Культура мовлення особистості

Статтями 127та148передбачено, що державною мовою мають володіти професійні судді та судді Конституційного Суду України.

На жаль, Конституцією не визначено обов’язковість володіння державною мовою представниками законодавчої та виконавчої влади. Досі не розроблені критерії, що визначали б рівень оволодіння українською мовою, достатній для того, аби обіймати відповідні посади у органах державної влади.

Кожен, хто прагне досягти успіху, створити себе, неод­мінно має володіти культурою мовлення, тобто навчитися дотримуватись усталених норм усної і писемної форм літературної мови, використовувати усі її виражальні засоби залежно від стилю, жанру, типу.

У культурі мови виділяють кілька рівнів:

граматична правильність,

стилістична виразність,

комунікативна оптимальність (доцільність),

мовна майстерність.

Абсолютно чіткої межі між рівнями немає. Мовна май­стерність талановитого мовця може виявлятись уже на рівні граматичної правильності, тобто на першому етапі оволодін­ня мовою. Засвоюючи норми, мовець вчиться правильності мовлення, опановує елементи його стилістичної виразності. Рівень правильності мовлення досягається із засвоєнням ос­новних норм (орфоепічних, лексичних, граматичних, сти­лістичних) літературної мови. Стилістична виразність і ко­мунікативна доцільність спираються на правильність. Проте без дотримання інших вимог, за якими формуються такі ко­мунікативні якості мови, як точність, логічність, ясність, чистота, виразність, різноманітність, багатство та естетич­ність виражальних засобів, правильності мови не досягти.

Становлення особистості відбувається завдяки мові і мовним засобам, зокрема її лексико-понятійному арсена­лу. Мова є критерієм освіченості та індивідуальності лю­дини. Як зазначав український мовознавець Олександр Потебня (1835—1891), “мовна індивідуальність виділяє людину як особистість і чим яскравіша ця особистість, тим повніше вона відображає мовні якості суспільства”.

Між рівнем освіченості, загальної культури і рівнем мов­ної культури людини існує співмірність і залежність. Освіче­на людина може осягнути кілька мов. Однак важливо, щоб чужі мови не заступали мову своєї нації. Інтелектуальне зростання кожної молодої людини передбачає інтенсивне вивчення державної мови, оволодіння її літературними нор­мами, вироблення вміння користуватися всіма мовними одиницями залежно від умов спілкування, мети і змісту мовлення, бо мова є засобом інтелектуально-культурних до­сягнень особистості і способом їх презентації в суспільстві.

Важливу роль у розвитку культури фахової мови відіграє мовна освіта, метою якої є формування професійної мовнокомунікативної компетенції індивіда.

Професійна комунікативна компетенція передбачає на­самперед наявність професійних знань, а також загальної гуманітарної культури людини, її вміння орієнтуватися в навколишньому світі, вмінь і навичок спілкування. Тобто вона формується на основі комунікативної компетенції.

Комунікативна компетенція (лат. competens — належний, відпо­відний) — сукупність знань про спілкування в різноманітних умо­вах і з різними комунікантами, а також уміння їх ефективного за­стосування у конкретному спілкуванні в ролі адресанта і адресата.

Вона розвивається на основі усіх знань, досвіду корис­тування не тільки рідною мовою, а й мовами інших наро­дів, а самі мови у цьому процесі є взаємно пов'язаними і взаємодіють між собою.

Важливим складником комунікативної компетенції є мовна компетенція.

Мовна компетенція (лат. competens — належний, відповідний) — знання учасниками комунікації норм і правил сучасної літератур­ної мови і вміле використання їх у продукуванні висловлювань.

Мовна компетенція складається з лексичної, граматич­ної, семантичної, фонологічної, орфографічної, орфоепіч­ної та пунктуаційної компетенцій.

Лексична компетенція полягає в оволодінні лексичними засобами сучасної української літературної мови і вмінні користуватися ними. Вона передбачає широ­кий словниковий запас, у т. ч. володіння термінологією, необхідною для спілкування у професійній сфері. Вибір лексичних елементів залежить від сфери і ситуації, у яких перебуває мовець.

Граматична компетенція — це знання і вмін­ня користуватися граматичними ресурсами української мови (словотвірні одиниці, способи словотворення, морфо­логічні одиниці, категорії і форми, синтаксичні одиниці й категорії), що необхідно для розуміння й продукування текстів у різних сферах професійної діяльності.

Семантична компетенція — це здатність комуніканта усвідомлювати й контролювати зміст висловлювання. Відношення слова до його загального контексту, внутрішньолексичні зв'язки мають ве­лике значення в розумінні та продукуванні текстів.

Фонологічна та орфоепічна компетенції пов'язані із знанням звукових засобів сучасної літератур­ної мови, вмінням мовця ними користуватися. Ці види компетенції забезпечують правильне звукове оформлення мовлення.

Орфографічна компетенція полягає в оволо­дінні системою правил, що визначають правопис слів згід­но з усталеними нормами, та вмінні їх застосовувати. Вона є необхідною умовою грамотного письма.

Пунктуаційна компетенція відображає ло­гічне інтонаційне членування мовного потоку та забезпе­чує легше сприймання і розуміння писемного тексту.

Дата добавления: 2014-01-07