Тема №16. Суть і структура світового господарства. Форми міжнародних економічних відносин

План:

1. Світове господарство, його суть, структура, основні етапи розвитку.

2. Основні форми міжнародних економічних зв'язків.

3. Міжнародні валютно-фінансові відносини.

4. Сутність і основні напрями економічної глобалізації світу.

3. Світове господарство, його суть, структура, основні етапи розвитку.

Світове господарство – це сукупність національних економік, зв'язаних між собою міжнародним розподілом праці і міжнародними виробничими відносинами.

Його виникнення стало наслідком інтернаціоналізації господарського життя, тобто встановлення стійких зв'язків між підприємствами різних країн і державами в цілому.

З одного боку інтернаціоналізація економіки раціоналізує і оптимізує умови виробництва, дозволяє скоротити витрати, підвищити продуктивність праці, збільшити обсяги виробництва. А з другого - посилюється залежність національних економік від світового господарства.

В основі інтернаціоналізації господарства лежить міжнародний розподіл праці, тобто спеціалізація окремих країн в рамках світового господарства на виробництві певних видів товарів і послуг з метою реалізації їх на зовнішніх ринках.

Основними чинниками міжнародної спеціалізації є:

- географічне місцезнаходження;

- історико-культурні особливості;

- історичні традиції і досвід національного виробництва певних товарів і послуг.

В сучасних умовах на поглиблення міжнародного розподілу праці впливають такі чинники:

- посилення дефіциту національних природних ресурсів;

- загострення конкуренції на національному ринку, що стимулює пошук нових ринків збуту, у тому числі за межами держави;

- можливість знизити національні витрати виробництва за рахунок залучення дешевшої сировини, робочої сили;

- пошук шляхів підвищення конкурентноздатності товарів за рахунок виробництва їх за кордоном і економії на транспортних витратах і т.п.

Етапи розвитку світового господарства:

І. Етап світової торгівлі (XV – XVIII ст.) коли основною формою співпраці країн була торгівля. Обмін йшов без правової основи, часто нееквівалентний.

ІІ. Етап іноземних інвестицій (з ІІ половини ХІХ століття) коли основною формою економічних зв'язків був вивіз капіталу, тобто інвестиції.

ІІІ. Етап економічної інтеграції (з ІІ половини ХХ століття), коли склалась вища форма економічного співробітництва країн, що вимагає проведення злагодженої економічної політики.

Становище суб'єктів світового господарства сьогодні різне. Тому його структуру розглядають за різними ознаками:

1) За рівнем економічного розвитку країн.

Тут розрізняють:

- високорозвинені країни;

- середньорозвинені країни;

- країни з низьким рівнем економічного розвитку.

Критерій віднесення країн до тієї або іншої групи – виробництво ВНП в розрахунку на душу населення.

2) За галузевою структурою виробництва:.

- індустріальні країни;

- індустріально-аграрні;

- аграрно-індустріальні;

- аграрні.

Показник - частка промисловості і сільського господарства у ВНП.

3) За ступенем інтеграції в світове господарство:

- високо інтегровані;

- слабко інтегровані країни.

Критерій: частка зовнішньоторговельного обороту (експорт + імпорт) у ВНП.

Основні суперечності світового господарства:

1) Між високорозвиненими країнами і країнами з низьким рівнем економічного розвитку;

2) Між високорозвиненими країнами на основі конкуренції між ними;

4. Основні форми міжнародних економічних зв'язків.

Основними формами міжнародних економічних зв'язків є:

- міжнародна торгівля;

- закордонні інвестиції або вивіз капіталу;

- міграція робочої сили;

- міжнародні науково-технічні зв'язки;

- спільна підприємницька діяльність з іноземним капіталом;

- міжнародні валютні відносини.

Міжнародний розподіл праці породжує світову торгівлю. Це – найстаріша форма економічних зв'язків в світовому господарстві. Ще Д. Рікардо в 1817 р. обґрунтував концепцію порівняльних витрат або переваг, згідно з якою експорт будь-якого товару вигідний у тому випадку, коли національні витрати його виробництва нижчі від світових, а імпорт – коли вони вищі порівняно з світовими.

Стан зовнішньоекономічної діяльності характеризує зовнішньоторговельний баланс. Його позитивне сальдо означає, що експорт більший від імпорту, а негативне - навпаки. Якщо тривалий час імпорт перевищує експорт, то виникає проблема оплати імпорту.

Сучасні тенденції розвитку світової торгівлі:

- збільшення частки готової продукції і скорочення частки сировини в світовій торгівлі;

- збільшення в світовому товарообігу частки машинобудування;

- провідну роль в світовій торгівлі відіграє обмін новітніми технологіями (ліцензії, патенти, ноу-хау);

- зростає торгівля послугами (інжиніринг, науково-технічні консультації, обмін інформацією);

- розповсюджується безвалютний товарообмін.

Є два напрями державної зовнішньоторговельної політики:

1) лібералізм, тобто політика вільної торгівлі, коли держава не втручається в зовнішньоторговельні операції, тобто не перешкоджає імпорту;

2) протекціонізм, тобто політика сприяння держави розвитку національної економіки шляхом встановлення перешкод для імпорту.

Україна сьогодні має нераціональну структуру експорту – імпорту. В експорті переважає сировина, мало машин, а в імпорті» 80% енергоносії, що робить економіку залежною від зовнішніх поставок.

Вивіз капіталу або закордонні інвестиції – це переміщення за межі держави грошових коштів, що приносять їх власнику дохід.

Мета – одержати великий прибуток за рахунок різниці в цінах на ресурси, податках, стані конкуренції і т.д.

Форми інвестицій:

а) за суб'єктом:

- приватні;

- державні.

б) за метою і характером використання:

- підприємницька – інвестиції в нове будівництво за кордоном або придбання діючих підприємств чи прав власності на них;

- позичкова – надання кредитів урядам або приватним особам інших країн, вкладення грошей на банківські рахунки фінансових організацій за кордоном;

- іноземна економічна допомога, тобто довгострокові позички під невисокий відсоток, безпроцентні позички, продаж надлишків товарів, науково-технічна допомога.

В даний час зростають масштаби і змінюються напрями руху капіталів:

- відхід від односпрямованого вивозу (з розвинених в країни, що розвиваються) за рахунок збільшення міграції з розвинених країн в розвинені;

- зміна співвідношення форм вивозу на користь збільшення вивозу позичкового капіталу;

- рух капіталів прискорює інтернаціоналізацію господарського життя за рахунок взаємопроникнення капіталів різних країн;

- посилення політичної і військової спрямованості вивозу капіталу.

Масова міграція населення здійснюється в трудовій, сімейній, релігійній, туристичній формі.

Трудова міграція – це міграція робочої сили, тобто стихійне переміщення працездатного населення з одних країн в інші з метою використання своєї робочої сили за кордоном.

Форми міжнародної міграції:

1) безповоротна, тобто зміна місця проживання;

2) тимчасова (1 – 5 років)

3) сезонна (до 1 року)

4) човникова – мігрант постійно переїздить з однієї країни в іншу (фронтальєри) (в прикордонних регіонах)

5) нелегальна, тобто з порушенням еміграційного законодавства

6) «витік умів» - тобто переїзд висококваліфікованих фахівців.

Основні напрями міжнародної міграції робочої сили:

- з країн, що розвиваються, у високорозвинені;

- міграція в межах високорозвинених країн;

- міграція між країнами, що розвиваються;

- з постсоціалістичних країн в економічно розвинені;

- міграція кваліфікованих фахівців і науковців з розвинених країн в ті, що розвиваються.

Економічні наслідки міжнародної міграції суперечливі і для країн, які приймають мігрантів і для тих країн, звідки робоча сила мігрує.

Дата добавления: 2014-01-07