Основні риси розвитку державного устрою. Вищі та центральні державні установи Російської імперії

Державне управління українських земель у складі Російської імперії в першій другій половині ХІХ ст.

Основні терміни теми

Державна рада – вищий орган влади Російської імперії, до компетенції якого належала підготовка законодавчих актів. Створена в 1810 р.

Градоначальства – спеціальні адміністративно-територіальні утворення, як створювалися в Російській імперії, включали в себе місто і найближчі околиці. Створення градоначальства на чолі з градоначальником визначало особливу систему управління і підпорядкування, характерними рисами якою було посилення адміністративного контролю за життям міста (з боку градоначальника) та певна незалежність від губернської влади.

Комітет Міністрів – вищий орган виконавчої влади. Був створений в Російській імперії в 1802 р. для координації діяльності центральних органів влади. До його складу входили міністри і головноуправляючі на правах міністрів.

Міністерство – центральний орган виконавчої влади, створений для забезпечення реалізації державного управління в певній галузі. 1802 року вісім міністерств було створено в Російській імперії.

Палати державного майна – губернські адміністративні установи, які створювалася губерніях за реформою 1838 р., до відомства яких належало управління державними селянами, державним земельним фондом та лісами.

Становий пристав –поліцейська посадова особа, введена в повітах Російської імперії за реформою 1837 р. Завідував поліцейським управлінням в станах, на які були поділені повіти.

Тема № 7. Розвиток державних установ в Наддніпрянській та Західній Україні в другій половині ХІХ – 1917 р.

План.

1. Державне управління українськими землями у складі Російської імперії в другій половині ХІХ ст.

1.1. Основні риси розвитку державного устрою. Вищі та центральні державні установи Російської імперії

1.2. Державні установи українських губерній

2. Державні установи Галичини, Північної Буковини і Закарпаття (др. п. ХІХ ст.)

3. Розвиток державних установ п. ХХ ст. – 1917 р.

3.1. Державне управління українськими землями у складі Російської імперії (п. ХХ ст. – 1914 р.)

3.2. Зміни в державному управлінні українських земель у складі Російської імперії під час першої світової війни

3.3. Розвиток державного ладу Австро-Угорської імперії (початок ХХ ст. – 1917 р.)

60-70-ті рр. в історії Російської імперії ввійшли як період реформ, спрямованих на модернізацію країни. В цей період було створено виборні представницькі установи місцевого адміністративно-господарського управління (земські та міські органи самоврядування), виборні органи суду (мирові судді), закладено основи демократичного судоустрою і судочинства, гнучкішою стала організація діяльності сформованих у попередній період установ: у міністерствах було проведено децентралізацію, яка супроводжувалася деяким розширенням повноважень місцевих органів. В діяльності держаних установ більше, ніж в попередній період, враховувалися думки громадськості, що висловлювалися через періодичну пресу.

Реформаторство 60–70-х років було непослідовним. Суттєвою вадою реформ стала їх половинчастість. З стабілізацією ситуації в країні після 70–80-х років, уряд, очолюваний Олександром III, переходить до відвертої реакції. Царський маніфест від 29 квітня 1881 р. проголошував непохитність самодержавства. У 80-х і на початку 90-х років здійснюється ряд контрреформ, які значною мірою скасували найпослідовніші реформи і повернули деякі дореформені порядки. Досить консервативним був курс російського уряду і на початку ХХ ст.

В другій половині ХІХ століття з вищих державних установ зберігалася Державна Рада, Власна його імператорської величності канцелярія, Комітет міністрів, Сенат, Синод, ряд комітетів та канцелярій. В 1861 році було створено Раду міністрів.

Державна Рада зберігала значення вищої законодорадчої установи і старий організаційний устрій. Значну роль вона відіграла в підготовці реформ 60-70-х рр. До Державної Ради по складу, справочинству і характеру були близькими вищі комітети.

В другій половині ХІХ століття Комітет міністрів залишив за собою значення вищої адміністративної установи. Проте він все більше завантажувався поточними адміністративними справами, і виявився нездатним взяти на себе розробку реформ 60-70-х рр. Як наслідок, з 1857 р. неофіційно, а з 1861 р. офіційно почала діяти нова урядова інституція – Рада міністрів, яка складалася з міністрів, головноуправляючих, голів Комітету Міністрів і Державної Ради та ряду близьких до імператора осіб. Головою Ради Міністрів був імператор, він і виносив на розгляд Ради всі питання. З завершенням буржуазно-демократичних реформ значення Ради почало падати. У 70-х роках вона збирається все рідше, і з 1882 р. її діяльність припиняється взагалі.

Важливу роль в державному апараті Російської імперії продовжувала відігравати Власна його імператорської величності канцелярія. Реформи майже не торкнулися цієї установи, вона зберегла свою організаційну структуру і функції.

Центральне управління в пореформеній Російській імперії здійснювалося міністерствами, склад яких отримує більш стабільний характер, ніж в попередній період. Окрім департаментів при міністерствах створювалася велика кількість управлінь, які були більш самостійними, ніж директора департаментів.

Дата добавления: 2014-01-07