М. Бойчук. Урожай. 1910-i р

Школа монументального українського мистецтва М. Бойчука надихалася формами візантійських ікон, релігійного ренесансу, живописного примітивізму безіменних українських малярів минулих епох. В основі естетики тогочасного монументального живопису була вимога уникнення зайвих деталей, випадкових, нехарактерних ракурсів; схематизація, простота, сила і велич; зверненість до національних перлин та авангардність художньої мови, яку можна назвати конструктивізмом.

Український живописний авангард, як кожний великий стиль, мав наднаціональний характер. Однак такі його риси, як колористичне багатство, як схожість у фарбах, у формах з елементами середньовічної ікони (чергування кутів і овалів, які мали священне символічне значення), а також з колоритом київських мозаїк (з їх шляхетними рубіновими, смарагдовими, золотистими гамами, що переривалися темними згустками фарб) і, нарешті, декоративність (запозичена з українського селянського побуту хати-мазанки) вся вітальна сила селянського мистецтва надають йому певної національної специфіки.

У 30-ті роки в українське образотворче мистецтво прийшли молоді митці, випускники Академії мистецтв та художніх інститутів, особливо популярною була тематична картина. Її героями були сучасники художників.

Найпомітнішими стали полотна «Переможці Врангеля» Ф. Кричевського, «Кадри Дніпробуду» К. Трохименка, «Будівництво домни № 3» О. Шовкуненка, «Дорога в колгосп» М. Бурачека та ін. Багато зробили художники України до відзначення 125-річчя з дня народження Т. Шевченка. Це графічні твори В. Касіяна («Шевченко на Україні», «Шевченко серед селян»), М. Дерегуса («Катерина» і серія «Дорогами України»). Цикл ілюстрацій до ювілейного видання «Кобзаря» створив І. Їжакевич.

На українській скульптурі негативно позначилися вимоги соціального замовлення, так звана «монументальна пропаганда» спрямована на увічнення образів вождів революції. Наприклад у Всесоюзному конкурсі на пам’ятник Т. Г. Шевченку у Києві 1926 року були відхилені всі 26 проектів українських скульпторів. А пам’ятники Шевченкові у Харкові (1935), Києві та Канові (1939) створив «російський» скульптор М. Манізер (1891-1966).

Дата добавления: 2014-01-07