Елементи сімейних правовідносин. Здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов’язків

Елементами сімейних правовідносин є суб’єкти, об’єкти та зміст. Суб’єктами сімейних правовідносин можуть бути лише фізичні особи, які наділені правоздатністю та дієздатністю. Сімейна правоздатність, тобто здатність мати сімейні права та обов’язки, виникає з моменту народження, однак, її обсяг залежить від віку учасника сімейних відносин. Наприклад, право на виховання виникає у дитини з моменту її народження, а право на шлюб виникає в особи з досягненням шлюбного віку, право бути усиновлювачем – з 21 року, а опікуном, піклувальником – з 18 років. Обмеження сімейної правоздатності допускається лише у випадках, встановлених законом. Наприклад, особа, позбавлена батьківських прав, не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником (частина 1 статті 166 СК України). Сімейна дієздатність, тобто здатність своїми діями набувати сімейних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе сімейні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання, за загальним правилом виникає з досягненням 18 років. Окремі сімейні права чи обов’язки особа може здійснювати самостійно до досягнення повноліття. Наприклад, неповнолітні батьки мають такі ж права та обов’язки щодо дітей, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснювати самостійно (частина 1 статті 156 СК України), неповнолітня особа вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом (частина 2 статті 29 ЦК України), а якщо її батьки проживають окремо, місце проживання вона визначає сама (частина 3 статті 160 СК України), згода дитини потрібна на усиновлення, окрім деяких винятків (стаття 218 СК України), на зміну її прізвища, імені та по батькові в разі усиновлення (стаття 231 СК України). З набуттям повної цивільної дієздатності особа не набуває автоматично повної сімейної дієздатності, оскільки набуття можливості мати певні сімейні права та обов’язки залежить від досягнення визначеного законом віку. Визнання особи недієздатною має наслідком позбавлення такої особи можливості реалізувати деякі права в сімейно-правовій сфері як особисто, так і через свого законного представника. Зокрема, недієздатна особа не має права на укладення шлюбу (стаття 24 СК України), не може бути усиновлювачем (стаття 212 СК України), опікуном чи піклувальником (стаття 244 СК України) і т. і. Однак окремі права недієздатної особи від її імені може здійснювати опікун, наприклад, щодо пред’явлення позову про розірвання шлюбу (частина 5 статті 110 СК України). Обмеження цивільної дієздатності особи також має наслідком певні обмеження в сімейно-правовій сфері. Наприклад, така особа не може бути усиновлювачем (стаття 212 СК України), опікуном чи піклувальником (стаття 244 СК України).

У статті 2 СК України окреслено коло осіб, сімейні відносини яких регулюються цим актом. До них належать сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір’ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання, між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, між іншими членами сім’ї, визначеними в СК України. Однак нормативний акт не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням.

Об’єктами сімейних правовідносин є матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких фізичні особи вступають у сімейні правовідносини. Такими матеріальними благами, окрім речей, можуть бути і майнові права речового (наприклад, житловий сервітут члена сім’ї) та зобов’язального характеру (наприклад, права на вклад, внесений за рахунок спільних коштів подружжя на ім’я одного з них). Нематеріальними благами, з приводу яких можуть виникати сімейні правовідносини, можуть бути, наприклад, прізвище, ім’я та по батькові.

Змістомсімейних правовідносин є суб’єктивні права та обов’язки особистого немайнового та майнового характеру. Суб’єктивним сімейним правом є визначена законом і (або) договором можливість певної поведінки учасника сімейних відносин щодо задоволення його потреб. Здійснення сімейних прав – це вчинення управомоченою особою дій щодо реалізації юридичних можливостей, наданих законом і (або) договором для задоволення своїх матеріальних чи духовних потреб у сімейно-правовій сфері. Конкретні дії фактичного чи юридичного характеру особа вчиняє в межах загального типу можливої поведінки, визначеної об’єктивним правом. Здійснення сімейних прав може відбуватися залежно від характеру права одноразовими, періодичними діями, або безперервною діяльністю. Деякі сімейні права можуть бути реалізовані особою лише особисто (наприклад, укладення шлюбу), а деякі з них як особисто, так і через представника (наприклад, подання заяви про реєстрацію шлюбу). Окремі сімейні права особа може реалізувати лише за погодженням, наприклад, вчинення батьками правочинів від імені малолітніх дітей щодо нерухомого майна відбувається за погодженням з органом опіки та піклування. Законом чи договором можуть встановлюватися часові межі здійснення сімейних прав. Наприклад, дитина має право на утримання від батьків до досягнення повноліття. Такою межею є також вимога щодо реалізації своїх прав із врахуванням інтересів інших осіб, не всупереч таким інтересам. Наприклад, у разі розпорядження своїм майном чоловік, дружина зобов’язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користування ним. Особливістю сімейних прав є те, що вони тісно пов’язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Сімейні права як особистого немайнового, так і майнового характеру не можуть бути відчужені, зокрема, за договорами купівлі-продажу, дарування, тощо, їх не можна передати в порядку спадкування чи цесії. Щодо дитини як учасника сімейних відносин передбачені певні особливості у реалізації ними своїх прав. Якщо діти не можуть самостійно здійснювати свої права, то ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника (частина 2 статті 14 СК України). Якщо мати, батько дитини є неповнолітніми, баба, дід дитини з боку того з батьків, хто є неповнолітнім, зобов’язані надавати йому допомогу у здійсненні ним батьківських прав та виконанні батьківських обов’язків (стаття 16 СК України). Сімейному праву завжди кореспондує сімейний обов’язок, виконання якого є гарантією реалізації права.

Суб’єктивним сімейним обов’язком є визначена законом і (або) договором необхідність певної поведінки учасника сімейних відносин. Виконання сімейних обов’язків – це вчинення зобов’язаною особою дій (активна поведінка) або утримання від вчинення дій (пасивна поведінка) щодо реалізації юридичних вимог, встановлених законом або договором.

Особливістю сімейних обов’язків є те, що вони тісно пов’язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейний обов’язок недієздатної особи особистого немайнового характеру припиняється у зв’язку з неможливістю його виконання, а її майновий обов’язок виконує опікун за її рахунок. Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов’язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання. Якщо така особа не може, наприклад, виховувати дитину, то її не можна позбавити батьківських прав як таку, що ухиляється від виконання цього обов’язку. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов’язку може бути підставою для застосування сімейно-правових санкцій, встановлених законом або домовленістю (договором) сторін (стаття 15 СК України).

Дата добавления: 2014-01-07