Печатка Києво-Могилянської академії. XVIII ст

Печать Киево-Могилянской академии. XVIII в.

Все ж за зразком Києво-Могилянської академії виникли колегіуми в інших містах — Чернігові (1700 р.). Харкові (1726 р.). Переяславі (1738 р.). На Правобережжі більшістю колегіумів (Львівським, Кам’янецьким, Луцьким, Перемишльським, Ужгородським та ін.) керував семітський орден. Належне місце в культурному житті українських земель посідав Львівський вірмено-український колегіум. Деякі з його вихованців стали відомими діячами культури і освіти: Антон Левицький, Михайло Примович. Слід підкреслити, що культурні зв’язки між Правобережжям і Лівобережжям тривали всупереч конфесійним особливостям. Далеко не всім вихідцям із Київської академії та інших шкіл вдалося отримати духовний сан чи місце в адміністративному апараті, частина з них ставала «мандрівними дяками», тобто вчителями, які ходили по селах і містах у пошуках роботи. Діяльність академії і колегіумів сприяла розширенню мережі початкових шкіл, підвищенню їхнього освітнього рівня.

Про високий рівень освіти в Україні свідчать іноземні автори. Так, арабський мандрівник Павло Алепський, який побував в Україні в 1633—1626 рр., писав: «У країні козаків усі діти вміють читати, навіть сироти».

За неповними даними, в Слобідській Україні в 1732 р. було 129 шкіл, в 1740—1748 рр. у 7 з 10 полків Гетьманщини діяло 566 шкіл. На землях Війська Запорозького часів Нової Січі мала добру славу січова школа, де навчалися діти, зібрані з різних міст. Сільські і міські школи утримувалися громадою. На заході України аналогічні школи найчастіше існували під опікою братств. У більшості шкіл дітей вчили з Букваря, Псалтиря і Часослова, поширеним було також навчання хорового співу і нотної грамоти. Для читання вибирали традиційні церковнослов’янські тексти, але вимовлялися вони на український лад.

Перші спроби запровадити в Україні обов’язкову початкову освіту були здійснені в Гетьманщині. У 1760—1762 рр. Лубенський полковник І. Кулябко наказав сотенним правлінням: усіх козацьких дітей, здібних до науки, посилати до парафіяльних шкіл, а нездібних навчати військових справ. Цю ініціативу схвалив гетьман і в 1761р. Генеральна військова канцелярія розіслала аналогічні розпорядження до всіх полків. Однак це були лише початкові кроки, які не мали подальшого розвитку. З кінця XVШ ст. сільські школи занепадають: далося взнаки закріпачення селян, вороже ставлення влади до заснованих не нею навчальних закладів.

Ще одним показником відносної масовості початкової освіти є тиражі навчальних посібників; так, букварі, які вироблялися друкарнею Львівського братства, виходили в XVII ст. тиражами від 600 до 2 тис. примірників, а на початку XVIII ст. — по 6 — 7 тис. примірників. З середини ХVIII ст. українська молодь все частіше виїжджає за кордон. Багато українців навчалось у Лейпцигу, Кенігсберзі, Страсбурзі та інших містах. Через цих вихованців західних шкіл приходили в Україну нові культурні віяння.

Зацікавлення наукою виявилося у шанобливому ставленні до книжок. Великі бібліотеки, які виникали при навчальних закладах ще в ХVI ст., особливого поширення набувають у XVII—ХVIІІ ст. Так, у XVII ст. було впорядковано бібліотеку Київської академії. У ХVIІІ ст. великі бібліотеки мали багаті шляхетські родини, козацька старшина, єпископи, монастирі, братські школи. Зацікавленість до знань проявлялася в тому, що збирали книги з астрономії, математики, медицини, географії, історії, права.

Найбільший інтерес зустрічало природознавство. У Київській академії вивчали зоологію, фізіологію, метеорологію, все це під спільною назвою «фізика». Найбільшим авторитетом був тут Феофан Прокопович, який написав наукову працю з «фізіології» про причину нетлінності тіл печерських святих. У ХVIІІ ст. розвинулися геодезія, географія. У приватних збірках козацької старшини зустрічаються різнорідні атласи, описи подорожей, географічні підручники, глобуси. Саме з ХVIІІ ст. активно розвивається математика, знову ж завдяки Феофанові Прокоповичу, що навчився цінити її по західних університетах. Як учитель математики відзначився в цей час Іван Фальковський. Одночасно француз Павло Брульйон почав вчити тригонометрії.

Важливим центром освіти і науки, суспільного і культурного життя в Україні (друга половина XVII—ХVIІІ ст.) була Києво-Могилянська колегія, яка грамотою Петра І від 26 вересня 1701 р. дістала статус академії. Запозичивши досвід братських шкіл. Київська академія виробила струнку систему організації навчання, яка за своїм змістом не поступалася навчальному процесові тодішніх університетів країн Центральної Європи. Курс навчання в академії тривав 12 років.

У підготовчий або елементарний клас поступали учні з певним обсягом знань, навичками читання та письма. У трьох молодших класах вивчали латинську, старослов’янську, українську книжну, грецьку та польську мови. У наступних двох середніх класах учні навчалися складати вірші, опановували теорію ораторського мистецтва

Вища частина учбового процесу академії складалася з двох класів: вивчення філософії тривало три роки, а богослов’ї — чотири. Вихованці академії оволодівали також знаннями з математики, географії, астронома та архітектури. Відомості з історії культури викладалися в курсах піїтики, риторики, філософії, богослов’ї.

У Києво-Могилянській академії навчалися переважно діти української шляхти, старшини, духовенства, заможних міщан і козаків. Іноді до неї потрапили діти селян та міської бідноти.

4.2.3. Передумови формування українського театру

Протягом XVII - XVIIІ ст. упевнено розвивався український театр. Вік існував у двох різновидах - шкільний і мандрівний. Шкільний театр творився професорами й студентами Києво-Могилянської академії, а мандрівний — учителями нижчих шкіл і мандрівними дяками.

Основним змістом шкільної драми були релігійні, біблійні, міфологічні та історичні сюжети. Ставилося на меті поглибити та закріпити знання релігійних істин та біблійних подій. Прославилися святі моральні поняття (надія, розум, милість, любов, віра). Такі шкільні драми складалися з прологу, фабули та епілогу. Пролог виголошував звичайно сам автор, пояснюючи основну думку драми та її моральну ціль. Після цього грався основний сюжет – фабула. Актів було від 3 до 5. Завершував драму епілог із подякою глядачам. У шкільних драмах виступала велика кількість дійових осіб – до 300 осіб. Це пояснювалось виховними цілями – з тим, щоб залучати до вистави якомога більше учнів. У перервах між актами поважної релігійної драми ставилися інтермедії або інтерлюдії. Змістом їх були розважальні сюжети з народного побуту, герої яких розмовляли мовою, близькою до народної.

Технічне забезпеченні драми залежало від матеріальних можливостей тієї школи, де вона виставлялася. Якщо в провінційних школах забезпечення було скромним і спрощеним, то в Київській академії воно завжди було по-бароковому пишним. Для вистави не тільки виготовлялися реквізит, декорації, екзотичні костюми, але й готувалися складні театральні ефекти.

Найдавніша українська драма, що в повному обсязі збереглася до нашого часу, датується 1674 р. Називається вона «Про Олексія, чоловіка Божого». Загальною тенденцією в розвитку літератури XVШ ст. було поступове зменшення в ній релігійних і збільшення світських мотивів. Великий крок вперед у розвитку української драми зробив Феофан Прокопович (1621 – 1736). Він народився у Києві в купецькій сім’ї, дістав освіту в Києво-Могилянській академії, потім навчався в польських школах і в Римській єзуїтській колегії. Сильно цікавився протестантськими течіями. Повернувшись 1704 р. до Києва, викладав поетику, риторику, філософію в Київській академії. У 1705 р він написав свою знамениту історичну трагікомедію «Володимир», до якої першим узяв тему з української історії. Присвячена І. Мазепі, п’єса містила яскраво виражені ознаки патріотизму, зокрема у трактуванні Прокоповичем Києва як «Другого Єрусалиму».

На зразок театру російського дворянства у XVIII ст. українські магнати створили кріпацький театр. У театральних видовищах, які влаштовували у своїх маєтках феодали, акторами виступали кріпаки. Кріпацькі трупи ставили п’єси українською і російською мовами, до їх репертуару входили оперні та балетні вистави. Все це свідчило про розвиток народного сценічного та хорового мистецтва.

Зародження професійного театру в Україні припадає на кінець XVІІІ ст. Першим постійним театром був Харківський, заснований у 1798 р. У його репертуарі були «Недоросток» Д. Фонвізіна, «Мельник-чаклун» О. Аблесимова, «Наніна» Вольтера та ін. Подібні професійні трупи виникли і в інших містах. Звичайно, виконавська майстерність акторів не завжди була високою, але їх діяльність створювала відповідний ґрунт, на якому відбувався дальший розвиток українського професійного театру.

Дата добавления: 2014-01-07