Трудове забезпечення виробничого процесу

ТЕМА 7

План

ТЕМА 6

План

ТЕМА 5

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ

1. Організація постачання матеріальних ресурсів.

2. Нормування мактеріальних ре5срусів.

3. Управління запасами.

1. Матеріально-технічне забезпечення виробництва.

У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси (сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо). Вони в процесі виробництва перетворюються на продукцію (послуги) І підлягають постійному поповненню. Для цього організується матеріально-технічне забезпечення, яке включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, пошук і купівлю ресурсів, організацію доставки, зберігання й видачі окремим споживачам на підприємстві. Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним, комплектним і з мінімальними витратами. Виконує цю роботу відділ матеріально-технічного постачання. Матеріально-технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками є безпосередньо підприємства-виробники або організації-посередники. Купівля матеріально-технічних ресурсів безпосередньо у виробників, тобто організація постачання за прямими зв'язками, має ті переваги, що вона забезпечує можливість оперативного врахування спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо її складу, конструкції, оформлення, планування тощо. За прямими зв'язками поставляються передусім ті матеріально-технічні ресурси, які потрібні постійно та у великій кількості, а також вироби за індивідуальними замовленнями й складне устаткування. Проте вся номенклатура матеріально-технічних ресурсів, потрібних у виробництві, яка сягає іноді десятків тисяч найменувань і типорозмірів, не може поставлятися за прямими зв'язками. Ті ресурси, які потрібні в невеликій кількості, періодично або нерегулярно, економніше буває купувати в посередників — оптових фірм і магазинів. Вони комплектують певний асортимент товарів для продажу і територіальне розміщуються неподалік від підприємств та організацій споживачів.Нерегулярна або періодична купівля матеріально-технічних ресурсів, передовсім з однорідними стандартизованими властивостями, може здійснюватися на товарних біржах, де концентрується інформація про продаж продукції та рівень поточних цін.Коло основних постачальників підприємства є досить стабільним, особливо за умов масового та серійного виробництва, коли існує постійна потреба у великій кількості тих самих матеріалів. Але періодично виникають нові завдання, які потребують нових матеріально-технічних ресурсів і нових постачальників (освоєння нової продукції, заміна та вдосконалення технологічних систем, нове будівництво тощо). Проте і без цього може виявитися потреба замінити окремих постачальників, розширити їхнє коло. Тому важливою є проблема вибору постачальників.Вибираючи постачальників матеріально-технічних ресурсів, слід ураховувати низку чинників, у тім числі: відповідність виробничої потужності постачальників потребі підприємства в матеріалах, якість і ціну останніх, репутацію постачальника, його територіальну віддаленість та оперативність поставок, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо. Ці характеристики постачальників ретельно аналізуються й вибирається той партнер, який забезпечує найліпші умови постачання за мінімальних витрат.Між постачальником і споживачем матеріально-технічних ресурсів укладається договір, що регламентує всі умови постачання: кількість, якість, ціну товарів, термін доставки, форму розрахунків, відповідальність за порушення договору. Матеріально-технічні ресурси поступають на склад підприємства, з якого далі подаються в цехи й на робочі місця. Об'єкти техніки (машини, устаткування, пристрої тощо), які потрібні епізодично, зберігаються на складі підприємства до моменту введення в експлуатацію. Щодо матеріалів, то постачання таких на робочі місця є регулярним і вважається завершальним етапом матеріально-технічного забезпечення. Воно здійснюється за певною системою. Для кожного цеху чи іншого підрозділу службою матеріально-технічного забезпечення встановлюється ліміт витрат матеріалів на підставі норм витрат і планового обсягу робіт. У межах ліміту матеріали видаються зі складу цехам.Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами. На підприємствах і одиничного і дрібносерійного виробництва поширено децентралізовану (пасивну) систему постачання цехів. Склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх одержують і транспортують. За умов масового та великосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою продукції й ритмічним споживанням матеріалів застосовується централізована (активна) система забезпечення робочих місць. Склад доставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості й у належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту. Централізована система дає змогу ефективніше використовувати складські приміщення, транспортні засоби, успішніше механізувати та автоматизувати транспортно-складські операції.Вищої форми набуває централізоване постачання матеріалів у цехи й на робочі місця за інтегрованої системи виробництва й постачання «точно за часом» (японський варіант «канбан»), коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком. В єдиний графік роботи включаються також і постачальники, які забезпечують виробничий процес часто прямо «з коліс», зводячи запаси матеріалів масового споживання до мінімуму.

2. Нормування матеріальних ресурсів.

Система планових норм і нормативів (нормативна інформа­ція) — це норми і нормативи використання різноманітних ре­сурсів, а також методичні документи і комп'ютерні програми для їх розрахунку та інструкції з упровадження у виробництво.

Осн. підсистемами системи планових норм і норма­тивів підприємства є:

— норми і нормативи витрат сировини та матеріалів;

— норми і нормативи для визначення потреб в обладнанні;

— норми і нормативи праці та заробітної плати;

— фінансово-економічні норми і нормативи;

— календарно-планові нормативи.

Основу системи планових норм і нормативів підприємства становить масив кількісних значень конкретних норм та нор­мативів. Термін "норма" у перекладі з латинської означає у широкому розумінні правило, якому підкоряється процес або його результат. Норма — це максимально припустима величи­на абсолютних витрат сировини, матеріалів, палива, енергії для виготовлення одиниці продукції (виконання робіт, надання послуг).

Під нормативами розуміють показники, що характеризують відносну величину (ступінь) використання засобів та предметів праці на одиницю площі, маси (наприклад, коефіцієнт викори­стання металу, відсоток угару тощо).

Найважливіша вимога, яка висувається до нормативної ін­формації, — це прогресивність, тобто при формуванні норма­тивних показників мають враховуватися заходи з упроваджен­ня у плановому періоді нової техніки, удосконалення техно­логії та організації виробництва. Поряд з цим нормативні по­казники повинні бути обґрунтованими, тобто реальними для виконання в конкретних виробничих умовах.

Неперервне удосконалення технології та організації вироб­ництва, раціоналізація роботи усіх ланок підприємства приво­дять до постійних змін нормативної інформації, необхідності її систематичного перегляду, що зумовлює динамічність норм, які використовуються у плануванні.

Система планових норм і нормативів має бути комплексною, тобто становити основу і забезпечувати усі види планових роз­рахунків усіх ланок підприємства.

Норми і нормативи витрат сировини і матеріалів займають одне із центральних місць у системі планових норм і норма­тивів підприємства, що пояснюється високими (до 70—80 %) матеріальними витратами в структурі собівартості багатьох видів продукції промисловості.

До складу норм витрат матеріальних ресурсів входять об­ґрунтовані величини корисних витрат сировини і матеріалів, а також обумовлені технологією і організацією виробництва обсяги відходів та втрат матеріалу. У машинобудуванні, на­приклад, в норму витрат матеріальних ресурсів на один виріб включають масу обробленої деталі (чиста маса) і величину технологічних відходів (знятих у процесі різання стружки). Отже, планова норма витрат матеріалу на один виріб визна­чається масою запроектованої необробленої заготовки (вилив­ки, поковки, штамповки, зварної конструкції та ін.), норма витрат матеріалів може бути виражена в кілограмах або в тоннах на одну деталь або виріб (кг/шт, т/шт), електроенергії в кіловат-годинах на одну операцію, деталь або виріб, запас­них частин — на тисячу годин роботи обладнання, паливно-мастильних матеріалів — на 100 км пробігу автотранспорт­ного засобу та ін.

Норматив використання ресурсів визначається значенням коефіцієнтів, які характеризують відношення корисно витра­ченого матеріалу до встановленої норми на одиницю продукції, наприклад, маси деталі до маси заготовки. Чим вищий цей коефіцієнт і чим він ближчий до одиниці, тим економніше ви­робництво, менше відходів і втрат, нижча трудомісткість і собі­вартість продукції.

Широко використовуються також витратні коефіцієнти і коефіцієнти виходу продукту чи напівпродукту. Витратний кое­фіцієнт — це зворотна величина нормативу (коефіцієнта) вико­ристання матеріалів. Його значення завжди більше одиниці і визначається відношенням встановленої норми витрат сирови­ни або матеріалу (заготовки) до корисної (чистої) маси деталі. Коефіцієнт виходу продукції відображає співвідношення за­гального обсягу виробництва продукту і кількості фактично витраченого сирого матеріалу.

Нормативи витрат засобів праці та виробництва визначають потребу підприємства в робочих місцях, виробничій площі, об­ладнанні, технологічному оснащенні, інструменті, запчастинах та інших ресурсах на виконання встановленого обсягу робіт чи послуг.

До нормативів, які характеризують плановий або фактич­ний рівень використання засобів праці та виробництва, зарахо­вують такі показники, як режим роботи обладнання, коефіці­єнти змінності та завантаженості обладнання, нормативи фон­довіддачі, рентабельності основних фондів, норми продуктив­ності обладнання та зняття продукції з одиниці виробничої площі, коефіцієнт оновлення обладнання і використання його потужності, норми простою обладнання у ремонті та ін.

До складу матеріальних нормативів, що використовуються у процесі внутрішньовиробничого планування, входять також нормативи поточних, технологічних і страхових запасів матері­алів, нормативи незавершеного виробництва, готової продукції та оборотних засобів у цілому, нормативи організації виробни­цтва і якості продукції тощо.

Нормативи організації виробництва характеризують опти­мальні співвідношення між основними елементами виробни­чих, технологічних і трудових процесів: нормативи тривалості виробничих циклів, розміри партій запуску-випуску виробів, нормативи випереджень за стадіями виготовлення продукції та ін.

Найбільш розповсюдженими методами розробки норм і нор­мативів є розрахунково-аналітичний та експериментальний. Сутність розрахунково-аналітичного методу зводиться до ви­окремлення певних операцій або їх елементів із загального ви­робничого процесу виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг), при здійсненні яких використовуються конк­ретні ресурси. Після цього детально аналізуються склад виок­ремлених елементів; кількість ресурсів, що витрачаються; вплив інших виробничих факторів. Далі проектуються варіан­ти поєднання засобів праці, предметів праці й живої праці, вста­новлюється найкращий (оптимальний) варіант, для якого роз­раховується потреба у відповідному ресурсі.

Експериментальний метод визначення норм і нормативів полягає у проведенні експериментів у виробничих або набли­жених до виробничих умовах. Норми і нормативи встановлю­ються після узагальнення отриманих даних та всебічного ана­лізу резервів виробництва.

У тому разі, коли неможливо встановити норму за допомо­гою наведених методів, використовують звітно-статистичний метод. Норми і нормативи визначаються при цьому на основі звітно-статистичних даних за минулі періоди і відображають усі недоліки, які мали місце в минулому. Якість нормативної інформації значної мірою залежить від організації робіт та нор­мування на підприємстві.

Розробка норм і нормативів має здійснюватися на основі використання відповідних методичних матеріалів, комп'ютер­них програм, методик, інструкцій, які визначають призначен­ня норм і нормативів, методи розрахунку, порядок розгляду і затвердження, періодичність оновлення нормативної інфор­мації.

При розробці нормативної інформації особливу увагу необ­хідно приділяти аналізу основних напрямів удосконалення ви­робництва і розробці заходів з економії ресурсів, що нормують­ся, визначенню ефективності впровадження цих заходів.

Висока трудомісткість комплексу робіт з формування і під­тримки прогресивності нормативної інформації підприємства потребує якнайшвидшого переходу виключно на комп'ютерні технології в роботі підрозділів, які беруть участь в інформацій­ному забезпеченні виробничо-господарської діяльності підпри­ємства.

Нормування витрат сировини і матеріалів на підприємстві здійснює відділ (бюро, група) матеріальних норм і нормативіи який підпорядковується, зазвичай, головному інженеру або го ловному технологу. Цей підрозділ здійснює методичне і органі­заційне керівництво роботою з нормування і виявлення резерві її економії матеріальних ресурсів для потреб основного вироб­ництва.

Розробку нормативних матеріалів з використання засобі н праці здійснює відділ головного механіка за участю відділі» головного технолога, організації праці й зарплати, технічних бюро (груп) цехів, які визначають планові коефіцієнти змін ності роботи обладнання, коефіцієнти його використання і за­вантаженості.

Розробка, аналіз і перегляд нормативних матеріалів з праці та заробітної плати здійснюється під методичним керівництвом і за безпосередньої участі відділу організації праці та заробітної плати і відповідних підрозділів у цехах та службах підприєм­ства. Норми і нормативи з основних технологічних процесів найчастіше розробляються спеціалістами відділів головного технолога, головного металурга, головного хіміка, інших тех­нологічних підрозділів підприємства. Норми виробітку та від­рядні розцінки розраховуються, зазвичай, у цехових бюро орга­нізації праці та заробітної плати за участю технологічних під­розділів, майстрів, бригадирів і робітників з урахуванням ужит­тя заходів з удосконалення технології, оптимізації режимів роботи агрегатів, розробки раціонального балансу витрат робо­чого часу та передового досвіду виконання операцій та робіт.

Розробка календарно-планових нормативів знаходиться компетенції виробничо-диспетчерського (планово-виробничого відділу та відповідних підрозділів у цехах. У проведенні цієї роботи беруть безпосередню участь і технологічні підрозділ підприємства.

3. Управління запасами.

Інтервали поставок матеріалів на підприємство та інтервали їхнього використання, за рідкісними винятками, не збігаються: багато з них поступають у виробництво безперервно, тобто щоденно. Тому виникає потреба в запасах матеріалів. За призначенням запаси поділяються на поточні, підготовчі й страхові. Зберігаються вони на складах разом, але нормативні величини обчислюються окремо. Поточний запас забезпечує роботу підприємства в період між двома черговими надходженнями партій матеріалів. Він є величиною змінною: досягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується внаслідок їхнього використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговою поставкою.

ТЕХНОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ

1. Поняття та вили технологій.

2. Технологічне забезпечення виробничого процесу.

1. Поняття та види технологій.

Техноло́гія (від грец. τεχνολογια, що походить від грец. τεχνολογος; грец. τεχνη — майстерність, техніка; грец. λογος — (тут) передавати) — наука («корпус знань») про способи (набір і послідовність операцій, їх режими) розв'язання задач людства за допомогою (шляхом застосування) технічних засобів (знарядь праці). При цьому:

• — Під терміном виріб слід розуміти будь-який кінцевий продукт праці (матеріальний, інтелектуальний, моральний, політичний тощо);
• — Під терміном номінальна якість слід розуміти якість прогнозовану або заздалегідь задану, наприклад, обумовлену технічним завданням і узгоджене з технічною пропозицією;
• — Під терміном оптимальні витрати слід розуміти мінімально можливі витрати. які не тягнуть за собою погіршення умов праці, санітарних та екологічних норм, норм технічної та пожежної безпеки, наднормативний знос знарядь праці, а також фінансових, економічних, політичних та ін ризиків.

У промисловості і сільському господарстві опис технології виконується в документах, що іменуються операційна карта технологічного процесу (при докладному описі) або маршрутна карта (при короткому описі). У сценічному мистецтві технологія виконання вистав, п'єс, зйомки кінофільмів, описується сценарієм. Стосовно до політекономії та економіці при зміні громадської думки застосовується термін Пі-Ар (від Англ. PR — Public Relations — зв'язок з широкою громадськістю), часто неправильно сприймається громадськістю як рекламна / інформаційна акція. Стосовно до політики з 70-х років минулого століття встановився термін дорожня карта (дослівний переклад англомовного терміну Road map). Технологіями морального плану називаються закони предків (чого робити не можна або якщо робити, то що і як), правила поведінки людини в суспільстві, кодекс честі, конституція (у цивілізованому суспільстві), поняття (у кримінальному світі), тощо. Загальний рівень розвитку та «сума» технологій — технологічний уклад є важливою складовою культури, що істотно (визначально) впливає на сталість розвитку економіки, відтак є однією з найхарактерніших визначальних рис цивілізації. Серед інших технологій часто виділяють високі технології — найбільш високорозвинуті (найсучасніші) технології, що є «наукоємними», тобто які інтенсивно використовують найновіші наукові досягнення. Наприклад виробництво мікропроцесорів, сучасних автомобілів тощо Прийнято вважати, що такі технології є найбільш важливими з точки зору «забезпечення майбутнього» людства.

2. Технологічне забезпечення виробничого процесу.

Сутність та види технології. Основне завдання будь-якої виробничої системи полягає в тому, щоб сприйняти «на вході» всі вкладення — затрати (чинники виробництва), перетворити їх і «на виході» видати результат — готову продукцію. Така трансформація визначається як виробництво, мета якого надати сукупності ресурсів нових властивостей, що здатні задовольнити виникаючі потреби. Для отримання корисного результату (продукції, послуг) необхідно перетворити вкладення-затрати «на вході» у виробничу систему, виконавши низку дій за певними правилами, які визначає технологія. Технологія (технос — мистецтво, ремесло та логос — наука) дослівно з грецької — наука про ремесла, наука про промисловість (виробництво). Класичне її визначення — це наука про способи і процеси отримання та перероблення продуктів природи, сировини, матеріалів у предмети споживання і засоби виробництва. Сучасний рівень виробництва та кон’юнк­тури ринку вкладають новий зміст у поняття «технологія», розглядаючи її як науку про найбільш економічні способи і процеси виробництва сировини, матеріалів та виробів.

Процес — це серія операцій (видів діяльності), які здійснюються над початковими матеріалами (вхід процесу), збільшують його цінність і приводять до певного результату (виходу процесу). Цінність початкового матеріалу збільшується за рахунок застосування кваліфікованої праці та знань.

За характером якісних змін сировини і матеріалів технології поділяються на фізичні, механічні та хімічні.

Фізична і механічна технології розглядаються як процес перероблення сировини і матеріалів зі зміною розмірів, форми, фізичних і механічних властивостей, але, як правило, без зміни внутрішньої побудови та складу речовини (наприклад, виготовлення металевих чи дерев’яних деталей методом обробки різанням).

Хімічна технологія характеризується змінами не тільки фізичних властивостей, а й агрегатного стану, хімічного складу та внутрішньої побудови речовини (наприклад, унаслідок коксування вугілля отримують бензол, нафталін, водень, метан, етилен та інші продукти; з газу метану отримують водень, етилен, мети-
ловий спирт та інші продукти).

Усі технології взаємопов’язані, між ними неможливо провести чітку межу, оскільки механічні процеси часто супроводжуються змінами як фізичних, так і хімічних властивостей. Хімічні процеси, зазвичай, супроводжуються механічними.

Технологічний процес. Практичне використання будь-якої технології відбувається через формалізовану доцільну сукупність дій, спрямованих на зміну форми, розмірів, стану, структури, місцерозташування предмета праці, яка являє собою технологічний процес.

Технологічний процес — це сукупність операцій з добування, перероблення сировини і матеріалів у напівфабрикати та виготовлення готової продукції. Кожен технологічний процес може бути розчленований на певну кількість типових технологічних ланцюгів або операцій і поданий як технологічна схема.

У технологічній схемі спосіб виробництва (виготовлення) відображається шляхом послідовного опису операцій, що протікають у відповідних апаратах, машинах або іншому устаткуванні. Умовний розподіл процесів на фізичні, механічні та хімічні сприяє їх типізації та полегшує вибір найефективнішого способу перероблення сировини, обробки матеріалів, складання вузлів та виробів.

За джерелом необхідної енергії технологічні процеси бувають пасивні та активні. Перші здійснюються як природні процеси (наприклад, сушіння в звичайних умовах). Активні технологічні процеси є наслідком або безпосереднього впливу людини на предмет праці, або впливів засобів праці, що приводяться в дію енергією, раціонально перетвореною людиною.

За ступенем безперервності впливу на предмет праці технологічні процеси розподіляються на дискретні (переривчасті або періодичні), неперервні та комбіновані (рис. 2).

Дискретний технологічний процес характеризується чергуванням робочих і допоміжних ходів із чітким розмежуванням їх за часом реалізації. Наприклад, металообробка здійснюється в такій послідовності: установлення заготовки в патрон верстата (допоміжний хід), підведення різального інструмента (допоміжний хід), оброблення заготовки ріжучим інструментом (робочий хід), контроль (допоміжний хід), зняття деталі з верстата (допоміжний хід), установлення в патрон верстата нової заготовки і т. д.

Рис. 2 Види технологічних процесів

Недоліком дискретних технологічних процесів є великі затрати праці (робочого часу) при виконанні допоміжних ходів, оскільки простоює основне технологічне устаткування і не випускається продукція. Дискретні технологічні процеси характерні для машинобудування, будівництва, приладобудування та ін.

Особливість неперервних процесів полягає в тому, що їм не властиве чітко виражене чергування (у часі здійснення) робочого і допоміжного ходів. У них завжди можна виділити групу допоміжних ходів, які здійснюються одночасно з робочими, і групу допоміжних ходів, що періодично повторюються, залежно від результатів робочого ходу. Такі процеси притаманні хімічній промисловості, виробництвам термохімічної обробки машинобудівних та приладобудівних підприємств.

Для металургії, енергетики та інших виробництв характерні комбіновані процеси, у яких спостерігається сполучення ознак безперервних і дискретних процесів (наприклад, доменне вироблення чавуну).

За способом впливу на предмет праці та видом устаткування, що застосовується, розрізняють механічні та апаратурні технологічні процеси. Механічні процеси здійснюються вручну або за допомогою машин (верстатів, складальних автоматів тощо), коли предмет праці зазнає механічних впливів, тобто змінюються його форма, розміри, положення. Механічні процеси переважають у машинобудуванні.

Під час апаратурних процесів змінюються фізико-хімічні властивості предметів праці під впливом хімічних реакцій, теплової енергії, різноманітних випромінювань, біологічних об’єктів. Апа­ратурні процеси протікають в апаратах різних конструктивних форм — печах, камерах, ваннах, посудинах і т. ін. Унаслідок апаратурних технологічних процесів одержують продукт, якій від-
різняється від сировини за хімічним складом або агрегатним станом. Апаратурні процеси можна спостерігати в хімічній, нафтопереробній, металургійній промисловості, а також у виробництві електричної і теплової енергії.

За кратністю обробки сировини технологічні процеси підрозділяються на процеси з відкритою (розімкнутою) схемою, де сировина підлягає одноразовій обробці (наприклад, конверторний спосіб виплавки сталі) і процеси з циркуляційною (замкнутою) схемою, де сировина неодноразово повертається в початкову стадію для повторної обробки (наприклад, обертове водопостачання, коли вода циркулює в системі після очищення).

Процеси з замкнутою схемою є найбільш досконалими, економічними й екологічно чистими, нешкідливими, хоча вирізняються складністю і витратами на їх упровадження.

Будь-який технологічний процес можна розглядати як систему (рис. 3), яка має входи (склад сировини, її кількість, температура тощо) і виходи (деталі, вузли, готова продукція, їх кількість, якість та інші параметри).

Рис. 3. Схема технологічного процесу як системи

Технологічний процес об’єднує низку стадій (ступенів), від швидкості яких залежить швидкість здійснення всього процесу. У свою чергу, стадії розчленовуються на операції. Технологічна операція — це завершена частина технологічного процесу, яка виконується на одному робочому місці та характеризується постійністю предмета праці, знаряддя праці і особливостей впливу на предмет праці.

Будь-який технологічний процес можна розглядати як частину складнішого процесу і сукупність менш складних процесів. Тому технологічна операція може бути елементарним процесом, якому ще притаманні характерні ознаки технологічного процесу (рис. 4).

Рис. 4 Технологічний процес як сукупність операцій
і елементарних процесів

З технологічного погляду елементами операції є: установлення, технологічний перехід, допоміжний перехід, робочий хід, допоміжний хід, позиція.

Установлення — частина технологічної операції, незмінним елементом якої є закріплення оброблюваної заготовки або складальної одиниці.

Технологічний перехід — закінчена частина технологічної операції, що характеризується постійністю інструмента, який застосовується, та поверхонь, що створюються обробкою або з’єднан­ням під час складання.

Допоміжний перехід — закінчена частина технологічної операції, яка складається з дій людини та (або) устаткування, що не супроводжуються обробкою, але необхідні для виконання технологічного переходу (установлення і зняття оброблюваної деталі, зміна інструмента тощо).

Робочий хід — закінчена частина технологічного переходу, яка складається з однократного переміщення інструмента відносно заготовки і яка супроводжується зміною форми, розмірів, чистоти поверхонь або властивостей заготовки.

Допоміжний хід — закінчена частина технологічного переходу, яка складається з однократного переміщення інструмента щодо заготовки, але не супроводжується зміною форми, розмірів, шорсткості поверхні або властивостей заготовки, проте необхідна для виконання робочого ходу (підведення інструмента до заготовки; відведення інструмента).

Позиція — фіксоване положення, яке надається незмінно закріпленій заготовці, що обробляється, або складальній одиниці разом з пристосуванням відносно інструмента або нерухомої частини устаткування для виконання певної частини операції.

Робочий хід — це головна частина технологічного процесу. Решта його частин стосовно робочого ходу є допоміжними.

Розчленовування технологічного процесу дає змогу виявити елементи операцій, що протікаютьнайповільніше, оцінити шляхи і вартість їх прискорення, проаналізувати особливості затрат праці і можливіваріанти економії.

Вибір найбільш економічних і раціональних операцій — один із шляхів підвищення ефективності виробництва. Такий вибір здійснюється на підставі вивчення основних параметрів, що характеризують технологічний процес. Їх можна об’єднати в три групи.

Перша група параметрів характеризує особливості конкретних технологічних процесів (тиск, температура, склад сировини тощо), технічні характеристики устаткування, схеми компонування устаткування та ін. Ці параметри вможливлюють виділення конкретного технологічного процесу з низки однотипних, але не дають змоги простежити його розвиток під дією різноманітних чинників.

Друга група параметрів характеризує низку однотипних технологічних процесів. Серед них — енергоємність, фондомісткість, затрати різноманітних видів матеріальних ресурсів на одиницю продукції і металомісткість, параметри продуктивності та ін. Використовуючи параметри даної групи, можна порівнювати різноманітні набори однотипних технологічних процесів між собою, але неможливо виявити закономірності розвитку всієї низки однотипних технологічних процесів.

Для виявлення закономірностей розвитку технологічних процесів у загальному вигляді, що необхідно для вивчення динаміки розвитку виробничих систем і техніко-технологічного розвитку в цілому, використовуються параметри третьої групи, які мають найбільше спільного — це жива і минула праця, що витрачається під час технологічного процесу.

Будь-який технологічний процес удосконалюється шляхом підвищення ефективності використання минулої праці і зниження затрат живої праці. Для характеристики технологічного процесу необхідно знати співвідношення живої і матеріалізованої праці в даному процесі. Доцільність цих параметрів пояснюється і тим, що вони пов’язані з такою основною характеристикою, як продуктивність праці.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ

Дата добавления: 2014-01-07