Фактори і критерії порівнянь рівнів економічного розвитку

У найбільш загальному вигляді виділяють такі головні фактори виробництва, як земля, праця та капітал, які легко піддаються кількісному аналізу. Окрім цього на економічний розвиток суттєвий вплив мають:

1) політичні та економічні інституції;

2) форми і типи власності та суспільних відносин;

3) релігійні та культурно-ментальні особливості різних націй і народів;

4) рівень суспільного поділу і кооперації праці і виробництва.

Ці додаткові фактори створюють загальні передумови та середовище для реалізації основних чинників економічного розвитку.

Останнім часом до факторів економічного розвитку додають такі, як рівень менеджменту (або рівень підприємливості), технології, інформацію тощо.

На початку 90-их рр. як окремий важливий фактор виділяють довкілля, яке справляє суперечливий вплив на господарське зростання на всіх його фазах і стадіях.

Таким чином, вплив сукупності факторів економічного розвитку на зростання валового національного продукту можна виразити такою формулою:

Y = f(P, R, T, X, N)

де Y – валовий національний продукт;

f – функція;

Р – кількість населення;

R – капітальні ресурси;

Т – техніка, технологія;

Х – суспільні інституції;

Т – довкілля.

Оптимальна взаємодія цих факторів дає змогу країнам і регіонам домагатись значних результатів економічного розвитку. І навпаки, диспропорції у взаємодії природніх і набутих факторів господарського розвитку, спричиняють серйозні економічні ускладнення і кризові процеси, які періодично виникають у тих чи інших секторах світової економіки.

Одним з базових показників, що використовуються для порівняння рівнів економічного зростання є показник валового внутрішнього продукту (використовується показник ВВП на душу населення з врахування паритету купівельної спроможності валюти). Валовий внутрішній продукт – (Gross domestic product - GDP) – загальний обсяг товарів і послуг для кінцевого споживання, що вироблений економікою країни (резидентами і нерезидентами, незалежно від їх місцезнаходження), з метою задоволення внутрішніх і зовнішніх потреб. Тут не враховуються відрахування в зв’язку з амортизацією реального капіталу.

Різним країнам світу в неоднаковій мірі пощастило з природніми ресурсами: одні мали багаті грунти, інші багаті запаси мінеральних ресурсів (нафти, газу, вугілля). Історично наявність або відсутність багатих природніх ресурсів відігравало важливу роль у розвитку країн світу. Проте в кінцевому підсумку, не це виявилось вирішальним фактором. Наприклад, сьогодні такі багаті країни, як Японія або Гонконг в умовах обмеженності природніх ресурсів демонструють досить високий рівень ефективності їх використання.

Разом з тим є відомим, що показники багатства, що існують у розпорядженні суспільства, ще не дають інформації про способи їх використання, про те, наприклад, наскільки рівномірно розподіляється багатство серед різноманітних груп населення, яка його частина використовується для надання безкоштовних послуг членам суспільства. Тому зрозуміло, що країни з порівняно однаковими показниками середніх доходів населення можуть суттєво відрізнятися за показниками якості життя.

Зростання багатства країни в цілому розширює її потенційні можливості в боротьбі з бідністю і у вирішенні інших соціальних проблем. Проте досвід останніх десятиріч свідчить про приклади економічного зростання, що не супроводжувались відповідним розвитком у сфері людського розвитку.

Для визначення рейтингу країни за рівнем її економічного розвитку все більшого значення набуває рівень розвитку її людського потенціалу. Індекс розвитку людського потенціалу був розроблений ООН у 1990 р. і публікується у щорічній Доповіді про розвиток людини, що визначає рейтинг кожної країни. З 1995 р. в Доповіді почав розраховуватись Індекс людського розвитку з врахуванням гендерного фактору.

Індекс розвитку людського потенціалу (Human development index) – це показник рівня людського розвитку країни, що розраховується на основі трьох показників:

1) тривалість життя (розраховується через очікувану тривалість життя при народжені);

2) рівень освіти (визначається через рівень грамотності дорослого населення і сукупний показник прийому в учбові заклади першого, другого і третього рівня);

3) рівень життя (вимірюється за допомогою показника ВВП на душу населення).

Досягнення кожної з країн спочатку оцінюється у процентах від деякої ідеальної ситуації, яка ще не досягнута в жодній з країн: 1) очікуваної тривалості життя, що дорівнює 85 років, 2) грамотності і охопленні населення освітою на 100%; 3) реального ВВП на душу населення на рівні 40000 дол. США.

Потім розраховується проста середня з цих трьох індексів.

Місце, яке займає країна за рівнем ІЛР, переважно суттєво відрізняється від її місця в списку країн за величиною ВВП на душу населення.

Найбільш яскраві приклади – це Кувейт і Пакистан. Позитивна різниця між цими показниками свідчить про відносно успішне використання результатів економічного зростання в інтересах людського розвитку.

Рівень добробуту населення визначається також розподілом багатства (ВВП) в середині країни. Наприклад, в Угорщині у порівнянні з Бразилією за приблизно однакових рівнях ВВП на душу населення в останній країні питома вага бідного населення значно вища. В Угорщині 20% найбільш забезпеченого населення отримує приблизно в 4 рази більше, ніж 20% найменш забезпеченого. В той же час в Бразилія доля найбагатших 20% населення в 30 разів більша, ніж найбіднішого.

На протязі всього 20 ст. національні показники очікуваної тривалості життя демонстрували пряму залежність від рівня ВВП на душу населення.

Дата добавления: 2014-01-07