Заняття № 25

Розгляд взаємозв'язку кримінально-правових відносин і кримінальної відповідальності дозволяє зробити висновок про те, що кримінальна відповідальність може бути реалізована в таких трьох формах.

Форми кримінальної відповідальності

Першою формою є засудження винного, виражене в обвинувальному вироку суду, не пов'язане з призначенням йому кримінального покарання.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 74 КК особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

Другою формою реалізації кримінальної відповідальності є засудження особи, поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання, від реального відбування якого вона звільняється. Так, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Третьою, найбільш типовою формою реалізації кримінальної відповідальності є відбування призначеного винному судом покарання (наприклад, відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк).

Останні дві форми реалізації кримінальної відповідальності створюють у особи судимість як правовий наслідок засудження її до певної міри покарання. Разом з тим судимість має свої межі, зазначені в статтях 89 і 90 КК, які визначають межі кримінально-правових відносин. Тому момент погашення або зняття судимості свідчить про припинення кримінально-правових відносин.

Висновки

1. Кримінальна відповідальність є од­ним із ви­дів юри­дич­ної від­по­ві­даль­нос­ті, яка в юридичної літератури визнається як вид і мі­ра при­му­со­во­го пе­ре­тер­пін­ня осо­бою, що вчи­ни­ла пра­во­по­ру­шен­ня, пев­них поз­бав­лень дер­жав­но-пра­во­во­го ха­рак­те­ру, які пе­ред­ба­че­ні за­ко­ном. Пра­во­по­ру­шен­ня, як один із різ­но­ви­дів про­тип­рав­них ді­янь, тяг­не за со­бою рет­рос­пек­тив­ну юри­дич­ну від­по­ві­даль­ність, що є ре­ак­ці­єю дер­жа­ви на пра­во­по­руш­ни­ка і ті ді­ян­ня, які він ско­їв і за які зо­бов­’я­за­ний по­нес­ти пев­ну ка­ру чи стяг­нен­ня з ме­тою вип­рав­лен­ня і пе­ре­ви­хо­ван­ня.

2. Кри­мі­наль­на від­по­ві­даль­ність — це ви­му­ше­не пе­ре­тер­пін­ня осо­бою, що вчи­ни­ла зло­чин, дер­жав­но­го за­суд­жен­ня, а та­кож поз­бав­лень осо­бис­то­го, май­но­во­го або ін­шо­го ха­рак­те­ру, які пе­ред­ба­че­ні кри­мі­наль­ним за­ко­ном і пок­ла­да­ють­ся на вин­но­го спе­ці­аль­ни­ми ор­га­на­ми дер­жа­ви. По­нят­тя кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті від­по­ві­дає ро­до­вим ри­сам юри­дич­ної від­по­ві­даль­нос­ті і ра­зом з тим ха­рак­те­ри­зу­ється сво­ї­ми ви­до­ви­ми рисами.

3. По­нят­тя кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті від­би­ває факт ре­аль­ної вза­є­мо­дії осо­би, яка вчи­ни­ла зло­чин, і спе­ці­аль­них ор­га­нів дер­жа­ви. Та­ка вза­є­мо­дія вре­гу­льо­ва­на нор­ма­ми кри­мі­наль­но­го пра­ва і то­му про­ті­кає в ме­жах пев­них пра­во­від­но­син, які на­зи­ва­ють­ся кри­мі­наль­но-пра­во­ви­ми від­но­си­на­ми.

4. Карне покарання не переслідує мети відплати злочинцю. Основне його призначення в тім, щоб виправити, перевиховати правопорушника, попередити здійснення їм нових злочинів. Якщо для досягнення цих гуманних цілей немає необхідності застосовувати дуже строгі заходи кримінально-правового впливу закон передбачає можливість зм’якшення участи засудженого аж до повного звільнення його від покарання.

5. З мо­мен­ту, ко­ли осо­ба вчи­ни­ла зло­чин, між нею і дер­жа­вою ви­ни­ка­ють пев­ні юри­дич­ні від­но­си­ни, внас­лі­док яких у та­кої осо­би і дер­жа­ви ви­ни­ка­ють вза­єм­ні пра­ва і обов’яз­ки. Зло­чи­нець зо­бов­’я­за­ний бу­ти за­суд­же­ним за вчи­не­ний зло­чин, а та­кож пе­ре­тер­пі­ти поз­бав­лен­ня і об­ме­жен­ня, пе­ред­ба­че­ні кри­мі­наль­ним за­ко­ном. Дер­жа­ва має пра­во за­су­ди­ти зло­чин­ця і вчи­не­ний ним зло­чин, а та­кож об­ме­жи­ти йо­го пра­во­вий ста­тус стро­ка­ми дав­нос­ті при­тяг­нен­ня до кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті і стро­ка­ми по­га­шен­ня чи знят­тя су­ди­мос­ті, і зо­бов­’я­за­на за­без­пе­чи­ти пра­виль­ну ква­лі­фі­ка­цію ско­є­но­го, приз­на­чи­ти по­ка­ран­ня в ме­жах, вста­нов­ле­них сан­кці­єю стат­ті Особ­ли­вої час­ти­ни КК з ура­ху­ван­ням ха­рак­те­ру і сту­пі­ня сус­піль­ної не­без­пе­ки ско­є­но­го, осо­би вин­но­го, а та­кож об­ста­вин, які пом­’як­шу­ють або об­тя­жу­ють від­по­ві­даль­ність, та ін.

6. Кримінальна відповідальність може бути реалізована в трьох формах: в формі вимушеного перетерпіння винним державного засудження; в формі перетерпіння винним державного засудження, яке поєднано з призначенням йому конкретної міри покарання, від реального відбування котрого, однак, засуджений звільняється; в формі вимушеного перетерпіння винним державного засудження і позбавлень або обмежень особистого, майнового чи іншого характеру, що складають зміст покарання, призначеного йому судом.

Викладач ___________________

Теоретичний матеріал

Дата добавления: 2014-01-07