Р. скульптор Петро Кулик

Пам’ятник Івану Підкові у Львові

Скульптор П. Кулик (1933 р. н.) – монументаліст, автор ряду пам’ятників, установлених в Україні, США, Канаді (пам’ятник гетьману І. Підкові у Львові та Черкасах, князю Володимиру та княгині Ользі в Чікаго, І. Франкові у Торонто). Після здобуття незалежності у Києві встановлено пам’ятник видатному вченому та політичному діячеві М. Грушевському (ск. В.Чепелик). А. Кущ та В. Зноба взяли участь у скульптурному оздобленні головної площі країни – Майдану Незалежності у Києві. Скульптор О. Пінчук (1960 р. н.) відомий станковими композиціями («Феодосій Печерський», «Свідомість та підсвідомість», «Нічний звір»), працює з бронзою та керамікою, створює метафоричні образи зі складним змістом. Класикою книжкової графіки стали ілюстрації С. Якутовича, В. Перевальського, О. Петрової.

Останнім часом значно розширили свої можливості живопис, скульптура і графіка. У доробку сучасних українських митців представлені такі види мистецтва, як інсталяція, об’єкт, художня акція; значного розвитку набуває фотомистецтво. Митці у нових політичних реаліях по-новому підходять до національних традицій, засвоюють досвід світової культури, використовують сучасні технології, продовжують пошуки нових засобів художнього вираження.

У 90-х роках формується школа українського постмодернізму в живописі (А. Савадов, О. Гнилицький, Г. Сенченко, О. Ройтбурд, В. Рябченко, С. Ликов та ін., групи «Паризька комуна», «Одеська школа», «Вольова грань національного постмодернізму»).

Художники поєднують неоромантизм, експресіонізм, неоархаїку, елементи соц-арту, реалізму. Розвивається концептуальне мистецтво. Основний пошук художників у 90-ті роки здійснювався в сфері позараціонального, підсвідомого та суб’єктивного (проект «Тихий карнавал підсвідомості», представлений на Третьому міжнародному артфестивалі, художники Л. Нестеренко, В. Овсейко, Р. Гарасюта, В. Харченко).

Художники нині мають безліч можливостей для реалізації своїх творчих задумів, до їхніх послуг нові галереї, виставки, вернісажі. Справжньою подією у культурному житті нашої держави стало відкриття великих приватних виставкових центрів.

Розвивається театральне мистецтво. В Україні збереглася мережа державних театрів, які залишаються провідними і не зможуть у ринкових умовах виживати без підтримки бюджетного асигнування. У 90-х рр. були спроби створення комерційних репертуарних театрів, але вони виявилися невдалими. Натомість маємо зразки успішних антрепризних комерційних проектів, серед них – театральна компанія «Бенюк і Хостікоєв» (спектаклі «Синьйор з вищого світу», «Біла ворона», та ін.). Крім звичних для нашого театру жанрів з’являються нові – мюзикл («Ех, мушкетери, мушкетери!», театр ім. І. Франка у Києві), рок-опера («Біла ворона»), спектакль-перформанс з використанням технологій театру абсурду («Не боюся сірого вовка», реж. А. Жолдак, актори Б. Ступка, А. Роговцева, Б. Бенюк, В. Спесівцева).

Сучасна українська популярна музика продовжує розвивати традиції народного мелосу та зарубіжної естради. Продовжують розвиватися рок-музика, поп-музика, джаз, бардівська пісня та ін. Далеко за межами України відомі популярні виконавці С. Ротару, В. Зінкевич, І. Попович, О. Білозір, А. Кудлай, Т. Повалій, О. Скрипка, С. Вакарчук, О. Пономарьов, І. Білик, А. Лорак, групи «ВВ», «Океан Ельзи» та ін.

Після здобуття незалежності Україною було розроблено і прийнято законодавчі акти, що регулюють діяльність у сфері телебачення, створено та організовано діяльність Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

Одним із основних завдань Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення є підтримка вітчизняних аудіовізуальних засобів масової інформації у їх становленні та розвитку. Радою була здійснена значна робота щодо організації вивчення громадської думки телеглядачів стосовно діяльності телерадіоорганізацій та напрямів подальшого розвитку телерадіоінформаційного простору України. Телепродукцією, якій віддається найбільша перевага є новини, телесеріали, художні фільми, розважальні та музичні програми. Переважна більшість глядачів відзначає необхідність дотримання національними телевиробниками інтересів держави, висвітлення діяльності державних органів, зростає інтерес до програм економічного та фінансового характеру.

У 90-х роках у телеінформаційному просторі складалася досить складна ситуація у сфері мовної політики. Це було пов’язано з історичними та етнокультурними особливостями різних регіонів України. Якщо східний, південний регіони та великі міста орієнтувалися переважно на російську мову, то жителі західного регіону частіше висловлювалися за переважання української мови.

Нині українські телеканали здійснюють мовлення переважно українською мовою, проте часто пропонують глядачеві низькопробну телепродукцію, розраховану на невибагливий смак.

Якщо на початку 90-х років минулого століття вітчизняні телеканали не могли гідно конкурувати з продукцією зарубіжних телеканалів (у т. ч. російських), то зараз українські телеканали здатні бути на рівні, а іноді переважати іноземні («Інтер», «Україна», «Студія 1+1»).

В умовах швидкого розширення і насичення українського телепростору, зростає вплив телебачення на свідомість населення, на темпи реформування економіки, структурування політичної системи країни, розповсюдження культурних цінностей серед широкого загалу українських громадян.

За роки незалежності в Україні було відновлено чимало історико-культурних пам’яток, створено нові музеї, заповідники. Так, були відбудовані пам’ятки архітектури – культові споруди, знищені за радянських часів: церква Богородиці Пирогощі (1996), Михайлівський Золотоверхий монастир (1998), Успенський собор Києво-Печерської лаври (2000). У 1994 р. було створено Вишгородський історико-культурний заповідник.

У Батурині на Чернігівщині реставровано цілий комплекс споруд XVII-XVIII ст.: палац К. Розумовського, цитадель Батуринської фортеці, скарбницю, Воскресенську церкву. У 2009 р. тут створено Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця».

Значною подією у культурному житті України стало відкриття нового музейного комплексу у Києві – Мистецького арсеналу. Першою у залах новоствореного музею стала виставка «De profundis» або українською «Із глибин...» — це експонати з 14-ти провідних українських музеїв, галерей мистецтв, заповідників та приватних колекцій, починаючи з трипільської доби (4-3 тисячоліття до н.е.) і закінчуючи сучасною скульптурою із дерева. З’являються перші музеї, галереї, арт-центри, відкриті коштами приватних осіб.

Україна є місцем проведення сучасних конкурсів і фестивалів у галузі сучасної та класичної музики, виконавської майстерності, театру, образотворчого мистецтва, індустрії моди тощо. Уже традиційними стали конкурси молодих естрадних виконавців «Червона рута» (з 1989 р. у різних містах України), «Крок до зірок», «Таврійські ігри», конкурс артистів балету імені Сержа Лифаря, музичний конкурс «Київ Музик Фест» (з 1989 р.). Київський український драматичний театр ім. І. Франка проводить Міжнародний фестиваль жіночих монодрам «Марія» та конкурс акторської майстерності ім. М. Яковченка (з 2008 р.). Перемога української співачки Руслани Лижичко на пісенному конкурсі «Євробачення – 2004» сприяла популяризації українського музичного мистецтва на Батьківщині та за її межами. У 2005 р. конкурс Євробачення відбувся у Києві.

Крім фестивалів, які стали традиційними і проводяться щороку, в Україні відбуваються заходи, приурочені вшануванню пам’яті видатних українських митців. Так, восени 2009 р. у столиці відбувся фестиваль, присвячений століттю від дня народження поета Б. - І. Антонича та Міжнародний театральний фестиваль, присвячений творчості і пам’яті художника і сценографа Д. Боровського (1934 - 2006, сценографія спектаклів «Наполеон і корсиканка», «Дерева помирають стоячи», «Насмішкувате моє щастя» у Російському драматичному театрі ім. Лесі Українки у Києві).

Важливо, що різноманітні конкурси проводяться не лише у столиці. Так, у Бердянську щороку проводиться міжнародний кінофестиваль, в Одесі – фестиваль кращих вистав російською мовою «Зустрічі в Одесі», у Харкові – Міжнародний музичний фестиваль «Харківські асамблеї», конкурс молодих композиторів «Пентатон» у Миколаєві, що сприяє розвиткові креативних здібностей творчої молоді.

В Україні проводяться міжнародні мистецькі пленери – «Дивосвіт» на Запоріжжі та «Хортиця – крізь віки», у Дніпропетровську, що сприяють обміну досвідом українських та зарубіжних художників.

За участю меценатів у Скадовську проводиться традиційний Всеукраїнський благодійний дитячий фестиваль «Чорноморські ігри», що допомагає виявити і підтримати юні таланти.

Та найбільше різноманітних конкурсів і фестивалів щороку відбувається у Львові, серед них: Міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев», Міжнародний форум книговидавців, молодіжний театральний фестиваль «Драбина», Міжнародний конкурс оперних співаків ім. С. Крушельницької, ковальський фестиваль «Залізний лев», фестиваль «Країна мрій», свято кави, шоколаду та ін. Всього щороку у Львові проводиться понад 100 різних фестивалів, тому цьому місту у 2009 р. присвоєно звання «культурна столиця».

Із великими труднощами нині стикається бібліотечна мережа через недостатнє фінансування. У 2005 – 2009 рр. навіть національним та державним бібліотекам не виділялися кошти на закупівлю літератури. У таких умовах важко зберігати фонди, особливо рідкісні та старовинні книги, яких в українських бібліотеках знаходиться понад 750 тис. Матеріально-технічна база бібліотек залишається на рівні 80-х років. Особливо тяжке становище сільських бібліотек.

Останнім часом зростає роль культури в суспільному житті. Про це засвідчує поява імен митців у списку «Топ-100 найвпливовіших людей України – 2009». У цьому списку зустрічаємо ім’я співака Олега Скрипки (46 місце), актора Богдана Ступки (64 місце), кінорежисера Кіри Муратової (69 місце), співака Святослава Вакарчука (77 місце), художника Іллі Чичкана (80 місце), діяча індустрії моди Ірини Данилевської (94 місце), гурт «Бумбокс» (96 місце).

Тільки тепер, після здобуття незалежності, в українців з’являються справжні можливості для реалізації свого духовного потенціалу. Державна політика в галузі культури повинна сприяти цьому, адже стати рівноправним членом загальносвітового співтовариства можна лише тоді, коли цілеспрямовано буде розвиватися не лише економіка, а й культурний процес.

Дата добавления: 2014-01-07