Стан освіти та виховання в дохристиянський період

ТЕМА 3. ВИХОВАННЯ, ПИСЕМНІСТЬ, ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ ПРАУКРАЇНЦІВ

ЗАВДАННЯ НА ЗАКРІПЛЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ

Лічилки

Заклички та примовки

Потішки і забави

Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику.

Тобі каша, мені борщ,

Щоб густіший ішов дощ.

Дощику, дощику, перестань,

Та поїдем на баштан,

Та зірвемо диньку,

Тобі половинку.

Не йди, не йди, дощику,

Дам тобі борщику

У глинянім горщику,

Поставлю на дуба,

Дуб повалився,

Горщик розбився,

Дощик полився.

Раз, два, три, чотири, п’ять –

Вийшов зайчик погулять.

Як нам бути, що зробити?

Треба зайчика зловити.

Будем знову рахувать:

Раз, два, три, чотири, п'ять.

Котилася торба

З високого горба,

А в тій торбі

Хліб-паляниця,

Кому доведеться –

Той буде жмуриться.

Після аналізу матеріалів лекції дайте відповіді на запитання:

· Які форми виховання виділяють у народній педагогіці?

· Яка мета виховання в народній педагогіці?

· З яких розділів складається народна педагогіка?

· Що слугує джерелами вивчення народної педагогіки?

Підготуйтеся до розгорнутої відповіді на запитання:

· Сутність і особливості народної педагогіки в дохристиянський період.

· Народна педагогіка періоду Київської доби.

· Розвиток засобів народної педагогіки в епоху українського Відродження.

· Виховне, пізнавальне і історичне значення фольклорної спадщини січових стрільців, як один із проявів народної педагогіки.

· Народна педагогіка як джерело; основне становлення української системи виховання.

· Українські звичаї, традиції, обряди та їх роль у вихованні особистості.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

Попрацюйте з довідниковою літературою і дайте визначення основним поняттям навчального курсу: народна педагогіка, засоби виховання, принципи виховання, методи виховання, етнопедагогіка, фольклор, звичай, традиція, обряд.

Доберіть уривки з художньої літератури, які відображають особливості народної педагогіки.

1. Стан освіти та виховання в дохристиянський період.
2. Велесова книга як писемна пам¢ятка праукраїнців.
3. Писемність “не писемних” першоукраїнців.
4. Докирилівська абетка на стінах Софії Київської (ІХ ст.).
5. Договори київських князів (Х ст.).

Рекомендована література:

· основна:

1. Любар О. О., Федоренко Д. Т. Історія педагогічної думки й освіти в Україні. – Частина перша:Дохристиянський період. К.:, 1993. - с.
2. Любар О. О., Стельмахович М. Г., Федоренко Д. Т. Історія української педагогіки / За заг. ред. дійсного члена АПН України М. Г. Стельмаховича. – К.: Інститут змісту і методів навчання МО України, 1998. – 337 с.
3. Медвідь Л. А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні: Навч. посіб. – К.: Вікар, 2003. – 335 с.

Український народ має вже кілька тисячолітню історію, оскільки, як стверджують дослідники, зокрема О. О. Любар та Д. Т. Федоренко, на території сучасної України з давніх давен жили люди, а починаючи з Ш тисячоліття вже існувала писемність. Однією з абеток, якою користувалися в той час, була абетка праукраїнців трипільської культури. Відомо також, що на ранніх стадіях свого розвитку предки слов’ян користувалися займенниками, числівниками загальноєвропейської десяткової системи. Вони створили піктографічне письмо (одна з найдавніших форм писемності, передавалася через зображення предметів, подій тощо спрощеними умовними знаками, схемами, малюнками), з часом ідеографічне письмо (один із типів письма, знаки якого (ідеограми) передавали цілі поняття). У 855 році Кирил і Мефодій, комбінуючи грецькі літери, створили азбуку-кирилицю, старослов’янську абетку. На жаль, у літописах не збереглося даних про існування шкіл у східних слов’ян до введення християнства як офіційної державної релігії. Хоча вони мали бути, оскільки в ті часи на Русі були письменні люди. Варто пригадати, що угоди з греками були складені грецькою мовою, проте одночасно були перекладені і записані по-слов’янськи. У договорі Ігоря з греками також згадується про грамоти, які князь повинен був давати кораблям, що вирушали до Греції. Відомості про існування східнослов’янської писемності є і в творах окремих арабських авторів. Тож археологічні знахідки, відкриття вчених дають підстави вважати, що на терені сучасної країни писемність була відома до введення нової віри.

Як виховувалися діти у стародавніх слов’ян, відомо лише в загальних рисах, і тільки в контексті усвідомлення життя людей того часу в цілому. Виховання мало безкласовий, загальнонародний характер. Дорослі навчали дітей тим навичкам і вмінням, котрими володіли самі. Змістом виховання та навчання був реальний процес повсякденного, побутового та трудового життя людей, засобами – спостереження, показ і багаторазові повторення різних дій. У практиці виховання та навчання можна виявити збереження традицій первіснообщинної епохи, зокрема включення дітей у різні види діяльності досить у ранньому віці, різницю у вихованні хлопчиків і дівчаток, обряди ініціаціі (система випробувань на фізичну зрілість і готовність підлітка стати в ранг дорослих людей).

Розвиток економічних процесів поступово привело до виокремлення сім’ї як самостійної господарської одиниці та різних соціальних верств – хліборобів, ремісників, общинної знаті, жерців. Виховання й навчання в кожному з прошарків населення стало набувати свої специфічні риси, орієнтуватися на свій ідеал (взірець досконалості).

Виховання дітей здійснювалося насамперед у сім’ї. Роль сім’ї в той час значно зросла, особливо матері. Мала місце певна вікова періодизація, а саме: “дитя” – дитина, яка годувалася молоком матері, “молодий” – дитина до 3-6 років, яка виховувалася матір’ю, “чадо” – дитина до 7-12 років, яка почала навчатися, “отрок” – підліток 12-15 років, який проходив спеціальне навчання перед посвятою в дорослого члена роду чи общини.

Оскільки в цей період економічно общини вже могли дозволити собі утримувати дружини (професійних воїнів), то у вихованні й навчанні великого значення надавалося військовій підготовці.

Послідовно розвивався і процес розподілу видів праці, відокремлення ремесел та їх ускладнення. Це, у свою чергу, вимагало зростання тривалості підготовки до професійної діяльності і породило в VІ-ІХ століттях такої форми навчання, як учнівство. Ремісники у східних слов’ян вважалися чародіями. Майстер повинен був не тільки навчати учня спеціальним умінням і навичкам, але й мав знайомити його з різними культовими знаннями.

Виховання здійснювалося у відповідності з язичницьким світоглядом стародавніх слов’ян (поклонялися різноманітним богам і богиням). Все життя їх було пов’язане з добрими та злими силами природи. Слов’яни вважали, що кожен будинок знаходиться під заступництвом домового, котрого ототожнювали з духом свого пращура; що в лісі мешкає лісовик, а в полі та у води живуть мавки. Саме під впливом язичницького світогляду формувалися всі побутові обряди – день народження, весілля, похорон, свята року.

Велесова книга як писемна пам¢ятка праукраїнців

Велесова (Влесова) книга – деталізований літопис, який розкриває події, які відбувалися за півтори тисячі років до загальновизнаної дати заснування Київської Русі; про нескінченність нападів як сусідських племен, так і римлян, готів,хозар та інших зайшлих здалека. Разом із тим – це свіже, досить деталізоване джерело відомостей про життя та побут наших пращурів, про велику цивілізацію праукраїнців Оріану, яка мала досить розвинену, сталу, високодуховну культуру, серцевиною якої була віра населення, давня міфологія, уявлення пращурів про світ, світобудову, про триєдиний її фундамент, що у сучасному концептуальному вигляді може звучати як Людина – Земля – Космос. Виготовлена ця книга на дерев’яних (дубових) дощечках (38х22 см і товщиною 0,5 см), Її знайшов полковник білогвардієць Ізенбек у 1919 році.

Велесова книга являє собою енциклопедію стародавнього світу на наших землях; документально зафіксовані свідчення про вірування, світобачення наших давніх пращурів, їх уявлення про Небожителів – Праукраїнський Пантеон богів. Дізнаємося з неї, що прадавній Бог (Триглав (Триголов). Троян (Траян)) втілює в собі ідею триєдності Божої іпостасі. Сьогодні ця ідея, пронесена через тисячоліття трактується як Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух Святий. Проте Велесова книга знайомить не лише з Триглавом, а інших, зокрема Світовидом, Хорсом, Стрибогом, Дажбогом, Семаргом. На дерев’яних дощечках неодноразово згадується про Бога Велеса (саме це і послужило тому, що цю книгу називають Велесовою). Єдиної думки щодо статусу Бога Велеса на сьогодні в науковому світі немає. Точки зору дослідників розділилися. Одні з них вважають, що він був одним із головним Богів Проукраїнського Пантеону (храму слави), а саме: покровителем простих людей, трударів-тваринників, трударів-хліборобів, гончарів та інших ремісників. Інші – покровитель худоби, усього живого і тваринників. За міфологією давніх, Велес мав здібність перетворюватися у будь-яку живу істоту (навіть людину).

Тож, Велесова книга є вагомим доказом того, що праукаїнці цивілізації Оріани вірили у не запозичених, а власних, оригінальних, абсолютно сформованих Богів, яких наділили гуманними рисами.

Дата добавления: 2014-01-07