятливість інвестиційного клімату в інших країнах.

Цілі створення зарубіжних філій ТНК:

o розширення ринку збуту;

o підвищення ефективності функціонування;

o забезпеченість сировиною;

o збільшення обсягів експорту;

o придбання унікальних технологій.

Спільне підприємництво – це спільна бізнесова діяльність підприємців, підприємств і організацій різних країн, яка передбачає розподіл доходів і ризиків від здійснення цієї діяльності.

Форми спільного підприємництва:

Ø Ліцензування

Ø Управління за контрактом

Ø Спільне підприємство (СП)

Спільне підприємство – це організаційно-правова форма поєднання дій партнерів різних країн з метою здійснення спільної підприємницької діяльності.

Об’єктивна основа спільного підприємництва – прямі інвестиції.

Характерні особливості СП:

· наявність згоди про довгострокові завдання співробітництва;

· об’єднання сторонами активів;

· оцінка об’єднаних активів як капіталовкладення обох країн;

· реалізація погоджених завдань через самостійні органи управління, незалежні від органів управління сторін;

· участь обох сторін у прибутках і збитках (відповідно до вкладеного капіталу).

Переваги СП:

o Забеспечується довготривалість угод і комплексність співробітництва.

o Встановлюється спільна відповідальність сторін за ефективність діяльності підприємства.

o Зменшується ризик, особливо політичний.

Головні мотиви створення СП для іноземного інвестора:

· зниження капітальних витрат і ризику при створенні нових потужностей;

· придбання джерел сировини чи нової виробничої бази, розширення діючих виробничих потужностей;

· нижча вартість факторів виробництва, особливо трудових ресурсів;

· можливість уникнення циклічної чи сезонної нестабільності виробництва;

· придбання нових каналів реалізації продукції;

· можливість проникнення на конкурентні ринки на набуття управлінського досвіду на них.

Вільні економічні зони – частина національного економічного простору, де застосовується особлива система пільг і стимулів, яка не використовується в інших регіонах країни.

Територія пріоритетного розвитку (ТПР) – це спеціально визначена територія держави, межі якої найчастіше збігаються з межами існуючих адміністративно-територіальних утворень і на якій запроваджується особливий (пільговий) режим інвестиційної діяльності, спрямований на залучення інвестицій та забезпечення соціально-економічного розвитку регіону.

Цілі створення ВЕЗ:

· необхідність розв’язання проблем інвестицій;

· стимулювання припливу іноземних інвестицій;

· розширення експортоорієнтованого і импортозаміщуваного виробництва;

· зростання надходжень від зовнішньоекономічної діяльності та активізації платіжного балансу країни, де утворюється ВЕЗ;

· ефективне використання місцевих ресурсів;

· можливість залучення нових технологій;

· розв’язання проблеми депресивних регіонів.

Види пільг у ВЕЗ та ТПР: з овнішньоторговельні; податкові; фінансові;

адміністративні.

Інформаційні ВЕЗ – відносно новий тип ВЕЗ, орієнтованих на концентрацію в них високих інформаційних технологій, розвиток комунікаційних систем, розробку програмного забезпечення, надання телемаркетингових послуг.

Офшорна зона – країни або певні території країн, в яких уряди з метою створення сприятливого підприємницького клімату надають компаніям ряд пільг.

Дата добавления: 2014-01-07