Мережеві протоколи й адресація в Інтернеті

ТИПИ КОМП'ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ

Інтернет – це глобальна комп'ютерна мережа. Її ще називають мережею мереж, бо вона об'єднує десятки тисяч незалежних комп'ютерних мереж в усьому світі. Розглянемо детальніше поняття комп'ютерної мережі та різновиди таких мереж.

Комп'ютерною мережею називають сукупність територіально розподілених комп'ю- терів, що сполучаються каналами зв'язку і функціонують під керівництвом мережевих опе- раційних систем.

Розрізняють локальні й глобальні комп'ютерні мережі.

Локальна мережа об'єднує відносно невелику кількість комп'ютерів, встановлених на незначній відстані один від одного, як правило, в радіусі, що не перевищує двох кілометрів. Це дає змогу при відносно невеликих витратах досягти високих швидкостей обміну інфор- мацією між комп'ютерами мережі.

Глобальні мережі об'єднують значно більше комп'ютерів, відстані між якими не об- межені, однак швидкості обміну інформацією поки що значно поступаються локальним ме- режам, хоча з розвитком засобів телекомунікацій ця різниця зменшується.

Останнім часом значного розвитку набули комп'ютерні мережі великих міст- мегаполісів. З усіх розглянутих вище показників вони займають проміжне положення між локальними й глобальними комп'ютерними мережами.

Локальні комп'ютерні мережі можуть підключатися до Інтернету або об'єднуватися в мережі більшого масштабу, наприклад у корпоративні або кампусні комп'ютерні мережі, які об'єднують відповідно комп'ютери крупного підприємства (корпорації) чи невеликої тери- торії (наприклад, університет і студмістечко).

В корпоративні мережі можуть об'єднуватися й комп'ютери, розташовані на значних відстанях. Наприклад корпоративна мережа крупного банку може об'єднувати комп'ютери відділень цього банку, розташовані в декількох містах чи навіть країнах. Значні відстані між комп'ютерами змушують застосовувати тут технології і технічні ресурси глобальних мереж. Це так званий інтранет – внутрішня інформаційна мережа, що використовує стандарти і протоколи Інтернету.

Інтернет об'єднує величезну кількість найрізноманітніших за своєю будовою і систе- мою команд комп'ютерів різних марок і виробників. Як же їм вдається знайти "спільну мо- ву" для узгодженої роботи в мережі?

Роль такої спільної мови відіграють стандарти на обмін інформацією, що називаються мережевими протоколами. В Інтернеті застосовують сімейство протоколів TCP/IP. Вони ре- гламентують усі деталі передачі бок-пакетів даних на фізичному, канальному, мережевому, транспортному, сеансовому, представницькому і прикладному рівнях.

В мережі, що функціонує на основі цих протоколів, кожний комп'ютер має унікальну адресу, що називається ІР-адресою і складається з чотирьох байтів – цілих чисел в діапазоні від 0 до 255, наприклад: 193.18.205.39. В ІР-адресі старші байти вказують номер мережі, молодші – номер хоста (тобто комп'ютера або іншого обладнання) у цій мережі. Межа між номером мережі і номером хоста може проходити після першого, другого або третього бай- ту, залежно від класу мережі, що визначається значенням першого байту в його адресі.

ІР-адреси можуть призначатися комп'ютерам на постійній основі (це називається ста-

тичним виділенням адрес) або лише на один сеанс підключення до Інтернету (динамічне виділення адрес). Більшості рядових користувачів Інтернету адреси виділяються динамічно. Тобто, після завершення сеансу роботи з Інтернетом, ІР-адреса, якою ви користувались, може надаватися іншому користувачу і т.д. Це дає змогу економити кількість адрес, прак- тично не ускладнюючи роботу користувачів, які виступають в Інтернеті переважно як спо- живачі його інформаційних ресурсів. Інша справа комп'ютери, що є носіями таких ресурсів. Якби їх адреси змінювалися, то це б ускладнило доступ до ресурсів, розміщених на цих комп'ютерах (спробуйте додзвонитись тому, чий телефонний номер постійно змінюється). Тому ці комп'ютери повинні мати постійну ІР-адресу.

Адресація комп'ютерів за допомогою ІР-адрес зручна для комп'ютерів та іншого ме- режевого обладнання, однак не дуже зручна для людей, які користуються Інтернетом. Для них зручнішою є система доменних імен. Наприклад, адреса веб-сайту нашого університету www.vmurol.com.ua містить домен першого (верхнього) рівня ua – Україна, домен другого рівня com – комерційні установи (хоча правильніше було б зареєструвати сайт на домені edu – заклади освіти) і домен третього рівня vmurol – відкритий міжнародний університет розвитку людини. Префікс www не є доменом, а вказує на належність даної адреси до серві- су World Wide Web – Світова павутина.

Як видно з цього прикладу, доменні імена будуються за ієрархічним принципом на основі географічних ознак або за ознаками професійної діяльності. Ось ще декілька доме- нів: fr – Франція, de – Німеччина, ru – Росія, uk – Велика Британія, kiev – Київ, dp – Дніпро- петровськ, gov – урядові заклади, org – інші заклади, mil – військові організації, net – ком- п'ютерні мережі.

Наведемо приклади деяких адрес: www.rada.gov.ua – сайт Верховної Ради України, www.mil.gov.ua – Міністерство оборони України, www.mon.gov.ua – Міністерство освіти і науки України, www.ntu-kpi.edu.ua – національний технічний університет України "Київсь- кий політехнічний інститут", www.bmw.com – сайт концерну BMW, www.bmw.com.ua – представництво BMW в Україні, www.dynamo.kiev.ua – сайт футбольного клубу "Динамо" Київ, vv.org.ua – сайт гурту "Воплі Відоплясова".

Перетворенням доменних імен на ІР-адреси в Інтернеті займаються так звані DNS- сервери. Наприклад, якщо з якихось причин сайт переноситься на інший сервер, то його доменне ім'я змінювати не обов'язково. Достатньо скоригувати інформацію на DNS-сервері.

Дата добавления: 2014-01-07