Які ж перебудови визначають успіх руху від відсталості до прогресу?

Прикладів радикальних економічних перетворень окремих держав на шляху розвитку цивілізації чимало. Економіка більшості сучасних економічно розвинутих країн перебувала свого часу на досить низькому рівні розвитку: США, Канада, Австралія розпочинали розбудову своєї економіки на неосвоєних землях нових континентів. Японія в останній чверті ХІХ ст. розпочала розбудову індустріальної держави на островах, які століттями до цього були в стані ізоляції від світу. «Далекосхідні тигри» розбудували сучасне господарство, розпочавши майже з нуля.

Безумовно, першою з них є вибір шляху соціально-економічних перетворень, на якому держава має визначити свою стратегію економічної політики і створити різні механізми її реалізації. Досвід свідчить, що першою перебудовою розвитку є затрати на освіту та підготовку кадрів. Однак головним питанням економічної політики є врегулювання взаємодії держави й ринку, кругообігу товарів, ресурсів, капіталу. Держава, яка обирає ринкові відносини, є основою розвитку своєї економіки, формує певну модель у системі власності в країні (вибір співвідношення державної та приватної власності, проведення приватизації) створює ефективну законодавчу базу господарської діяльності та системи правління, дбає про забезпечення соціальних потреб та охорону довкілля. Отже, створюються умови, за яких є змога нарощувати продуктивність праці, капіталу, землі.

Другою передумовою є реалізація досягнень науково-технічного прогресу, на який, у свою чергу, впливають історія, культура, освіта наука. Через суспільний поділ праці та механізми інвестування здобутки науково-технічного прогресу перетворюються у фізичний (споруди, машини, устаткування) та людський або інтелектуальний капітал. У ХХ ст. залучення нових та найновіших технологій дало змогу багатьом країнам використовувати свої економічні ресурси набагато продуктивніше, ніж будь-коли в історії і досягти різкого збільшення виробництва за порівняно короткі строки. Так, якщо у період першої промислової революції (ХІХ ст.) подвоєння обсягу виробництва на душу населення у Великобританії було досягнуто більш як за півстоліття, а в США – за 46 років, то в другій половині ХХ ст. такого самого результату Японія, Республіка Корея і Китай досягли за 10-12 років економічного розвитку.

Третьою передумовою є інтеграція у світове господарство. Ефективний економічний розвиток стає можливим, коли вільний рух товарів, капіталу, науково-технічної інформації сприяє економічному зростанню всіх країн світу. Так, під час промислової революції у ХІХ ст. у процесі взаємодії «піднялось» господарство країн Європи, а в наш час такі країни, як Японія, США, «далекосхідні тигри завдяки обміну товарами, технологіями і капіталом стали головними дійовими особами на світовому ринку.

Можливості збільшення виробництва сільськогосподарської продукції далеко не вичерпані. Шляхи до цього відомі і цілком досяжні. Це:

· підвищення родючості ґрунтів, що пов'язано з успіхами агромеліорації та агрохімії;

· підвищення біологічної продуктивності сільськогосподарських культур шляхом впровадження досягнень сільськогосподарської генетики і селекції;

· виведення продуктивніших порід свійської худоби;

· ефективніше використання сонячної енергії для фотосинтезу органічної маси та впровадження генної інженерії;

· підвищення біологічної продуктивності Світового океану та широке впровадження аквакультури.

Людство має величезні ще не використані можливості в галузі енергетики. Вже тепер багато країн світу стали на шлях переходу від енергетики, що базується на застосуванні обмежених паливних ресурсів (нафта, газ, вугілля) до енергетики, що орієнтована на використання практично невичерпних енергоносіїв – ядерної енергії, енергії Сонця, вітру, води, тепла Землі. З огляду на це, вже в першій половині XXI ст. стримуючим чинником розвитку енергетики стане не нестача енергоносіїв, а загроза ще більшого теплового забруднення атмосфери надпотужними електростанціями. То ж проблема впровадження енергозберігаючих технологій нині й надалі залишається актуальною.

Економічне зростання супроводжуватиметься спорудженням нового житла та нарощуванням технічних потужностей виробництва. І тут наука і техніка готові забезпечити людство сучасними індустріальними технологіями, які застосовуються у містобудівництві; сучасними транспортними засобами, які у всіх сферах природного середовища – на суходолі, на воді, в повітрі, а з часом і в космосі «звужують» світ і роблять ближчими і доступнішими всі куточки планети; комп'ютерами та но­вими інформаційними та комунікаційними системами, які активно впроваджуються в усі сфери виробництва і побуту, фактично вже ліквідували бар'єр просторового розриву в комунікаціях і передачі інформації.

Реалізувати перелічені можливості на благо людства можна за умови, якщо робота здійснюватиметься освіченими, фізично здоровими і вільними людьми, які будуть забезпечені сучасними умовами життєдіяльності (харчування, одяг, житло, доступ до інформації тощо). Отже, постає проблема якості життя людини.

Добробут і розвиток суспільства взаємопов'язані. Вже давно помічено, що здоров'я, фізична та розумова сила народу є запорукою його економічного багатства. Водночас, коли людина розпоряджатиметься матеріальним багатством розумно, то це сприятиме поліпшенню здоров'я, фізичної, розумової та моральної сили людської спільноти. Ця взаємопов'язаність визначається взаємодією багатьох компонентів: багатствами природи і багатствами, створеними людськими руками, станом здоров'я населення, рівнем його освіти та культури, який у країнах з різним рівнем розвитку економіки неоднаковий.

Глобальні проблеми забезпечення життєдіяльності і якості життя людини випливають з усвідомлення того, що вона є головною цінністю планети Земля. Тому поряд із упорядкуванням і стабілізацією демографічних процесів людство має вирішити проблеми забезпечення життєдіяльності. Під час розрахунків показників якості життя країн і територій беруть до уваги такі показники:

- розміри ВВП на душу населення (як уособлення багатства та добробуту);

- середньостатистичну тривалість життя населення (віддзеркалення стану здоров'я і фізичної сили);

- рівень освіти населення (стан культури і науки).

Таблиця 17.

Дата добавления: 2014-01-07