Нормування праці та його роль у визначенні заробітної плати

Кожне підприємство створюється й існує для того, щоб увійшовши до суспільного поділу праці, зайняв­ши свою нішу на ринку товарів, виробляючи і прода­ючи певну продукцію для задоволення потреб сус­пільства, заробити необхідні кошти для власних потреб учасників виробництва.

Це зобов'язує підприємство і насамперед його влас­ника добре налагоджувати виробничий процес, органі­зовувати працю так, щоб вона була економічно ефек­тивною, забезпечувала кожному матеріальний добробут, давала моральне задоволення. Організація праці на підприємстві — процес багато­гранний і складний, спрямований на оптимальне по­єднання інтересів учасників виробництва й створення необхідних умов для ефективного функціонування йо­го засобів.

Принципово важливим питанням організації праці є забезпечення відповідності трудового доходу як інди­відів, так і окремих колективів тій кількості й якості праці, що вкладена ними у загальний результат колек­тивних дій. Така відповідність в економічній літерату­рі трактується як співвідношення між мірою праці й мі­рою заробітної плати.

За міру праці можна вважати лише та­ку кількість робочого часу, що об’єктивно потрібна на виконання конкретної роботи кваліфікованими вико­навцями за сприятливих організаційно-технічних умов. Встановлення міри праці є функцією нормування праці.

Зазначимо, що необхідність встановлення прямої залежності між мірою праці і мірою заробітної плати з’являється на тому етапі розвитку суспільного виробництва, коли виникає наймана праця. Рабовласникові немає потреби порівнювати те, що він спрямовував на підтримку життя раба з кількістю його трудових витрат. Що ж стосується поміщика, то той взагалі не думав про утримання кріпосних оскільки вони самі себе кормили і визначали скільки їм треба працювати, щоб прокормитися.

Радикальні зміни у змісті та функціях нормування праці відбуваються з виникненням найманої праці. Передача найманим працівником роботодавцеві своєї здатності до праці в “оренду” на певний період та за певну ціну актуалізувала потребу визначення обсягу робіт, який працівник мав виконати у обмін на заробітну плату. При цьому у всій повноті постало питання розв’язання протирічливих інтересів, оскільки роботодавець бажав, щоб обсяг виконуваних робіт був якомога більшим, а працівник природно бажав, щоб цей обсяг був не завеликим.

В ринковій економіці, заснованій на найманій праці, нормування праці — це визначення обсягу робіт певної якості (змісту), який працівник має виконати за ціну послуг своєї робочої сили. Норма праці як базовий елемент нормування являє собою виражену в одиницях праці ціну послуг робочої сили.

В умовах ринкової економіки немає і не може бути організації заробітної плати без нормування праці. Праця за певну винагороду у формі заробітної плати — це передусім оцінка результатів праці з позицій їх відповідності нормам (мірі) праці.

Отже, оскільки через нормування визначається міра праці, то в системі господарювання, що заснована на найманій праці, його слід розглядати як один із головних елементів організації заробітної плати. Водночас нормування праці, з одного боку, виступає як засіб становлення і забезпечення контролю над мірою праці, а через неї над мірою споживання, а з іншого — спрямоване на підвищення продуктивності праці, ефективне виконання роботи.

Оптимальне співвідношення між мірою праці й мі­рою її оплати сприяє позитивній мотивації праці, зрос­танню її продуктивності, правильному співвідношенню між фондами споживання і нагромадження, отже є не­обхідною умовою нормального розвитку економічних процесів.

Водночас значне випередження темпів зростання фонду нагромадження порівняно з темпами збільшення фонду споживання призведе до погіршання умов від­творення робочої сили, уповільнення зростання або й зниження життєвого рівня населення.

Невиправдане випередження темпів зростання фон­ду споживання над темпами зростання фонду нагромад­ження також має комплекс негативних наслідків: упо­вільнення темпів зростання продуктивності праці, по­рушення балансу між попитом і пропонуванням на то­варному ринку, інфляція тощо.

Зниження якості норм трудових витрат неминуче призводить до накопичення недоліків в оплаті праці. Його наслідком є, перш за все, зниження тарифу в заробітній платі робітників. Високий процент перевиконання норм створює хибне уявлення про підвищення продуктивності їх праці. Оскільки рівень напруженості норм і їх перевиконання є різними по професіям, групам робітників, то це призводить до різнобою у рівнях заробітної плати робітників-відрядників, необґрунтованим відмінностям в оплаті праці робітників в цілому. Одночасно така “продуктивність” негативно відбивається на співвідношеннях у рівнях заробітної плати робітників-відрядників і робітників-почасовиків, робітників-відрядників і службовців. Необґрунтовані відмінності в заробітній платі порушують принципи рівної оплати за рівну праці і на практиці виступають потужними чинником демотиватором.

Отже, нормування як процес визначення об'єктив­но необхідних витрат робочого часу її усіх сферах діяль­ності людини є однією із найважливіших складових сус­пільної організації праці.

На підприємствах нормування праці має виконува­ти цілу низку функцій, а саме: основи планово-еконо­мічних розрахунків поточного, перспективного і прог­нозного характеру; вихідної бази обліку витрат і ре­зультатів виробництва; основи раціональної організації праці, виробництва й оперативного управління підпри­ємством; засобу встановлення рівноінтенсивних норм, забезпечення суспільне необхідної інтенсивності праці; дійового засобу забезпечення оптимального співвідно­шення між мірою праці й її оплатою. Таким чином, фун­кції нормування праці досить широкі, вони виходять за межі його використання лише як елемента організації заробітної плати. Як ефективний засіб мотивації праці всіх категорій працівників, нормування в поєднанні з ін­шими елементами організації праці сприяє раціоналіза­ції трудових процесів, усуненню втрат робочого часу, оп­тимальному об'єднанню колективних зусиль на основі прогресивних форм кооперування праці.

Дата добавления: 2014-01-07