Облік запасів

Запаси є однією з найбільших складових собівартості продукції, робіт, послуг. Від правильності ведення обліку запасів залежить достовірність даних про отриманий підприємством прибуток та збереження самих запасів. З 01.01.2000 року порядок оцінки і обліку товарно-матеріальних цінностей регулюється Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 “Запаси” (надалі П(С)БО).

У відповідності до п.4 П(С)БО 9, запаси — це активи, які:

· зберігаються для наступного продажу в умовах звичайної господарської діяльності;

· перебувають в процесі виробництва з метою наступного продажу продукту виробництва;

· зберігаються для споживання при виробництві продукції, виконанні робіт і наданні послуг, а також для управління підприємством.

Відповідно до П(С)БО 9 первісною вартістю запасів, придбаних за плату, є собівартість, яка складається із таких фактичних витрат:

· сум, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків;

· сум ввізного мита;

· сум непрямих податків, які пов’язані з придбанням запасів і не відшкодовуються підприємству;

· транспортно-заготівельних витрат (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Транспортно-заготівельні витрати включаються до собівартості придбаних запасів або загальною сумою відображаються на окремому субрахунку рахунків обліку запасів. Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць. Приклади розподілу транспортно-заготівельних витрат наведені в додатку до П(С)БО 9 “Запаси”;

· інших витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою. До таких витрат, зокрема, відносяться прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно-технічних характеристик запасів.

Не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені):

· понаднормові втрати і нестачі запасів;

· проценти за користування позиками;

· витрати на збут;

· загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

З метою обліку запаси у Плані рахунків групують у класі 2 “Запаси”наступним чином:

20 “Виробничі запаси”; 21 “Тварини на вирощуванні та відгодівлі”; 22 “Малоцінні та швидкозношувані предмети”; 23 “Виробництво”; 24 “Брак у виробництві”; 25 “Напівфабрикати”; 26 “Готова продукція”; 27 “Продукція сільськогосподарського виробництва”; 28 “Товари”.

Кожний з цих рахунків передбачає наявність декількох субрахунків (за видами запасів).

· Облік надходження запасів

В залежності від шляхів надходження запасів, в бухгалтерському обліку здійснюються такі записи:

№ п/п	Зміст господарської операції	Кореспонденція рахунків
Дебет	Кредит
Облік операцій з купівлі запасів за грошові кошти
	Оприбутковано запаси, що надійшли від постачальника
	Відображено суму ПДВ: § якщо перша подія –передоплата § якщо перша подія – надходження запасів
Облік операцій з придбання запасів підзвітною особою
	Оприбутковано запаси, придбані підзвітною особою за грошові кошти, без ПДВ
	Відображено суму ПДВ у складі податкового кредиту
Відображення в обліку операцій з надходження запасів у результаті власного виробництва
	Оприбутковано виробничі запаси виготовлені власними силами
Відображення в обліку операцій з надходження запасів у результаті внеску до статутного капіталу
	Оприбутковано виробничі запаси як внесок до статутного капіталу засновниками підприємства
Відображення в обліку запасів, одержаних безоплатно
	Оприбутковано безоплатно одержані виробничі запаси
Облік запасів, виявлених як надлишок в результаті інвентаризації
	Виявлено лишки запасів в результаті інвентаризації. Оприбутковано запаси, які раніше не обліковувались на балансі

· Облік запасів на складі

Правильно організований складський облік позитивно впливає на достовірне відображення інформації про склад та стан запасів на підприємстві. Керівник підприємства своїм наказом призначає працівника на посаду комірника, який має займатися веденням складського обліку. З ним укладається договір про майнову відповідальність. До обов’язків комірника входить належним чином відображати інформацію про рух матеріальних цінностей на складі та вчасно подавати її в бухгалтерію та інші відділи підприємства. У своїй діяльності комірник використовує затверджені Наказом Мінстату України від 21.06.96 р. №193 "Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів" такі типові форми первинного обліку запасів: -1 "Журнал обліку вантажів, що надійшли"; М-4 "Прибутковий ордер"; М-7 "Акт про приймання матеріалів"; М-8 "Лімітно-забірна картка"; М-9 "Лімітно-забірна картка"; М-12 "Картка складського обліку матеріалів"; М-19 "Матеріальний звіт".

При оформлені запасів, які надійшли на підприємство від постачальників, підзвітних осіб, власних виробничих підрозділів складається форма М-4 "Прибутковий ордер" (ф.№4) в одному примірнику.

При отриманні запасів безпосередньо від постачальників документом, що оформляє надходження запасів на склад підприємства є "Товарно-транспортна накладна" (ф. №1-ТН).

На складі для правильної організації обліку комірник повинен на кожний номенклатурний номер запасу оформлювати “Матеріальний ярлик” (ф. М-16). Цей документ містить найменування, номер і повну характеристику кожного виду запасу. Ярлик розміщується безпосередньо на запасі, або поблизу нього.

Для обліку запасів в розрізі їх видів комірник веде окремі документи за формою М-12 "Картка складського обліку матеріалів". В ній проводяться записи по кожному факту надходження та вибуття запасів.

Тільки після того як запаси оприбутковані, допускається їх відпуск із складу. Відпуск цінностей із складу може здійснюватися тільки особам, які мають на це право. Список цих працівників складається і затверджується головним бухгалтером та керівником підприємства. Підставою для відпуску матеріалів із складу у виробничі цехи, дільниці, є належним чином оформлені лімітно-забірні картки (фф. М-8, М-9, М-28, М-28а). Ці картки застосовуються при систематичному відпуску цінностей для одних виробничих одиниць. Ліміт встановлюється для кожного підрозділу на підставі розрахунків економічного відділу підприємства і затверджується керівником.

При закінчені облікового періоду комірник, як і всі матеріально-відповідальні особи, має скласти "Матеріальний звіт" М-19, який містить інформацію про надходження та вибуття товаро-матеріальних цінностей за весь період. Цей звіт, разом із документами які підтверджують надходження та вибуття запасів, фіксується у формі М-13 "Реєстр № приймання-здавання документів". Всі вони передаються в бухгалтерію.

В бухгалтерії узагальнюється отримана від комірників аналітична інформація про рух запасів. При цьому використовуються рахунки бухгалтерського обліку та синтетичні реєстри (журнали-ордери та відомості). Станом на перше число місяця, в бухгалтерії підприємства, у спеціальній оборотно-сальдовій відомості виводиться залишок по кожному рахунку запасів.

· Облік переоцінки запасів

Коли запаси частково втрачають свою вартість з метою правдивого відображення інформації слід зробити їх переоцінку.

Відповідно П(С)БО 9 “Запаси” відображаються в обліку за найменшою з двох вартостей: первісною, або чистою вартістю реалізації. Уцінювати запаси необхідно тоді, коли вони морально чи фізично застаріли, втратили свою первісну вартість. Відповідно до цього ж Положення, запаси списуються на витрати вже тоді, коли підприємство знає, що не зможе їх продати чи якось використати. Уцінювати запаси потрібно до чистої вартості реалізації.

Чиста вартість реалізації визначається по кожній одиниці запасів шляхом віднімання від очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і збут.

Дооцінка балансової вартості запасів вище їх балансової вартості не допускається.

У реєстрах бухгалтерського обліку ця операція відображається Дт 946 Кт205

· Облік вибуття запасів

Згідно з П(С)БО 9 “Запаси” можна виділити декілька основних причин, з яких може відбутися списання виробничих запасів з балансу: відпуск у виробництво; реалізація на сторону; списання в результаті невідповідності критеріям активу; списання у зв'язку із псуванням, розкраданням; списання внаслідок надзвичайних подій; списання внаслідок передачі до статутного фонду іншого підприємства.

Згідно П(С)БО 9 “Запаси” на підприємстві можна використовувати один із шести методів оцінки запасів або декілька одночасно. Але при цьому слід уточнити, що “для усіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів”.

Різнойменні та різнотипні запаси не заборонено облікувати різними методами, але при цьому слід аргументовано підтвердити відмінність в умовах їх використання. Слід мати на увазі, що при зміні специфіки господарської діяльності можлива зміна облікової політики, яка може проявлятися у зміні методів оцінки запасів при їх списанні.

Оцінка запасів при вибутті може проводитися за такими методами:

· за собівартістю перших за часом надходження запасів (FIFO);

· за середньозваженою собівартістю;

· за цінами продажу;

· нормативних витрат;

· за ідентифікованою собівартістю відповідної одиниці запасів.

Використання методу FIFO ґрунтується на припущенні, що одиниці запасів, котрі були придбані першими, першими і вибувають. Отже, вартість запасів на кінець звітного періоду відображається фактично за вартістю останніх за часом придбань.

Позитивним моментом при застосуванні цього методу є його простота, а також відображення в балансі суми запасів, яка приблизно збігається з їх ринковою вартістю.

Недоліком цього методу є невиправдане завищення прибутку (при зростанні цін).

У зв’язку з цим застосування методу FIFO в умовах зростання цін буде сприяти зростанню податку на прибуток. Проте і в цьому випадку можна знайти позитивний момент при отриманні позики або при залученні інвестицій.

· Метод середньозваженої собівартостідуже поширений. Суть його полягає в тому, що при різних цінах на запаси визначається середня ціна, по якій потім списуються собівартість запасів у виробництво.

При цьому визначаються суму кількості одиниць запасів на початок звітного періоду та їх вартість і одиниць запасів, придбаних протягом звітного періоду, та їх вартість. Далі сума добутків кількості таких запасів та їх вартостей ділиться на кількість запасів, що в результаті дає нам середньозважену собівартість одиниці запасу на кінець періоду.

Найбільш поширеним методом, який застосовується підприємствами торгівлі, є метод оцінки по цінах продажу. Оцінка за цінами продажу ґрунтується на застосуванні середнього відсотка торгівельних націнок. У відповідності до П(С)БО 9 “Запаси”, цей метод застосовують підприємства, які мають значну і змінювану номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торгової націнки. Метод за цінами продажу може успішно застосовуватися окремо до кожної групи товарів з приблизно однаковою націнкою. Для кожної групи товарів буде обчислюватися окремий відсоток торгової націнки.

Для обліку торгової націнки планом рахунків передбачено пасивний субрахунок 285 “Торгова націнка”. За кредитом субрахунку 285 відображається збільшення суми торгових націнок, за дебетом - зменшення (списання). Списання за розрахунками суми торгової націнки на реалізовані товари відображається за дебетом субрахунку 285 і кредитом субрахунків 281 і 282. У звітність включається згорнуте за всіма субрахунками сальдо рахунку 28.

При використанні методу продажних цін собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгівельної націнки на ці товари. Сума торгівельної націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотка торгової націнки.

Середній відсоток торгової націнки визначається діленням суми залишку торгових націнок на початок звітного місяця і торгових націнок у продажній вартості отриманих у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця і продажної (роздрібної) вартості отриманих у звітному місяці товарів.

Середній відсоток торгівельної націнки розраховується за формулою:

де С_% — середній відсоток торгівельної націнки;

С_К285 — сальдо по кредиту рахунку 285 (сума залишку торгівельної націнки на початок періоду);

О_К285 — обороти по кредиту рахунку 285 за звітний період (сума торгівельної націнки товарів, які надійшли протягом періоду);

Сд₂₈₂ — сальдо по дебету рахунку 282 (сума залишку товарів на початок періоду);

Од₂₈₂ — обороти по дебету рахунку 282 (вартість товарів, які надійшли протягом звітного періоду).

Метод нормативних витрат призначений для серійного промислового виробництва. Суть його полягає в тому, що запаси, як правило, оцінюються в балансі по нормативній собівартості, яка складається з суми нормативних витрат на одиницю виробу. Ці витрати плануються підприємством, регулярно перевіряються і змінюються для максимального наближення їх до фактичних. Точний термін перегляду норм витрат Законодавством не встановлений, отже він визначається підприємством самостійно. Відхилення від встановлених нормативів обліковують на окремих регулюючих рахунках.

Метод ідентифікованої собівартості застосовується щодо тих видів виробничих запасів, які використовуються для виконання спеціальних замовлень і проектів, які мають значну вартість, а також стосовно тих видів запасів, котрі не замінюють один одного. В результатів використання цього методу однакові запаси обліковуються за різною вартістю, що не завжди зручно. В залежності від того, який саме з однакових запасів використає підприємство, прибуток буде змінюватись відповідно до первісної вартості кожного запасу.

Дата добавления: 2014-01-07