Культура античних колоній значною мірою вплинула на культурний розвиток сусідніх народів, у т.ч. і слов'ян

Завдання і запитання

1. Коли первісні люди почали заселяти сучасну територію України;

2. Визначте значення Трипільської культури в історії України;

3. У чому особливість історичної долі Півдня України і чим це можна пояснити;

4. Назвіть народи, які заселяли південь України в давні часи;

5. Визначте причини заснування і загибелі античних колоній у Північному Причорномор’ї.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001;

2. Борисенко В. Курс української історії. К.: 1997;

3. Брайчевський М. Конспект історії України. - К.: 1994;

4. Брайчевський М. Вступ до історичної науки. Навчальний посібник. – К.: 1995;

5. Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. - К.: 1995.

Тема 2. Етногенез слов’ян.

Предками українців є слов'яни. Слов'яни є автохтонним (корінним) населенням Європи індоєвропейського) походження. Індоєвропейці, широко розселившись по Європі і Азії, дали початок багатьом народам, у тому числі і слов'янам.

Як окрема етнічна спільність, слов'яни сформувалися на початок нашої ери. Ряд істориків ототожнюють слов'ян із вене­дами. Перші письмові згадки про слов'ян (венедів) зустрічаються у римських авторів І-ІІ ст. н.е. - Плінія, Тацита, Птолемея. На думку більшості вчених, батьківщина слов'ян охоплювала територію від серед­ньої течії Дніпра до Вісли.

Звідси, в ІІ-VІІ ст. н.е. - в період Вели­кого переселення народів - слов'яни широко розселилися у всіх напрямках. В результаті слов'янський етнос розпався на три гілки: західних слов'ян, південних слов’ян і східних слов’ян. Східні слов'яни розселилися на території сучасної України, Білорусії, частково Росії (Ока, верхня течія Волги).

Західні слов'яни дали початок полякам, чехам, словакам, лужицьким сербам.

Південні слов'яни - болгарам, сербам, хорватам, словенцям, боснійцям, македон­цям, чорногорцям.

Східні слов'яни - українцям, росіянам, білорусам.

З IV ст. н.е. на території України між Дністром і Сіверським Дінцем розселилися племена антів, що входили до складу дніпро-дністровської групи черняхівськоі культури, добре дослідженої на сьогод­нішній день (досліджено більше 2 тис. поселень).

Провідною галуззю економіки антів було сільське господарство. Поширилося орне землеробство, практикувалося дво­пілля, вирощували пшеницю, ячмінь, овес, просо, горох, коноплю, сочевицю. Анти не тільки забезпечили себе хлібом, а й ви­возили зерно на зовнішні ринки.

У всіх поселеннях знайдено залишки залізо- та бронзоплавильних майстерень. Виявлено близько 100 найменувань виробів із заліза і сталі.

Анти підтримували торговельні зв'язки з сусідами (скіфами, сарматами, готами та ін.), а також з провінціями Римської імперії.

Інтенсивний розвиток економіки обумовив розклад общинного господар­ства, соціальне розшарування, появу нових форм політичної організації.

В IV ст. н.е. анти створили державне об'єднання (Антський союз) зі спадковим вождем, організованим військом та участю населення в політичному житті (віче). Ант­ський союз мав характер військової демократії. Проіснував до VII ст. н.е. і роз­пався під ударами аварів.

Після його розпаду на території Украї­ни, де розселилися східні слов'яни, утвори­лися окремі племінні об'єднання, розташу­вання і назва яких відомі із літопису "Повість минулих літ": поляни, древляни, сіверяни, тиверці, уличі, волиняни, дуліби, білі хорвати, дреговичі.

У найбільш вигідному геополітичному положенні опинилися поляни, які про­живали у Середньому Подніпров'ї: вони знаходилися майже в центрі східнослов'ян­ських племен, на перехресті важливих торговельних шляхів. Саме поляни стали центром консолідації східнослов'янських земель. їх столицею був Київ, заснований, за даними археологів, у кін. V - першій пол. VI ст.н.е. За легендою, Київ заснували князь Кий, його брати Щек, Хорив і сестра Либідь.

Першими ж київськими князями, існу­вання яких зафіксовано письмовими джере­лами, були Дір і Аскольду які правили з 30-50-х рр. IX ст. до 882 р.

За одними писемними відомостями, Аскольд і Дір були нащадками Кия, за іншими - дружинниками варязького князя Рюрика, який правив племенами ільмен­ських словен у північних Новгородських землях.

Як сповіщається в літописі, слов'ян­ське населення запросило варязьких князів, аби ті забезпечили спокій в їхніх землях.

3 середини ІХ ст. навколо полян постає стабільне державне об'єднання, яке в арабських письмових джерелах отри­мало назву Куявія, а сучасні історики називають його Руською землею або Київ­ським князівством.

Міжнародні зв'язки Київського кня­зівства свідчать про його могутність, авторитет. У 860 р. дружина Аскольда здій­снила похід на Візантію, змусивши її спла­тити контрибуцію.

Саме Київське князівство стало територіальним, політичним, етнокультур­ним ядром, навколо якого згодом зросла Київська Русь.

У 882 р. Новгородський князь Олег разом із сином Рюрика Ігорем захопили Київ. В результаті Олег об'єднав Київські і Нов­городські землі і розпочав консолідацію праукраїнських та інших східнослов'ян­ських племен.

Таким чином, утвердження Олега в Києві знаменувало створення великої держави східних слов'ян - Київської Русі або Давньої Русі.

Слов'яни і скандинави

Скандинавські ватаги професіональних воїнів, яких на заході Європи звали норманами ("північними людьми"), а на сході ва­рягами (від шведського var - клятва), з кінця IX - початку X ст. здійснювали напади на землі Данії, Англії, Франції, Південної Прибал­тики, дійшли до Середземного моря й задовго до Христофора Колумба висадилися в Америці. Основними їхніми заняттями стали воєнний промисел, військова служба і торгівля. Осідаючи в місцях своїх пере­можних вилазок, змішуючись з місцевим на­селенням, вікінги швидко втягувалися в куль­туру підкорених територій.

На поч. IX ст. активізувалося проникнення варягів через систему річок та озер углиб Східної Європи. Прямуючи на схід, скандинави переслідували швидше торгову, ніж військову мету.

З IX ст. скандинавські мореплавці почали проникати на новий торговий шлях на пів­день, який отримав назву " шлях з варяг у греки ". З оз. Ільмень по малих річках і річкових волоках їхні човни простували до верхів я Дніпра, а вже звідти Дніпром спускалися в Чорне море. Осідаючи в прирічкових населених пунктах, варяги або підкоряли довколишні племена, примушуючи їх до сплати данини, або вступали з ними у союзницькі відносини. Щодо Києва, то сюди сходилися річкові транзитні шляхи, і власне ця специфіка розташування міста, яка дозво­ляла контролювати увесь дніпровський шлях, надала йому роль бази, з якої впродовж IX ст. нормани здійснили поступове об'єднання територій, пов'язаних конфігурацією гідро­графічної мережі з Дніпром.

Зазначимо, що археологічна наука не виявила слідів тривалого перебування або економічного чи побутового впливу скан­динавів у Середньому Подніпров'ї періоду заснування Руської землі. На східнослов'ян­ських землях вони з'явилися тоді, коли тут вже існувала власна державність.

Походження назви "Русь"

Нестор-літописець, роблячи під 860 р. запис про похід Аскольда і Діра на Константино­поль, відзначає, що з того часу "начася про­зивати Руска земля".

В історичних джерелах, як відомо, по-різному тлумачиться термін "Русь". Дехто з дослідників намагається довести його фін­ське походження, інші шукають його корені у шведській, слов'янській мовах. Це свідчить про значне поширення назви "Русь" в інших народів. Поступово термін "Русь" поши­рюється на всіх дружинників, у тому числі й слов'янського походження. Назва "Русь" поширюється насамперед на полян, що панували у протодержавному утворенні на Наддніпрянщині, а потім і на всіх східних слов'ян. Цим же словом іменували й Давньоруську державу з центром у Києві. Офіційні назви "Русь", "Руська земля" у X-XI ст. стають загальновживаними на всьому її просторі.

Отже, слово "Русь" виникло не як етно­нім, а як політична назва державного об'єднання.

Завдання і запитання

1. Які східнослов’янські племена дали початок українському етносу;

2. Знайдіть і проаналізуйте дані про побут і світогляд давніх слов’ян;

3. Визначте території розселення слов’янських племен. Які з них мешкали на землях сучасної України;

4. Якими фактами Ви підтвердите могутність стародавнього Києва;

5. За яких обставин Олег прийшов до влади в Києві. Дайте оцінку його діям.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001;

2. Борисенко В. Курс української історії. К.: 1997;

3. Брайчевський М. Конспект історії України. - К.: 1994;

4. Брайчевський М. Вступ до історичної науки. Навчальний посібник. – К.: 1995;

5. Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. - К.: 1995.

Тема 3. Київська Русь. Загальна характеристика і особливості

розвитку.

Коли Новгородський князь Олег захопив київський пре­стол, два політичних центри - Київ і Новгород - об'єдналися в одну державу, яка отримала назву Київська Русь. Першим князем Київської Русі став Олег. Його наступник - Ігор заснував правлячу на Русі династію Рюриковичів.

Ядром формування київської держави стали поляни, які перебрали ім'я одного з племен "рос "або "рус".

Теорії походження Київської Русі

В історичній науці склалося декілька теорій щодо утворення Київської Русі. Найбільш поширеними вважаються:

v Норманська теорія: варяги (нормани) відіграли вирішальну роль у створенні Давньоруської держави, східнослов'янські племена були нездатні без допомоги зовні заснувати могутню державу. Норманську теорію започаткували німецькі історики Г.Баєр та Г.Міллер, які працювали в другій пол. XVIII ст. в Росії.

v Теорія природньо-історичного (авто­хтонного) походження Київської Русі: з варягами чи без варягів східні слов'яни були в змозі утворити свою державу, бо для цього у східних слов 'ян існували всі необхідні внутрішні соціально-еконо­мічні передумови:

· процес державотворення розпочався у східних слов 'ян ще до приходу варягів;

· варяги, просуваючись у східнослов'янські землі, керувалися, перш за все, не державотворчою, а торговельною метою і здобуванням. Вони прагнули підпоряд­кувати дніпровський торговельний шлях. Цю теорію сповідували видатні україн­ські історики XIX - поч. ХХст. М. Косто­маров, В. Антонович, М. Гру шевський, Д.Багалій та інші,

Антинорманської теорії дотримується і сучасна українська історіографія.

Дійсно, держава виникає лише тоді, коли стає історичною необхідністю - на стадії розкладу первіснообщинного та формування класового суспільства. Саме на такій стадії суспільного розвитку зна­ходилися східні слов'яни у VIII-IХ ст.

Устрій Київської Русі

Київську Русь характеризують як ранньо­феодальну державу: стрімка її феодалізація відбувалася при збереженні помітних за­лишків родоплемінного ладу. Серед них, перш за все, виділяються такі:

Ø збереження до XI ст. колективної влас­ності на землю. (Індивідуальна земельна власність зародилася на Русі у другій пол. XI ст.);

Ø збереження до X ст. (до адміністра­тивної реформи Володимира Великого) племінних князівств;

Ø збереження таких форм родоплемін­ного ладу, як віче, народне ополчення.

Економіка

Русь мала розвинені для свого часу продуктивні сили і багату економіку.

Землеробство - провідна галузь, прак­тикувалася 2-3-пільна система. Основними зерновими культурами були жито, пшениця, просо, ячмінь, овес. Вирощували також бобові та технічні культури, городину. Із землеробських знарядь використовували переважно рало, плуг, соху.

Скотарство - набуло значного поши­рення, особливо в степовій зоні. Розводили велику і малу рогату худобу, коней, свиней, птахів.

Ремесло - існувало до 60 спеціальнос­тей. Найважливішими його галузями були: чорна металургія, гончарство, ткацтво, юве­лірне та деревообробне виробництво.

Торгівля - як внутрішня, так і зовнішня - мала велике значення в господарському житті. Експортували хліб, худобу, сіль, хутро, ремісничі вироби. Імпортували тканини, вино, прянощі, вироби мистецтва і т.п. У X ст., з часів Володимира Великого, з'явилася власна монета - злотники й срібляники. З XI ст. основною грошовою одиницею стає гривня - злиток срібла різної ваги (до 200 г).

Допоміжні галузі - мисливство, ри­бальство, бджільництво, бортництво.

Соціальна структура

Суспільство Київської Русі еволюціо­нувало у напрямку до ранньофеодального, у зв'язку з чим відбувалися відповідні зміни в його соціальній структурі.

У соціальній структурі давньоруського суспільства XI ст. можна виділити такі основні групи населення:

ü Князі (представники правлячої та пле­мінних династій), бояри (місцеві родовиті землевласники) та князівські дружинники. Володіли князівствами та місцевими вот­чинами.

ü Основна група - селянство (смерди), які спочатку були вільними і економічно самостійними, але поступово потрапляли в економічну залежність від князів і бояр: платили їм данину, виконували примусові роботи.

ü "Холопи" – раби - використовувалися в домашньому господарстві.

ü Міщанство - складало багаточисельну верству. За приблизними роз­рахунками, у містах проживало до 15% усього населення. Найбільшими містами були Київ (до 50 тис. чоловік) і Новгород (до 30 тис. чоловік).

ü Духовенство - формується з прийнят­тям християнства.

Посилення експлуатації панівною верхів­кою безпосередніх виробників у містах і селах викликало опір народних мас, що часто вияв­лялося у формі збройних повстань. Повстання охоплювали чималу територію Київської Русі, і в них брали участь різні прошарки населення. Помітним виявом народного руху, зокрема, було повстання 1113 р. у Києві. Повстання киян спричинилося невдоволенням політикою ве­ликого князя Святополка Ізяславовича, за правління якого Південна Русь зазнала числен­них братовбивчих міжусобних війн, що при­зводили до голоду й зубожіння трудового люду.

Форма правління

Київська Русь була ранньофеодальною монархією: київський князь зосереджував у своїх руках усю адміністративну, воєнну, судову владу і управляв державою за допо­могою найближчого оточення - особистої дружини, удільних князів (управляли підлеглими їм князівствами), намісників (управляли невеликими містами). Віче (зібрання вільних громадян) існувало як орган місцевого само­управління.

Територіально-політичний устрій

Територіально Київська Русь не була єдиною і монолітною державою. Вона складалася приблизно з 15 удільних кня­зівств, які характеризувалися значною самостійністю у внутрішньому житті. В оцін­ках територіально-політичного устрою Давньоруської держави існують розбіж­ності, її називають і конфедерацією, і супер-союзом, і співдружністю князівств.

До адміністративної реформи Володи­мира Великого (близько 988 р.) влада в удільних князівствах належала місцевим племінним династіям, які протистояли київ­ському князю в його прагненні об'єднати під своєю владою племінні князівства. Володимир же замінив племінних вождів своїми синами (а їх він мав 12), вірними боярами, зміцнивши тим самим владу київського князя.

Етнічний устрій

Радянські історики пропагували теорію, згідно з якою в Київській Русі сформувалася єдина давньоруська народність (спільна літературна мова, культура, психічний склад), з якої після розпаду Київської дер­жави, з часом, утворилося три народи - український, російський і білоруський. Ця теорія була створена на догоду радянській ідеології і не має під собою належних під­став. Єдиної давньоруської народності не було, вона не могла скластися ні до утво­рення Київської Русі, ні в період її існу­вання. Чому? По-перше, до об'єднання в одну державу східнослов'янські племена існували самостійно, вони знаходилися в різних природних умовах і відчували впливи з боку різних етносів. По-друге, в період Київської Русі, в умовах панування натурального господарства, були відсутні необхідні тісні контакти між населенням великої території держави.

Російський історик XIX ст. М.Погодін виступив з теорією, за якою в Київській Русі до сер. XIII ст. мешкали великоруси (росі­яни), котрі після татарської руїни 1240 р. переселилися на північ. Натомість, на "порожнє" місце, прийшли переселенці з Волині і Галичини, які й явилися предками сучасних українців.

Згідно з концепцією М.Грушевського, Київська держава і культура були створені лише однією народністю - українською.

Мабуть, треба визнати, що східно­слов'янське населення Русі не було одно­рідним і складалося із трьох основних етніч­них груп:

§ Південні русичі - на території Київсь­кої, Чернігівської, Переяславської, Галиць­кої і Волинської земель.

§ Північні русичі - на території Новгородської, Псковської, Володимиро-Суздальської, Смоленської, Рязанської земель.

§ Західні русичі - на території Полоць­кої, Мінської, Туровської земель.

На основі цих трьох етнічних груп від­бувався процес формування відповідно української, російської і білоруської народностей.

Український етнос і українська мова відокремлюються вже в період Давньо­руської держави! Про існування протоукраїнських мовних рис у давньоруський період свідчать лін­гвістичні дослідження. До того ж, у Закар­патті, яке ще в XI ст. відокремилося від Києва і потрапило під владу Угорщини, весь цей час існувала українська мова. То коли ж вона там могла закріпитися, як не в період Київської Русі? Нарешті, політичні кордони нових князівств, що створювалися на території Давньоруської держави, спів­падали з етнічними (племінними).

Утвердження християнства

Християнізація Русі розпочалася ще за часів Аскольда. Але вчені-історики вважають, що знайомство слов'ян з християнською релігією відбулося ще в антську епоху. Цілком до­стовірним є факт хрещення слов'янського князя Бравлина наприкінці VIII - поч. IX ст. у м. Сурож. Багато зусиль для поширення християнства на Русі доклала велика княжна Ольга, яка сама була християнкою. Та оста­точно воно стало офіційною державною релі­гією після хрещення 988 р. Володимира.

Історичний розвиток Київської Русі

В історії Київської Русі можна виділити чотири якісно відмінних періоди.

І період (Охоплює князювання Олега (882-912 рр.),

Ігоря (912-945 рр.), Ольги (945-964 рр.), Святослава (964-972 рр.)

Дата добавления: 2014-01-07